Номер провадження: 33/813/1572/25
Справа № 495/3223/25
Головуючий у першій інстанції Топалова А. Л.
Доповідач Котелевський Р. І.
05.08.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Тьосової Я.В.,
захисника - Васильєва П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Васильєва П.О. на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.07.2025 року, якою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інспектор прикордонної служби 1-ї категорії - інструктора кінологічного відділення, відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_1 прикордонного закону,
звільнений від адміністративної відповідності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, у зв'язку з його малозначністю, із оголошенням усного зауваження,
встановив:
Оскарженою постановою ОСОБА_2 звільнений від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП, у зв'язку з його малозначністю, із оголошенням йому усного зауваження та закрито провадження у справі №495/3223/25.
Згідно з оскарженою постановою, до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшли матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП.
04.05.2025 року складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №331198, згідно з яким ОСОБА_1 ставиться у провину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП із таким формулюванням: 12.04.2025 року інспектором прикордонної служби 1-ї категорії інструктором кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) штаб-сержантом ОСОБА_3 було отримано наказ на охорону державного кордону України, а саме: з 08:00 год. 12.04.2025 року по 08:00 год. 13.04.2025 року в прикордонному наряді «Огляд транспортних засобів» організувати несення служби шляхом огляду транспортних засобів та вантажів з метою виявлення заборонених для перевезення через державний кордон речовин та виявлення викрадених автомобілів.
В період несення служби, близько 08:50 год., 13.04.2025 року користувався особистим засобом мобільного зв'язку під час виконання завдань з охорони державного кордону, чим недбало поставився до виконання своїх службових обов'язків.
Своїми діями порушив вимоги п.1 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 05.03.2025 року № 607-АГ «Про використання особистих засобів мобільного зв'язку», яке виразилось в наявності особистого телефону при виконанні завдань у прикордонному наряді, чим вчинив правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, а саме: недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.
Не погоджуючись із постановою суду захисник Васильєв П.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою закрити провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-15 КУпАП, на підставі п.1 ч.1 ст.274 КУпАП, у зв'язку із відсутністю події та складу в діях ОСОБА_1 вказаного адміністративного правопорушення.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник вказує, що постанова місцевого суду незаконна та необґрунтована, у зв'язку із недоведеністю події та складу адміністративного правопорушення наявними у матеріалах справи доказами, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та через порушення судом норм процесуального та матеріального права.
В обґрунтування своїх вимог захисник також посилається на такі доводи:
-протокол про адміністративне правопорушення є недопустимим доказом у справі;
-не дотримано строк складення протоколу, оскільки протокол було складено через 22 дні;
-в матеріалах справи відсутні будь-які організаційно-розпорядчі документи уповноважених командирів (начальників) в системі ДПС України, які б забороняли використовувати та зберігати мобільні телефони;
-навіть якщо ОСОБА_1 і використовував мобільний телефон, то лише для контакту з власними дітьми, які він за рішенням суду самостійно виховує та утримує;
-свідки відсутні;
-матеріали справи не містять висновку службового розслідування, якими б були б встановлені факти та обставини недбалого виконання обов'язків ОСОБА_1 ;
-в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про недбале ставлення ОСОБА_1 до військової служби, відповідно відсутній склад ч.2 ст.172-15 КУпАП;
-в матеріалах справи відсутні накази, витяги із них, які б підтверджували, що ОСОБА_1 мав відповідні повноваження та службові обов'язки діяти у складі прикордонного наряду та наділений обов'язками з охорони державного кордону;
-у постанові викладена недостовірна інформація, що в судовому засіданні ОСОБА_1 не підтримав клопотання свого захисника, а ніби визнав свою провину;
-судове засідання не проводилось; в матеріалах справи відсутній протокол (журнал) судового засідання; та технічний носій інформації із фіксацією судового процесу; та суддя негайно не оголосила постанову.
Судовий розгляд в апеляційному суді проведено за відсутністю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, однак подав клопотання про проведення розгляду за його відсутністю, але в присутності його захисника - адвоката Васильєва П.О.
Одночасно, в клопотанні ОСОБА_1 зазначив, що своєї винуватості у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, він не визнає, а докази його винуватості матеріали справи не містять.
