ЄУН: 336/1465/25
Провадження №: 2/336/1679/2025
04.09.25
іменем України
04 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Нагорних О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/1465/25 (провадження № 2/336/1679/2025) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання права власності на 3/4 частини садибного (індивідуального) житлового будинку в порядку набувальної давності,-
встановив:
11 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на 3/4 частини садибного (індивідуального) житлового будинку в порядку набувальної давності, в якій просить визнати за ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності за набувальною давністю на 3/4 (три четвертих) частини садибного (індивідуального) житлового будинку загальною площею 43,2 кв.м. (житлова площа 27,2 кв.м. в т.ч. будинок літ. «А» житловою площею 20,6 кв.м., прибудова літ. «А1» житловою площею 6,6 кв.м.; допоміжна площа 16,0 кв.м.) з надвірними спорудами (сарай літ. «В», водопровід «3», паркан «4», ворота «5», ганок та козирок) розташованих на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:07:045:0117 площею 0,0314га за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до витягу № 30388963 від 22.06.2011 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, виданого Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (ОП ЗМБТІ), бланк СЕВ № 173312, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/4 частка житловою будинку, реєстраційний номер об'єкта 33172883, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , скорочено - «Будинок».
Згідно з паспортом НОМЕР_2 виданого Шевченківським РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області від 26.10.2010 року, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.05.2012 року зареєстроване за адресою Будинку: АДРЕСА_2 .
23.09.2016 року Рішенням виконавчого комітету № 585 від 23.09.2016 внесено зміни у додаток до рішення виконавчого комітету ЗМР народних депутатів від 29.12.1994 № 534 «Про найменування вулиць, провулків, майданів, проспектів у м. Запоріжжі» змінено назву вулиці Тольятті на вулицю Заміську, а вулиці Кузнецова на вулицю Миколи Корищенка. Вказане рішення оприлюднено та надано загальний доступ на офіційному сайті Запорізької міської ради.
За змістом довідки про реєстрацію місця проживання особи вих. № 04-28/7-7434 від 29.12.2021 виданої за відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Косяченко Наталя Миколаївна з 31.05.2012 но теперішній час зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
Також, за довідкою про реєстрацію місця проживання особи вих. № 04-28 7-7433 від 29.12.2021 виданої за відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради ОСОБА_3 з 31.05.2012 но теперішній час зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки № 2043/1041 від 07.11.2014 виданої квартальним комітетом № 163 АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . В домі зареєстровані та проживають: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 бабуся, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 онука, дочка. ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , які записані у технічному паспорті на індивідуальний власний будинок як співвласники 1/4, 1/2 частини будинку відповідно, у будинковій книзі по АДРЕСА_2 не зареєстровані, не проживають протягом 10 років, де знаходяться невідомо. Довідка видана для надання до КП «Водоканал» Шевченківського району з метою постановки на облік та водопостачання сім'ї ОСОБА_1 та підписана ОСОБА_6 , Головою квартального комітету № 163 Шевченківського району м. Запоріжжя.
Позивачка вважає увесь будинок своїм, володіє ним відкрито, без таємниць, при цьому утримує будинок та разом із своєю сім'єю постійно проживає у ньому, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту тривалого (давнісного) володіння будинком, що свідчить про її відкрите та безперервне володіння вказаним нерухомим майном понад 12 (дванадцять) років поспіль.
У зв'язку з чим вона звернулася за захистом своїх прав до суду.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Петренко Л.В.
21 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 3/4 частини садибного (індивідуального) житлового будинку в порядку набувальної давності, залишено без руху та надано п'ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.
11 квітня 2025 року до суду від представника позивача адвоката Галіченка Б.В. надійшла заява на виконання ухвали суду від 21 березня 2025 року, недоліки позовної заяви не усунуто.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2025 року закрито підготовче провадження на призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Позивач надала заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності представника, позовні вимоги підтримала.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання 28 липня 2025 року о 08-20 год. та 04 вересня 2025 року о 12-30 год. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом направлення кореспонденції за адресою зазначеною в позовній заяві та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Згідно зі ст. 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином; клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст.13 ч.1, 81 ч.1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийняла в дар 1/4 (одну четверту) частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (дев'ять), розташованого на земельній ділянці площею 0,0314 га.
