ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.09.2025Справа № 910/6205/25
За позовом Акціонерного товариства «КИЇВМЕДПРЕПАРАТ»
до 1) Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙ-ДЕВЕЛОПМЕНТ»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
2) Національний банк України
про визнання договору та результатів торгів недійсними
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Цуканова С.Г.;
від відповідача-2: Пата С.П.;
від третьої особи-1: Цуканова С.Г.;
від третьої особи-2: Гузієнко Я.М.;
Акціонерне товариство «КИЇВМЕДПРЕПАРАТ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1) Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (надалі - відповідач-1) та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (надалі - відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати недійсним договір GL18N027381 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладений відповідачами 21.04.2025 за результатами електронних торгів в електронній торговій системі PROZORRO.ПРОДАЖІ у складі лоту № GL18N027381;
- визнати недійсними результати електронного аукціону в електронній торговій системі PROZORRO.ПРОДАЖІ, лот № GL18N027381, що складається з права вимоги за кредитними договорами №1195-01-07, №1252-08, №1319-10, №1320-10, №1321м-10, №1440-12, №1253м-08, №1267м-08, №1276м-08, що укладені з суб'єктами господарювання та знаходяться у заставі Національного банку України та права вимоги за кредитним договором №1318-10, що укладений з суб'єктом господарювання, оформлені протоколом GFD001-UA-20250314-55967 від 27.03.2025.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.13, 15, 16, 203, 228, 509, 512, 514, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, ст. 350 Господарського кодексу України, ст.1, 6, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», положення Закону України Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" мотивовані тим, що 16.12.2008 між відповідачем-1 та позивачем було укладено договір мультивалютної кредитної лінії № 1276м-08, договір мультивалютної кредитної лінії № 1267м-08 від 01.09.2008 року, договір про невідновлювальну кредитну лінію №1253м-08 від 13.06.2008. У зв'язку із виникненням заборгованості за вказаними вище договорами за позовом відповідача-1 судом були ухвалення судові рішення про стягнення заборгованості за ними (справи №910/6180/20, 910/6178/20, 910/15808/19), на підставі яких видані судові накази та відкриті виконавчі провадження. Позивач зазначає, що 03.03.2025 рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №230 було виставлено на торги права вимоги за кредитними договорами №1195-01-07, 1252-08, 1319-10, 1320-10, 1321м-10, 1440-12, 1253м-08, 1267м-08, 1276м-08, що укладені з суб'єктами господарювання та знаходяться в заставі Національного банку України, та права вимоги за кредитним договором №1318-10, що укладений із суб'єктом господарювання. 27.03.2025 відбулися електронні торги переможцем яких став відповідач-2. За наслідками електронних торгів, 21.04.2025 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір №GL18N027381 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги. Позивач вважає, що зазначений договір підлягає визнанню недійним з наступних підстав.
По-перше, продаж права вимоги за вказаними вище договорами відбувся за заниженою вартістю. На думку позивача такий правочин вчинено з метою завдати шкоди, а тому від має право на судовий захист.
По-друге, даний правочин порушує публічний порядок.
По-третє, договір №GL18N027381 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги має всі ознаки договору факторингу, а тому фактор, для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових послуг. Однак, відповідач-2 не є фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги, у тому числі й факторингу та не був включений до Державного реєстру фінансових послуг. Перебування банку (клієнта) в стадії ліквідації не змінює правової природи кредитного договору, а відтак не скасовує правових обмежень щодо розпорядження ним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6205/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 18.06.2025.
03.06.2025 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов в якому просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивач не надає жодних доказів на підтвердження своїх аргументів, зокрема, що продаж прав вимоги відбувся за заниженою вартістю, що правочин вчинено з метою завдання шкоди, що він несе в собі маніпулятивні умови продажу, що він порушує публічний порядок. Твердження позивача є абсолютно голослівними та ґрунтуються виключно на його суб'єктивному баченні. Крім того, відповідач-1 звертає увагу на те, що жодні права позивача спірним договором не порушуються, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
04.06.2025 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позов в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі посилаючись на те, що позивачем жодним чином не доведено яким чином це рішення вплинуло на його права та обов'язки, як і подальша реалізація активу. Продаж права вимоги за вказаними вище кредитними договорами відбувся у відповідності до нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про порушення яких позивачем нічого не зазначено.
Представник відповідача-1 вказує, що спірний договір не має всіх обов'язкових ознак, притаманних договору факторингу. Більш того, спірний договір міг бути укладений із не фінансовою установою, оскільки банк перебував на час його укладання у процедурі ліквідації.
Також, представник відповідача-1 зазначає, що згідно з додатком № 1 до оспорюваного договору «Реєстр кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються та Боржників за такими договорами» за даним договором було здійснено відступлення права вимоги за 10 кредитними договорами, боржники АТ «ГАЛИЧФАРМ», ПАТ «КИЇВМЕДПРЕПАРАТ», серед яких позивач виступає боржником лише за 3 кредитними договорами. Проте, повноважень на звернення до суду від імені АТ «ГАЛИЧФАРМ» позивачем надано не було, так само і відсутнє обґрунтування недійсності відступлення прав вимоги за рештою кредитних договорів, що жодним чином не зачіпають права та інтереси позивача.
Крім того, представник відповідача-1 звертає увагу на те, що позовні вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належним та ефективним способом захисту.
11.06.2025 від представника відповідача-1 надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
18.06.2025 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю представника в іншому засіданні.
У підготовче засідання 18.06.2025 з'явились представники відповідачів 1-2, представник позивача у засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про залучення третьої особи та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - третя особа-1). Крім цього, суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача-1 про залучення третьої особи та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національний банк України (надалі - третя особа-2). Також суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у відповідача-1 належним чином завірені копії документів. Крім цього, суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 відкладено підготовче засідання на 16.07.2025.
24.06.2025 від представника третьої особи-1 надійшли пояснення щодо позову в яких просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на ті ж самі підстави, що викладені представником відповідача-1 у відзиві на позов.
25.06.2025 від представника відповідача-1, на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи.
25.06.2025 від представника третьої особи-2 надійшли пояснення щодо позову в яких просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що проведений аукціон та укладений за його результатами оспорюваний договір, як і подальша зміна кредитора в зобов'язанні не порушує права та інтереси позивача.
Також представника третьої особи-2 зазначає, що заявлена позовна вимога про визнання недійсним результатів електронного аукціону не призведе до відновлення прав позивача.
26.06.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли докази направлення третім особам позову з додатками.
16.07.2025 від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без його участі.
У підготовче засідання 16.07.2025 з'явились представники відповідачів 1-2 і третіх осіб 1-2, представник позивача у засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/6205/25 до судового розгляду по суті на 29.07.2025.
28.07.2025 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.
У судове засідання 29.07.2025 з'явились представники відповідачів 1-2 і третіх осіб 1-2, представник позивача у засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника позивача про відкладення судового засідання на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 відкладено судове засідання у справі № 910/6205/25 на 02.09.2025.
У судове засідання 02.09.2025 з'явились представники відповідачів 1-2 і третіх осіб 1-2, представник позивача у засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.
У судовому засіданні 02.09.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Між відповідачем-1 та позивачем було укладено договір про невідновлювальну кредитну лінію №1253м-08 від 13.06.2008, договір мультивалютної кредитної лінії № 1267м-08 від 01.09.2008 року та договір про мультивалютну кредитну лінію № 1276м-08 від 16.12.2008.
27.03.2025 було проведено відкриті торги (аукціон) з продажу лоту №GL18N027381, оформлені протоколом електронного аукціону №GFD001-UA-20250314-55967С від 27.03.2025, переможцем який став відповідач-2.
21.04.2025 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір №GL18N027381 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги (надалі - договір №GL18N027381).
Так, згідно п.2.1 договору №GL18N027381 за цим договором у порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - «основні договори», надалі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
Сторони домовились, що відступлення банком новому кредитору прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, що були укладені в забезпечення виконання зобов'язань боржників за основними договорами, відбувається за окремими договорами, які укладаються між сторонами одночасно із укладенням цього договору.
Відповідно до п.2.2 договору №GL18N027381 за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1. цього договору, набуває наступні права кредитора за основними договорами: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами щодо сплати боржниками грошових коштів у сумах, вказаних у додатку №1 до цього договору та визначених на момент набуття новим кредитором права вимоги, включаючи право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття права вимоги процентів у розмірах, вказаних у додатку №1 до цього договору, право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття прав вимоги штрафних санкцій, неустойок (штрафів, пеней), а також право вимагати сплати не нарахованих неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, проценти річні), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань у випадках та на умовах, встановлених основними договорами, право вимагати застосування наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, права вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу у погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі у комітеті кредиторів боржників тощо.
Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.
До нового кредитора не переходить права на нарахування процентів за користування боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банку відповідно до умов основних договорів.
Пунктом 4.1 договору №GL18N027381 передбачено, що сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору, новий кредитор сплачує банку грошові кошти у складі ціни, що сплачується новим кредитором за купівлю лоту GL18N027381, оформлену протоколом електронного аукціону № GFD001-UA-20250314-55967 від 27.03.2025 року, яка становить 243 671 014,27 грн (двісті сорок три мільйони шістсот сімдесят одна тисяча чотирнадцять гривень 27 коп), у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором на підставі зазначеного протоколу.
Як убачається з реєстру кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, який підписаний між відповідачем-1 та відповідачем-2 та який є додатком № 1 до договору №GL18N027381, від відповідача-1 до відповідача-2 перейшло право вимоги до позивача у тому числі за наступними договорами: договором про невідновлювальну кредитну лінію №1253м-08 від 13.06.2008; договором мультивалютної кредитної лінії № 1267м-08 від 01.09.2008 року, договором про мультивалютну кредитну лінію № 1276м-08 від 16.12.2008.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання недійсним договору GL18N027381 від 21.04.2025, що укладений між відповідачами та визнання недійсними результатів електронного аукціону в електронній торговій системі PROZORRO.ПРОДАЖІ, лот №GL18N027381 оформлені протоколом GFD001-UA-20250314-55967 від 27.03.2025.
Підставами позову є порушення норм законодавства при укладенні договору GL18N027381 від 21.04.2025.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Ці норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
З огляду на положення ст.4 Господарського процесуального кодексу України і ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову про визнання правочину недійсним можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16).
Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому немає необхідності в такому випадку надавати оцінку законності спірному договору (до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в п. 7.17 постанови від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, у п. 8.9 постанови від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17).
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
У даній справі позов про визнання недійсними договору факторингу, подала особа, яка не є стороною спірного договору факторингу - заінтересована особа.
Об'єднана палата в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Дана норма кореспондується зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положення ст. 162 Господарського процесуального кодексу України містять вимоги щодо необхідності зазначення у позовній заяві вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому позовна заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Наведене свідчить про те, що при зверненні до суду позивачу необхідно обґрунтувати в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, а також довести наявність цих порушень.
У даному випадку підлягає доведенню позивачем порушення його прав та законних інтересів в результаті укладення договору.
Зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України випливає, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 роз'яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Згідно зі ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів у результаті укладення оспорюваного договору, з огляду на що суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору № GL18N027381 від 21.04.2025.
Суд наголошує, що у даному випадку права позивача, як боржника за кредитними договорами непорушені, тому що після укладення відповідачами 1 та 2 договору № GL18N027381, обсяг прав та обов'язків позивача не змінився, оскільки був змінений лише кредитор в існуючому зобов'язанні, а не розмір його зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №761/43218/18 та постанові Великої Палати Верховного суду від 25.01.2023 у справі №638/18879/18.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17).
Враховуючи недоведеність наявності порушення укладеним договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд зазначає про відсутність необхідності надавати оцінку дійсності спірного договору.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17.
Оскільки позовні вимоги про визнання недійсними результатів електронного аукціону в електронній торговій системі PROZORRO.ПРОДАЖІ, лот № GL18N027381 оформлені протоколом GFD001-UA-20250314-55967 від 27.03.2025 є похідними, тому вони також не підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє у задоволенні позову Акціонерного товариства «КИЇВМЕДПРЕПАРАТ».
Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 03.09.2025.
Суддя Я.А.Карабань