Справа № 420/29447/25
04 вересня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Тарасишиної О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» (місцезнаходження: 65059, вул. Краснова, 2-а, м. Одеса; код ЄДРПОУ 08564127) про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати грошового забезпечення не в повному розмірі та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» (місцезнаходження: 65059, вул. Краснова, 2-а, м. Одеса; код ЄДРПОУ 08564127) про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати грошового забезпечення не в повному розмірі та зобов'язання вчинити певні дії.
У зв'язку з перебуванням головуючого у справі Тарасишиної О.М. у відпустці з 28.08.2025 року по 03.09.2025 року включно, зумовленій непереробними обставинами, питання про відкриття провадження вирішено у перший день після виходу з відпустки.
Згідно ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши зміст позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суддя встановив наявність підстав для залишення позову без руху, оскільки позов поданий із порушенням вимог встановлених ст. 161 КАС України.
Разом з позовною заявою позивачем заяву про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом. в обґрунтування якої зазначив, що строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати (грошового забезпечення) регламентується статтею 233 КЗпП становить три місяці, однак регулює правовідносини, які виникли з 19.07.2022 року.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Нормами пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211 з 12 березня 2020 року та припинив дію з 30 червня 2023 року згідно з Постановою КМУ №651.
Таким чином, враховуючи, що у пункті 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, тому з припиненням дії карантину закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Іншими словами, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не положення пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право у межах строку звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв'язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі “Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява №44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду в частині вимог, щодо виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року, то, на думку суду, до спірних правовідносин слід застосовувати строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України - три місяці.
При цьому, отримавши лист ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» від 17.04.2025 року №1/12-2582 позивач звернувся до суду з цим позовом лише 28.08.2025р., тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Доводи, якими позивач у даній справі обґрунтовує свої вимоги, суд розцінює як намагання штучно продовжити встановлений процесуальним законом строк звернення з позовом до суду.
За таких обставин, суд не погоджується з доводами позивача відносно поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду з цим позовом викладеними в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позов подано з порушення строку звернення до суду, підстави для його поновлення відсутні, а тому позовна заява підлягає залишенню без руху.
Згідно ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
За таких обставин позов повинен бути залишений без руху, а позивачу наданий термін для усунення недоліків позовної заяви.
Недоліки позову необхідно усунути шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до адміністративного суду, у якій позивач має вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.
Згідно ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у разі своєчасного виконання ухвали суду та направлення необхідних документів засобами поштового зв'язку, позивачу, з метою попередження повернення судом позовної заяви позивачеві з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення адміністративного позову без руху, необхідно завчасно повідомити суд відповідними засобами зв'язку (телефон, факс, електронна пошта, тощо) про надіслання матеріалів, оскільки згідно з п.1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28 листопада 2013 року , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.01.2014р. за №173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2; у межах області та між обласними центрами України - Д+3, пріоритетної - Д+1, де Д день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3 кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 30, 94, 160, 161, 169, 171 КАС України, суддя,-
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» (місцезнаходження: 65059, вул. Краснова, 2-а, м. Одеса; код ЄДРПОУ 08564127) про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати грошового забезпечення не в повному розмірі та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, що звернулася із позовною заявою та повідомити про необхідність усунути недоліки позовної заяви в десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали та роз'яснити, що в іншому випадку в строки, передбачені ч. 5 ст. 169 КАС України, позов буде повернутий позивачу.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Тарасишина