ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.09.2025Справа № 910/7615/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Фізичної особи - підприємця Гупало Людмили Василівни ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ВАВИЛОН" (01001, місто Київ, вул. Мирного Панаса, будинок 11, офіс 1/26)
про стягнення 70 842,00 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Фізична особа - підприємець Гупало Людмила Василівна (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ВАВИЛОН" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 70 842,00 грн за надання транспортних послуг згідно заявки-договору від 20.08.2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 позовну заяву Фізичної особи - підприємця Гупало Людмили Василівни залишено без руху.
26.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
Дана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, місто Київ, вул. Мирного Панаса, будинок 11, офіс 1/26.
Як вбачається із рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №06 102 655 22559, уповноважений представник відповідача 08.07.2025 отримав ухвала Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 про відкриття провадження у справі.
Положеннями статей 89, 93 ЦК України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до єдиного державного реєстру.
Таким чином, направлення ухвали суду здійснено за відповідною адресою місцезнаходження відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Відтак, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.
За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
До того ж, в ухвалі суду про відкриття провадження у справі звернуто увагу відповідача на обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет та на можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Натомість, відповідач усупереч частини 6 статті 6 ГПК України реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не здійснив.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
20.08.2024 Фізична особа - підприємця Гупало Людмили Василівни (далі - замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ВАВИЛОН" (далі - замовник) складено та підписано заявку-договір № Н-01 про надання транспортних послуг, за умова якого маршрут: м. Коростень, Україна - 26689 Апен, Німеччина; дата завантаження: 21.08.2024; винагорода 1500 Євро (по курсу НБУ на день розвантаження), що склало 70 842,00 грн; умови оплати 1-ша частина в гривнях еквівалентна 1300 Євро - одразу після розвантаження авто, 2-га частина в гривнях еквівалентна 200 Євро - після отримання оригіналів документів для оплати (рахунку-фактури, акту виконаних робіт та CMR-накладну). Окремого договору між сторонами укладено не було.
На виконання умов заявки, позивач виконав свої зобов'язання товар в частині надання транспортних послуг, що підтверджується копією CMR-накладної від 23.08.2024 року.
11.06.2025 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» позивач скерував замовнику рахунок-фактуру № СФ-0002009 від 30.08.2024 та акт № ОУ-0001997 задачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо міжнародного перевезення вантажу на загальну суму 70 842,00 грн. На підтвердження відправлення, позивач долучив до матеріалів справи копію опису вкладення до цінного листа від 11.06.2025, поштової накладної № 4301000093933 та фіскального чеку.
Таким чином, відповідач не повернув виконавцю підписаний примірник акту № ОУ-0001997 задачі-прийняття робіт та не сплатив грошові кошти за надані транспортні послуги в розмірі 70 842,00 грн, у зв'язку із цим Фізична особа - підприємець Гупало Людмила Василівна звернулась до суду з даним позовом.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Статтею 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Згідно положень ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі - електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно зі ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, оскільки позивач надав відповідачу експедиційні послуги, а відповідач прийняв такі послуги, суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину транспортного експедирування у спрощений спосіб.
Приписами ст. 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.ч. 1, 3 ст. 909 ЦК України).
Укладення договору з перевізником підтверджується договором-заявкою № Н-01 про надання транспортних послуг від 20.08.2024 року, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відповідними печатками.
На виконання умов заявки, позивач виконав свої зобов'язання товар в частині надання транспортних послуг, що підтверджується копією CMR-накладної від 23.08.2024 року.
11.06.2025 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» позивач скерував замовнику рахунок-фактуру № СФ-0002009 від 30.08.2024 та акт № ОУ-0001997 задачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо міжнародного перевезення вантажу на загальну суму 70 842,00 грн. На підтвердження відправлення, позивач долучив долучив до матеріалів справи копію опису вкладення до цінного листа від 11.06.2025, поштової накладної № 4301000093933 та фіскального чеку.
Таким чином, відповідач не повернув виконавцю підписаний примірник акту № ОУ-0001997 задачі-прийняття робіт та не сплатив грошові кошти за надані транспортні послуги в розмірі 70 842,00 грн.
Суд відзначає, що відповідач не подав до суду документи, які свідчать про погашення заборгованості перед позивачем.
З огляду на вищевказані обставини, відповідач, у порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив повну оплату наданих послуг, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, відтак, позовні вимоги щодо стягнення 70 842,00 грн. суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Відповідачем жодних заперечень щодо заявленої позивачем основної суми боргу не було надано, а також доказів які б спростовували твердження позивача викладені у позові.
Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір покладається на відповідача (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Гупало Людмили Василівни задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ВАВИЛОН" (01001, місто Київ, вул.Мирного Панаса, будинок 11, офіс 1/26; код ЄДРПОУ 09807750) на користь Фізичної особи - підприємця Гупало Людмили Василівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та витрати по сплаті судового збору - 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім) 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено та підписано: 03.09.2025.
Суддя М.Є. Літвінова