04 вересня 2025 року справа №320/3704/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АК-Газпрогрес» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «АК-Газпрогрес» (далі по тексту також позивач, ТОВ «АК-Газпрогрес») з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 28.07.2023 №13571/0902 та від 25.07.2023 №0132290708.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що за результатом проведеної фактичної перевірки було встановлено проведення позивачем розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій без створення та видачі відповідних розрахункових документів, а також встановлено факт відсутності на паливно-роздавальній колонці для скрапленого газу, що використовується для роздрібної торгівлі пальним, витратоміра-лічильника. На підставі виявлених порушень до позивача застосовано штрафні санкції спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Позивач пояснив, що на момент запровадження на території України воєнного стану паливно-роздавальна колонка для скрапленого газу «Шельф-100-1 LPG», заводський №7838, яка виконує функції витратоміра-лічильника на АЗС, була повірена з проставленням відповідної відмітки « 15.05.2020» та « 17.05.2021», чинність якої діяла з травня 2021 року та згідно постанови КМУ №412 була продовжена до закінчення воєнного стану. На момент перевірки у розпорядженні позивача було свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №ПМ0258063 від 15.06.2023 стосовно тієї ж колонки на АЗС. Проте означені свідоцтва не були враховані відповідачем під час перевірки.
Щодо відсутності у розрахунковому документі реквізитів, передбачених пунктами 11-18 Положення №13, позивач зазначив, що контрольний розрахунок здійснювався за допомогою платіжної картки, а тому разом із фіскальним чеком позивачем очевидно була роздрукована квитанція платіжного терміналу. Позивач наголошує на тому, що законодавчо не встановлений обов'язок користувачів РРО, виробників РРО, центрів сервісного обслуговування РРО, платіжних систем чи банків забезпечувати з'єднання чи поєднання платіжних терміналів РРО, а фіскальні вимоги до РРО не містять норм, згідно з якими забороняється проведення через РРО розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) за допомогою платіжного терміналу, що не з'єднаний/не поєднаний з РРО.
Позивач стверджує, що санкція пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР передбачає відповідальність саме за не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, а не роздрукування документа, на якому відсутні певні реквізити.
Крім того, позивач наголошує на відсутності як додатка до спірних податкових повідомлень-рішень розрахунків штрафних санкцій, а тому є незрозумілим застосований до нього розмір штрафних санкцій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за результатами проведеної фактичної перевірки встановлено, що у період з 27.06.2021 по 15.06.2023 ТОВ «АК-Газпрогрес» здійснено реалізацію пального із використанням паливно-роздавальної колонки «Шельф-100-1LPG» (заводський номер 7838), на яку в ході проведення перевірки та до її закінчення суб'єктом господарювання не було надано до перевірки документів, які б підтверджували позитивний результат повірки або оцінку відповідності, а тому акцизний склад вважається необладнаним витратоміром-лічильником (паливно-роздавальна колонка), чим порушено підпункт 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України.
Відповідач наголосив на втрату чинності постановою КМУ №412, на яку посилається позивач, що має наслідком закінчення дії результатів попередньої повірки.
Щодо іншого порушення, відповідач зазначив, що при проведенні контрольної розрахункової операції з придбання пального (газ скраплений) на суму 199,92 грн розрахунок було проведено у безготівковій формі через спеціальний платіжний засіб, який поєднаний з РРО з роздрукуванням та видачею фіскального чеку, в якому встановлено відсутність обов'язкових реквізитів. Означена обставина, на переконання відповідача, свідчить про проведення розрахункових операцій через РРО без створення та видачі відповідних розрахункових документів на загальну суму 6 523,30 грн.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить розглядати справу за участю представника, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Водночас, відповідач не надав обґрунтування необхідності розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Суд наголошує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов'язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов'язкового проведення судового засідання для встановлення об'єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 «CASE OF JUSSILA v. FINLAND», суд вказав на те, що: «Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...».
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ТОВ «АК-Газпрогрес» (ідентифікаційний код 38168795, місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, пров. Будівельників, 1) зареєстровано в якості юридичної особи 17.05.2012 відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У період з 23.06.2023 по 30.06.2023 посадовими особами ГУ ДПС у Київській області проведено фактичну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС, результати якої оформлені актом від 03.07.2023 №13878/10-36-09-00-10/38168795 (далі по тексту також - акт перевірки).
Перевіркою встановлено, що за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Шамраївка, вул. Центральна, 4 зареєстровано акцизний склад уніфікований №1009369 від 28.06.2019. За даною адресою позивач здійснює роздрібний продаж пального відповідно до діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним від 29.07.2019 №10200314201900482 терміном дії з 29.07.2019 по 29.07.2024.
В ході перевірки та до її закінчення не надано позитивного результату повірки колонки паливно роздавальної для скрапленого газу «Шельф-100-1LPG» (заводський номер 7838) за період з 27.06.2021 по 15.06.2023, через яку здійснювався відпуск пального (газ скраплений).
Таким чином, у разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками (паливно роздавальна колонка), чим порушено вимоги підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України.
Також при проведенні контрольної розрахункової операції з придбання пального (газ скраплений) на суму 199,92 грн, розрахунок проведено у безготівковій формі через спеціальний платіжний засіб, яких поєднаний з РРО ф/н 3001062225 з роздрукуванням та видачею фіскального чеку №638978948 від 23.06.2023. У виданому фіскальному чеку встановлено відсутність обов'язкових реквізитів, а саме: ідентифікатор еквайра та торгівця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати, ідентифікатор платіжного пристрою, реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимі правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери «ЕПЗ».
Згідно наданих копій розрахункових документів (фіскальних чеків), надрукованих на РРО ф/н 3001062225 за період з 23.06.2023 по 29.06.2023, встановлено відсутність вищевказаних обов'язкових реквізитів.
Таким чином, перевіркою встановлено, що позивачем в період з 23.06.2023 по 29.06.2023 включно проведено розрахункових операцій через РРО ф/н 3001062225 без створення та видачі відповідних розрахункових документів на загальну суму 6523,30 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 28.07.2023 №13571/0902 за порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 20 000,00 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 25.07.2023 №0132290708 за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 9 784,95 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює ПК України.
Відповідно до пунктів 61.1, 61.2 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
За приписами підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Статтею 80 ПК України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
За приписами пунктів 80.9, 80.10 статті 80 ПК України строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.
Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу, відповідно до пункту 86.1 якої результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Акт перевірки не може розглядатися як заява або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків.
Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Відповідно до пункту 86.5 статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.
У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів контролюючого органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.
У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.
За приписами пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Пунктом 86.8 статті 86 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
З аналізу наведених правових норм слідує про покладені на контролюючий орган функції проведення фактичних перевірок, за результатами яких у випадку виявлення порушень виносяться податкові повідомлення-рішення.
Оскільки підставами позову не зазначено процедурні порушення під час проведення відповідачем фактичної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС, судом не досліджується процедура проведення такої перевірки.
Щодо виявленого під час проведення перевірки порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, суд зазначає таке.
З акта перевірки вбачається, що відповідач під час проведення перевірки виявив відсутність позитивного результату повірки колонки паливно роздавальної для скрапленого газу «Шельф 100-1LPG» (заводський номер 7838) за період з 27.06.2021 по 15.06.2023, через яку здійснювався відпуск пального (газ скраплений).
Підпунктом 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України визначено, що акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.
Акцизні склади, на яких здійснюється діяльність з переробки нафти, газового конденсату, природного газу та їх суміші, з очищення коксового газу, з метою вилучення цільових компонентів (сировини), що передбачає повний технологічний цикл їх переробки в готову продукцію (пальне), повинні бути обладнані лише витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску готової підакцизної продукції (пального) наливом з такого акцизного складу.
Акцизні склади, на яких здійснюються виключно зберігання та реалізація пального, що отримується та реалізується виключно у споживчій тарі без зміни розфасовки, а також скрапленого газу природного, бензолу, метанолу, не обладнуються витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.
Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.
Паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства, виконують функції витратомірів-лічильників.
Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати:
а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;
б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів.
Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.
В акті перевірки заначено, що в ході перевірки та до її закінчення не надано позитивного результату повірки колонки паливно роздавальної для скрапленого газу «Шельф-100-1LPG» (заводський номер 7838) за період з 27.06.2021 по 15.06.2023, через яку здійснювався відпуск пального (газ скраплений).
Як стверджує відповідач, та не заперечує позивач у позовній заяві, на момент закінчення перевірки документи (копії документів), що підтверджують позитивний результат повірки колонки паливно роздавальної для скрапленого газу «Шельф-100-1LPG» (заводський номер 7838) за період з 27.06.2021 по 15.06.2023 не надано. При цьому, позивач наголошує на відсутності у нього обов'язку здійснювати таку повірку протягом дії воєнного стану згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 №412 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану».
За приписами підпункту 230.1.1 пункту 230.1 статті 230 ПК України порядок ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв'язку до контролюючих органів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У такому реєстрі міститься податкова інформація про розпорядників акцизних складів, наявні у них акцизні склади, розташовані на акцизних складах резервуари, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники, їх серійні (ідентифікаційні) номери, а також дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про фактичний обсяг обігу пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД, акцизних складів та розпорядників акцизних складів.
Порядок ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів - лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв'язку до контролюючих органів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 №891 (далі по тексту також - Порядок №891).
Цей Порядок визначає процедуру створення та ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів - лічильників рівня пального у резервуарі (далі - Реєстр), а також порядок передачі облікових даних (обсягу обігу та залишку пального) з них електронними засобами зв'язку до контролюючих органів (пункт 1 Порядку №891).
Відповідно до пункту 2 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:
1) витратомір-лічильник (далі - витратомір) - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки, призначений для безперервного вимірювання, запам'ятовування та відображення у фактичних умовах вимірювання кількості пального, що проходить через вимірювальний перетворювач у закритих, повністю заповнених трубопроводах;
2) рівнемір - лічильник рівня пального у резервуарі (далі - рівнемір) - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки, призначений для вимірювання рівня пального, за яким обчислюється об'єм пального, що перебуває у резервуарі, за градуювальною таблицею резервуара;
4) обіг пального - будь-які операції, що передбачають:
фізичне отримання розпорядником акцизного складу пального з переходом права власності чи без переходу права власності на пальне (операції з виробництва, придбання, комісії, доручення, відповідального зберігання та інші операції);
фізичний відпуск (відвантаження) розпорядником акцизного складу пального з переходом права власності чи без переходу права власності на пальне (операції з реалізації, комісії, доручення, відповідального зберігання та інші операції);
5) Реєстр - електронна база даних, яка містить податкову інформацію про розпорядників акцизних складів, наявні у них акцизні склади, розташовані на акцизних складах резервуари, витратоміри та рівнеміри, їх серійні (ідентифікаційні) номери, а також дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про фактичний обсяг обігу пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТЗЕД, акцизних складів та розпорядників акцизних складів.
Відповідно до пункту 8 Порядку №891 до електронних документів для наповнення Реєстру вноситься інформація про:
витратоміри та резервуари, які відповідають вимогам законодавства та мають позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства;
рівнеміри, які відповідають вимогам законодавства та мають позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, що проведені відповідно до законодавства.
Метрологічні характеристики рівнемірів і витратомірів під час визначення обсягу обігу та залишку пального повинні відповідати вимогам законодавства.
У разі встановлення, заміни, ремонту, технічного обслуговування витратомірів, рівнемірів та резервуарів інформація про такі події до електронних документів для наповнення Реєстру вноситься та надсилається розпорядником акцизного складу до Реєстру протягом 24 годин з моменту закінчення таких робіт.
З наведених правових норм вбачається, що кожний введений в експлуатацію стаціонарний резервуар, розташований на акцизному складі, повинен бути обладнаний рівнеміром-лічильником, який повинен відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. Кожне місце відпуску пального наливом з акцизного складу, розташоване на акцизному складі, повинно бути обладнане витратомірами-лічильниками.
Функції витратомірів-лічильників виконують встановлені на акцизних складах паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства.
Отже, обов'язковими умовами виконання встановленими на акцизних складах паливороздавальними та/або оливороздавальні колонками функцій витратомірів-лічильників, є наявність позитивних результатів їх повірки або оцінки відповідності, проведених відповідно до законодавства, та підтверджених відповідними документами, що підтверджують відповідність цих колонок вимогам до витратомірів-лічильників, та їх реєстрація в Реєстрі.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач здійснює роздрібну торгівлю пальним відповідно до ліцензії реєстраційний номер 10200314201900482, зареєстрованої 06.07.2023 з терміном дії з 29.07.2019 по 29.07.2024.
У свідоцтві про експлуатацію колонки паливороздавальної для скрапленого газу «Шельф 100-1LPG» (заводський номер 7838) містяться відмітки у розділі 14.4 «Повірка» про повірку 15.05.2020 з терміном дії до 05.2021 з відміткою «придатна», а також від 17.035.2021 з терміном дії до травня 2022 року з відміткою «придатна».
Суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 №412 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану» установлено, що позитивні результати періодичної, позачергової повірки та повірки після ремонту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, засвідчені відбитком повірочного тавра на таких засобах чи записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційних документів та/або оформлені свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, строк дії яких закінчився у період воєнного і надзвичайного стану та протягом місяця після його припинення чи скасування, чинні на період воєнного і надзвичайного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування на всій території України або в окремих її місцевостях.
Таким чином, позитивний результат повірки колонки паливно роздавальної для скрапленого газу «Шельф-100-1LPG» (заводський номер 7838), строк дії якої закінчився у період воєнного стану (травень 2022 року), вважався чинним на період воєнного стану відповідно до положень постанови КМУ №412.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 №440 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного та надзвичайного стану», яка набула чинності 04.06.2023 визнано такою, що втрачає чинність, постанову КМУ №412.
Тобто, починаючи з 04.06.2023 поновлено обов'язок здійснення повірки витратомірів-лічильників, строк дії яких закінчився у період дії воєнного стану, зокрема і колонки паливно роздавальної для скрапленого газу «Шельф-100-1LPG» (заводський номер 7838).
Враховуючи наявність в матеріалах справи копію свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, виданого 15.06.2023, у суду наявні підстави вважати про відсутність у позивача доказів повірки колонки паливно роздавальної для скрапленого газу «Шельф-100-1LPG» (заводський номер 7838) у період з 04.06.2023 по 14.06.2023, а не з 27.06.2021 як зазначено в акті перевірки.
При цьому, суд зауважує, що постанова КМУ від 05.04.2022 №412, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не відміняє повірку законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, а лише продовжує дію заводських, позитивних результатів періодичної, позачергової повірки та повірки після ремонту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки на певний строк. Означена постанова №412 від 05.04.2022 була чинною до 04.06.2023, а отже підлягала до застосуванню у період з дати введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) і до 04.06.2023.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, виданого ДП Київський обласний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації ДП «Київоблстандартметрологія»№ПМ0258063 23, чинного до 15.06.2024 встановлено, що колонка паливороздавальна для скрапленого газу «Шельф 100-1LPG» (заводський номер 7838) відповідає вимогам ДСТУ 8913:2019 Метрологія. «Колонки паливороздавальні для скрапленого газу» Методика повірки.
Таким чином, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи відсутність у позивача доказів наявності у період з 04.06.2023 по 14.06.2023 повірки колонки паливно роздавальної для скрапленого газу «Шельф-100-1LPG» (заводський номер 7838), суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до ТОВ «АК-Газпрогрес» штрафних (фінансових) санкцій за порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, тобто за необладнання акцизного складу рівнеміром-лічильником, який має позитивний результат повірки з огляду на законодавчо закріплений за розпорядниками акцизних складів обов'язок обладнати акцизні склади, на території яких здійснюється господарська діяльність з відповідним підакцизним товаром паливом витратомірами-лічильниками та рівномірами-лічильниками, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, та зареєструвати їх у відповідному Єдиному державному реєстрі.