Захисник Васильєв П.О. в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_1 обізнаний про розгляд справи, однак не має можливості з'явитися у судове засідання, тому вважав за можливе здійснювати розгляд за його відсутності.
Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши захисника Васильєва П.О., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені докази; перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи; суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст.280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до положень ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Апеляційний суд визнає слушними доводи скарги щодо незаконності та необґрунтованості постанови суду, оскільки вказане рішення прийняте з недотриманням вимог діючого КУпАП, за результатами неповного дослідження доказів, та без врахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Під час розгляду даної справи про адміністративне правопорушення місцевий суд наведених вище вимог закону не дотримався, оскільки з необхідною та достатньою повнотою не встановив фактичні обставини справи, надав невірну оцінку доказам по справі, та дійшов необґрунтованого висновку в резолютивній частині постанови про доведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП.
Під час розгляду даної справи суду першої інстанції слід було керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини. Однак, вимоги КУпАП та практики ЄСПЛ під час розгляду справи в суді першої інстанції виконані не були, внаслідок чого поза увагою суду залишилися обставини, які мали суттєве значення для правильного вирішення даної справи.
Так, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до резолютивної частини оскарженої постанови місцевого суду, ОСОБА_1 звільнений від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП, у зв'язку з його малозначністю, із оголошенням йому усного зауваження та закрито провадження у справі №495/3223/25.
Однак, місцевий суд із достатньою повнотою не встановив фактичні обставини справи, та з незрозумілих підстав вийшов за межі суті правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 , оскільки протокол щодо останнього був складений за іншою статтею, а саме за ч.2 ст.172-15 КУпАП, а не ч.3 ст.172-20 КУпАП.
Наведені обставини свідчать про те, що фактично місцевий суд вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_1 обсягу суті адміністративного правопорушення, що є недопустимим, оскільки суд уповноважений розглядати справу лише в межах висунутого обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення, суть якого викладена в протоколі.
Також апеляційний суд звертає увагу, що в оскарженій постанові, місцевим судом не викладено суть скоєного адміністративного правопорушення, визнаного судом доведеним, оскільки мотивувальна частина постанови містить лише обставини, які були вказані в протоколі про адміністративне правопорушення.
Так, місцевий суд зазначив, що «04.05.2025 року складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №331198, згідно з яким ОСОБА_1 ставиться у провину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП із таким формулюванням…». Однак суд не виклав обставини справи, які визнав доведеними за результатами судового розгляду справи.
Окрім цього, незважаючи на те, що в мотивувальній частині постанови суд визнав доведеною наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, місцевий суд не зазначив повної кваліфікації дій особи, із усіма кваліфікуючими ознаками правопорушення, що перешкоджає апеляційному суду перевірити їх відповідність.
За таких обставин, постанова підлягає безумовному скасуванню.
Далі, апеляційний суд звертає увагу, що диспозиція ч.2 ст.172-15 КУпАП, за якою було складено протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , передбачає відповідальність, занедбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.
При цьому, для встановлення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення необхідна наявність всіх складових, а саме: суб'єкта, об'єкта, суб'єктивної сторони та об'єктивної сторони правопорушення.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров?я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, полягає у недбалому ставленні військової службової особи до військової служби в умовах особливого періоду.
Недбалим ставленням до військової служби є несумлінне ставлення службової особи до покладених на неї службових обов'язків, що виявляється в їх невиконанні (бездіяльність) або у неналежному виконанні (дія).
Несумлінне ставлення до службових обов'язків характеризує об'єктивну сторону вчиненого і полягає в тому, що за наявності реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, або хоча і діє, але неналежним чином.
Суб'єктом даного правопорушення є військова службова особа.
Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування (примітка до ст.172-13 КУпАП).
Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.
Диспозиція ч.2 ст.172-15 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.
Стаття 172-15 КУпАП є бланкетною нормою, тобто такою, що лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює дану норму більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння.
Тобто, у протоколі про адміністративне правопорушення повинно бути зазначено, які порушення правил несення військової служби допущені особою та якими нормативними актами передбачені правила, що порушила особа.
Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) в Україні настає особливий період.
Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 року №1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст.11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось.
Також, щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18.03.2014 наголосив Верховний Суд України у постанові від 30.05.2018 у справі №521/12726/16-ц.
Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який був продовжений та діє і по теперішній час.
Згідно оскарженої постанови місцевий суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому правопорушенні, пославшись на наступні докази:протокол про адміністративне правопорушення Серії ПдРУ №331198 від 04.05.2025 року та письмові пояснення ОСОБА_1 .
Оцінивши вказані докази у сукупності, місцевий суд дійшов висновку (у мотивувальній частині постанови) про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються доказами.
Так, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення Серії ПдРУ №331198 від 04.05.2025 року, 12.04.2025 року інспектором прикордонної служби 1-ї категорії інструктором кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) штаб-сержантом ОСОБА_3 було отримано наказ на охорону державного кордону України, а саме: з 08:00 год. 12.04.2025 року по 08:00 год. 13.04.2025 року в прикордонному наряді «Огляд транспортних засобів» організувати несення служби шляхом огляду транспортних засобів та вантажів з метою виявлення заборонених для перевезення через державний кордон речовин та виявлення викрадених автомобілів.
В період несення служби близько 08:50 год. 13.04.2025 року користувався особистим засобом мобільного зв'язку під час виконання завдань з охорони державного кордону, чим недбало поставився до виконання своїх службових обов'язків.
Своїми діями порушив вимоги п.1 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 05.03.2025 року № 607-АГ «Про використання особистих засобів мобільного зв'язку», яке виразилось в наявності особистого телефону при виконанні завдань у прикордонному наряді, чим вчинив правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП.
Тобто, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 інкриміновано недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.
Однак, апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують недбале ставлення ОСОБА_1 як військової службової особи до військової служби.
Так, за протоколом ОСОБА_1 ставиться в провину недбале ставлення до виконання своїх службових обов'язків, що виражалось у користуванні особистим засобом мобільного зв'язку під час виконання завдань з охорони державного кордону в період несення служби близько 08:50 год. 13.04.2025 року.
До протоколу долучена незавірена належним чином ксерокопія службового посвідчення ОСОБА_1 , його письмові пояснення, ксерокопія рішення Болградського районного суду Одеської області від 13.10.2023 року (справа №497/1910/23, провадження №2/497/670/23).
Натомість, до протоколу не долучено доказів, що ОСОБА_1 як інспектор прикордонної служби 1-ї категорії інструктором кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) виконував службові обов'язки 12.04.2025 року-13.04.2025 року; що отримав наказ на охорону державного кордону України, а саме: з 08:00 год. 12.04.2025 року по 08:00 год. 13.04.2025 року в прикордонному наряді «Огляд транспортних засобів» організувати несення служби шляхом огляду транспортних засобів та вантажів з метою виявлення заборонених для перевезення через державний кордон речовин та виявлення викрадених автомобілів; що користувався особистим засобом мобільного зв'язку; не конкретизовано яким саме засобом мобільного зв'язку користувався, та як саме це вплинуло на виконання службових обов'язків; не доведено, що правопорушення мало місце 13.04.2025 року близько 08:50 год. та не зазначено конкретне місце його вчинення.
До протоколу також не долучено ні рапортів службових осіб на підтвердження вказаних обставин, ні пояснень свідків, ні копій наказів, розпоряджень, тощо.
Далі, в протоколі вказано, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.1 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 05.03.2025 року № 607-АГ «Про використання особистих засобів мобільного зв'язку», яке виразилось в наявності особистого телефону при виконанні завдань у прикордонному наряді.
Однак, до протоколу не долучено копії цього наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 05.03.2025 року № 607-АГ «Про використання особистих засобів мобільного зв'язку», а також документа, що підтверджував би факт ознайомлення ОСОБА_1 із вказаним наказом.
У матеріалах справи відсутні будь-які організаційно-розпорядчі документи уповноважених командирів (начальників) в системі ДПС України, які б забороняли використовувати та зберігати мобільні телефони службовими особами, в тому числі ОСОБА_1 .
Таким чином, уповноваженою особою прикордонної служби, якою складено протокол, не доведено, що наявність у ОСОБА_1 мобільного телефону, який йому необхідний зокрема з метою спілкування із малолітніми дітьми, яких самостійно виховує та утримує, утворює склад адміністративного правопорушення за ч.2 ст.172-15 КУпАП.
Також апеляційним судом встановлено, що до протоколу про адміністративне правопорушення не було долучено доказів про проведення службового розслідування у разі встановлення факту недбалого ставлення службової особи до військової служби.