Згадана земельна ділянка перебуває у державній власності і має кадастровий номером 2310100000:07:045:0117, що підтверджується довідкою виданою Управлінням Держкомзему у місті Запоріжжя Запорізької області 31 березня 2011 року за № 01-02/841.
На зазначеній земельній ділянці розташовано: житловий будинок «А», матеріали стін будівель та споруд - шлакобетонні, житловою площею 20,6 кв.м.; житлова прибудова «А1», матеріали стін будівель та споруд - цегла, житловою площею 6,6 кв.м.; сарай «В»; водопровід «3»; паркан «4»; ворота «5».
Відповідно до п. 2 договору дарування від 04 червня 2011 року вищезгадана 1/4 (одна четверта) частина житлового будинку належить дарувальнику на підставі договору дарування, посвідченого П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 28 вересня 1979 року за реєстром № 1-2340, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 18 березня 2011 року за № 29349686.
Право власності на житловий будинок, частина якого відчужується, зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстраційний номер 33172883.
ОСОБА_1 є власником 1/4 частин житлового будинку з відповідною частиною побутових та господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 розташованого на земельній ділянці площею 0,0314 га, що підтверджується договором дарування від 04 червня 2011 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічним паспортом на житловий будинок та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 серпня 2025 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 вересня 1959 року, який посвідчено уповноваженим Квартального комітету «Мокрянка» Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 придбали у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 недобудований будинок побудований на земельній ділянці ОСОБА_11 селище Жданова за 17 750.00 руб.
Відповідно до даних домової книги ОСОБА_7 власник будинку з 25 вересня 1959 року, ОСОБА_12 користувач з 28 вересня 1979 року.
ОСОБА_11 , який проживав за адресою: АДРЕСА_5 відмовився від присадибної земельної ділянки в кількості 291 м2 відведеної під садибу, де проживає гр. ОСОБА_7 , та просив дану площу вилучити із його садиби, про що склав Відказну від 09 квітня 1961 року.
Відповідно до рішення виконкому Орджонікідзевської райради депутатів трудящих м. Запоріжжя за № 187 від 26 липня 1962 року «про видачу права власності на будинок АДРЕСА_6 , виконком Райради депутатів трудящих вирішив визнати за гр. ОСОБА_7 право власності на житловий будинок, розміром АДРЕСА_7 , з земельною ділянкою 300 кв.м.
28 лютого 1978 року техніком ОСОБА_13 , бригадиром ОСОБА_14 , начальником інвентарбюро ОСОБА_15 ЗМБТІ виготовлено та затверджено викопіровку з схем плану будівельного кварталу АДРЕСА_8 на садибну ділянку АДРЕСА_2 , відповідно до якої, площа земельної ділянки 300 кв.м. (в т.ч. під будівлями 80 кв.м., (жилими - 67,0 кв.м., нежилими - 13,0 кв.м), під двором 94 кв.м., під фруктовим садом 126 кв.м.) і на ній розташовані літ. «А» жилий будинок, літ. «а» сіни, літ. «Б.В» сараї, літ. «Г» вбиральня, паркани «№1,2», водопровід «№3», літ. «А1» житлова прибудова.
Відповідно до Акту приймання індивідуального будинку від 03 травня 1978 року, Міська районна приймальна комісія в присутності забудовника ОСОБА_7 та користувача ОСОБА_12 оглянула пред'явлені до здачі будови, що розташовані на території садиби АДРЕСА_2 , документи, а саме: рішення виконкому Орджонікідзевської райради депутатів трудящих м. Запоріжжя за № 187 від 26 липня 1962 року, проект забудови, затверджений архітектором від 08 серпня 1962 року за № 183, комісія встановила: початок будівництва 1962 р. - завершення будівництва 1965 р., жила 1 (одно) поверхова будівля, складається з жилої - 21,0 кв.м, 2 кімнат, 1 кухні, корисна площа 28.0 кв.м., житлова прибудова «А1» площею 6,6 кв.м., зовнішній розмір якої 8,50 х 5,30 м. Прибудова (сіни), зовнішній розмір якої 4,95 х 2,50 м. Внутрішня висота жилих приміщень 2,45 м.
