02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5 А
справа № 753/22278/24
провадження № 2/753/1376/25
07 квітня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів у вигляді аліментів, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення безпідставно отриманих коштів у вигляді аліментів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі судового наказу від 30 липня 2018 року з нього на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 липня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття. Указував, що він вчасно та в повному обсязі сплачував аліменти, однак з 20 червня 2021 року дитина проживає разом із ним, а відповідачка перебуває за кордоном, участі у вихованні та утриманні дитини не бере.
Зазначає про те, що ОСОБА_2 недобросовісно та не за призначенням використовувала сплачені ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 . Відповідачка отримувала аліменти на утримання доньки і користувалася ними на власний розсуд, фактично не витрачаючи їх на утримання дитини.
02 лютого 2023 року постановою Київського апеляційного суду було припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , що стягувалися на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у вигляді аліментів на утримання доньки - ОСОБА_3 у розмірі 168 150,72 грн, судові витрати покласти на відповідачку.
Ухвалою судді від 05 грудня 2024 року відкрито провадження в даній справі в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Учасників справи повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, яким одночасно сторонам роз'яснено їх процесуальні права на подачу відповідних заяв по суті справи у встановлені строки.
Відзив на позовну заяву, заяви з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходили.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено частиною восьмою статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, у відповідності до положень частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки клопотання про інше від сторін не надходили. Такий висновок суду, зважаючи, що відповідачем не подано відзив на позовну заяву та не повідомлено про причину не вчинення ним своєчасно такої процесуальної дії, узгоджується також із положеннями частини восьмої статті 178 вказаного Кодексу. Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін не надходило.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судовим розглядом встановлено, що у сторін є спільна дитина - донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
На підставі судового наказу виданого Дарницьким районним судом м. Києва від 30 липня 2018 року у справі № 753/12648/18 стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 753/23900/21 припинено стягнення з ОСОБА_1 аліментів, які стягуються відповідно до судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 30 липня 2018 року.
Апеляційним судом встановлено, що донька ОСОБА_3 повернулася до України 17 липня 2022 року, та з цього часу постійно проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його утриманні, не планує виїжджати за межі України, оскільки навчається на денній формі навчання у Національному авіаційному університеті. Отже, починаючи з 17 липня 2022 року виникли обставини, що впливають на обов'язок позивача щодо сплати аліментів на утримання доньки, які стягуються відповідно до судового наказу, виданого Дарницьким районним судом м. Києва від 30 липня 2018 року, а відтак відповідно до частини четвертої статті 273 СК України, наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 щодо припинення стягнення з нього аліментів.
Відповідно до довідки ТОВ «Брокард Україна» ОСОБА_1 працює у товаристві на посаді завідувача складу. На підставі судового наказу № 753/12648/18 від 15 серпня 2018 року із заробітної плати ОСОБА_1 було утримано та перераховано аліменти ОСОБА_2 в розмірі 168 150,72 грн.
Статті 15, 16 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та стаття 4 ЦПК України закріплюють право кожної особи на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Згідно з положеннями статей 12, 76-82 ЦПК України, які визначають загальні правила доказування у цивільному процесі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 6 статті 82 ЦПК України).
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття (стаття 51 Конституції України) та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України (далі по тексту - СК України).
Стаття 179 СК України визначає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Згідно з частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених законодавчих норм в їх сукупності дає підстави для висновку, що стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, а право на отримання аліментів на утримання дитини має той з батьків або інших законних представників, разом з яким проживає дитина.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судом встановлено, що аліментні виплати у розмірі 168 150,72 грн. позивач здійснив не добровільно, а в примусовому порядку в межах відкритого виконавчого провадження № 57091836 з примусового виконання судового наказу виданого Дарницьким районним судом м. Києва від 30 липня 2018 року у справі № 753/12648/18.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статтею 1215 ЦК України, безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню.
Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов'язків проголошується принципом міжнародного договірного права.
ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п'ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
З положень закону випливає, що обов'язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб'єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.
За відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття аліментів, які є власністю дитини та якими розпоряджалась її мати в інтересах дитини, відсутні правові підстави для стягнення їх із стягувача на користь боржника як безпідставно набутих.
На обґрунтування вимог позову позивач посилається лише на те, що в період з жовтня 2021 року по січень 2023 року відповідач отримуючи аліменти, використовувала їх не за призначенням, оскільки дитина проживала разом з ним та перебувала на його утриманні.
Разом з тим, постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2023 встановлено, що дитина проживає з позивачем з 17 липня 2022.
В матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до органу опіки та піклування для здійснення контролю за цільовим витрачанням аліментів.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Позивач на підтвердження недобросовісності відповідача не надав жодного належного доказу.
Під час розгляду даної справи, судом було забезпечено сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості(стаття 129 Конституції України).
Отже, на підставі оцінки наведених представником позивача аргументів і наданих доказів суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення незаконно набутих коштів з підстав недоведеності вимог.
На підставі викладеного та керуючись стст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів у вигляді аліментів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.
Дата складення та підписання повного тексту рішення 18 липня 2025 року.