Залишається також незрозумілим, якщо близько 08:50 год. 13.04.2025 року було скоєно інкриміноване правопорушення, то з яких причин протокол складено через тривалий проміжок часу - 04.05.2025 року.
Вказані обставини не були враховані місцевим судом.
Не звернув уваги суд першої інстанції і на письмові пояснення ОСОБА_1 , долучені до протоколу, в яких останній пояснив, що виконував наказ на охорону державного кордону в прикордонному наряді «Огляд транспортного засобу» в ППР « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 12.04.2025 року по 13.04.2025 року. При собі мав мобільний телефон, який не використовував при виконанні своїх обов'язків. При цьому, ОСОБА_1 поясняв, що мобільний телефон йому був потрібен, щоб мати зв'язок із малолітніми дітьми, які знаходяться на його утриманні та вихованні (а.с.5).
Також до вказаного пояснення ОСОБА_1 долучив ксерокопію рішення Болградського районного суду Одеської області від 13.10.2023 року, відповідно до якого задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання місця проживання дітей та розірвання шлюбу, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , актовий запис №9; малолітніх дочок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , після розірвання шлюбу визначено залишити проживати разом із батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні (справа №497/1910/23, провадження №2/497/670/23) (а.с.6).
Тобто із вказаних пояснень ОСОБА_1 вбачається, що останній повідомив, що не використовував мобільний телефон при виконанні своїх обов'язків, а тільки у вільний час для спілкування зі своїми малолітніми дітьми, яких виховує самостійно. У матеріалах судової справи відсутні докази, які б спростовували вказані доводи ОСОБА_1 .
Таким чином, враховуючи зміст пояснень ОСОБА_1 , а також відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження обставин скоєння адміністративного правопорушення за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення.
Інші докази в матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд звертає увагу, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції.
Апеляційний суд наголошує, що ніхто не зобов?язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
При цьому, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом поза розумним сумнівом, зміст якого сформульований у п.43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 р. у справі Кобець проти України (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі Авшар проти Туреччини (Avsar v. Turkey), п. 282.
Відтак, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, не доказує співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Враховуючи викладене та оцінивши наявні в матеріалах провадження докази, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції в мотивувальній частині постанови стосовно того, що в діях ОСОБА_1 містяться ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, є необґрунтованим.
Безперечно категорично недопустимим є недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, однак апеляційний суд наголошує, що в правовій державі Україна, яка тривалий час відстоює свою незалежність та доводить свою приналежність до цивілізованого світу, до кожної особи, зокрема військового, має бути застосована належна правова процедура, та ніхто не може бути притягнутий до відповідальності інакше як на підставах та в порядку встановлених законом.
При прийнятті рішення, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, при розгляді справи застосовує Конвенцію та практику цього суду як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» зазначив, що Український уряд визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Також ЄСПЛ у справах «Малофєєва, Карєлін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має право редагувати її, а також не може відшуковувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення право на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
При прийнятті рішення, апеляційний суд враховує, що у своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року ЄСПЛ повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії…».
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на викладене, з урахуванням сукупності встановлених під час апеляційного розгляду обставин, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які поза розумним сумнівом підтверджують наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП.
Відповідно до вимог ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження по справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин постанова місцевого суду підлягає скасуванню, а провадження по справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Разом з цим, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити доводи захисника та Делижана Г.А. стосовно того, що в постанові місцевого суду викладена недостовірна інформація про визнання в судовому засіданні винуватості ОСОБА_1 , не підтримання ним клопотання захисника про закриття провадження по справі, оскільки відповідно до довідки секретаря судового засіданні від 01.07.2025 року та матеріалів справи вбачається, що фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, журнал чи протокол судового засідання також відсутній. Однак, з огляду на прийняте апеляційним судом рішення, а саме закриття провадження по справі щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст.172-15 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення, вказані доводи сторони захисту не мають ключового значення.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника Васильєва П.О. - задовольнити.
Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.07.2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнений від адміністративної відповідності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, у зв'язку з його малозначністю, із оголошенням усного зауваження та закрито провадження у справі №495/3223/25 - скасувати.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.2 ст.172-15 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський