Справа № 420/6741/25
03 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 06.03.2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:
1) Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року.
2) Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року.
3) Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року, остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93грн.
4) Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін, нарахувати та виплатити з 22.05.2019 року по день фактичної виплати індексації (11 лютого 2025 рік), середній заробіток, обрахунок якого здійснити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів №100 від 08.02.1995 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України. 21 травня 2019 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №223-ос від 21.05.2019 року був виключений зі списків особового складу прикордонного загону та знятий з усіх видів забезпечення, є учасником бойових дій з 2014 року, на теперішній час проходжу службу в ЗСУ. На виконання рішення суду у справі 420/20866/24 військовою частиною НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін) 11 лютого 2025 року мені було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.05.2019 рік в сумі 61794,93грн. 12 лютого 2025 року позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону з проханням нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року, по день фактичної виплати 11 лютого 2025 року, та середній заробіток за весь час затримки з 22 травня 2019 року по день фактичного розрахунку 11 лютого 2025 року. Але у відповідь отримав відмову, мотивуючи відсутністю правових підстав.
Як стверджує позивач, оскільки НОМЕР_1 прикордонний загін остаточно розрахувався в частині виплатити індексації лише 11 лютого 2025 року, (через 2092 дні), то порушив його право на своєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою суду від 11.03.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.
Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
27.03.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому вказано, що з ознайомившись із позовною заявою громадянина ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_2 вважає його вимоги необґрунтованими, безпідставними, та такими що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
У відзиві вказано, що військова частина НОМЕР_2 відхиляє в повному обсязі доводи позивача щодо наявності у нього права на компенсацію втрати частини доходів, оскільки в/ч НОМЕР_2 не порушувала строк виплати доходу, який був нарахований позивачу на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 420/20866/24.
Як стверджує відповідач, в результативній частині рішення прямо зобов'язано в/ч НОМЕР_2 «нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.05.2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у фіксованій величині 3719,37 грн. в місяць з урахуванням раніше виплачених сум.», тобто дохід у вигляді перерахованої індексації виник лише після розгляду справи № 420/20866/24, і прямо пов'язаний із результатом розгляду цієї справи. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, які нараховуються за рішенням суду. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 420/20866/24 набрало законної сили 27 січня 2025 року, за результатами апеляційного перегляду. Виплата доходу повинна була відбутись не пізніше 26 лютого 2025 року, так як після цієї дати вже виникає обов'язок нарахувати компенсацію, тобто на протязі місяця з моменту набрання рішенням законної сили. Як вказує позивач, присуджені кошти були зараховані на картковий рахунок саме 11 лютого 2025 року, тобто в межах місяця після набрання законної сили рішенням у справі № 420/20866/24. З огляду на те що виплата відбулась не просто протягом місяця, слід дійти висновку, що в/ч НОМЕР_2 не порушували строки виплати доходу, нарахованого за рішенням суду. Так як згідно із вимог вищенаведеного законодавства, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року, підставою для виплати компенсації в даній справі була б затримка на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів згідно рішення суду. Оскільки доходи були нараховані відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили 27 січня 2025 року, то саме з цього часу необхідно обраховувати строк затримки виплати доходу, на який повинна нараховуватися сума компенсації, а не з 01 березня 2018 року, як вважає позивач. З урахуванням того, що виплата грошового забезпечення за рішенням суду відбулась протягом місяця, то позивач взагалі не набув права на компенсацію.
На думку в/ч НОМЕР_2 , відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги об'єктивно слід визнати неадекватними, необґрунтованими та безпідставними, в зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Крім того в/ч НОМЕР_2 вважає неправильним застосуванням норм Кодексу законів про працю України, зокрема статей 116-117 КЗпП, як норм загального права в даному спорі, так як військова служба (в т.ч. виплата грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям) не являється об'єктом регулювання трудового права. Вч НОМЕР_2 вважає, що при вирішенні даного спору слід принципово розділяти законодавство, яке регулює трудові відносини (далі - трудове законодавство) і законодавством, яке регулює відносини які виникають при проходженні військової служби (далі - військове законодавство), як окремі одне від одного загальні норми права, які жодним чином не кореспондуються між собою, а тому не можуть військове законодавство не може вважатись спеціальним відносного трудового. Наведене обґрунтовується тим, що трудове законодавство і військове законодавство реалізують і розвивають різні непов'язані між собою положення Конституції України, а тому жодним чином не можуть вважатись загальними і спеціальними між собою. За своєю правовою природою, КЗпП регулює ті і тільки ті відносини, які виникають внаслідок реалізації положень статті 43 Конституції України.
У відзиві вказано, що принциповою різницею між військовою службою за контрактом та трудовими відносинами є те, що військовослужбовець за контрактом добровільно виконує військовий обов'язок в сприятливих економічних умовах, які виявляються в грошовому та інших видах забезпечення, гарантованими з боку держави, на відміну від працівника, який фактично є безпосереднім розпорядником основного засобу виробництва - власної праці, тобто діяльності, спрямованої на виробництво матеріальних благ і послуг, які в свою чергу підлягають добровільному обміну за допомогою грошей. Отже, відсутні підстави вважати грошове забезпечення військовослужбовців оплатою праці, заробітною платою, тощо, а вірним буде висновок що всі спірні відносини, які пов'язані з грошовим забезпеченням військовослужбовців, не регулюються трудовим правом.
З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 залишити без задоволення у повному обсязі;
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом.
Згідно витягу з наказу прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) від 21.05.2019 року №223-ОС (по особовому складу), ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби за підпунктом “а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) в запас Збройних Сил України на підставі наказу начальника прикордонного загону від 17.05.2019 року №217-ОС, з 21 травня 2019 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 року у справі №420/9293/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2022, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2012-2014 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні, яка передбачена п.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 19 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за бойове чергування та премії за результати несення служби.
На виконання вказаного рішення суду, 27 січня 2022 року відповідач нарахував та виплатив позивачу компенсацію за невикористані днi додаткової відпустки за 2012-2014 роки та недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 27 303,08 грн.
З довідки від 08.02.2022 року № 43 вбачається, що військова частина НОМЕР_2 при виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані днi додаткової відпустки за 2012-2014 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, яка становила 33 916,86 грн, утримала податок з доходів фізичних осіб у розмірі 6105,03 грн та військовий збір у розмірі 508,75 грн, у зв'язку із чим позивач на картковий рахунок отримав 27303,08 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2022 року по справі №420/4130/22 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 27 січня 2022 року, визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані днi додаткової відпустки за 2012-2014 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошової компенсації за невикористані днi додаткової відпустки за 2012-2014 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 6105 грн.03 коп, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2022 року по справі №420/4130/22 частково задоволено апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року скасовано в частинні зобов'язання НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 27 січня 2022 року, прийнято в цій частині постанову, якою зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 травня 2019 року по 27 січня 2022 у розмірі 25 699,90 грн (двадцять п'ять тисяч шістсот дев'яносто дев'ять гривень дев'яносто копійок), в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року - залишено без змін.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 року по справі № 420/20866/24, яке набрало законної сили 27.01.2025 року, частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_6 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії щодо відмови нарахувати та виплати індексацію різниці грошового забезпечення з 01.03.2018 по 21.05.2019 року та зобов'язання вчинити певні дії, визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) у відмові нарахувати та виплатити індексацію різниці грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 21.05.2019 рік, відповідно до абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.05.2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у фіксованій величині 3719,37 грн. в місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум, в решті позовних вимог відмовлено.
На виконання даного рішення суду по справі №420/20866/24 НОМЕР_1 прикордонним загоном (військовою частиною НОМЕР_2 ) 11.02.2025 року позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 61794,93 грн.
Як зазначено у позові, 12 лютого 2025 року позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону з проханням нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року, по день фактичної виплати 11 лютого 2025 року, та середній заробіток за весь час затримки з 22 травня 2019 року по день фактичного розрахунку 11 лютого 2025 року, але у відповідь отримав відмову, мотивуючи відсутністю правових підстав.
Вважаючи протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року та вважаючи протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року, остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до положень статті 6 Закону Україні від 03.04.2003 року №661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до складу якої входить морська охорона, яка складається із загонів морської охорони.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: “Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення за період з 16.03.2020 по 18.01.2023 включно з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу індексації.
Як вже встановлено судом, на виконання даного рішення суду по справі №420/20866/24 НОМЕР_1 прикордонним загоном (військовою частиною НОМЕР_2 ) 11.02.2025 року позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 61794,93 грн.
Спірний період щодо права на нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 22.05.2019 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 11.02.2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Виходячи з наведених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на 2 частини:
- з 22.05.2019 до 18.07.2022;
- з 19.07.2022 по 18.01.2023 року (не більше як за 6 місяців).
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи довідки №174 від 20.03.2025 року судом встановлено, що розмір отриманого позивачем грошового забезпечення у березні 2019 року складає 12063,80 грн, а розмір отриманого грошового забезпечення у квітні 2019 року складає 8259,80 грн.
У березні та квітні 2019 року було всього 41 робочий день (20+21).
Таким чином, середньоденний заробіток позивача складає 495,70 грн (12063,80+8259,80)/41).
Вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:
з 22.05.2019 до 18.07.2022- 793 робочих днів;
з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 132 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22.05.2019 до 18.07.2022 складає 393091,10 грн. (793 робочих дні х 495,70 грн.).
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Істотність частки невиплаченої суми (61794,93 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 22.05.2019 до 18.07.2022 становить 15,72 % (61794,93 / 393091,10 * 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 22.05.2019 до 18.07.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 61793,92 грн, тобто 15,72 % від 393091,10 грн.
Період стягнення з 19.07.2022 по 18.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача (за період з 19.07.2022 по 18.01.2023) сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі складає 65432,40 грн (495,70 *132) грн.
Отже, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача складає 127226,32 грн. (61793,92 +65432,40).
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дій НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року, остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93грн є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93грн;
- зобов'язання НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 18.01.2023 року включно у сумі 127226,32 грн.
Суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Отже, невиконання суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством становить бездіяльність цього суб'єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій є діями суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 КАС України.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року, суд зазначає.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
Під доходами у цьому Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Щодо суми індексації грошових доходів громадян, то внесення вказаних сум в доходи, які підлягають компенсації були внесені Законом №1214 ІХ від 04.02.2021 року.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення (постанова від 14.04.2021 року у справі №465/322/17).
Вказаний висновок також викладений Верховним Судом у постанові від 05.07.2022 року у справі №420/7633/20.
При цьому Верховний Суд зазначив, що посилання на висновки Верховного Суду України, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 (справа №826/8319/16), як на підставу для часткового задоволення позовних вимог є безпідставним, оскільки у цих справах суд дійшов протилежних висновків, про необхідність виплати компенсації за весь період невиплати доходів, а не з часу постановлення судового рішення, на підставі яких такі доходи фактично виплачені. У постанові від 26.02.2020 Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що "компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат…".
За таких обставин суд не приймає до уваги доводи представника відповідача викладені у відзиві з посиланням, зокрема, на постанову Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі №465/322/17.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі №814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі №816/301/16, від 04.01.2019 року у справі №159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі №2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі №240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі №264/6796/16-а.
Крім того, у постанові від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».
Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку індексації) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати та про часткове задоволення вказаних вимог шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року.
-зобов'язання НОМЕР_1 прикордонного загону нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення 21.05.2019 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби, в сумі 61794,93грн.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 року по 18.01.2023 року включно у сумі 127226,32 грн.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 21 травня 2019 року по день фактичної її виплати 11 лютого 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.А. Вовченко