03.09.2025 року м. Дніпро Справа № 914/245/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Красота О.І.) від 17.01.2025 р. у справі № 914/245/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод", м. Львів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1", м. Дніпро
про стягнення збитків, -
У лютому 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" і просило суд стягнути збитки у розмірі 43 760,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не провів реєстрацію податкової накладної (реєстрація зупинена). Тому Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача збитків у розмірі недоотриманого податкового кредиту у сумі 21 880,00 грн, а також штрафу у розмірі 21 880,00 грн, нарахованого на підставі п. 6.4 Договору поставки № 57Д від 10.03.2023.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" про відшкодування збитків та стягнення штрафу передано (направлено) за підсудністю Господарському суду Дніпропетровської області.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 р. у справі № 914/245/24:
- позов задоволено частково;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод" збитки у розмірі 21 880,00 грн, судовий збір у розмірі 1 514,00 грн;
- в решті позову відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 р. у справі № 914/245/24 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсягу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ним було складено і направлено на реєстрацію до ЄРПН податкову накладну № 1 від 10.03.2023 р. на суму 131 280,00 грн, в т.ч. ПДВ 21 880,00 грн, реєстрація якої була зупинена на підставі п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, відповідно до квитанції № 9225553797 від 04.09.2023 р. Після отримання повідомлення про зупинення реєстрації вказаної податкової накладної, з метою звільнення відповідальності та доведення відсутності протиправності дій та вини, відповідач неодноразово надавав податковому органу запитувані документи та пояснення. У серпні 2024 р., після надання відповідачем чергового пакету документів та пояснень, податковим органом 09.08.2024 р. було прийнято рішення № 11610353/42619203 про реєстрацію вказаної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, яка того ж дня була зареєстрована.
Таким чином, відповідач вважає, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання свого зобов'язання щодо реєстрації податкової накладної в порядку та строки, визначені ПК України, а з огляду на приписи, наведені у абз. останньому п. 198.6 ст. 198 ПК України, фактично позивач не втратив свого права на податковий кредит.
На підтвердження зазначеного апелянт додає до апеляційної скарги нові докази, які не були ним надані до суду першої інстанції, та просить суд апеляційної інстанції долучити їх до матеріалів справи та враховувати при розгляді цієї справи в апеляційному провадженні.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 р. у справі № 914/245/24 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 р. у справі № 914/245/24 - без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідно до положень Податкового кодексу України відповідач мав скласти податкову накладну датою оплати за товар позивачем - 10.03.2023 р. на суму 131 280,00 грн, в т.ч. ПДВ - 21 880,00 грн, чого відповідачем зроблено не було.
Вказує на те, що на момент подачі позовної заяви і на момент винесення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач не надав суду доказів звернення до податкового органу із заявами та поясненнями з метою розблокування податкової накладної, не вжив жодних належних заходів для належного виконання свого обов'язку щодо її реєстрації.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" подано до Центрального апеляційного господарського суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якому апелянт, додатково до доводів апеляційної скарги, зазначає, що позивач, будучи обізнаним, що реєстрація податкової накладної була розблокована 09.08.2024 р., а сама реєстрація податкової накладної була фактично здійснена, не повідомив про даний факт суд першої інстанції, а також надалі наполягає на відсутності факту реєстрації спірної податкової накладної.
Як було зазначено вище, апелянтом до апеляційної скарги додані нові докази, які не були ним надані до суду першої інстанції, та які апелянт просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи та враховувати при розгляді цієї справи в апеляційному провадженні, з приводу чого судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частинами 1, 3, 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно з ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Частиною 8 ст. 80 ГПК України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Окрім цього, відповідно до п. п. 6-7 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, з'ясовує, чи повідомлені сторони про всі обставини справи, які їм відомі; чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Статтею 194 ГПК України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Зі змісту вищенаведених норм убачається, що в межах позовного провадження докази у справі подаються виключно в межах підготовчого засідання у встановлені судом або ГПК України строки. При цьому, відповідач подає докази разом поданням відзиву, а у разі неможливості їх подання повідомляє про це суд із зазначенням поважних причин такого неподання для надання судом додаткового строку для подання таких доказів. Неподання доказів у встановлені судом або законом строки та недоведення поважності причин такого неподання має наслідком неприйняття таких доказів до розгляду.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач пояснює неможливість подання до суду першої інстанції відзиву і доказів тим, що він не був обізнаний про існування цього спору.
Однак, колегія суддів зауважує, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 р. відкрито провадження у цій справі, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення цієї ухвали.
З матеріалів справи вбачається, що вказана ухвала місцевого господарського суду від 20.03.2024 р. була надіслана відповідачу в його електронний кабінет 22.03.2024 р.
Частиною 3 ст. 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з ч. 7 ст. 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом до електронного кабінету сторони у справі, то вважається, що така особа повідомлена про вчинення відповідної процесуальної дії.
Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений судом першої інстанції про відкриття провадження у цій справі та про строки подання відзиву на позовну заяву.
Пояснення же апелянта про те, що доступ до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" був тільки у колишнього директора цього товариства, судова колегія вважає необґрунтованим та таким, що не підтверджено жодними доказами, відповідно, докази, додані відповідачем до апеляційної скарги, не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, як такі, що подані після закінчення процесуального строку, передбаченого Господарським процесуальним кодексом України для їх подання.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод" (далі - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" (далі - Відповідач, Постачальник) укладено Договір поставки № 57Д (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність, а Покупець - сплатити і прийняти товарно-матеріальні цінності (далі - товар), номенклатура, комплектність, ціна, кількість яких вказана у специфікаціях, при цьому специфікації є невід'ємною частиною Договору, на умовах, викладених у Договорі.
За умовами п. 3.1 Договору Постачальник зобов'язаний поставити Покупцю товар у строки, вказані у специфікації до Договору, за умови виконання Покупцем п. 5.2, п. 5.3, п. 5.4 Договору.
Згідно з п. 3.2 Договору поставка товару здійснюється Постачальником на умовах ЕХW (Інкотермс 2010).
Відповідно до п. 3.3 Договору сторони домовились, що товар може поставлятись експрес-перевізником ТОВ "Нова Пошта".
За умовами п. 3.4 Договору разом з товаром Постачальник передає Покупцю документи:
- рахунок-фактуру;
- видаткову накладну;
- сертифікат за замовленням Покупця.
Відповідно до п. 3.5 Договору факт переходу товару від Постачальника до Покупця підтверджується накладними.
Згідно з п. 3.6 Договору право власності переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання видаткової накладної.
Відповідно до п. 5.2 Договору Покупець проводить 50 % передплату за товар за ціною, узгодженою сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною Договору, згідно з рахунками, які Постачальник надає Покупцю. Остаточний розрахунок за товар Покупець здійснює протягом 3 банківських днів після отримання від Постачальника повідомлення про готовність товару до відвантаження.
Згідно з п. 5.3 Договору датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця.
За умовами п. 5.4 Договору порядок розрахунків може бути змінено за домовленістю сторін та вказано у специфікаціях до Договору.
Відповідно до п. 6.1 Договору за порушення умов Договору винна сторона відшкодовує заподіяні цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавства України і умовами Договору.
Згідно з п. 6.4 Договору з моменту настання першої події (відвантаження Постачальником або оплати Покупцем) Постачальник зобов'язаний провести реєстрацію податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства України. У разі порушення Постачальником своїх зобов'язань щодо реєстрації податкової накладної Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 100 % суми податку на додану вартість, яка мала бути зазначена у відповідній податковій накладній, яка була складена із порушенням порядку її заповнення чи реєстрації.
Договір вважається укладеним і вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023 (п. 9.3 Договору).
Специфікацією № 1 (Додаток № 1 від 10.03.2023 до Договору) сторони узгодили найменування товару, його кількість, одиницю виміру, ціну, суму.
Так, загальна сума товару складала 131 280,00 грн, у т.ч. ПДВ 21 880,00 грн; строк поставки - 5 робочих днів з дати передплати та узгодження технічної документації; передплата становить 100 %.
10.03.2023 Відповідач виставив Позивачу рахунок на оплату № 57 від 10.03.2023 на оплату товару на суму 131 280,00 грн, у т.ч. ПДВ 21 880,00 грн.
На виконання умов Договору Позивач здійснив оплату товару у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 248 від 10.03.2023 на суму 131 280,00 грн, у т.ч. ПДВ 21 880,00 грн.
Відповідач на виконання умов Договору передав у власність Позивачу товар на суму 131 280,00 грн, у т.ч. ПДВ 21 880,00 грн за видатковою накладною № 38 від 14.03.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, за фактом отримання коштів від позивача за товар на суму 131 280,00 грн, у т.ч. ПДВ 21 880,00 грн, відповідач зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкову накладну № 1 від 10.03.2023, проте реєстрація цієї податкової накладної була зупинена, про що зазначено у квитанції про реєстрацію податкової накладної від 04.09.2023.
При цьому, відповідач мав звернутись до податкового органу та надати пояснення і копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН. Однак доказів вчинення будь-яких дій з цього приводу відповідачем до суду першої інстанції не надано.
02.10.2023 Позивач надіслав Відповідачу претензію за № 76 від 02.10.2023 про сплату збитків та штрафу у загальному розмірі 43 760,00 грн. Однак вказана претензія повернулась Позивачу відділенням поштового зв'язку без вручення адресату.
Отже, податкова накладна складена Відповідачем, однак не зареєстрована в ЄРПН.
Звертаючись до господарського суду із позовом позивач зазначив, що у зв'язку з наведеним вище він не зміг скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання шляхом віднесення суми ПДВ у розмірі 21 880,00 грн до складу податкового кредиту, у зв'язку з чим Позивач вважає, що Відповідач завдав йому збитки на суму 21 880,00 грн.
Позивач просив суд стягнути з Відповідача збитки у розмірі недоотриманого податкового кредиту у розмірі 21 880,00 грн, а також штраф у розмірі 21 880,00 грн, нарахований на підставі п. 6.4 Договору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 880,00 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність у позивача права на стягнення збитків з відповідача у зв'язку з порушенням останнім обов'язку щодо реєстрації податкової накладної.
В частині оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 21 880,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що ця вимога позивача, яка обґрунтована посиланням на умови Договору щодо несвоєчасної реєстрації податкової накладної, не узгоджується з вимогами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Так, суд першої інстанції виснував, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору, як здійснення реєстрації податкової накладної тощо, не є правопорушенням у сфері господарювання, що згідно з вимогами статті 218 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.
Щодо цих висновків місцевого господарського суду колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Спір у цій справі стосується наявності правових підстав для стягнення з відповідача збитків та штрафу, у зв'язку з невиконанням ним зобов'язання щодо реєстрації податкової накладної № 1 від 10.03.2023 на суму 131 280,00 грн, у т.ч. ПДВ 21 880,00 грн, в Єдиному реєстрі податкових накладних, що, як зазначає позивач, призвело до втрати ним права на податковий кредит.
Чинне законодавство передбачає, що реєстрацію податкових накладних у ЄРПН здійснює платник податку.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів / послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
За приписами абз. 1 пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем товарів. Тому обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на Відповідача, як продавця товару, в розумінні ст. 201 Податкового кодексу України.
У постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Тобто саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Відповідно, лише зареєстрована в ЄРПН накладна є підставою для формування податкового кредиту.
Отже, наведеними вище нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними суми податку можуть бути віднесені покупцем товарів/послуг до складу податкового кредиту.
Аналогічні правові висновки застосувала об'єднана палата КГС ВС у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.
З огляду на викладене, у Відповідача існує обов'язок з реєстрації податкової накладної щодо здійсненої поставки товару у строк, визначений п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, за результатами здійсненої Відповідачем поставки товару Позивачу та оформлення відповідної видаткової накладної.
За приписами п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
- для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;
- для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
При цьому, відповідно до пункту 89 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням таких граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до 5 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
- для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 18 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів / послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені покупцем до складу податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (абз. 20 пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Щодо рішення суду першої в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 880,00 грн судова колегія зазначає таке.
За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За приписами ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов'язання.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п. 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).
Як вбачається з матеріалів справи, за фактом отримання коштів від позивача за товар на суму 131 280,00 грн, у т.ч. ПДВ 21 880,00 грн, відповідач зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 1 від 10.03.2023, проте реєстрація цієї податкової накладної була зупинена, про що зазначено у квитанції про реєстрацію податкової накладної від 04.09.2023.
При цьому, відповідач мав звернутись до податкового органу та надати пояснення і копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН. Однак доказів вчинення будь-яких дій з цього приводу відповідачем до суду першої інстанції не надано.
Однак судова колегія не погоджується з доводами позивача і висновками суду першої інстанції про те, що за таких дій відповідача позивач втратив право на зменшення податкового зобов'язання шляхом віднесення суми ПДВ у розмірі 21 880,00 грн до складу податкового кредиту, що спричинило відповідні збитки позивачу.
Так, як вже було зазначено вище, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України право платника податку на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Водночас, судова колегія звертає увагу, що позивач звернувся до господарського суду з цим позовом у лютому 2024 року, тобто ще до спливу 365 календарних днів з дати складення податкової накладної (10.03.2023 р.).
Тобто, на момент звернення до суду, позивач ще не втратив права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкової накладної № 1 від 10.03.2023, а відповідно на той момент суми ПДВ у розмірі 21 880,00 грн ще не можна було кваліфікувати як збиток позивача.
Крім цього, судова колегія наголошує на том, що реєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної № 1 від 10.03.2023 була зупинена.
Тут необхідно зауважити, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Таким чином, на момент ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, з наявних в матеріалах справи доказів можна було встановити, що: 1) відповідач виконав свій обов'язок з реєстрації податкової накладної № 1 від 10.03.2023; 2) реєстрація цієї податкової накладної була зупинена; 3) матеріали справи не містять доказів відмови податкового органу в реєстрації цієї податкової накладної.
Отже на момент ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції ще не сплив встановлений п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України строк, протягом якого за позивачем зберігалося право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкової накладної № 1 від 10.03.2023, оскільки цей строк був перерваний у зв'язку із зупиненням реєстрації цієї податкової накладної. Зворотного з матеріалів справи не вбачається.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що в цій справі відсутнім є такий елемент цивільного правопорушення як збитки, оскільки до моменту прийняття податковим органом рішення про відмову в реєстрації спірних податкових накладних в ЄРПН, позивач не вважається таким, що втратив право на отримання податкового кредиту в розмірі 21 880,00 грн, тобто зазнав об'єктивного зменшення своїх майнових благ.
Відповідно, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 880,00 грн, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Щодо рішення суду першої в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 21 880,00 грн, нарахованого на підставі п. 6.4 Договору судова колегія зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Як вказувалось вище, згідно з п. 6.4 Договору з моменту настання першої події (відвантаження Постачальником або оплати Покупцем) Постачальник зобов'язаний провести реєстрацію податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства України. У разі порушення Постачальником своїх зобов'язань щодо реєстрації податкової накладної Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 100 % суми податку на додану вартість, яка мала бути зазначена у відповідній податковій накладній, яка була складена із порушенням порядку її заповнення чи реєстрації.
Позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 21 880,00 грн, нарахований на підставі п. 6.4 Договору.
Приписи ч.ч. 2, 3 ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 25).
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Водночас, Позивач та Відповідач, укладаючи Договір поставки № 57Д від 10.03.2023, визначили відповідальність Постачальника (Відповідача) (п. 6.4 Договору), яка настає у разі порушення останнім своїх зобов'язань щодо реєстрації податкової накладної.
Встановлюючи у Договорі відповідальність Відповідача у вигляді штрафу, сторони у такий спосіб фактично передбачили компенсацію Позивачу негативних наслідків, яких він може зазнати у разі невиконання Відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов'язання зі складення та реєстрації податкової накладної і неможливості отримання Позивачем у зв'язку із цим податкового кредиту.
Тобто, передбачена пунктом 6.4 Договору відповідальність Відповідача не пов'язана із виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання Відповідачем вимог податкового законодавства.
Зазначення сторонами у Договорі про обов'язок Відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов Договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у виді штрафної санкції.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у справах № 913/272/18, № 908/3565/16, № 917/799/17.
При цьому, невиконання постачальником зобов'язання, яке виникає не перед контрагентом за договором поставки, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на постачальника господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, так як вказана санкція може наставати по факту порушення стороною умов саме господарського зобов'язання.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23 (п. 4.50), позивач не вправі встановлювати той чи інший вид відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, так само як і погіршувати правове становище відповідача в частині скорочення строку для реєстрації податкової накладної, визначеного пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
При цьому, за характером, змістом та підставами виникнення суми, яка визначена позивачем, як штраф, вона виникає із зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а не з господарських зобов'язань (п. 4.51 постанови Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23).
За таких обставин, вимога Позивача про стягнення з Відповідача штрафу, яка обґрунтована посиланням на умови Договору щодо несвоєчасної реєстрації податкової накладної, не узгоджується з вимогами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та суперечить вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Отже, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що згідно з вимогами статті 218 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.
Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16, від 10.05.2018 у справі № 917/799/17, від 07.02.2019 у справі № 913/272/18.
З огляду на викладене, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 21 880,00 грн, а відповідно рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції належно та всебічно не досліджено спірних правовідносин між сторонами з урахуванням усіх істотних обставин, що мали місце у цих правовідносинах та впливають на правильне застосування норм матеріального права, з огляду на що, судова колегія апеляційного суду вважає за необхідне оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 р. у цій справі скасувати в частині задоволених позовних вимог, як таке, що ухвалене з невідповідністю висновків суду обставинам справи, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а решті рішення - залишити без змін.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 1 514,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 2 271,00 грн слід покласти на позивача.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 р. у справі № 914/245/24 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 р. у справі № 914/245/24 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод" збитків у розмірі 21 880,00 грн та судового збору у розмірі 1 514,00 грн.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судовий збір, сплачений за подання позову, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод".
В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 р. у справі № 914/245/24 - залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський монтажно-заготівельний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТВ1" судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 271,00 грн.
Видачу наказів, на виконання даної постанови, у відповідності до ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков