Справа № 712/9349/21
Провадження № 2/712/61/24
09 вересня 2024 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
Головуючого судді - Токової С.Є.,
при секретарі - Білик О.Ю.
за участю представника відповідача - адвоката Кучер Ю.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов обгрунтовувала тим, що 12.12.2014 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем. З травня 2020 року сімейні відносини між ними припинені, спільне господарство не ведеться, проживають окремо. Вона звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу.
Між ними виник спір щодо поділу майна, яке є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, під час перебування у шлюбі та за спільні кошти подружжям 22.05.2021 року був придбаний автомобіль "PEUGEOT 308", 2008 року випуску, чорного кольору , тип кузова -хетчбек VIN НОМЕР_1 , вартість якого склала 6 000 дол. США, що в еквіваленті складає 162 000 грн.
Посилаючись на вимоги ст.ст. 60, 70 СК України просить суд здійснити поділ майна подружжя. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 50% вартості автомобіля"PEUGEOT 308" - 81 000 грн. та судові витрати.
Не погоджуючись із вказаним позовом відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву про поділ майна подружжя.
Зустрічний позов обгрунтовує тим, що 06 липня 2018 року між АБ КБ "Приватбанк"та ОСОБА_2 було укладено договір фінансового лізингу автомобіля за умовами якого банк зобов"язався набути у власність транспортний засіб та передати його за плату в тимчасове користування ОСОБА_2 , строк лізингу 60 місяців, предметом договору є транспортний засіб "PEUGEOT 308", 2008 року випуску, чорного кольору , тип кузова -хетчбек VIN НОМЕР_1 , вартість 208200,00 грн. Остаточною датою виконання зобов"язання визначено 06 липня 2023 року.
06 липня 2018 року ОСОБА_2 було відшкодовано на користь банку частину вартості предмету лізингу в сумі 47 729,29 грн., залишок за зобов"язанням за договором лізингу склав 160473,71 грн.
Відповідно до виписки АТ " КБ Приватбанк" до договору №СSHOA16000000526 за період з 06.07.2018 року -27.01.2021, 26 січня 2021 року ОСОБА_2 був сплачений останній платіж за вказаним договором та зобов"язання було виконано.
29 квітня 2021 року між АТ КБ " Приватбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу предмету лізингу транспортного засобу "PEUGEOT 308", 2008 року випуску, чорного кольору , тип кузова -хетчбек VIN НОМЕР_1 .
Фактично шлюбні відносини припинились між сторонами з травня 2020 року, що визнається позивачкою. Отже, з травня 2020 року сторони не вели спільне господарство, а позивач не приймала участі у відшкодуванні зобов"язання за договором фінансового лізингу , яке відповідач сплачував самостійно. Всього ОСОБА_2 з травня 2020 року самостійно сплачено банку на виконаня умов фінансового лізингу 110690,66 грн.
В подальшому, ОСОБА_1 керуючи вказаним автомобілем, 10.09.2021 року порушила правила дорожнього руху, в результаті чого автомобіль зазнав ушкоджень та перебуває у стані фактичного знищення, відновленню не підлягає.
Враховуючи, що автомобіль став непридантим у використанні саме з вини відповідачки ОСОБА_3 , вина якої доведена в судовому порядку, ОСОБА_3 вважає, що для визначення вартості транспортного засобу з метою розрахунку компенсації необхідно брати саме вартість автомобіля, яку він с платив.
Просить суд визнати об"єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб"PEUGEOT 308", 2008 року випуску, чорного кольору , тип кузова -хетчбек VIN НОМЕР_1 .
В порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб "PEUGEOT 308", 2008 року випуску, чорного кольору , тип кузова -хетчбек VIN НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію 1/2 вартості транспортного засобу в розмірі 104100 грн.
У відзиві на зустрічну позовну заяву представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 проти вимог зустрічного позову заперечував вказуючи, що присудження одному з подружжя компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності допускається лише за згодою співвласника за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової компенсації на депозитний рахунок суду. Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 категорично заперечує проти виплати грошової компенсації за автомобіль, тому така неподільна річ за відсутності згоди подружжя на виплату грошової компенсації повинна бути розділена в рівних частинах.
Також заперечує проти позовних вимог ОСОБА_2 щодо виплати грошової компенсації 1/2 частини коштів, сплачених за договором фінансового лізингу, оскільки кошти сплачувались під час перебування сторін у шлюбі, який був розірваний лише 18.10.2021 року. Вввжає, що автомобіль може бути розділений між сторонами лише в натурі з виділення кожному по 1/2 його частині.
Ухвалою від 06 вересня 2021 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою від 29.06.2022 року прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та призначено у справі підгогтовче судове засідання. Справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 19 липня 2022 року підготовче провадження справі закрито , справа призначена до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_4 первісний позов підтримали з підстав наведених у ньому, проти задолення зустрічного позову заперечували. Додатково пояснили суду, що після ДТП, яка сталася з позивачкою, вона тривалий час перебувала на лікуванні, їй не відомо, де знаходяться залишки транспортного засобу. Після того, як вона прийшла до свідомості, їй повідомили, що на місце ДТП приїздив її чоловік та забрав пошкоджений автомобіль.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 проти первісного позову заперечувала, зустрічний позов підтримала з наведених у ньому підстав. Крім того, пояснила суду, що кошти за автомобіль , який був придбаний на умовах лізингу повністю виплачував ОСОБА_2 , в той час як відповідачка ОСОБА_1 кредит не виплачувала. ОСОБА_2 не відомо де наразі перебуває спірний транспортний засіб.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який зареєстрований 12.12.2014 року актовий запис № 2082 ( а.с.4).
06.07.2018 року між АТ Комерційний банк " ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу автомобіля за умовами якого лізенгодавець зобов"язався набути у власність лізингоодержувача автомобіль і надати майно лізенгодержателя за плату у тимчасове користування. Строк дії лізингу -60 місяціів( 5 років), предметом договору є транспортний засіб "PEUGEOT 308", 2008 року випуску, чорного кольору , тип кузова -хетчбек VIN НОМЕР_1 , вартість 208 200 грн.
Остаточна дата виконання зобов"язання визначена 06 липня 2023 року.
29.04.2021 року між АТ КБ " ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу предмету лізингу транспортного засобу відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв товар - автомобіль "PEUGEOT 308", 2008 року випуску, чорного кольору , тип кузова -хетчбек VIN НОМЕР_1 , на умовах визначених договором.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 22.05.2021 року транспортний засіб зареєстрований за ОСОБА_2 ( а.с.12).
Спір між сторонами виник з приводу поділу транспортного засобу, набутого за час шлюбу, який був пошкоджений в результаті ДТП з вини позивача за первісним позовом та наразі його місцезнаходження невідоме.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_2 просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб "PEUGEOT 308", 2008 року випуску, чорного кольору, тип кузова -хетчбек VIN НОМЕР_1 , натомість стягнути на його користь 1/2 вартості транспортного засобу в розмірі 55345,33 грн, яку визначив виходячи із того, що за період з 25.05.2020 року по 26.01.2021 року ( після фактичного припинення шлюбних відносин) ним як стороною договору фінансового лізингу сплачено на користь банку 110 690 грн.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.
Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.
На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.
Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
В той же час, звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою позивач ОСОБА_2 посилається на те, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені з травня 2020 року, про що відповідач ОСОБА_1 зазначає у даній позовній заяві та заяві про розірвання шлюбу, а тому даний факт вважає преюдиційним.
Суд відхиляє дані твердження виходячи з наступного.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).
Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 10.10.2019 по справі №910/2164/18, постанова КГС ВС від 08.07.2019 по справі №908/156/18).
В судовому засіданні встановлено, що факт не проживання сторін з травня 2020 року при розгляді справи про розірвання шлюбу не встановлювався. Про вказану обставину зазначала позивач ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог про розірвання шлюбу.
Як вже було зазначено вище, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ( стаття 60 СК України).
Конструкція нормистатті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «устатті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України. Частиною першоюстатті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
При цьому, суд виходить з того, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).
Пунктом 3 ч. 1, ч. ч. 6, 7 ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Суд досліджуючи докази на підтвердження позиції відповідача за первісним позовом щодо самостійної сплати 110 690 грн.. 66 коп. на виконання умов фінансового лізингу внаслідок сплати він набув права власності на спірний автомобіль встановив, що дійсно відповідач сплачував кошти за договором, проте в період перебування сторін у шлюбі, а тому вказані кошти не можуть вважатись особистою власністю ОСОБА_2 .
Отже, позивач за зустрічним позовом всупереч вимогам ст. ст. 12, 77, 78, 80 ЦПК України не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своєї позиції, а тому суд приходить до висновку, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.
У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.
В судовому засіданні представники сторін заперечували факт перебування автомобіля як у позивача так і у відповідача після дорожньо-трансопртної пригоди, в результаті якої він був пошкоджений.
Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК) .
Вказані позиції викладені також у Пленумі Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статті 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина другастатті 71 СК України).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Як зазначалось вище, сторони заперечують фізичну наявність автомобіля у них в користуванні на даний час. Так, ОСОБА_1 , стверджує, що після ДТП внаслідок отриманих травм перебувала у непритомному стані, а в подальшому їй повідомили працівники поліції, що автомобіль забрав її чоловік. В той же час ОСОБА_2 , заперечує вказані обставини.
При цьому, ані позивач, ані відповідач не надають будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували їх доводи.
В той же час , матеріалами справи встановлено, що спірний автомобіль відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 22.05.2021 року зареєстрований за ОСОБА_2 .
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Цей підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.10.2020 року у справі № 483/812/19 ( провадження № 61-20774св19 ).
Таким чином, враховуючи, що спірний транспортний засіб сторонами придбано за час перебування в зареєстрованому шлюбі та він належить до спільного майна подружжя, сторони заперечують фізичну наявність автомобіля після ДТП, у зв"язку з чим ринкову( дійсну) вартість автомобіля визначити неможливо, а сторонами не надано доказів про таку вартість, суд приходить до висновку про розподіл спільного майна подружжя у частках.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Вимога позивачки щодо визнання автомобілів спірним майном подружжя, не є ефективним способом захисту порушеного права. Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 532/14489/15-ц вказано, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.4,5,12,13,76-81,89,133,141,265 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 61, 65, 69, 70, 71 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволити частково.
Поділити автомобіль PEUGOT 308, 2008 року випуску , чорного кольору, тип курозва - хетчбек, номер кузова НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по 1/2 частці за кожним.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації 50 % вартості автомобіля - відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб, стягнення грошової компенсації 1/2 вартості транспортного засобу та 1/2 коштів сплачених за договором фінансового лізингу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий : С.Є. Токова
Учасники справи : позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_1 .
відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 .