Надвірні споруди: сарай «Б» розміром 2,15 х 2,48 м.; «В» 2,03 х 3,90 м, вбиральня; водопровід, озеленення, паркан, замощення.
Комісія прийняла рішення, що будинок ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 вважати прийнятим.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер у віці 79 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис за № 172, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 09 січня 1978 року.
Після смерті ОСОБА_7 належне йому майно, а саме житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 /, яке належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого Запорізьким міськкоммунхозом 24 травня 1978 року за номером 398 та зареєстрованого в Запорізькому бюро технічної інвентаризації 25 травня 1978 року за № 28767 (жилий будинок А-1 шлакобетон, жил. пл - 21,0 кв.м, жила прибудова А1 -1 кирпич, жил. пл. - 6,6 кв.м., сарай Б, В, паркан № 1, водопровід № 3) в рівних частках успадкували його діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 та ОСОБА_17 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 20 лютого 1979 року, зареєстрованому в реєстрі за № 2-284 та яке зареєстроване в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 11 березня 1979 року в реєстровій книзі за № 168 за реєстровим № 28767.
ОСОБА_2 зареєстрував належну йому частку успадкованого майна, а саме 1/4 частку житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 /, що підтверджується відповідним реєстраційним записом від 11 березня 1979 року.
ОСОБА_2 відмовився від права особистої власності на належну йому 1/4 частину жилого будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 /, у зв'язку з перевищенням встановленої норми житла, про що склав відказну від 31 вересня 1979 року. З тексту цього документу не зрозуміло кому він адресований, хто посвідчував таку відмову і чи дійсно вона була добровільною. Суд не бере до уваги вказану розписку, оскільки право власності на нерухоме майно припиняється не з моменту відмови власника, а з моменту прийняття компетентним органом відповідного рішення за такою заявою, як це відбувалось із заявою ОСОБА_11 та регламентовано Цивільним кодексом Української РСР від 18 липня 1963 року, який набрав чинності 01 січня 1964 року.
28 вересня 1979 року ОСОБА_16 та ОСОБА_12 склали договір про те, що ОСОБА_16 подарувала, а ОСОБА_12 прийняв в дар 1/4 частину жилого будинку з відповідною частиною господарських споруд, що що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 /, розташованого на земельній ділянці розміром 300 кв.м. На зазначеній земельній ділянці розташований жилий будинок А, шлакобетонний обкладений цеглою, жил. пл - 21,0 кв.м. Надвірні прибудови: А1 жила прибудова цегляна, жил. пл. - 6,6 кв.м., сарай Б, В, паркан № 1, водопровід № 3. Ця частина житлового будинку належала ОСОБА_16 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 лютого 1979 року, зареєстрованому в реєстрі за № 2-284 та зареєстрованому в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 11 березня 1979 року в реєстровій книзі за № 168 за реєстровим № 28767.
ОСОБА_17 відмовився від права особистої власності на належну йому 1/4 частину жилого будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 /, у зв'язку з перевищенням встановленої норми житла, про що склав відказну від 12 березня 1979 року. З тексту цього документу не зрозуміло кому він адресований, хто посвідчував таку відмову і чи дійсно вона була добровільною. Суд не бере до уваги вказану розписку, оскільки право власності на нерухоме майно припиняється не з моменту відмови власника, а з моменту прийняття компетентним органом відповідного рішення за такою заявою.
ОСОБА_5 відмовився від права особистої власності на належну йому 1/4 частину жилого будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 /, у зв'язку з перевищенням встановленої норми житла, про що склав Відказну від 10 грудня 1979 року. З тексту цього документу не зрозуміло кому він адресований, хто посвідчував таку відмову і чи дійсно вона була добровільною. Суд не бере до уваги вказану розписку, оскільки право власності на нерухоме майно припиняється не з моменту відмови власника, а з моменту прийняття компетентним органом відповідного рішення за такою заявою.
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок від 04 лютого 2011 року зі змінами від 22 червня 2011 року, співвласниками житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 вказані: ОСОБА_2 (1/4 частка власності), ОСОБА_5 (1/2 частка власності), ОСОБА_1 (1/4 частка власності).
Земельна ділянка на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами перебуває у державній власності і має кадастровий номером 2310100000:07:045:0117, що підтверджується довідкою виданою Управлінням Держкомзему у місті Запоріжжя Запорізької області 31 березня 2011 року за № 01-02/841, однак ні позивач, ні його представник не заявляли клопотань про залучення як співвідповідача власника земельної ділянки.
Позивач пред'являє вимоги до ОСОБА_2 , оскільки лише він зареєстрував своє право власності на 1/4 частину житлового будинку, а в подальшому відмовився від такого права, до інших спадкоємців після смерті ОСОБА_7 , а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_17 вимоги не пред'являються хоча останні прийняли спадщину, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, а в подальшому склали розписки про відмову від права особистої власності у зв'язку з перевищенням встановленої норми житла.
Позивач вважає, що інші спадкоємці не зареєстрували своє право на спадщину, а тому спадщину не прийняли, суд не погоджується з такими доводами, оскільки відповідно до технічного паспорту на житловий будинок від 04 лютого 2011 року зі змінами від 22 червня 2011 року, співвласниками житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 вказані: ОСОБА_2 (1/4 частка власності), ОСОБА_5 (1/2 частка власності), ОСОБА_1 (1/4 частка власності).
Позивач ОСОБА_1 пред'являчи позовні вимоги до ОСОБА_2 , який вказаний власником 1/4 частину житлового будинку, просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 3/4 (три четвертих) частини садибного (індивідуального) житлового будинку, що належним чином необґрунтовано, оскільки ОСОБА_2 не є власником іншої 1/2 частки житлового будинку.
Позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд та отримуючи професійну правничу допомогу від адвоката Галіченка Б.В., з часу подачі даного позову до суду 11 лютого 2025 року (що підтверджується матеріалами справи), та протягом всього часу розгляду справи у суді першої інстанції, не скористався своїм правом на подання належних та достатніх доказів обґрунтованості позовних вимог (у тому числі, витребування доказів, заявлення клопотання про залучення співвідповідачів тощо).
Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
У разі пред'явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. Лише за клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.
Як встановлено ч.ч. 1,2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Суд надає позивачу доступ до правосуддя та не може з підстави не визначення належних відповідачів на стадії прийняття позовної заяви до розгляду відмовити у відкритті провадження.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Оскільки процесуальний закон правом визначення відповідача наділяє виключно позивача, суд позбавлений можливості з власної ініціативи здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи залучити належного відповідача до участі у справі в якості співвідповідача.
Процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам (заявлення певних клопотань), оскільки це може призвести до порушення встановленого у статті 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом. Такий правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 443/1012/18 (провадження № 61-6304св22).
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнішньому володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Предметом спору є вимога позивача, який є власником 1/4 частини житлового будинку, про визнання права власності за набувальною давністю на 3/4 частини житлового будинку, однак відповідачем зазначено лише власника 1/4 частини житлового будинку, інших осіб співвідповідачами не залучено, а суд не може самостійно залучати інших осіб до участі у справі як співвідповідачів. В даному випадку неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, а тому суд відмовляє у задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_1 є власником 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною побутових та господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 розташованого на земельній ділянці площею 0,0314 га, що підтверджується договором дарування від 04 червня 2011 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічним паспортом на житловий будинок та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 серпня 2025 року.
Інша частина житлового будинку, а саме 3/4 частини належить ОСОБА_2 (1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною побутових та господарських будівель та споруд) та ОСОБА_5 (1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною побутових та господарських будівель та споруд), що підтверджуються даними з технічного паспорту на житловий будинок від 04 лютого 2011 року зі змінами від 22 червня 2011 року.
Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Цивільний кодекс України передбачає випадки, коли можливо отримати право власності за набувальною давністю.
За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Так, стаття 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
За змістом ст. 344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
За роз'ясненнями п.п.9, 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст. 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 ЦК).
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
З огляду на положення статті та роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою, володілець суб'єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.
Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.
Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.
Так, добросовісність ОСОБА_1 на зазначений нею як початковий момент заволодіння частиною вищезазначеного будинку була відсутня, оскільки вона знала, що власниками 3/4 частин житлового будинку з відповідною частиною побутових та господарських будівель та споруд є інші особи: ОСОБА_2 (власник 1/4 частини житлового будинку) та ОСОБА_5 (власник 1/2 частини житлового будинку), що підтверджуються даними з технічного паспорту на житловий будинок від 04 лютого 2011 року зі змінами від 22 червня 2011 року.
Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які повинен довести саме позивач (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Відтак, підстав для визнання права власності на спірну частину житлового будинку за ОСОБА_1 за набувальною давністю, відповідно до ст. 344 ЦК України, немає.
За ст. 344 ЦКУ набути право власності можна за таких умов: річ, що опинилася у володінні, є об'єктивно чужою; володілець вважає майно своїм; заволодіння відбулось добросовісно; володіння було відкритим та продовжувалось безперервно протягом встановленого строку (п'ять років для рухомого майна, десять - для нерухомого).
Таким чином, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова ВС від 03 грудня 2018 року у справі № 153/608/17).
Така позиція співзвучна з висновком, зробленим Верховним Судом України 20.07.2015 у справі № 3-87гс15, за яким - положення ст. 344ЦКУ не застосовуються у випадку, коли володіння здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (наприклад, договорів оренди чи користування), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 922/1574/17, міститься висновок, що суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.
При цьому, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Верховний Суд наголосив, що відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі N 910/17274/17 (провадження N 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі N 201/12550/16-ц (провадження N 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі N 175/233 8/16-ц (провадження N 61-2017св 18).
З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Аналогічний правовий висновок щодо правильності застосування положень ст. 344 ЦК України, зробив Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі N 214/3083/18 (провадження N 61-4186св21), від 24 червня 2021 року у справі N 219/49/20 (провадження N 61-2924св21), від 23 вересня 2021 року у справі N 206/1759/20 (провадження N 61-9602св21), від 13 лютого 2023 року у справі N 752/13337/19 (провадження N 61-19667св21).
В даному випадку позивачу відомо, що ОСОБА_2 (вказаний власником 1/4 частини житлового будинку) та ОСОБА_5 (вказаний власником 1/2 частини житлового будинку), що підтверджуються даними з технічного паспорту на житловий будинок від 04 лютого 2011 року зі змінами від 22 червня 2011 року.
В даному випадку відсутня така умова застосування набувальної давності як безтитульність володіння майном. При цьому позивачу ОСОБА_1 було відомо, що вона володіє чужим майном.
Сам по собі факт користування позивачем ОСОБА_1 спірним нерухомим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю та не свідчить про добросовісність володіння майном.
При цьому не заслуговують на увагу твердження позивача про добросовісність, давність та відкритість володіння чужим майном, що пов'язане з утриманням будинку, як підстава задоволення позову, оскільки позивач здійснювала це за власною ініціативою, яка не є умовою набуття права власності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.
Під час судового розгляду встановлено, що спірний житловий будинок між співвласниками в натурі не поділений. Позивач є власником частини будинку на праві спільної часткової власності без її виділу в натурі, отже спірна 3/4 частини житлового будинку не може вважатися для позивача чужим майном в розумінні положень ч. 1 ст. 344 ЦК України, оскільки така частина будинку фактично не відокремлена від належної позивачу на праві власності її частини житлового будинку.
Позивач був обізнаний щодо власників спірного майна.
Таким чином, відсутній критерій добросовісності у позивача під час заволодіння спірним майном, що виключає можливість набуття ним права власності на будинок, який є предметом позову, за набувальною давністю.
Суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Щодо судових витрат
Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір в розмірі 2790,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається судом на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 3/4 частини садибного (індивідуального) житлового будинку в порядку набувальної давності - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП не відомий, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_10 .
Дата складання повного судового рішення 04 вересня 2025 року.
Суддя: