04 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/11034/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області у призначенні їй пенсії за віком відповідно до ст.26 України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 25.08.1989 по 01.09.1995, з 01.08.2004 по 31.05.2005, з 01.08.2005 по 30.09.2005, з 01.03.2009 по 31.05.2009, з 01.08.2009 по 31.07.2010, з 01.04.2018 по 31.01.2025 рік зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 17.06.1986 та призначити їй, пенсію відповідно до ст.26 України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 25.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачі безпідставно не зарахували їй страховий стаж, у зв'язку з чим порушили право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
30.04.2025 до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 17 років 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Враховуючи вищенаведене, прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного страхового стажу 31 рік.
01.05.2025 до суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, яка мотивована тим, що в первинному позові пропущено вимогу з приводу зарахування до стажу періодів роботи з 01.08.2004 по 31.05.2005, з 01.08.2005 по 30.09.2005, з 01.03.2009 по 31.05.2009, з 01.08.2009 по 31.07.2010, з 01.04.2018 по 31.01.2025.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 прийняти до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, вирішено розглядати справу у межах позовних вимог, визначених у заяві про уточнення позовних вимог.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України 30.05.2025 подало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Заперечуючи проти позовних вимог вказує, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 05.03.2025 №063550006938 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
23.05.2025, 29.05.2025 та 13.06.2025 головуюча суддя перебувала на періодичному навчанні, з 07.07.2025 по 25.07.2025 та з 05.08.2025 по 25.08.2025 - у відпустці.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 25.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003№1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 05.03.2025 №063550006938 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 17 років 0 місяців 13 днів.
Згідно поданих документів до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 :
- з 25.08.1989 по 01.10.1992, оскільки записи № 3-6 внесений з порушенням вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: печатка організації, після запису про припинення трудових відносин не ідентифікується, текст на печатці не придатний для сприйняття змісту.
- з 01.10.1992 по 01.09.1995 записи №8-10, оскільки записи внесені з порушенням вимог пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: наказ про прийняття на роботу дописаний.
- з 01.11.1999 по 03.11.2003 записи №15-17 зарахований згідно даних персоніфікованого обліку, оскільки відсутній номер наказу на звільнення.
- з 13.07.2007. по 16.07.2010 записи №20-21 зарахований лише лютий 2009 року, оскільки в даних системи персоніфікованого обліку відсутня інформація про нараховані та сплачені суми внесків за інші місяці.
Також до стажу не зараховано періоди роботи з 01.08.2004 по 31.05.2005, з 01.08.2005 пo 30.09.2005, з 01.03.2009 пo 31.05.2009, з 01.08.2009 пo 31.07.2010, з 01.04.2018 пo 31.01.2025, оскільки за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування є нарахована заробітна плата, однак відсутні відомості про сплату страхових внесків за ці періоди.
Листом від 07.03.2025 №0600-0217-8/22631 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення від 05.03.2025 №063550006938 про відмову у призначенні пенсії.
Позивач не погоджується із прийнятим рішенням Пенсійного фонду та вважає, що надав необхідну та достатню сукупність документів для призначення пенсії за віком, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 1058-IVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року (частина 2 статті 26 Закону).
У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року (частина 3 статті 26 Закону).
Як встановлено судом, на момент звернення позивача до пенсійного органу його вік становив 60 років, тому з урахуванням наведених положень для призначення позивачу пенсії за віком його страховий стаж має становити не менше 31 року. Разом з тим, при розгляді заяви позивача з доданими до неї документами пенсійним органом було встановлено, що страховий стаж особи становить 17 років 00 місяців 13 днів, у зв'язку з чим з огляду на відсутність необхідного страхового стажу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.03.2025 №063550006938, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 : з 25.08.1989 по 01.10.1992, оскільки записи № 3-6 внесений з порушенням вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: печатка організації, після запису про припинення трудових відносин не ідентифікується, текст на печатці не придатний для сприйняття змісту; з 01.10.1992 по 01.09.1995 записи №8-10, оскільки записи внесені з порушенням вимог пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: наказ про прийняття на роботу дописаний; з 01.11.1999 по 03.11.2003 записи №15-17 зарахований згідно даних персоніфікованого обліку, оскільки відсутній номер наказу на звільнення; з 13.07.2007. по 16.07.2010 записи №20-21 зарахований лише лютий 2009 року, оскільки в даних системи персоніфікованого обліку відсутня інформація про нараховані та сплачені суми внесків за інші місяці.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Суд зазначає, що на час розгляду справи, чинною є Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі, також - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження (пункт 2.11 Інструкції).
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.12 Інструкції).
Пунктами 2.2-2.4 Інструкції передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, на яку покладений обов'язок внесення у трудову книжку належних записів, контроль за проставленням усіх підписів та печаток, в тому числі і при заведенні трудової книжки, та не може впливати на особисті права працівника.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 25.04.2019, у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року У справі №423/1881/17, від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17, від 31 січня року у справі № 120/8471/23.
Разом із тим, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
В контексті обставин цієї справи та доводів відповідача, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд враховує й те, що за частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 .
Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи з 25.08.1989 по 01.09.1995 позивача зазначений у трудовій книжці НОМЕР_2 від 17.06.1986 неправомірно не зарахований відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 .
Також згідно спірного рішення до стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.08.2004 по 31.05.2005, з 01.08.2005 пo 30.09.2005, з 01.03.2009 пo 31.05.2009, з 01.08.2009 пo 31.07.2010, з 01.04.2018 пo 31.01.2025, оскільки за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування є нарахована заробітна плата, однак відсутні відомості про сплату страхових внесків за ці періоди.
Порядок ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовує Закон №1058.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058, сплачуються їх роботодавцями.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону № 1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 12 статті 20 згаданого Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 16 Закону № 1058 застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Тобто, із аналізу наведених норм слідує, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах виклав Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Сторонами не заперечується, що у спірні періоди роботи з 01.08.2004 по 31.05.2005, з 01.08.2005 пo 30.09.2005, з 01.03.2009 пo 31.05.2009, з 01.08.2009 пo 31.07.2010, з 01.04.2018 пo 31.01.2025, роботодавцем позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхові внески.
Водночас суд зазначає, що відсутність за даними системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків за спірні період роботи, не може бути підставою для не зарахування цих періодів до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу.
Оскільки з наявних у справі письмових доказів вбачається, що у спірні періоди роботодавцем позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхові внески, тому у відповідачів були відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу позивача вказаних періодів його роботи.
Необхідно звернути увагу, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Відповідачем також не надано доказів несплати роботодавцем позивача єдиного внеску, а лише зазначається про відсутність відомостей про сплату страхових внесків за спірний період.
Відтак, беручи до уваги зібрані та досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області безпідставно не зарахувало до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.08.2004 по 31.05.2005, з 01.08.2005 пo 30.09.2005, з 01.03.2009 пo 31.05.2009, з 01.08.2009 пo 31.07.2010, з 01.04.2018 пo 31.01.2025 з мотивів несплати страхувальником страхових внесків, оскільки належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у справі у їх сукупності підтверджується стаж роботи позивача у вказані періоди, виплату йому заробітної плати за ці періоди.
Таким чином, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.03.2025 №063550006938 про відмову в призначенні пенсії не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та 09.07.2024 у справі №240/16372/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.
З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень, що потягло за собою порушення прав позивача, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.08.1989 по 01.09.1995, з 01.08.2004 по 31.05.2005, з 01.08.2005 по 30.09.2005, з 01.03.2009 по 31.05.2009, з 01.08.2009 по 31.07.2010, з 01.04.2018 по 31.01.2025 рік зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 17.06.1986 та призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 25.02.2025.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до квитанцій про сплату судового збору, позивачем за подання даного адміністративного позову було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 605,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Олександра Борисенка, 7, м.Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ: 21084076) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.03.2025 №063550006938 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.08.1989 по 01.09.1995, з 01.08.2004 по 31.05.2005, з 01.08.2005 по 30.09.2005, з 01.03.2009 по 31.05.2009, з 01.08.2009 по 31.07.2010, з 01.04.2018 по 31.01.2025 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.06.1986 та призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 25.02.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити за безпідставністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
04.09.25