про відмову в забезпеченні позову
02 вересня 2025 року м. Київ 320/43722/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., розглянувши заяву про забезпечення позову, подану одночасно з позовною заявою
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «САРТОКАРАТ»
доЦентрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
провизнання протиправними та скасування постанов, рішення,
28 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «САРТОКАРАТ» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд:
- забезпечити позов шляхом встановлення заборони Центральному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове виконання постанов від 19 серпня 2025 року № Ц/КВ/135/PH/503 Ц/КВ/219/П444/ПТ/ПС/1 та № Ц/КВ/135/PH/503-Ц/КВ/219/П444/ПТ/ПС/2, в тому числі подавати ці постанови до органів державної виконавчої служби, до моменту вирішення судом справи по суті і набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування заяви зазначено, що відповідач, не зважаючи на судове оскарження, має намір передавати оскаржувані постанови на примусове виконання до органів державної виконавчої служби, що в свою чергу створює очевидну небезпеку настання незворотних наслідків для заявника.
На думку заявника, загроза блокування рахунків та паралізації діяльності товариства є реальною, а судовий захист без вжиття заходів забезпечення може виявитися неефективним.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.09.2025 заява про забезпечення позову розподілено судді Жуковій Є.О.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, повно та всебічно дослідивши аргументи та наданні на їх підтвердження докази, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтовує необхідність застосування таких заходів тим, що Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не зважаючи на судове оскарження існуючих постанов про накладення штрафів відносно заявника, все одно подавали такі постанови до державної виконавчої служби, що призвело до примусового стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «САРТОКАРАТ» грошових коштів.
Заявник вважає, що Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці має намір передати оскаржувані постанови на примусове виконання до державної виконавчої служби, а тому існує реальна загроза блокування рахунків та паралізація діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «САРТОКАРАТ».
На підтвердження зазначених обставин, позивач надав до суду постанови державної виконавчої служби про відкриття виконавчих проваджень, стягнення виконавчого збору, арешт коштів боржника, тощо.
Також до заяви про забезпечення позову було долучено платіжну інструкцію про сплату штрафу за однією з оскаржуваних постанов Державної служби з питань праці, на підставі якої було відкрито виконавче провадження.
Оцінюючи обґрунтування позивача та надані на їх підтвердження докази, суд виходить з наступного.
Суд зазначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Так, саме по собі припущення заявника про можливість відкриття виконавчого провадження на підставі оскаржуваних постанов Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці: від 19.08.2025 року № Ц/КВ/135/PH/503-Ц/КВ/219/П444/ПТ/ПС/1 та від 19.08.2025 року № Ц/КВ/135/PH/503-Ц/КВ/219/П444/ПТ/ПС/2 без наведення останнім обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для заявника, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Поряд з цим, при вирішенні питання щодо забезпечення позову, суд позбавлений можливості дослідити фінансовий стан заявника, та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для здійснення господарської діяльності, з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «САРТОКАРАТ» не додало до позовної заяви документи, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених в тому числі на банківських рахунках, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2025 у справі №260/976/25.
Крім того, щодо посилання заявника на унеможливлення ефективного захисту прав та інтересів останнього без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, суд зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22; від 29.09.2022 у справі №380/3826/21.
Поряд з цим, чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Також суд враховує те, що з аналізу обраного позивачем заходу забезпечення позову та суб'єктного складу учасників адміністративної справи №320/43722/25 вбачається, що Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не приймає рішення щодо арешту коштів позивача.
Суд зазначає, що посилання заявника на існування негативного досвіду з попередніми постановами, та зазначення у наведеній заяві, що відповідач має намір передавати справи на примусове виконання до органів ДВС, не зважаючи на судове оскарження не є беззаперечним доказом існування очевидної небезпеки настання незворотних наслідків для ТОВ «Сартократ», як не є таким доказом і наявність листа ТОВ «Сартократ» до виконавчої служби з підтвердженням відкриття виконавчих проваджень та накладення арешту на кошти.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «САРТОКАРАТ» про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.