02 вересня 2025 року м. Житомир справа № 640/3196/21
категорія 102020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Громадської організації "Український інститут з прав людини" до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
встановив:
Громадська організація "Український інститут з прав людини" звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України, в якому просить:
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо відмови ГО "Український інститут з прав людини" у наданні інформації про наявні автомобілі в автопарку СБУ та зобов'язати Службу безпеки України надати ГО "Український інститут з прав людини" запитувану інформацію.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" на поданий запит надав відповідь, якою фактично відмовив у наданні запитуваної інформації з підстав віднесення такої до інформації з обмеженим доступом. На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними, а тому просить зобов'язати відповідача вчинити дії з надання відомостей на запит.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Через відділ документального забезпечення Окружного адміністративного суду міста Києва представником Служби безпеки України подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-ІХ), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
Відповідно до статті 1 Закону №2825-ІХ Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справу №640/3196/21 передано на розгляд Житомирському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Житомирського окружного адміністративного суду від 07.03.2025, головуючою у справі визначено суддю Попову О.Г.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 дану справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач направив відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 09.12.2020 Громадською організацією "Український інститут з прав людини" направлено запит до Служби безпеки України щодо таких питань: яку кількість автомобілів нараховує автопарк Центрального управління СБУ та скільки автомобілів цього автопарку СБУ 2018-2020 року випуску.
В подальшому, листом від 16.12.2020 за №19/8-Н-62-П/16-6178 Службою безпеки України на вказаний запит зазначено, що транспортні засоби Служби безпеки України використовуються для проведення гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Згідно з Переліком відомостей, що становлять службову інформацію, у Службі безпеки України, затвердженого наказом ЦУ СБ України №400 від 21.08.2012, зазначене підпадає під дію пунктів 10.1 (Відомості щодо номенклатури, фактичної наявності, фінансування, потреби у забезпеченні підрозділів СБ України основними засобами, озброєнням, боєприпасами, спеціальною чи військовою технікою) та 10.2 (Відомості щодо забезпечення або використання боєприпасів, вогнепальної зброї, спеціальної техніки, засобів спеціального зв'язку чи спеціального автотранспорту в системі СБ України). Таким чином, відповідно до ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувана інформація відноситься до публічної інформації з обмеженим доступом, розголошення якої може завдати істотної шкоди інтересам Службі безпеки України.
Позивач не погоджується з вказаною відповіддю відповідача та вважає її такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI.
Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Статтею 21 Закону України "Про інформацію" передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша). Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Разом з тим, у силу ч. 5 ст. 6 Закону України "Про інформацію" не може бути обмежено доступ до інформації про, зокрема: 1) володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"); 2) наявність у фізичних осіб податкового боргу.
Згідно з ч. 8 ст. 6 Закону України "Про інформацію" обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України "Про інформацію" конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про інформацію" саме до повноважень розпорядника інформації належить встановлення наявності чи відсутності підстав для обмеження у доступі до інформації.
Приписи Закону України "Про інформацію" не передбачають можливості для суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб'єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.
Водночас, розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої ст. 6 Закону України "Про інформацію".
Ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації").
Як наслідок, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Суд звертає увагу на те, що положення ч. 2 ст. 6 Закону України "Про інформацію" передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Отже, відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.07.2019 по справі №554/11837/14-а, від 05.06.2024 по справі №300/481/23.
Так, у своєму запиті від 09.12.2020 позивач просив надати інформацію про загальну кількість автомобілів автопарку Центрального Управління відповідача, в тому числі за роками випуску (2018, 2019, 2020). Тобто, позивачем запитувалась загальна статистична інформація про кількість автомобілів та рік їх випуску, а не детальні дані про кожний із них (назва, модель, колір, укомплектування, державні номери, завдання, при яких використовується, інші особливості та ознаки).
Однак, відповідачем було відмовлено у наданні запитуваної інформації у зв'язку з тим, що така інформація є службовою відповідно до п.п. 10.1, 10.2 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію, у Службі безпеки України, затвердженого наказом ЦУ СБ України №400 від 21.08.2012 та не підлягає розголошенню.
Аналіз змісту відповіді вказує, що відповідач відносить запитувану інформацію до службової інформації.
Поряд з цим, як вже було зазначено судом, частиною першою статті 9 Закону передбачено дві категорії інформації, що може належати до службової і лише за умови дотримання вимог частини другої статті 6 Закону: 1) інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) інформація, зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Однак, запитувана інформація не відповідає сукупності ознак, передбачених пунктом 1 частини першої статті 9 Закону.
Крім того, інформацію про загальну кількість автомобілів певного року випуску, що є в наявності відповідача, не можна вважати інформацією, яка зібрана в процесі оперативно-розшукової контрозвідуальної діяльності чи у сфері оборони країни.
Відповідач, не надав ні у відповіді на запит, ні у відзиві на позовну заяву жодного обґрунтування того, що запитувана інформація дійсно належить до однієї із зазначених категорій службової інформації або взагалі іншого виду інформації з обмеженим доступом (конфіденційної чи таємної).
Більше того, важливо враховувати, що запитувана інформація стосується державного майна.
Відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Суд зауважує, що відповідач при наданні відповіді викладеної у листі від 16.12.2020 за №19/8-Н-62-П/16-6178, не навів у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу, яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди, чому ця шкода є істотною, яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації та чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
З викладених вище підстав, судом не встановлено підстав для обмеження доступу до інформації та документів, запитуваних позивачем в його інформаційному запиті.
В ході розгляду справи відповідачем не доведено факту, що доступ до інформації може бути обмежений, відтак, відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
З огляду на це суд приходить до висновку, що надану позивачу відповідь на його запит слід визнати протиправною та зобов'язати Службу безпеки України надати позивачу повну інформацію на його запит від 09.12.2020.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов Громадської організації "Український інститут з прав людини" до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відповідь Служби безпеки України від 16.12.2020 за №19/8-Н-62-П/16-6178 на запит Громадської організації "Український інститут з прав людини" від 09.12.2020.
Зобов'язати Службу безпеки України надати повну інформацію на запит Громадської організації "Український інститут з прав людини" від 09.12.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України на користь Громадської організації "Український інститут з прав людини" судовий збір у сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
02 вересня 2025 р.
02.09.25