02 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 240/4278/24
адміністративне провадження № К/990/415/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Стародуба О.П., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року (ухвалене суддею-доповідачем Майстренко Н.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року (прийнята суддями у складі колегії: судді-доповідача: Драчук Т. О., суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С.),
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, скаржник), в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, оформлені пунктом 36 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 вересня 2023 року №45/975 щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2021 рік), в сумі 681000 грн;
- зобов'язати Міністерство оборони України виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2023 року, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням вже виплаченої суми допомоги.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2023 року, тобто того року, в якому встановлено інвалідність через поранення, отримане при виконанні бойового завдання у жовтні 2022 року і яке жодним чином не пов'язане з попередньою інвалідністю.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року, позов задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач під час виконання бойових завдань у 2022 році отримав мінно-вибухову травму, внаслідок якої йому 28 березня 2023 року було встановлено ІІ групу інвалідності, що пов'язана із захистом Батьківщини, а отже, саме ця дата - 28 березня 2023 року - є моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
У зв'язку з цим суди дійшли висновку, що розрахунок одноразової грошової допомоги має здійснюватися з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року, а тому наявні правові підстави для зобов'язання Міністерства оборони України здійснити відповідну виплату позивачу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
6. На обґрунтування касаційної скарги відповідач вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975) та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 квітня 2024 року у справі №240/512/22, від 08 травня 2024 року у справі №240/17749/20 та від 18 червня 2024 року у справі №240/20065/20, від 14 листопада 2024 року у справі №560/419/24.
7. Скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій про наявність підстав для зобов'язання Міністерства оборони України виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи із розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 01 січня 2023 року.
8. На думку відповідача, судами першої і апеляційної інстанцій безпідставно не враховано те, що встановлення компетентним органом (МСЕК) вперше факту ушкодження здоров'я позивачу з 24 грудня 2021 року (ІІ групи інвалідності, внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку) виключає можливість повторного встановлення вперше факту ушкодження здоров'я з 28 березня 2023 року (ІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини), а свідчить про повторний факт ушкодження здоров'я, утім вперше - внаслідок іншої причини.
9. Тому, відповідач вважає, що у зв'язку зі зміною причинного зв'язку інвалідності, у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі - 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2021 рік).
10. У касаційній скарзі відповідач посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2024 року у справі №560/419/24, у якому зазначено, якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
11. У вищезазначеній постанові Верховний Суд також зазначив, що таке законодавче врегулювання обумовлено самим поняттям «одноразова грошова допомога», яка є одноразовою, а не багаторазовою і її виплата розпочинається від моменту первинної втрати працездатності/встановлення інвалідності, а далі відбувається доплата допомоги, у разі встановлення вищої групи інвалідності або зміни її причинного зв'язку, але виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день первинного встановлення інвалідності.
12. Крім того, у постановах від 08 квітня 2024 року у справі №240/512/22, від 08 травня 2024 року у справі №240/17749/20 та від 18 червня 2024 року у справі №240/20065/20, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі встановлення вищої групи інвалідності або зміни її причинного зв'язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв). Сума одноразової грошової допомоги визначається в кратному розмірі в залежності від групи інвалідності та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
13. Касаційна скарга надійшла до суду 03 січня 2025 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 240/4278/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
15. Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2025 року клопотання Міністерства оборони України про зупинення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року в адміністративній справі №240/4278/24 задоволено. Зупинено виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року в адміністративній справі № 240/4278/24 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
16. Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 02 вересня 2025 року.
Позиція інших учасників справи
17. Від позивача 23 травня 2025 року надійшов відзив на касаційну скаргу Міноборони, в якому наголошує на тому, що скаржником проігноровано факт встановлення позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини 28 березня 2023 року вперше. Зазначає, що він у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я:
у 2021 році внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконання обов'язків військовослужбовця;
під час виконання бойових завдань внаслідок отриманої мінно-вибухової травми, у зв'язку із чим йому у 2023 році встановлено спочатку ступінь втрати працездатності та згодом ІІ групу інвалідності.
18. Таким чином, наголошує, що підстави для обрахунку розміру одноразової грошової допомоги з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 2021 рік, відсутні.
