про забезпечення позову
м. Вінниця
04 вересня 2025 р. Справа № 120/9248/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову в справі за позовом Приватного підприємства "Вінтехпостач" до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Приватного підприємства "Вінтехпостач" до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятої відповідачем постанови №ОПШ 000101 від 03.06.2025.
03.09.2025 представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ 000101 від 03.06.2025 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Необхідність забезпечення позову представник позивача обґрунтовує тим, що 03.09.2025 постановою Другого відділу ДВС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №78997966 за заявою Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення штрафу в розмірі 17 000 грн відповідно до постанови №ОПШ 000101 від 03.06.2025.
Визначаючись щодо заяви про забезпечення позову, суд виходить із наступного.
Частиною першою статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наведене та беручи до уваги, що матеріалів справи достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В силу приписів частини першої статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, забезпечення позову є наданням заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18).
Суд наголошує, що частиною другою статті 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Відтак, виходячи з конкретних обставин та з урахуванням наданих доказів, суд повинен встановити чи існує хоча б одна з названих підстав і оцінити чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Тобто прийняття рішення про забезпечення позову можливе лише в разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому (1) ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або (2) ефективний захист (поновлення) порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, або (3) є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Крім того, згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи, та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
З матеріалів справи видно, що постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби з безпеки на транспорті від 03.06.2025 № ОПШ 000101 на позивача накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн за порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
При цьому вказана постанова була звернута відповідачем до примусового виконання і 03.09.2025 головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Табачнюк В.В. відкрито виконавче провадження № 78997966 з його примусового виконання.
В силу положень пункту 28 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, адміністративно-господарський штраф повинен бути перерахований суб'єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.
Водночас за змістом пунктів 32-33 вказаного Порядку виконання постанови про накладення штрафу зупиняється тільки в разі її оскарження перевізником до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю.
Отже, згідно з нормами релевантного законодавства, що регулює спірні правовідносини, сам факт оскарження суб'єктом господарювання до суду постанови про накладення штрафу не зупиняє її виконання. Але разом з тим обов'язок зі сплати штрафу виникає у такого суб'єкта господарювання після ухвалення судом рішення, у разі відмови у задоволенні позову про скасування постанови про накладення штрафу.
Крім того, в цьому контексті необхідно також врахувати положення ч. 4 ст. 150 КАС України, за змістом яких подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
З наведеного висновується, що, хоча позивач й скористався своїм правом на оскарження в судовому порядку постанови про накладення штрафу і, як наслідок, його обов'язок зі сплати штрафу призупиняється до набрання законної сили рішенням суду у відповідній справі, а втім, сам факт оскарження такої постанови не зупиняє її примусового виконання органами державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
У свою чергу, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови, яка є предметом оскарження у цій справі, зумовлює їх примусове виконання, і тягне за собою інші наслідки, передбачені Законом № 1404-VIII, включаючи стягнення не лише суми штрафу, яка вважається спірною, а й виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, накладення арешту на кошти (майно) боржника тощо.
Зокрема, частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Частиною четвертою цієї статті встановлено, що на кошти боржника, що перебувають на рахунках у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення.
Відповідно до пункту 7 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до абзацу другого частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII.
Згідно з пунктом 8 Розділу VІІІ Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може спричинити негативні наслідки для позивача у вигляді додаткових фінансових витрат. Також позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для поновлення порушеного права на розпорядження належним йому майном (коштами).
Суд враховує, що право власності має фундаментальний характер і захищається згідно з нормами національного законодавства та принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні.
Складовою захисту права особи на мирне володіння своїм майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу, є превентивні способи захисту права власності. Превентивний захист права власності допускається в разі існування загрози порушення права, яка має носити реальний характер і бути доведена в кожному конкретному випадку.
В силу вимог пункту другого частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Отже, законом визначено порядок виконання судового рішення про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа та встановлено обов'язок державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у разі прийняття судом відповідного рішення.
Тобто, вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 03.06.2025 № ОПШ 000101 про застосування до позивача адміністративного-господарського штрафу на загальну суму 17000,00 грн, унеможливить подальше вчинення виконавчих дій.
Щодо співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спосіб бажаний для позивача, то суд зазначає, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не скасовує оскаржуваної постанови про накладення штрафу, не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі та зацікавлених осіб. Застосування заходів забезпечення позову у цій справі матиме наслідком лише відтермінування стягнення суми штрафу, визначеного у вищевказаній постанові, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні позову. Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки щодо можливої втрати майна (грошових коштів), у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛ від 29.06.2006 в справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав на те, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Тому обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та можливість виникнення ситуації, при якій ефективний захист або відновлення прав позивача, у разі задоволення позову, стане утрудненим чи неможливим.
Відтак існують підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у цій справі.
Отже, позов належить забезпечити у спосіб, передбачений пунктом 5 частини другої статті 151 КАС України, шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 03.06.2025 № ОПШ 000101, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
Заяву представника позивача про забезпечення позову задовольнити частково.
Зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП № 78997966 від 03.09.2025 на підставі виконавчого документа - постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 03.06.2025 № ОПШ 000101, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 120/9148/25.
Копію ухвали надіслати для відома учасникам справи, а Другому відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - для відома та виконання.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Віятик Наталія Володимирівна