ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/79/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
секретар судового засідання Шаповал А.В.
за участю представників сторін у справі:
Від Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича - адвокат Грубник Д.Л.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» - адвокат Бачинська А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича
на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025, суддя суду першої інстанції Смелянець Г.Є., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 28.04.2025
по справі №916/79/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс»
про визнання факту неможливості користування майном, визнання відсутності права орендодавця на отримання орендної плати, стягнення 21 876,60 грн, -
Описова частина.
Фізична особа-підприємець Грищенко Максим Олегович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс», в якому просила суд:
- визнати факт неможливості користування орендарем Фізичною особою-підприємцем Грищенком Максимом Олеговичем через обставини, за які він не відповідає, нерухомим майном, загальною площею 391 кв.м, за договором оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022, сторонами якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» як орендодавець та Фізична особа-підприємець Грищенко Максим Олегович як орендар, протягом всього строку дії договору з дати його підписання сторонами 16.02.2022 по дату його розірвання за рішенням суду 29.04.2024;
- визнати відсутність права орендодавця Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» за договором оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022 на отримання від орендаря за вказаним договором Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича орендної плати протягом всього строку дії договору з дати його підписання сторонами 16.02.2022 по дату його розірвання за рішенням суду 29.04.2024, на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК у зв'язку з неможливістю використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» на користь Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича грошові кошти, отримані та збережені орендодавцем без достатньої правової підстави в сумі 21 876,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактичною не передачею орендованих приміщень після підписання акта приймання-передачі.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 відмовлено Фізичній особі-підприємцю Грищенку Максиму Олеговичу у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» про визнання факту неможливості користування майном, визнання відсутності права орендодавця на отримання орендної плати, стягнення 21 876,60 грн. у справі №916/79/25.
Суд першої інстанції вказав, що вимоги про визнання факту неможливості користування спірним орендованим нерухомим майном та визнання відсутності права на отримання орендної плати фактично не направлені на усунення правової невизначеності між сторонами та є неналежним способом захисту прав позивача.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки підставою набуття відповідачем коштів у розмірі 21876,60 грн., сплачених позивачем в якості орендної плати за період з 16.02.2022 по 05.01.2023, є договір оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022, який не визнано судом недійсним, та який розірваний рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі №916/2218/23, то правові підстави для застосування положень ст.1212 ЦК України у даному випадку відсутні.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 по справі №916/79/25.
Апелянт зазначив, що майно, яке він нібито отримав, не було повернуто за актом. При цьому воно перебуває у фактичному володінні третіх осіб. Тобто відповідач не лише не передав майно, а й не може обґрунтувати, яким саме чином була здійснено його здача в суборенду іншій особі, якщо таке майно ФОП Грищенко М.О. не повертав. Адже за відсутності акту приймання-передачі спірним приміщень, за яким спірне майно повернуто ТОВ «Одеса Маркет Плюс», виникає питання строку користування майном. Адже строк має дату початку та завершення. Дата набрання рішенням суду про розірвання договору оренди законної сили не є датою повернення майна. В документах, які подавались відповідачем (акт) зазначається, що речей ФОП Грищенко М.О. у спірній будівлі не виявлено. При цьому суд не надав вказаним обставинам оцінки.
Позивач вказав, що суд безпідставно ототожнив вимоги позивача з його позицією в іншій справі, яка стосується стягнення з нього грошових коштів за спірним договором оренди (саме орендної плати). Між тим, у справі про стягнення грошових коштів не розглядаються питання припинення оренди (повернення спірного майна), а рішення у вказаній справі не може усунути невизначеність у відносинах сторін, яка стосується встановлення факту початку та закінчення оренди.
Апелянт вказує, що представник позивача неодноразово наголошував на тому, що позивач перебуває в стані правової невизначеності, що полягає в «очікуванні» вимоги від відповідача щодо сплати неустойки, та не маючи можливості жодними своїми діями запобігти негативним наслідкам.
Апелянт зазначає, що стверджуючи, що позивач ФОП Грищенко М.О. має встановлювати факти у іншій справі, в якій розглядається наявність чи відсутність його заборгованості перед ТОВ «Одеса Маркет Плюс», суд першої інстанції порушив вимоги як процесуального закону, так і втрутився у виключні повноваження позивача. З процесуальної точки зору, тільки сторона визначає обсяг своїх вимог та заперечень. Окрім строків позовної давності, жодна із сторін не може бути свавільно обмежена у праві доступу до правосуддя, та ретроспективно скерована у справу, в якій вона не має процесуальної та реальної можливості захистити свої права.
Позивач вказує, що він не має та не зобов'язаний перебувати в очікуванні, коли відповідачем буде заявлено вимогу про стягнення неустойки в розмірі подвійної орендної плати, і немає іншого способу досягти правової визначеності в цьому питанні, як звернення до суду з відповідним позовом, що і було зроблено позивачем.
Апелянт також зазначив, що судом першої інстанції проігноровано також позицію Верховного Суду відповідно до якої, акт приймання-передачі має лише процесуальне значення, а не замінює реального володіння. Факт користування майном має встановлюватися з урахуванням реальної ситуації. У справі, що розглядалась, приміщення не були передані у спосіб, який би дозволив користування, до того ж відповідач чинив перешкоди у користуванні майном, та діяв суперечливо.
Крім того, апелянт зазначає, що він не має можливості виконати вимоги закону та договору щодо повернення об'єкта після розірвання договору, адже неможливо повернути майно, яке не перебуває у володінні та користуванні особи. В умовах, коли неможливо повернути майно, у зв'язку з тим, що воно не перебуває у користуванні орендаря, застосування такого способу захисту права, як визнання відсутності права орендодавця на отримання орендної плати, є належним способом захисту права.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 у справі № 916/79/25, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» надійшов відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 по справі №916/79/25.
Відповідач вказує, що протягом всього терміну дії Договору оренди ФОП Грищенко М.О. не звертався до Відповідача з проханням надати доступ до приміщення, заявами щодо неможливості користуватися предметом оренди чи з позовом про усунення перешкоди в користуванні орендованим майном до суду. Крім того, на виконання Договору оренди Позивачем сплачено орендну плату в розмірі 21 876,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 10.01.2023 року про перерахування 21876,60 грн., в призначенні платежу вказано «Оплата згідно договору № 20/22 від 16.02.22р. від ФОП Грищенко М.О.»
Відповідач зазначає, що виходячи з умов Договору оренди №20/22 та Договору суборенди №211299, посилання апелянта на те, що він не мав і не має доступу до спірних приміщень є хибними, оскільки вказані Договори і були укладені для того, щоб спірними приміщеннями користувались треті особи, а не ФОП Грищенко М.О. і, ураховуючи умови саме Договору суборенди, останнім взагалі передбачена заборона знаходження Орендаря в спірних приміщеннях без представника ТОВ "ОМЕГА" та попереднього письмового погодження на відвідування Об'єкту оренди.
Відповідач також вказує, що після набрання законної сили рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 року про розірвання Договору оренди, ФОП Грищенко М.О. не повертав об'єкт оренди, Відповідач самостійно здійснив огляд приміщень, що передані в оренду. За результатами огляду було встановлено, що приміщення знаходиться у задовільному стані, речей орендаря ФОП Грищенка Максима Олеговича в приміщенні не виявлено, про що складено Акт огляду об'єкта оренди від 04.06.2024 року.
Крім того, відповідач зазначає, що враховуючи вирішення судом на даний момент окремого спору про стягнення заборгованості з орендної плати у справі №916/4244/24 за такий самий період, як і у даній справі, під час розгляду якого судом надану оцінку посиланням ФОП Грищенко М.О. на такі ж самі обставини неможливості користування, як і в даній справі, вимоги про визнання факту неможливості користування спірним орендованим нерухомим майном та визнання відсутності права на отримання орендної плати фактично не направлені на усунення правової невизначеності між сторонами та є неналежним способом захисту прав позивача.
