Справа № 761/31483/24
Провадження № 2/761/2785/2025
(заочне)
30 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Саадулаєва А.І.,
за участю секретаря: Лишняк А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства - Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект», про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку, моральної шкоди,
Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Макаренко А.І.
Предметом позову є:
1. Стягнення з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату та грошову компенсації за невикористану відпустку у розмірі 257053,19 грн.;
2. Стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за період затримки з 02.07.2024 року по 27.08.2024 року у розмірі 296930,10 грн.;
3. Стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.10.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
На підставі розпорядження № 01-08-1797 від 19.05.2025 року щодо повторного автоматизованого розподілу справи № 761/31483/24 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Саадулаєву А.І.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.05.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 липня 2023 року між сторонами був укладений контракт №7 за яким позивача було прийнято на посаду директора відповідача. Контракт був укладений на строк з 03.07.2023 р. по 02.07.2024 р. Наказом Фонду державного майна України № 1506 від 02.07.2024 року, позивача було звільнено із посади у зв'язку із закінченням строку Контракту, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Однак, при виконанні позивачем роботи, йому нараховувалася, але неправомірно не виплачувалася заробітна плата. Так, утворилася наступна заборгованість із заробітної плати: травень 2024 року - 90160 грн.; червень 2024 року - 90160 грн.; липень 2024 року - 7840 грн. Крім того, позивачу не була виплачена належна йому при звільненні грошова компенсація за не використану відпустку у розмірі 68893,19 грн. Загальний розмір заборгованості складає 257053,19 грн. На даний час, розрахунок з позивачем не проведений, у зв'язку із чим, позивач змушений звертатися до суду за для захисту своїх порушених прав до відповідача. Сума середнього заробітку за період затримки з 02.07.2024 року по 27.08.2024 року складає 57 днів, тобто сума середнього заробітку за період затримки складає: - 57 днів * 5209,3 грн./день = 296930,10 грн.
Крім того, враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позивач вважає, що розмір спричиненої йому моральної шкоди складає 30000,00 грн.
Відповідач правом на поданням відзиву не скористався.
В судове засідання, яке відбулось 30.07.2025 року, позивач не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, не заперечив проти заочного розгляду.
В судове засідання, яке відбулось 30.07.2025 року, представник відповідача не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03 липня 2023 року між ОСОБА_1 та Державним агентством меліорації та рибного господарства України, як органом управління майном, був укладений Контракт № 7, за яким ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект». Контракт був укладений на строк з 03 липня 2023 року по 02 липня 2024 року.
Наказом Фонду державного майна України № 1506 від 02.07.2024 року, ОСОБА_1 було звільнено із посади, у зв'язку із закінченням строку Контракту, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до довідки №01/115 від 31.07.2024 року, заборгованість із заробітної плати становить:
- травень 2024 року - 90 160 грн.;
- червень 2024 року - 90 160 грн.;
- липень 2024 року - 7 840 грн.
Крім того, ОСОБА_1 не була виплачена належна йому при звільненні грошова компенсація за не використану відпустку у розмірі 68893,19 грн.
Конституцією України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебував з ДП «Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» в трудових відносинах до 02.07.2024 року, проте при звільненні не отримав усі належні йому виплати, позовні вимоги про стягнення не виплаченої заробітної плати та компенсації за не використану відпустку. У зв'язку із чим, належна позивачу сума заборгованості у розмірі 257053,19 грн. підлягає стягнення із відповідача.
Згідно практики, викладеної п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Середній заробіток за період затримки розрахунку розраховується відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а саме нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.
Судом зроблено розрахунок середнього заробітку на день звільнення позивача, який складає 4193,49 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за період затримки за 62 робочі дні складає 62 дні х 4193,49 грн./день = 259996,38 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а тому суд відхиляє доводи позивача стосовно розрахунку суми середнього заробітку за період затримки.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення прав, а має самостійне юридичне значення.
Тобто за наявності порушення прав відшкодування моральної шкоди здійснюється в обраний спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Однак, суд вважає розмір моральної шкоди значно завищеним та, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, в сумі 5000,00 грн.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 280-289, 353-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства - Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» (ЄДРПОУ: 00468177) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 257053 (двісті п'ятдесят сім тисяч п'ятдесят три) грн. 19 коп.; суму середнього заробітку за період затримки з 02.07.2024 року по 27.08.2024 року у розмірі 259996 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 38 коп.; моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2681(дві тисячі шістсот вісімдесят одна) грн. 70 коп.; судовий збір у розмірі 3736 (три тисячі сімсот тридцять шість) грн. 95 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 11 серпня 2025 року.
Суддя: