Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 вересня 2025 року Справа№200/2857/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через представника Саєнка О.М. звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2024 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки»;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2024 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» в розмірі 114376 (сто чотирнадцять тисяч триста сімдесят шість) 64 коп.
стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 14.12.2024 по день постановлення рішення суду.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час проходження службу у поліції отримав статус учасника бойових дій. При цьому відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства, як роботодавця, щодо належних позивачу грошових виплат, як працівнику за період працевлаштування та під час звільнення зі служби, а саме, не виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. З наведених підстав позивач також просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку.
Ухвалою від 28 квітня 2025 року поновлено строк звернення до суду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву Головне управління Національної поліції у Донецькій області просило суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, зазначило, що позивач використав додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2020-2024 роки. У 2016-2019 роках позивач із рапортами про надання йому додаткових відпусток як учаснику бойових дій не звертався з причин, які не відомі та не залежать від Головного управління Національної поліції в Донецькій області, адже її надання можливе лише при виявленні у особи бажання використати цю відпустку. Тому відповідач вважає, що позовні вимоги безпідставні та не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 07 серпня 2025 року у відповідача Головного управління Національної поліції в Донецькій області витребувані докази - довідка про середній заробіток ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час звільнення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства відноситься, зокрема, розумний строк розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до наведених норм, враховуючи здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України та період відпустки головуючого у справі, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України та в Національній поліції України у період з 09 лютого 1991 року (трудова книжка серії НОМЕР_2 ).
Згідно з довідкою ГУНП в Донецькій області від 07.02.2020 брав безпосередню участь АТО з 21.07.2014 по 06.11.2015 та з 07.11.2015 по 30.04.2018.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 12.09.2016 є учасником бойових дій.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 13.12.2024 № 594 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції з 13.12.2024 за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за станом здоров'я (через хворобу)).
Відповідно до Повідомлення про нараховані суми при звільненні станом на 13.12.2024 позивачу нараховано 680832,54 грн, в тому числі: грошове забезпечення за фактично відпрацьований час з 01.12.2024 по 13.12.2024 в сумі 12847,61 грн, індексація 106,66 грн, грошова компенсація за невикористані відпустки (129 днів) 131737,42 грн, вихідна допомога 536140,85 грн, які після звільнення виплачені позивачу.
Згідно з довідкою, наданою управлінням кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області, від 08.05.2025 №511/12/03-2025 позивачем за період служби у ГУНП в Донецькій області були використані додаткові відпустки як учаснику бойових дій у кількості 14 діб за 2020-2024 роки, а саме:
за 2020 рік з 16.03.2020 до 29.03.2020 (наказ ГУНП в Донецькій області від 20.02.2020 №68 о/с);
за 2021 рік з 15.02.2021 до 28.02.2021 (наказ ГУНП в Донецькій області від 19.01.2021 №36 о/с);
за 2022 рік з 21.02.2022 до 06.03.2022 (наказ ГУНП в Донецькій області від 27.01.2022 №48 о/с);
за 2023 рік з 16.10.2023 до 29.10.2023 (наказ ГУНП в Донецькій області від 25.09.2023 №396 о/с);
за 2024 рік з 26.06.2024 до 09.07.2024 (наказ ГУНП в Донецькій області від 26.06.2024 №298 о/с).
В листі також зазначено, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не належить до щорічних відпусток, у зв'язку з чим відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією. Додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016-219 роки не використовував.
Згідно з Повідомленням про нараховані суми при звільненні грошове забезпечення позивача становить 30 636,61 грн (посадовий оклад 2 400,00 грн + оклад за спеціальне звання 2 000,00 грн + надбавка за стаж служби 2200,00грн (50%) надбавка за специфічні умови проходження служби 2 640,00 грн (40%) + премія 21 396,61 грн).
На виконання ухвали суду про витребування доказів відповідачем надано довідку про середній заробіток позивача на час звільнення, відповідно до якої середньомісячний розмір грошового забезпечення складає 38753,81 грн., середньоденний розмір - 1270,62 грн.
Вирішуючи справу з урахуванням наданих суду доказів, суд дійшов таких висновків.
В частині позовних вимог щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2024 роки суд вказує, що за приписами статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
За пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно зі статтею 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з частиною 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до положень статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно з абзацом 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
У частині десятій статті 93 Закону № 580 та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини 1, 2 статті 94 Закону № 580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положеннями статті 162 Закону № 580 встановлено, що учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Так, відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.
З огляду на відсутність врегулювання положеннями Закону № 580 та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260, питання компенсації не відбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню загальні положення Кодексу законів про працю України (КЗпП України), Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18.
Положеннями статті 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.
Оскільки під час проходження служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій не використав, грошову компенсацію не отримав, тому на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд при розгляді даної справи враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 лютого 2021 року у справі 200/12427/19-а, від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18, від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
Статус учасника бойових дій позивач отримав відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 12.09.2016. При цьому, позивачем використані додаткові відпустки як учаснику бойових дій у кількості 14 діб на рік за 2020-2024 роки (довідка Управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області, від 08.05.2025 №511/12/03-2025).
Отже позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2020-2024 роки не підлягають задоволенню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права в цій частині, суд вказує, що відповідно до норм частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки судом встановлена протиправна бездіяльність відповідача в частині не проведення нарахування та виплати компенсації за дні невикористаних відпусток, належним способом поновлення права є зобов'язання відповідача вчинити вказані дії.
В даному випадку самостійне нарахування судом сум належних позивачу грошових коштів (компенсації за невикористані відпустки) та їх стягнення з відповідача є підміною судом управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, через що такий спосіб захисту у цій справі не підлягає застосуванню до вимог зобов'язального характеру.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, водночас трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Тому вказані питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022).
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
(Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
Отже, на час розгляду справи нормами КЗпП України обмежено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.
Верховний суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Водночас, вирішуючи справу за вказані періоди, суд керується також попередньою практикою Верховного Суду у зазначеній категорії справ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (пункт 91).
_
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України (пункт 92.)
_
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила наведені висновки, зокрема, зазначивши:
«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
69. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
_
Стосовно застосування наведених висновків Верховного Суду до правовідносин, що виникли після змін, внесених у статтю 117 КЗпП України Законом України № 2352-IX, суд зауважує, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, крім обмеження періоду стягнення строком у шість місяців, Законом України №2352-IX не внесено жодних інших змін у правове регулювання зазначених відносин.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 травня 2020 року у справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов'язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачив можливості зменшення його розміру. Також у зазначеній редакції не змінився саме компенсаційний характер зазначеної виплати.
Такий підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Тому суд дійшов висновку, що викладені вище правові позицій Верховного Суду є застосовними до вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за заявлений у позові період, який в межах шестимісячного строку з дня звільнення рахується з 15.12.2024 до 14.06.2025.
При цьому, крім обмеження строку, зміст статті 117 КЗпП України вказує на наявність інших критеріїв, які підлягають врахуванню при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, зокрема, вини роботодавця.
З'ясування ступеня вини роботодавця відповідає вищенаведеним висновкам пункту 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, згідно з якими слід встановити:
з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З'ясовуючи причини тривалості затримки повного розрахунку з позивачем після його звільнення, суд враховує, що позивач не звертався до відповідача з проханням виплатити компенсацію за невикористані відпустки та звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку, хоча і за наявністю поважних причин. Незважаючи на поновлення судом вказаного строку, такий період не може бути в повному обсязі поставлений у вину відповідачеві.
Суд зауважує, що право визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку прямо визначено конструкцією норм статті 117 КЗпП України як в попередній редакції, так і в редакції, що діє на час розгляду справи, у разі спору про належні звільненому працівникові суми:
«При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника ЧАСТКОВО, розмір відшкодування за час затримки ВИЗНАЧАЄ ОРГАН, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Тому, за вказаних обставин, в силу прямих приписів статті 117 КЗпП України суд має самостійно визначити розмір відшкодування за затримку розрахунку.
В умовах правового режиму воєнного стану, який триває на час розгляду справи та потребує максимальної мобілізації фінансових та інших ресурсів на потреби оборони, суд вважає обов'язковим застосування вищевказаних норм щодо визначення ступеню вини відповідача, принципів співмірності та пропорційності.
З урахуванням визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення за період з 15.12.2024 до 14.06.2025.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як зазначено вище, виходячи з наданої відповідачем довідки про середній заробіток позивача на час звільнення середньомісячний розмір грошового забезпечення складає 38753,81 грн., середньоденний розмір - 1270,62 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог щодо компенсації невикористаних відпусток, та такий критерій, як ступінь вини відповідача у тривалості затримки розрахунку, застосовуючи принцип співмірності та пропорційності в умовах воєнного стану, що триває на час розгляду справи, суд визначає розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України у сумі одного розміру середньомісячного заробітку, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, що складає 38753,81 грн.
Вказане відшкодування суд вважає достатнім для поновлення порушеного права позивача та таким, що відповідає приписам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується через звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (вул. Мандрика, 7, м. Покровськ, Донецька область, 85302, ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 15.12.2024 до 14.06.2025 включно в сумі 38753 (тридцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 81 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Г.А. Чекменьов