02 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/29434/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 року, (суддя суду першої інстанції Турлакова Н.В.), прийняту в порядку спрощеного провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/29434/24 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.11.2024 ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в особі командира військової частини НОМЕР_1 у не прийнятті рішення по суті рапорту ОСОБА_2 з квітня 2024 року про звільнення з військової частини НОМЕР_1 протиправною;
- зобов'язати прийняти рішення по суті рапорту та повідомити у письмовій формі ОСОБА_2 про прийняте рішення по суті рапорту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на теперішній час проходить службу у НОМЕР_2 . На початку квітня 2024 року позивачем було подано рапорт до командування ВЧ НОМЕР_1 про звільнення на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до якого додав належним чином завірені копії документів, які підтверджують право на звільнення. Проте досі рішення командира ВЧ НОМЕР_1 по суті рапорту не прийнято, що порушує його право на звільнення, що і стало підставою звернення до суду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 18.02.2025 відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці мають право на звільнення у зв'язку з необхідністю догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи. Тесть позивача має інвалідність ІІ групи, що підтверджується відповідним медичним висновком. Оскільки його донька, ОСОБА_3 не могла забезпечити належний догляд, ці обов'язки виконував позивач. Військова частина проігнорувала цей факт, чим порушила права позивача.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.
Від позивача надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів військової частини позивач просить суд задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 де і проходить військову службу.
Також позивачем зазначено, що ним у квітні 2024 року до командування ВЧ НОМЕР_1 було подано рапорт про звільнення на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до якого додав належним чином завірені копії документів, які підтверджують право на звільнення.
Згідно долученого до позову рапорту (без дати) на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 просив звільнити його з військової служби відповідно до пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В рапорті в додатках зазначено (нотаріально завірені копії): паспорт та іпн на ім'я ОСОБА_3 , свідоцтво про народження № НОМЕР_3 , паспорт та іпн на ім'я ОСОБА_2 , свідоцтво про шлюб № НОМЕР_4 , нотаріальна заява, нотаріальна заява №619, паспорт та іпн на ім'я ОСОБА_4 , довідка МСЕК №307998, посвідчення, свідоцтво про смерть № НОМЕР_5 .
Станом на день подання позову відповідь на рапорт позивач не отримав.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на користь того, що ОСОБА_2 звертався до в/ч НОМЕР_6 із рапортом про звільнення з військової служби. Відтак, в рамках даної справи не підтверджена наявність протиправної бездіяльності відповідача з розгляду відповідного рапорту.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено воєнний стан. На час розгляду судом цієї адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення) військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин згідно позиції позивача щодо подання рапорту у квітні 2024), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Відповідно до абзацу 4 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції на час розгляду справи), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153) передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Військовий рапорт - це документ, за допомогою якого військовослужбовець може звернутися до командування щодо тих чи інших питань.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Таким чином, отримавши рапорт, посадові особи військової частини зобов'язані його розглянути на надати мотивовану відповідь стосовно викладених у рапорті питань.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531 “Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ № 531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок “ ІНФОРМАЦІЯ_1 »; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, ОСОБА_2 до позовної заяви долучено рапорт про звільнення з військової служби без дати.
Відповідач наголошує, що рапорт позивача ОСОБА_2 щодо звільнення з військової служби, поданий як зазначено позивачем на початку квітня 2024 року, у військовій частині НОМЕР_1 не обліковується.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст.72 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, згідно з ч.ч. 1, 2 статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд першої інстанції правильно вказав, що доказів звернення позивача з даним рапортом до командування ВЧ НОМЕР_1 матеріали справи не містять, зокрема відсутні докази його направлення поштою або відмітка про отримання його копії на примірнику рапорту.
В суді апеляційної інстанції позивачем також не надані докази надіслання або вручення військовій частині рапорту про звільнення зі служби.
Водночас, позивач зазначає, що ним 25.04.2024 року був поданий рапорт про звільнення, однак саме відповідач уникав його реєстрації. Водночас і будь яких доказів того, що відповідач протиправно не зареєстрував рапорт позивача, останній до суду не надає. Так, матеріали справи не містять документів щодо звернення до правоохоронних органів чи вищого командування з приводу саме відмови в реєстрації рапорту.
Натомість, колегія суддів зазначає, що в разі відмови в реєстрації рапорту позивач міг подати рапорт поштовим зв'язком, надіславши його до в/ч рекомендованим поштовим відправленням, за таких обставин рапорт вважався б належним чином поданим до військової частини.
Посилання позивача на те, що повноту формування пакету документів так само як і його подання підтверджено посвідчувальним написом нотаріуса колегія суддів вважає необгрнутованими, оскільки в даному випадку суд не вирішує питання повноти зібраного позивачем пакету документів до рапорту про звільнення, водночас нотаріус не уповноважений посвідчувати факт подання чи неподання документів до військової частини.
Суд першої інстанції правильно вказав, що під час розгляду цієї справи судом не досліджується та не встановлюється право позивача на звільнення, оскільки долучені копії документів повинні бути надані відповідачу разом із відповідним рапортом та знаходитися у відповідача під час розгляду рапорту. Враховуючи відсутність доказів звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби ВЧ НОМЕР_1 зазначені документи не досліджувалися, відповідачем не надана правова оцінка таким документам.
При цьому, позивач не позбавлений права звернення в установленому порядку до відповідача із відповідним рапортом про звільнення із наданням підтверджуючих документів в обґрунтування поданого рапорту для відповідного розгляду відповідачем і вже в разі не розгляду та неприйняття рішення по отриманому відповідачем рапорту звернутися до суду за захистом порушених прав.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту наявності протиправної бездіяльності з приводу розгляду рапорту позивача про звільнення, відтак підстав для задоволення позовних вимог - відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 в адміністративній справі № 160/29434/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя А.А. Щербак