19. В обґрунтування поданого відзиву позивач також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 вересня 2022 року у справі №240/8578/20, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/12925/2020
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
20. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачу з 24 грудня 2021 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку і яка не пов'язана з виконанням обов'язків військовослужбовця, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 719186.
21. Під час виконання бойових завдань у складі підрозділу Військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 позивач 20 жовтня 2022 року одержав мінно-вибухову травму: вогнепальне осколкове непроникаюче дотичне черепно-мозкове поранення в лобно-тім'яно-скроневій ділянці.
22. Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках серії 12 ААА № 069272 позивачеві встановлено 40% втрати ступеня працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, за страховим випадком, який встановлений 09 березня 2023 року.
23. У зв'язку зі встановленням ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 40% позивачу одноразова грошова допомога виплачена не була.
24. Під час повторного переогляду позивачу з 28 березня 2023 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 404483.
25. Проте, розглянувши подані документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняла рішення, оформлене пунктом 36 протоколу від 15 вересня 2023 року № 45/975 про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, на підставі довідок МСЕК серії 12 ААВ № 719186 від 24 грудня 2021 року та серії 12 ААГ № 404483 від 28 березня 2023 року у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2021), в сумі 681000 грн.
26. Позивач, не погодившись з таким розрахунком суми допомоги, направив на адресу Міністерства оборони України заяву з вимогою виплатити різницю між фактично нарахованою та одноразовою грошовою допомогою у разі встановлення ІІ групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2023 року, що становить 124200 грн.
Позиція Верховного Суду
27. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
28. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
29. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
30. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
31. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
32. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
33. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
35. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
36. Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу з 24 грудня 2021 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку і яка не пов'язана з виконанням обов'язків військовослужбовця, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 719186.
Під час виконання бойових завдань у складі підрозділу Військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 позивач 20 жовтня 2022 року одержав мінно-вибухову травму: вогнепальне осколкове непроникаюче дотичне черепно-мозкове поранення в лобно-тім'яно-скроневій ділянці.
На цій підставі з 28 березня 2023 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 404483.
38. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення виходили з того, що розрахунок одноразової грошової допомоги має здійснюватися з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року, інвалідність, пов'язана з проходженням служби (захистом Батьківщини) встановлена у березні 2023 року.
39. Натомість, звертаючись з касаційною скаргою, Міністерство оборони України наголосило на «одноразовості» такої допомоги, зазначивши про те, що у 2021 році позивачу вперше було встановлено ІІ групу інвалідності, тому розрахунок одноразової грошової допомоги має здійснюватися, на думку відповідача, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2021 року, як року первинного встановлення інвалідності, незалежно від того, що вона настала з причин, не пов'язаних із проходженням військової служби. Міністерство оборони України вважає, що подальша зміна причинного зв'язку інвалідності у 2023 році не створює нового самостійного права на отримання допомоги, а лише породжує обов'язок здійснити доплату у межах розміру, визначеного з урахуванням прожиткового мінімуму станом на дату первісного встановлення інвалідності.
40. У зв'язку з зазначеним, колегія суддів наголошує, що ключовим питанням у справі є визначення порядку обчислення одноразової грошової допомоги у ситуації, коли одній і тій самій особі в різний час встановлено інвалідність з різних підстав: уперше - з причин, не пов'язаних із проходженням військової служби, а згодом - у зв'язку з пораненням чи травмою, отриманими під час захисту Батьківщини. За таких обставин суду належить з'ясувати, який із цих юридичних фактів підлягає врахуванню як відправна точка для розрахунку розміру допомоги: первинне встановлення інвалідності незалежно від її причин чи ж момент, коли інвалідність уперше пов'язана безпосередньо з виконанням військового обов'язку.
41. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 05 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), відповідно до статті 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
42. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом №2011-ХІІ.
43. Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
44. Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
45. Пунктом 4 частини другої зазначеної статті передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
46. Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
47. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
48. Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
У разі встановлення більшого ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках чи зміни його причинного зв'язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (крім випадків поранення, травми, контузії, каліцтва, отриманих у різний період часу, за якими виплата допомоги здійснюється окремо, без урахування раніше виплачених сум).
У разі якщо під час первинного огляду було встановлено ступінь втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках, а під час наступного огляду (переогляду) встановлено інвалідність, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
49. Частиною дев'ятою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
50. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється відповідно до Порядку № 975.
51. Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
52. Як передбачено абзацами 1, 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
53. Відповідно до пункту 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
54. З аналізу положень статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 убачається, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є виключно встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, які настали внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби, у тому числі у зв'язку із захистом Батьківщини, оскільки зазначеними нормативними актами чітко визначено, що таке право виникає лише у випадках поранення, контузії, травми, каліцтва, отриманих під час проходження військової служби, або захворювання, прямо пов'язаного з її виконанням.
Відтак лише встановлення інвалідності з вищенаведених вище причин, породжує у військовослужбовця або особи, звільненої з військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв'язку з проходженням військової служби, адже він визначає момент виникнення права на виплату та прожитковий мінімум, з якого має обчислюватися її розмір.
Натомість випадки встановлення інвалідності з причин, що не мають зв'язку з виконанням військового обов'язку (побутова травма, загальне захворювання тощо), не підпадають під дію спеціального правового регулювання та не можуть визначати дату для обчислення розміру одноразової грошової допомоги. Інше тлумачення фактично розширювало б межі застосування Закону № 2011-XII та Порядку № 975 на категорії осіб, які не зазнали ушкоджень здоров'я у зв'язку з виконанням військового обов'язку, що суперечило б як їхній меті, так і соціальному призначенню.
Отже, для правильного застосування Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов'язаний із виконанням обов'язків військової служби чи захистом Батьківщини. Лише з цього моменту виникає право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-ХІІ, та визначається розмір такої допомоги.
55. Як вже було зазначено, позивачу у 2021 році було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку і яка не пов'язана з виконанням обов'язків військовослужбовця.
Проте згодом, за інших обставин - під час безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та під час захисту Батьківщини - позивач отримав мінно-вибухову травму, внаслідок чого йому з 28 березня 2023 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
56. Таким чином, позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я, різні за своєю природою та правовими наслідками:
(1) у 2021 році - внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби;
(2) у 2022- 2023 роках - у ході виконання бойових завдань, що підтверджується встановленням у 2023 році ступеня втрати працездатності та інвалідності ІІ групи у зв'язку із захистом Батьківщини.
57. При цьому колегія суддів наголошує, що ушкодження здоров'я, отримане позивачем у 2021 році (не пов'язане з проходженням військової служби), та поранення, отримане ним у 2022 році під час захисту Батьківщини, є двома самостійними страховими випадками. Кожен із них має власні причини, час настання та правові наслідки. Перший випадок (2021 рік) не створював для позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за спеціальним Законом № 2011-ХІІ, тоді як другий випадок (поранення у 2022 році, що призвело до встановлення у 2023 році інвалідності II групи) є окремою підставою, яка вперше породила для нього право на зазначену допомогу. Формальне ототожнення або об'єднання цих подій для визначення дати розрахунку виплати є помилковим і суперечить меті спеціального законодавства.
58. Предметом спору, що виник у цій справі, є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи, інвалідність якого встановлено саме під час проходження військової служби, у зв'язку із захистом Батьківщини.
59. Оскільки у випадку позивача вперше інвалідність ІІ групи була встановлена 24 грудня 2021 року з причин, що не підпадають під регулювання статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975, такий факт не породжував права на отримання одноразової грошової допомоги. Лише встановлення інвалідності ІІ групи 28 березня 2023 року у зв'язку з травмою, безпосередньо пов'язаною із захистом Батьківщини, є первинним юридичним фактом у межах спеціального правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю та визначає момент виникнення права на виплату останньої.
60. Таким чином, саме 2023 рік є відправною точкою для визначення розміру одноразової грошової допомоги, і вона має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року. Будь-які посилання відповідача на 2021 рік як на момент «первинного встановлення» інвалідності є необґрунтованими, оскільки той факт інвалідності не підпадав під сферу дії спеціального законодавства, спрямованого на соціальний захист військовослужбовців.
61. З огляду на це, Суд наголошує, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для зобов'язання Міністерства оборони України здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності ІІ групи, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року.
62. Колегія суддів також зауважує, що висновок судів попередніх інстанцій узгоджується із зобов'язаннями, взятими на себе Україною у межах Європейської соціальної хартії (переглянутої; (ETS №163)), ратифікованої Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року. Відповідно до пунктів 2 та 3 статті 12 «Право на соціальне забезпечення» цієї Хартії, Сторони зобов'язуються: « 2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; 3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень».
Тлумачення цих положень у контексті спірних правовідносин свідчить, що державні гарантії соціального захисту для військовослужбовців, які втратили здоров'я під час захисту Батьківщини, мають бути не лише формальними, але й ефективними та відповідати «задовільному рівню». Застосування для розрахунку допомоги за поранення, отримане у 2022 році, застарілого прожиткового мінімуму 2021 року, який стосується іншого, не пов'язаного зі службою страхового випадку, фактично знижує рівень соціального забезпечення та не відповідає обов'язку держави підтримувати його на належному рівні та прагнути до його підвищення. Ефективна реалізація права на соціальне забезпечення у цьому випадку вимагає розрахунку допомоги, виходячи з актуальних соціально-економічних показників на момент настання саме того страхового випадку, який і став підставою для виникнення права на таку специфічну допомогу.
63. Щодо посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі №560/419/24, колегія суддів зазначає, що у цій справі Верховний Суд дійсно наголосив, що розмір одноразової грошової допомоги визначається виходячи з прожиткового мінімуму станом на дату первинного встановлення інвалідності, навіть якщо пізніше змінено її причинний зв'язок, однак врахувавши, що правове регулювання з моменту первинного встановлення інвалідності одразу здійснювалося в межах спеціальних норм Закону №2011-XII та Порядку №975. Наведена правова позиція стосувалася ситуації, коли, особі первинно було встановлено інвалідність у зв'язку з проходженням військової служби, а згодом змінено причинний зв'язок такої інвалідності на «у зв'язку із захистом Батьківщини».
64. Натомість у справі, рішення у якій оскаржуються, обставини є відмінними: у 2021 році позивачу було встановлено інвалідність з причин, не пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби, що не створювало права на отримання одноразової грошової допомоги за Законом №2011-XII та Порядком №975. Лише у 2023 році позивачу вперше було встановлено інвалідність ІІ групи саме у зв'язку з пораненням, отриманим під час виконання бойових завдань із захисту Батьківщини. Відтак, саме цей факт є первинним юридичним фактом для цілей застосування статей 16, 16-2, 16-3 Закону №2011-XII та Порядку №975 і визначає прожитковий мінімум, який підлягає застосуванню при розрахунку допомоги.
65. З тих самих підстав, враховуючи, що перший факт встановлення інвалідності позивачу у 2021 році не був пов'язаний із проходженням військової служби та, відповідно, не підпадав під дію спеціального правового регулювання Закону №2011-XII та Порядку №975, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2024 року у справі №240/512/22, від 08 травня 2024 року у справі №240/17749/20 та від 18 червня 2024 року у справі №240/20065/20, оскільки вони були сформульовані у контексті правовідносин, де інвалідність первинно була встановлена саме у зв'язку з виконанням військової служби.
66. Крім того, колегія суддів також відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 вересня 2022 року у справі №240/8578/20 та від 26 квітня 2023 року у справі №520/12925/2020, оскільки у зазначених справах предметом спору було з'ясування наявності підстав для виплати одноразової грошової допомоги у випадку зміни групи інвалідності понад дворічний строк після її первинного встановлення.
67. Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 16, 16-2, 16-3 Закону №2011-XII, пункту 17 Порядку №975 та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 квітня 2024 року у справі №240/512/22, від 08 травня 2024 року у справі №240/17749/20 та від 18 червня 2024 року у справі №240/20065/20, від 14 листопада 2024 року у справі №560/419/24 не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
68. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
69. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
70. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
71. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Cуд
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді Н.В. Коваленко
О.П. Стародуб