Керуючись викладеним вище, відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 року залишити без змін.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/79/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2025.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/79/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду Одеської області від 26.05.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 по справі №916/79/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/79/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/79/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 по справі №916/79/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 19.06.2025; призначено справу №916/79/25 до розгляду на 26.06.2025 о 12:00.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 вирішено розглянути справу №916/79/25 у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №916/79/25 до 21.08.2025 о 14:00 год.
21.05.2025 у судовому засіданні прийняли участь представник Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича - адвокат Грубник Д.Л. та представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» - адвокат Бачинська А.Ю.
Фактичні обставини, встановлені судом.
16.02.2022 між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Орендодавець, відповідач) і ФОП Грищенко М.О. (Орендар, позивач) укладений договір оренди нерухомого майна №20/22, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №573, та згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування чистину нежитлових приміщень, площею 391 кв.м., (загальна площа 2087,2 кв.м.), яке розташоване за адресою Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського 122/1А (далі за тестом - майно, що передається у Оренду).
Орендодавець є власником Об'єкта оренди на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 листопада 2021 року, посвідченого Ревою Н.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №1572. Право власності зареєстроване на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2502101251100, номер запису про право власності 44960664 (п.1.2. договору №20/22)
Відповідно до п.2.1. договору №20/22 майно, що передається у оренду, буде використовуватися Орендарем для передачі в суборенду.
Згідно з п.п.3.1,3.2. договору №20/22 Орендар сплачує орендну плату за користування майном, що передається в оренду. Розмір орендної плати за місяць оренди становить 54 740,00 грн. за місяць.
Відповідно до п. 3.3. договору №20/22 орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності на рахунок Орендодавця не пізніше п'ятого числа місяця, за який здійснюється оплата.
Пунктом 3.5. договору №20/22 орендна плата обчислюється з дати підписання Акту-приймання передачі нерухомого майна.
Відповідно до п.4.2.1 №20/22 договору Орендодавець зобов'язаний передати Орендарю в оренду майно, що передається в оренду, згідно з розділом 1 даного Договору за актом прийому-передачі майна.
Згідно з п.8.1. договору цей договір оренди набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2029. Термін оренди обчислюється з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
В матеріалах справи наявний Акт приймання-передачі від 16.02.2022 до договору оренди нерухомого майна №20/22, підписаний ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Орендодавець) і ФОП Грищенко М.О. (Орендар), в якому зазначено, що:
- за цим Актом прийому-передачі Орендодавець передає, а Орендар приймає у користування (оренду) за плату та на строк зазначений у Договорі, окреме визначене нерухоме майно - частину нежитлових приміщень, площею 391,00 кв.м., (загальна площею 2087,2 кв.м.), яке розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського 122/1А (в подальшому - «Об'єкт Оренди»);
- Об'єкт Оренди знаходиться у задовільному стані та потребує проведення ремонтно- будівельних (опоряджувальних) робіт, необхідних Орендарю для використання Об'єкту оренди у відповідності до мети орендного користування, визначеної Договором оренди нерухомого майна № 20/22 від 16.02.2022 року. Підписанням цього Акту Орендодавець надає згоду Орендарю на проведення ремонтно-будівельних (опоряджувальних) робіт в Об'єкті оренди.
В матеріалах справи наявні Акти надання послуг до Договору оренди нерухомого майна № 20/22 від 16.02.2022, а саме:
- №32 від 31.12.2022;
- №30 від 30.11.2022;
- №27 від 31.10.2022;
- №25 від 30.09.2022;
- №23 від 31.08.2022;
- №21 від 31.07.2022;
- №19 від 30.06.2022;
- №17 від 31.05.2022;
- №15 від 30.04.2022;
- №11 від 31.03.2022;
- №6 від 28.02.2022.
Крім того, позивач надав платіжну інструкцію №0.0.2809520263.1 від 10.01.2023 про оплату ФОП Грищенко М.О. на користь ТОВ «Одеса Маркет Плюс» 21 876,60 грн згідно договору №20/22 від 16.02.2022.
16.02.2022 між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Орендодавець, відповідач), ФОП Грищенко М.О. (Орендар, позивач ) та ТОВ «Омега» (Суборендар) укладений договір суборенди нерухомого майна №211299, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №536, та згідно з яким Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування Об'єкт суборенди: нежитлові приміщення, розміщені на другому поверсі Нежитлової будівлі, що розташована за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 122/1 А.
Згідно з п.1.2., п.1.3. договору суборенди №211299 площа об'єкта суборенди становить 391 кв.м. План-схема та межі Об'єкта суборенди відповідно до технічного паспорту на будівлю наведені в Додатку №1 до договору.
Відповідно до п.1.5 договору суборенди №211299 право користування об'єктом суборенди належить Орендарю на підставі Договору оренди нерухомого майнам №20/22 від 16.02.2022, укладеного між Орендодавцем - ТОВ «Одеса Маркет Плюс» та Орендарем ФОП Грищенко М.О., у якому передбачено право Орендаря передавати Об'єкт нерухомості в суборенду.
У п.2.1. договору суборенди №211299 встановлено, що цільове призначення Об'єкта суборенди - є організація та здійснення Суборендарем роздрібної торгівлі продовольчими товарами, непродовольчими товарами повсякденного вжитку, а також для складування товарів, для здійснення діяльності з переробки продовольчих товарів у фабрикати та напівфабрикати, виготовлення продовольчих товарів, для розміщення офісу Суборендаря.
Відповідно до п. 8.1. договору суборенди №211299 цей договір оренди набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2029. Термін оренди обчислюється з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Додатком №1 до договору суборенди є План-схема «Об'єкта суборенди» Графічне відображення план-схеми приміщення (з Технічного паспорту) Суборендної площі виділене червоною лінією - Другий поверх, яка підписана сторонами договору суборенди.
Додатком №2 до договору суборенди є форма акту приймання-передачі приміщення Об'єкту суборенди в суборендне користування.
Додатком №3 до договору суборенди є Розподільча відомість та перелік робіт Суборендаря і Орендаря.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі №916/2218/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024:
«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС» до Фізичної особи - підприємця Грищенко Максима Олеговича, Товариства з обмеженою відповідальністю “ОМЕГА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Грищенко Ольги Володимирівни у справі №916/2218/23 задоволено частково.
Розірвано Договір оренди нерухомого майна № 20/22 від 16.02.2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС» та Фізичною особою - підприємцем Грищенко Максимом Олеговичем, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Погребняком О.А, зареєстрований в реєстрі за № 537.
Розірвано Договір суборенди нерухомого майна № 211299 від 16.02.2022 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС», Фізичною особою - підприємцем Грищенко Максимом Олеговичем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА», посвідчений приватним нотаріусом КМНО Погребняком О.А, зареєстрований в реєстрі за № 536.
Припинено в Державному реєстрі речових прав право оренди нерухомого майна - частини нежитлових приміщень площею 391,00 кв.м (загальна площа 2087,2 кв.м), яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Одеса, пр.Добровольського, 122/1А за Фізичною особою - підприємцем Грищенко Максимом Олеговичем.
Припинено в Державному реєстрі речових прав право суборенди нерухомого майна - частини нежитлових приміщень площею 391,00 кв.м (загальна площа 2087,2 кв.м), яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Одеса, пр. Добровольського, 122/1А за Товариством з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА».
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Грищенко Максима Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 736 грн.»
При цьому, у рішенні Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі №916/2218/23 були встановлені обставини укладення Договору №20/22 від 16.02.2022 шляхом досягнення сторонами згоди істотних умов останнього та подальшого його часткове виконання, оскільки на підставі підписаного між сторонами Акту приймання-передачі до вказаного договору Фізичній особі-підприємцю Грищенку Максиму Олеговичу було передано об'єкт оренди, а підписані без зауважень акти Орендодавця щодо надання послуг з оренди приміщення за цим Договором за період лютий-грудень місяці 2022 року були оплачені Орендарем. Враховуючи вказане, з посиланням на сталу правову позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 01.06.2020 у справі №906/355/19, від 11.10.2018 у справі №922/189/18, від 06.11.2018 у справі №926/3397/17 тощо, апеляційний господарський суд при перегляді рішення від 17.01.2024 у справі №916/2218/23, підтримав позицію суду першої інстанції, що часткове виконання Договору №20/22 від 16.02.2022 свідчить про відсутність підстав для визнання його неукладеним, на чому наполягав ФОП Грищенко М.О. під час здійснення розгляду вказаної справи.
Крім того, господарським судом був встановлений факт чіткого розуміння з боку ФОП Грищенко М.О. того, яке саме приміщення передали йому у користування за Договором оренди, і яке він в подальшому передав у користування в порядку суборенди, оскільки до відповідного договору суборенди №211299 від 16.02.2022 долучався додаток №1 - план-схема суборендної площі приміщення, яка графічно відображена косою лінією на поверхневому плані з технічного паспорту всієї будівлі за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пр. Добровольського, 122/1А. При цьому, суд не прийняв до уваги твердження ФОП Грищенко М.О. про сфальшованість наявної у матеріалах справи №916/2218/23 план-схеми до договору №211299 від 16.02.2022, який виступає додатком №1 до нього, з огляду на те, що відповідні доводи Орендаря ґрунтувались на нічим не підтверджених припущеннях останнього, ураховуючи відсутність жодного належного доказу, який би спростовував достовірність відомостей, відображених у вказаній графічній план-схемі.
В матеріалах справи також наявні:
- Договір оренди нерухомого майна №160222 від 16.02.2021 укладений між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Орендодавець) і ТОВ «Омега» (Орендар), який 16.02.2022 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №535, та згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування Об'єкт оренди нежитлові приміщення, розміщені на першому та другому поверхах нежитлової будівлі, що розташована на адресою м. Одеса, проспект Добровольського, 22/1 А, площею 1000 кв.м. План -схема та межі Об'єкта оренди відповідно до технічного паспорту на будівлю наведено у Додатку №1 до договору.
- Додаток №1 до договору оренди нерухомого майна №160222 від 16.02.2021 - План -схема «Об'єкта оренди» Графічне відображення план-схеми приміщення (з Технічного паспорту) Орендної площі виділене червоною лінією - Перший поверх та Другий поверх.
- Угода від 10.05.2023 про розірвання до договору оренди нерухомого майна №160222 від 16.02.2022, яка укладена між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» та ТОВ «Омега», та яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А., та зареєстрована в реєстрі за №1197.
- Договір оренди нерухомого майна №10/05/23-1 від 10.05.2023 укладений між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Орендодавець) і ФОП «Грищенко О.В. (Орендар), який 10.05.2023 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №1199, та згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового будинку, магазину, загальною площею 891 кв.м., яке розташоване на адресою м. Одеса, проспект Добровольського, 22/1 А, нежитлові приміщення загальною площею 2087,2 кв.м.
- Акт приймання-передачі від 10.05.2023 до договору оренди нерухомого майна №10/05/23-1.
- Договір оренди нерухомого майна №701/2404-2 від 10.05.2023 укладений між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Орендодавець) і ТОВ «Омега» (Орендар), який 10.05.2023 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №1198, та згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування Об'єкт оренди: нежитлові приміщення, розміщені на першому поверсі нежитлової будівлі, що розташована на адресою м. Одеса, проспект Добровольського, 22/1 А, площею 500 кв.м. План-схема та межі Об'єкта оренди відповідно до технічного паспорту на будівлю наведено у Додатку №1 до договору.
- Додаток №1 до договору оренди нерухомого майна №701/2404-2 від 10.05.2023 - План -схема «Об'єкта оренди» Графічне відображення план-схеми приміщення (з Технічного паспорту) Орендної - Перший поверх.
- Договір суборенди нерухомого майна №701/2404-1 від 10.05.2023, укладений між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Власник/Орендодавець, ФОП Грищенко О.В. (Орендар) та ТОВ «Омега» (Суборендар), який 10.05.2023 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №1200, та згідно з яким Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування Об'єкт суборенди: нежитлові приміщення, розміщені на першому та другому поверхах нежитлової будівлі, що розташована за адресою м. Одеса, проспект Добровольского,122/1А, площею 891 кв.м. План -схема та межі Об'єкта суборенди відповідно до технічного паспорту на будівлю наведено у Додатку №1 до договору.
- Додаток №1 до договору суборенди нерухомого майна №701/2404-1 від 10.05.2023 - План-схема «Об'єкта суборенди» Графічне відображення план-схеми приміщення (з Технічного паспорту) суборендної площі - Перший поверх та Другий поверх.
- Договір оренди нерухомого майна №250724-01 від 25.07.2024, укладений між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Орендодавець) та ФОП Мельник О.В. (Орендар), який 25.07.2024 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №2167, та згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар бере у тимчасове користування чистину нежилого будинку, магазину, загальною площею 555,10 кв.м., яке розташоване за адресою Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського 122/1А, нежитлові приміщення загальною площею 2087,2 кв.м.
- Додаток №1 до договору №250724-01 від 25.07.2024 - План приміщення.
- Договір суборенди нерухомого майна від 25.07.2024, укладений між ТОВ «Одеса Маркет Плюс» (Власник/Орендодавець), ФОП Мельник О.В. (Орендар) та ТОВ «Омега» (Суборендар), який 25.07.2024 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстровано в реєстрі за №2168, та згідно з яким Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування Об'єкт суборенди: нежитлові приміщення, розміщені на другому поверсі нежитлової будівлі, що розташована за адресою м. Одеса, проспект Добровольского,122/1А, площею 555,1кв.м. План -схема та межі Об'єкта суборенди відповідно до технічного паспорту на будівлю наведено у Додатку №1 до договору.
- Додаток №1 до договору суборенди від 25.07.2024 - План -схема «Об'єкта суборенди» Графічне відображення план-схеми приміщення (з Технічного паспорту) суборендної площі -Другий поверх.
- Лист від 26.12.2022 за вих.№2301/23 «Щодо договору оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022», який підписаний директором ТОВ «Одеса Маркет Плюс», підтверджено відсутність заборгованості та фінансових зобов'язань ФОП Грищенко М.О. перед ТОВ «Одеса Маркет Плюс» за договором оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022 станом на 23.01.2022.
- Технічний паспорт нежитлових приміщень площею 2087,2 кв.м., в житловому будинку №122/1А по пр. Добровольського, виготовлений КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості станом на 22.12.2008.
- Пояснення, надані ФОП Грищенко О.В. в межах справи №916/2218/23.
- Повідомлення судового експерта Чорної Ю.П. про неможливість надання висновку згідно заяви від 07.02.2024.
- Заява про злочин, зареєстрована Відділом поліції №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області №171 від 09.02.2024.
- Скріншоти з Інтернет-ресурсів.
Крім того, до матеріалів справи було надано позовну заяву у справі №916/4244/24, подана до Господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» до Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича про стягнення 1711772,10 грн заборгованості, з якої: сума основного боргу у розмірі 1420415,33 грн, сума пені у розмірі 47857,11 грн, сума 3 % річних у розмірі 65858,54 грн та сума інфляційних втрат розмірі 177641,17 грн.
Період заявленого ТОВ «Одеса Маркет Плюс» у справі №916/4244/24 основного боргу з орендної плати за договором оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022 - з 16.02.2022 по 29.04.2024.
05.02.2025 Господарським судом Одеської області ухвалено рішення у справі №916/4244/24, яким позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» суму основного боргу у розмірі 1420415,33 грн, суму пені у розмірі 47608,70 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 177641,17 грн, суму 3% річних у розмірі 65818,05 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 25672,25 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Станом на момент винесення оскаржуваного рішення у справі №916/79/25, рішення Господарським судом Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 не набрало законної та переглядалося в апеляційному порядку Південно-західним апеляційним господарським судом.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення, тобто 28.05.2025 вказане рішення набрало законної сили.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (п.5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (п.6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (п.48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (п.91), від 19.05.2020 у справі №922/4206/19 (п.43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п.88), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п.75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (п.55)).
У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Інше тлумачення відповідних норм призвело б до висновку, що законодавець свідомо встановив та допустив використання особою для захисту свого права "конкуруючих" способів захисту, що (на відміну від альтернативних способів захисту у випадках, визначених законодавчо) створює нічим не обмежену можливість послідовного неодноразового звернення за судовим захистом, ставлячи під сумнів остаточність судового рішення у конкретній справі та порушуючи принцип правової визначеності як складову верховенства права.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Як було встановлено вище, предметом спору у даній справі є:
- визнання факту неможливості користування орендарем - позивачем через обставини, за які він не відповідає, нерухомим майном, загальною площею 391 кв.м, за договором оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022, сторонами якого є відповідач як орендодавець та позивач як орендар, протягом всього строку дії договору з дати його підписання сторонами 16.02.2022 по дату його розірвання за рішенням суду 29.04.2024;
- визнання відсутності права орендодавця відповідача за договором оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022 на отримання від орендаря за вказаним договором - позивача орендної плати протягом всього строку дії договору з дати його підписання сторонами 16.02.2022 по дату його розірвання за рішенням суду 29.04.2024, на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК у зв'язку з неможливістю використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає;
- стягнення з відповідача грошових коштів, отриманих та збережених орендодавцем без достатньої правової підстави в сумі 21876,60 грн.
Перш за все, позивач посилається на те, що йому як орендарю фактично не передавались орендовані приміщення після підписання акта приймання-передачі.
Однак, як було встановлено вище, між сторонами існує спір у справі №916/4244/24 про стягнення орендної плати за договором оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022 за позовом ТОВ «Одеса Маркет Плюс» до ФОП Грищенко М.О.
При цьому сума основного боргу з орендної плати у справі №916/4244/24 заявлена за весь період дії договору оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022, з моменту його укладання сторонами - 16.02.2022 до моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі №916/2218/23 про розірвання спірного договору оренди - 29.04.2024.
В той же час, звертаючись до господарського суду у даній справі з позовними вимогами про визнання факту неможливості користування позивачем через обставини, за які він не відповідає, спірним орендованим нерухомим майном протягом всього строку дії договору з дати його підписання сторонами 16.02.2022 по дату його розірвання за рішенням суду 29.04.2024 та про визнання відсутності права відповідача на отримання від позивача орендної плати протягом всього строку дії спірного договору, позивач обґрунтовує ці позовні вимоги прагненням усунути правову невизначеність між сторонами, що обумовлена недоліками самого договору та недобросовісними діями відповідача, у визнанні факті відсутності у позивача можливості користування майном з причин, які не залежали від нього.
Тобто у даному випадку необхідно оцінити ефективність вимоги про визнання відсутнім права відповідача на одержання орендної плати, тобто не речового права, а права у зобов'язальних правовідносинах за спірним договором оренди.
Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом обставин, які мають юридичне значення (факту неможливості користування позивачем орендованим майном протягом всього строку дії договору) та не стосуються захисту цивільного права у спосіб, обраний позивачем, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав орендаря.
Більш того, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, який порушує провадження у справі за позовом, в основі якого правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Відповідний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.
Позовні вимоги були заявлені в частині визнання відсутності права відповідача на отримання від позивача орендної плати протягом всього строку дії спірного договору, позивач також обґрунтовує ці позовні вимоги прагненням усунути правову невизначеність між сторонами, тобто прагне підтвердження судом певного факту - неможливості користування позивачем через обставини, за які він не відповідає, спірним орендованим нерухомим майном протягом всього строку дії договору з дати його підписання сторонами 16.02.2022 по дату його розірвання за рішенням суду 29.04.2024.
Обраний позивачем спосіб захисту інтересу у правовій визначеності при виконані договірних зобов'язань буде належним лише у разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20.
Як було зазначено вище, 05.02.2025 Господарським судом Одеської області ухвалено рішення у справі №916/4244/24, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» до фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» суму основного боргу у розмірі 1420415,33 грн, суму пені у розмірі 47608,70 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 177641,17 грн, суму 3% річних у розмірі 65818,05 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 25672,25 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Зі змісту рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 вбачається, що період, за який позивач просить визнати факт неможливості користування спірним орендованим нерухомим майном та відповідно визнати відсутнім право відповідача на отримання від позивача орендної плати, повністю співпадає з періодом заявленого до стягнення у справі №916/4244/24 основного боргу з орендної плати.
Також зі змісту рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 вбачається, що ФОП Грищенко М.О. у запереченнях на позовні вимоги про стягнення орендної плати посилається на ті ж обставини, що і у даній справі. Більш того, таким посиланням ФОП Грищенко М.О. вже надано оцінку Господарським судом Одеської області у рішенні, яке зараз переглядається в апеляційному порядку Південно-західним апеляційним господарським судом.
Станом на момент винесення оскаржуваного рішення у справі №916/79/25, рішення Господарським судом Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 не набрало законної та переглядалося в апеляційному порядку Південно-західним апеляційним господарським судом.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Таким чином, оскільки встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, та за наявності при цьому судового спору між сторонами про стягнення орендної плати, вимоги про визнання факту неможливості користування спірним орендованим нерухомим майном та відповідно визнання відсутності права на отримання орендної плати підлягають розгляду у справі про стягнення такої орендної плати.
При цьому, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.
Враховуючи наявність окремого спору про стягнення заборгованості з орендної плати у справі №916/4244/24 за такий самий період, як і у даній справі, під час розгляду якого мали місце посилання ФОП Грищенко М.О. на такі ж самі обставини неможливості користування, як і в даній справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги про визнання факту неможливості користування спірним орендованим нерухомим майном та визнання відсутності права на отримання орендної плати фактично не направлені на усунення правової невизначеності між сторонами та є неналежним способом захисту прав позивача.
На думку колегії суддів позовні вимоги у даній справі №916/79/25 в дійсності направлені не на усунення правової невизначеності, а мають за мету здійснення переоцінки судом у іншій справі доказів та спростування висновків господарського суду у справах №916/2218/23 та №916/4244/24.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43) та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц).
В той же час, посилання апелянта на те, що задоволення позову у даній справі дозволить усунути правову невизначеність щодо повернення орендованого майна відповідачу після його розірвання, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі посилання не співпадають із предметом заявленого позивачем позову.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання факту неможливості користування позивачем через обставини, за які він не відповідає, орендованим нерухомим майном та визнання відсутності права відповідача на отримання орендної плати, адже оцінка даним обставинам надавалося судом в межах справи №916/4244/24 та справи №916/2218/23.
Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів, отриманих та збережених орендодавцем без достатньої правової підстави в сумі 21 876,60 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З аналізу наведеної норми для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи. Тобто обов'язковими передумовами є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №910/9742/21 (пункти 38-40).
Беручи до уваги те, що підставою набуття відповідачем коштів у розмірі 21 876,60 грн, сплачених позивачем в якості орендної плати за період з 16.02.2022 по 05.01.2023, є договір оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022, який не визнано судом недійсним, та який розірваний рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі №916/2218/23, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування положень ст.1212 ЦК України у даному випадку.
Таким чином, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів, отриманих та збережених відповідачем без достатньої правової підстави в сумі 21 876,60 грн, адже такі грошові кошти були набуті на виконання умов договору.
Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 по справі №916/79/25 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 по справі №916/79/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 по справі №916/79/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 по справі №916/79/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 04.09.2024 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Поліщук Л.В. у період з 25.08.2025 по 03.09.2025.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
С.В. Таран