Проте, доказів реєстрації у встановленому законом порядку витратомірів-лічильників на акцизному складі позивача, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності у період з 04.06.2023 по 14.06.2023, позивачем не надано.
За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до пункту 128-1.1 статті 128-1 ПК України, необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.
Таким чином, незважаючи на невірне визначення відповідачем періоду, протягом якого позивач здійснював відпуск скрапленого газу через колонку паливно роздавальну для скрапленого газу «Шельф-100-1LPG», заводський номер 7838, розмір штрафної санкції в силу приписів пункту 128-1.1 статті 128-1 ПК України є незмінним, що свідчить про правомірність його застосування спірним податковим повідомленням-рішенням у зв'язку із встановленням факту порушення позивачем підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України.
Суд зауважує, що Верховним Судом у постанові від 16.07.2025 у справі №520/10575/2020 підтримано висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої пунктом 128-1.1 статті 128-1 ПК України у зв'язку із встановленням факту реалізації АЗС Товариства без реєстрації лічильників (рівнемірів та витратомірів) під час проведення перевірки та підтвердження в процесі розгляду справи.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.07.2023 №13571/0902 як таких, що не підтверджені документально та нормативно.
Щодо застосування контролюючим органом штрафних санкцій у сумі 9 784,95 грн спірним податковим повідомленням-рішенням від 25.07.2023 №0132290708 за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР, суд зазначає таке.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
За визначеннями, наведеними у статті 2 3акону №265/95-ВР:
реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;
розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями;
Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;
2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
З наведеного слідує, що суб'єкти господарювання зобов'язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції.
Пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:
1) у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання:
100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;
150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення;
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків:
1) непроведення розрахункової операції через РРО;
2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки;
3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.
Перші два обов'язки суб'єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.
Так, відповідач в акті перевірки зазначив, що при проведенні контрольної розрахункової операції з придбання пального (газ скраплений) на суму 199,92 грн, розрахунок проведено у безготівковій формі через спеціальний платіжний засіб, яких поєднаний з РРО ф/н 3001062225 з роздрукуванням та видачею фіскального чеку №638978948 від 23.06.2023. у виданому фіскальному чеку встановлено відсутність обов'язкових реквізитів, а саме: ідентифікатор еквайра та торгівця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати, ідентифікатор платіжного пристрою, реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимі правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери «ЕПЗ».
Згідно наданих копій розрахункових документів (фіскальних чеків), надрукованих на РРО ф/н 3001062225 за період з 23.06.2023 по 29.06.2023 встановлено відсутність вищевказаних обов'язкових реквізитів.
Як встановлено судом, на підставі висновків акта перевірки позивача притягнуто до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, з яким контролюючий орган пов'язує допущення порушення суб'єктом господарювання вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.
Суд зазначає, що у випадку притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов'язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, а саме: її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО.
У випадку притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов'язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.
У межах спірних відносин позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов'язків, встановлених як пунктом 1, так і пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, про що вказано в акті перевірки та спірному податковому повідомленні-рішенні.
Позиція контролюючого органу фактично полягає в тому, що при проведенні контрольної розрахункової операції розрахунок проводився у безготівковій формі через спеціальний платіжний засіб з видачею фіскального чеку, в якому відсутні обов'язкові реквізити.
При цьому, відповідач не заперечує, що розрахункова операція проведена через РРО з видачею фіскального чека на повну суму.
Отже, притягнення позивача до відповідальності за порушення пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР є безпідставним, оскільки безпосередній зміст обов'язку платника податку, який визначений у цьому пункті, полягає у тому, щоб усі розрахункові операції відбувалися саме із застосуванням РРО і на повну суму покупки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №500/6845/21.
З матеріалів справи вбачається, що під час проведення контролюючим органом фактичної перевірки, за наслідками якої прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, відповідачем встановлено факт проведення розрахункових операцій без створення та без видачі розрахункових документів відповідної форми та змісту, а саме: у виданих розрахункових документах відсутні обов'язкові реквізити, зокрема, ідентифікатор еквайра та торгівця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати, ідентифікатор платіжного пристрою, реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимі правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери «ЕПЗ».
Вимоги до змісту розрахункових документів визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 (далі по тексту також - Положення №13).
Установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів.
Пунктом 3 розділу І Положення №13 визначено, що у разі відсутності в документі хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий.
З аналізу означеної норми слідує, що порушення вимог пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР можливе у випадку, якщо у фіскальному чеку відсутні обов'язкові реквізити.
Відповідно до пунктів 2, 4, 5 розділу ІІ Положення №13 фіскальний чек має містити такі обов'язкові реквізити: найменування суб'єкта господарювання (рядок 1); назва господарської одиниці - найменування, яке зазначене в документі на право власності або користування господарською одиницею і відповідає довіднику «Типи об'єктів оподаткування» та повідомлене ДПС формою 20-ОПП (рядок 2); адреса господарської одиниці - адреса, яка зазначена в документі на право власності чи користування господарською одиницею (назва населеного пункту, назва вулиці, номер будинку/офісу/ квартири) та повідомлена ДПС формою 20-ОПП (рядок 3); для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ,- індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом; перед номером друкуються великі літери «ПН» (рядок 4); для СГ, що не є платниками ПДВ,- податковий номер або серія та номер паспорта / номер ID картки (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), перед яким друкуються великі літери «ІД» (рядок 5); якщо кількість придбаного товару (обсяг отриманої послуги) не дорівнює одиниці виміру,- кількість, вартість одиниці виміру придбаного товару (отриманої послуги) (рядок 6); код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 7); цифрове значення штрихового коду товару (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством, а у разі непередбачення - за бажанням платника) (рядок 8); назва товару (послуги), вартість, літерне позначення ставки ПДВ (рядок 9); ідентифікатор еквайра та торгівця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати (рядок 10); ідентифікатор платіжного пристрою (рядок 11); сума комісійної винагороди (у разі наявності) (рядок 12); вид операції (рядок 13); реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), допустимі правилами безпеки платіжної системи, перед якими друкуються великі літери «ЕПЗ» (рядок 14); напис «ПЛАТІЖНА СИСТЕМА» (найменування платіжної системи, платіжний інструмент якої використовується, код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі та/або код транзакції в платіжній системі, значення коду) (рядок 15); підпис касира (якщо це передбачено правилами платіжної системи), перед яким друкується відповідно напис «Касир» (рядок 16); підпис держателя електронного платіжного засобу (платіжної картки) (якщо це передбачено правилами платіжної системи) в окремих рядках, перед якими друкуються відповідно написи «Касир» та «Держатель ЕПЗ» (рядок 17); позначення форми оплати (готівкою, електронним платіжним засобом, у кредит, тощо), суму коштів за цією формою оплати та валюту операції (рядок 18); загальна вартість придбаних товарів (отриманих послуг) у межах чека, перед якою друкується слово «СУМА» або «УСЬОГО» (рядок 19); для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ, - окремим рядком літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкуються великі літери «ПДВ» (рядок 20); для СГ роздрібної торгівлі, що здійснюють реалізацію підакцизних товарів та зареєстровані платниками акцизного податку (СГ, що зареєстровані платниками іншого податку, крім ПДВ), - окремим рядком літерне позначення, розмір ставки такого податку, загальна сума такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкується назва такого податку (рядок 21). У реквізиті «Акцизний податок» його назва наводиться згідно з Кодексом. За потреби дозволяється використовувати скорочення; заокруглення (рядок 22); до сплати (рядок 23); фіскальний номер касового чека / фіскальний номер електронного касового чека, дату (день, місяць, рік) та час (година, хвилина, секунда) проведення розрахункової операції (рядок 24); QR - код, який містить у собі код автентифікації повідомлення (МАС) цього чеку, дату і час здійснення розрахункової операції, фіскальний номер касового чека / фіскальний номер електронного касового чека, суму розрахункової операції, фіскальний номер РРО / фіскальний номер ПРРО) (рядок 25); для касового чека, що створюється програмним реєстратором розрахункових операцій: позначку щодо режиму роботи (офлайн/онлайн), в якому створений касовий чек програмним реєстратором розрахункових операцій (рядок 26), контрольне число, сформоване в режимі офлайн (рядок 27); заводський номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ЗН». Заводський номер для програмних реєстраторів розрахункових операцій не зазначається (рядок 28); фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН» або фіскальний номер програмного реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН ПРРО» (рядок 29); напис «ФІСКАЛЬНИЙ ЧЕК» та графічне зображення найменування або логотипу виробника (рядок 30).
Рядки 11-18 фіскального чека заповнюються у разі застосування під час проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) платіжного терміналу, з'єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій.
Як стверджує позивач, він не допустив порушення вимог пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, оскільки рядки 11-18 не є обов'язковими реквізитами для фіскальних чеків з огляду на те, що він застосовує під час проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) платіжний термінал, який не з'єднаний / не поєднаний з РРО.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено відсутність додатків до акта перевірки, якими б підтверджувався факт поєднання платіжного терміналу позивача з РРО.
Відповідач, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному процесі, також не надав суду жодних доказів, якими б підтверджувався факт поєднання платіжного терміналу позивача з РРО у спірному періоді.
При цьому, суд зауважує про недостатність зазначення в акті перевірки про те, що розрахунок було проведено через спеціальний платіжний засіб, поєднаний з РРО без надання підтверджуючих означену обставину доказів.
Як вбачається з листа ТОВ «Технотрейд», яке є розробником РРО, що використовується позивачем у межах спірних відносин, від 18.08.2023 №18 на запит позивача щодо роботи РРО «АЗС POS MINI», всі належні документи (паспорт, інструкція з експлуатації) вказаного РРО знаходяться у власника. Всі РРО, що внесені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, у т.ч. РРО «АЗС POS MINI», пройшли відповідні випробування і перевірки в ДП «УкрМетрТестСтандарт» і НБУ, забезпечують належне виконання фіскальних функцій та відповідають всім вимогам нормативно-правових актів.
Щодо рядків 11-18 фіскального чеку, ТОВ «Технотрейд» повідомлено, що законами України, підзаконними нормативно-правовими актами не встановлено обов'язок користувачів РРО, виробників РРО, центрів сервісного обслуговування РРО, платіжних систем чи банків забезпечувати з'єднання чи поєднання платіжних терміналів з РРО. Фіскальні вимоги до РРО, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 №199 «Про затвердження вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій та вимог щодо забезпечення виконання фіскальних функцій програмними реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування», а також Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затверджене постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №164, не містять норм, згідно з якими забороняється проведення через РРО розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) за допомогою платіжного терміналу, що не з'єднаний / не поєднаний з РРО.
Пункт 156 Положення №164 встановлює, що платіжні та/або інші операції, що здійснюються за допомогою віртуальних або фізичних платіжних терміналів, повинні використовуватися з оформленням квитанції платіжного термінала в паперові та/або електронній формі (за умови доставки власнику рахунку або держателю), які згідно з пунктом 159 мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Нормативними документами НБУ оформлення квитанції платіжного термінала з використанням РРО не передбачено.
Таким чином, аналіз положень чинного законодавства, з урахуванням наведених обставин, дає підстави стверджувати, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на недоведення відповідачем факту встановлення під час перевірки поєднання платіжного терміналу з РРО позивачем у своїй господарській діяльності, а відтак рядки 11-18 фіскального чека є необов'язковими та відповідно не підлягали заповненню в обов'язковому порядку.
Суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку суб'єктів господарювання з'єднувати та/або поєднувати РРО та платіжні термінали.
Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилається на наказ Міністерства фінансів України від 18.06.2020 №306 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13, як на норму, що визначає обов'язок позивача здійснити з'єднання/поєднання платіжного терміналу із РРО.
Проте, приписами означеного наказу №306 визначено, що до 01.08.2021 реєстратори розрахункових операцій, версії внутрішнього програмного забезпечення яких включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та які не перебували на обліку в контролюючих органах до дня набрання чинності цим наказом, за наявності технічних можливостей мають бути доопрацьовані їх виробниками (постачальниками) з метою забезпечення можливості виконання всіх вимог до форми і змісту розрахункових документів, відповідно до цього наказу.
Суд наголошує, що положеннями наведеної норми зобов'язано виробників (постачальників) в строк до 01.08.2021 доопрацювати реєстратори розрахункових операцій з метою забезпечення відображення в фіскальних чеках нових обов'язкових реквізитів, передбачених Наказом №306.
Таким чином, вказана норма стосується саме виробників (постачальників) РРО, а не суб'єктів господарювання. При цьому, таке доопрацювання виробниками РРО має бути здійснено лише у разі наявності технічних можливостей.
Суд також враховує роз'яснення Державної податкової служби України від 26.09.2023, з яких вбачається, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ Положення №13 рядки 11-18 фіскального заповнюються у разі застосування під час проведення розрахунків лише з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) та платіжного терміналу, з'єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій, незалежно від його виду (РРО чи ПРРО) або сфери призначення.
За таких обставин суд встановив відсутність в матеріалах справи доказів у спростування того, що РРО, який використовувався позивачем у господарській діяльності, не був та не міг бути поєднаний з платіжним терміналом через їх технічні особливості та особливості їх програмного забезпечення, що унеможливлювало здійснення обміну даними між вказаними пристроями. При цьому, відповідальними за інтеграцію програмного забезпечення платіжних терміналів з відповідними реєстраторами розрахункових операцій є саме виробники цих пристроїв.
Верховний Суд в постанові від 03.11.2023 у справі №640/23582/21 сформулював правову позицію щодо застосування норм пункту 4 розділу ІІ Положення №13.
Зокрема, Верховний Суд вказав, що суб'єкт господарювання при здійсненні розрахункової операції в розрахунковому документі зазначає рядки 10-17, зазначені в пунктах 2, 4, 5 розділу ІІ Положення №13 (нумерація рядків фіскального чеку в редакції до липня 20221 року), лише у разі застосування під час проведення розрахунків електронного платіжного засобу (платіжної картки) платіжного терміналу, з'єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій. У разі, якщо платіжний термінал не з'єднаний з РРО, господарюючий суб'єкт не зобов'язаний вказувати ці реквізити в розрахунковому документі. В такому випадку немає підстав розцінювати не відповідність (не роздрукування, не видача) розрахункового документу встановленим вимогам, як порушення п. п. 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР. Діючим законодавством не встановлено обов'язку використовувати лише платіжні термінали, з'єднанні або поєднанні з РРО/ПРРО. Не заповнення у фіскальному чеку рядків 10 - 17 не змінює встановленого факту придбання товару покупцем у визначеного продавця, а згаданий чек підтверджує виконання розрахункової операції.
З урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду, встановлених під час судового розгляду обставин та досліджених доказів, суд вважає необґрунтованим висновок відповідача про порушення позивачем норм Закону №265/95-ВР, у зв'язку з формуванням та видачею фіскальних чеків без заповнення рядків 11-18, передбачених пунктом 2 розділу ІІ Положення №13.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи суд дійшов висновку про протиправність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, що має наслідком наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2023 №0132290708.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, що підтверджується квитанцією від 25.08.2023 №0.0.3167451277.1.
Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 881,75 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Київській області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 25.07.2023 №0132290708.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АК-Газпрогрес» (ідентифікаційний код 38168795, місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, пров. Будівельників, 1) судовий збір у розмірі 881,75 грн (вісімсот вісімдесят одна грн 75 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.