02 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/14241/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, у якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті пзивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 р. до 03.12.2019 р. в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 03.12.2019 в загальній сумі 82077,84 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків вплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків вплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
На обґрунтування позову позивач зазначає, що по 03.12.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . За період проходження служби йому не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась відповідачем індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим і грошове забезпечення виплачувалось в неналежному розмірі. Вважаючи, у зв'язку із цим, свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач заперечуючи проти позову, надав до суду відзив, в якому зазначив, що механізм та порядок проведення індексації грошових доходів, в тому числі доходу, який підлягає індексації, визначається Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено Постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078, підстав для її проведення за період з 01.03.2018 по 03.12.2019 немає. На підставі викладеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У період з 30.06.2025 по 18.07.2025 (включно) та, з 06.08.2025 по 26.08.2025 (включно) головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до довідки-розрахунку, наданої відповідачем, позивачу з березня 2018 року по грудень 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідач на запит представника позивача надав відомості про нараховані суми індексації, з яких убачається, що різниця індексації, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за спірний період не нараховувалась та не виплачувалась.
Будучи не згодним із ненарахуванням та невиплатою в належному розмірі індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право військовослужбовця на індексацію грошового забезпечення визначено частиною третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII(далі -Закон № 1282, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення);
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до стаття 3 Закону № 1282 індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У статті 6 Закону № 1282 визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078(далі - Порядок № 1078).
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 15.12.2015) передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77, застосовується з 01.01.2016) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до абзаців 1, 2, 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, який застосовується з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Так, механізм індексації має універсальний характер й індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. В свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/1513/20).
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19).
Так, щодо спірного періоду з 01.03.2018 по 19.09.218 стосовно «фіксованої» суми індексації, суд враховує, що Верховний Суд наразі сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, викладений у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21(з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справі №420/6982/21, від 19.04.2023 у справі №380/10594/21та від 05.02.2024 справа №360/383/23.
Відповідна практика Верховного Суду є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, релевантні до обставин цієї справи, а саме у постанові від 05.02.2024 справа №360/383/23, суд касаційної інстанції виснував про таке.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Внаслідок системного і цільового способу тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовця відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Верховний Суд також наголосив, що ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Застосовуючи вказаний підхід, Верховного Суду та ураховуючи, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, то з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку №1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
За такої умови відповідно до абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 слідує, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Поряд з цим з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21(з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 12.04.2023 року у справі №420/6982/21.
При цьому, варто зауважити, що вищевказана позиція Верховного Суду не суперечить висновкам, викладеним судом касаційної інстанції у постанові від 09 червня 2022 року в справі №600/524/21-а, оскільки нею не заперечується відсутність в положеннях Порядку № 1078 (в редакції, чинній після 15 грудня 2015 року) такого поняття як «фіксована сума індексації», однак це не виключає того, що абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 передбачають правила нарахування й виплати сум індексації - різниці, що мають щомісячний фіксований характер.
На підставі наведених настанов Верховного Суду для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, ураховуючи спосіб застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, у цій справі потрібно установити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078));
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Крім того, суд звертає увагу, що до складу щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належить враховувати щомісячну додаткову винагороду відповідно до Інструкції № 550.
Правова позиція з цього питання висловлена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №400/4650/19, від 26.01.2022 у справі №520/8887/2020.
Отже, відповідно до вказаних настанов, суд установив, що розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року (без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення, та ураховуючи, що виплата здійснюється у поточному місяці за минулий) склав:
за лютий 2018 року 11477,82 грн;
за березень 2018 року 12050,43 грн.
Розмір підвищення доходу: 12050,43 - 11477,82 = 572,61 грн;
Сума можливої індексації у березні 1762 * 253,30 : 100 % = 4 463,15
Розрахунок індексації-різниці: 4 463,15 - 572,61 = 3890,54 грн.
Таким чином, позивач у період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року включно мав право на нарахування та виплату індексації - різниці у розмірі 3890,54 грн щомісячно.
Отже, відповідач у період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року включно зобов'язаний був нарахувати позивачу індексацію різницю відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку № 1078 та виплатити її з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Суд звертає увагу на те, що нарахування суми індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. Визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 03.12.2019, із застосуванням абз. 4-6 п. 5 постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 р. № 1078 та зобов'язання нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.12.2019 із застосуванням абз. 4-6 п. 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 р. № 1078, а саме у розмірі 3890,54 грн в місяць, з урахуванням вже виплачених сум.
Стосовно способу захисту права позивача на отримання невиплачених сум індексації грошового забезпечення, суд звертає увагу на наступне.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 року у справі №420/7110/19 зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
У постановах від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Верховний Суд в постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 зауважив, що такий спонукаючий спосіб захисту як зобов'язати відповідача нарахувати й виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у конкретних, розрахованих ним сумах, є належним та ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову.
Стосовно дискреційних повноважень, Верховний Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, від 05 квітня 2023 року у справі №320/12971/21).
Сума індексації-різниці з 01.03.2018 по 03.12.2019, що належить позивачу розраховується за формулою: 3890,54 грн (індексація-різниця) * 21 місяць 03 дні (з 01.03.2018 по 03.12.2019) = 82077,84 грн.
Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Таким чином, вказані обставини не звільняють відповідача від обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Серед іншого, суд звертає увагу на те, що нарахування суми індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. Визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Також суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Проаналізувавши положення абзаців 1, 4 статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», абзацу 2 статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», суд дійшов висновку, що індексація грошових доходів населення має на меті надання соціальної підтримки населенню України для забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності в умовах зростання цін та повинна забезпечувати відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Також суд зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Беручи до уваги вищенаведене, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 03.12.2019 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, а також зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 03.12.2019 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Щодо похідних позовних вимог зобов'язального характеру, що стосуються компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються, зокрема, відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічний, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Гарантії соціального і правого захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає стаття 1-2 Закон №2011-XII.
Одна з таких гарантій полягає у тому, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Відповідно до абз. 1 частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Справляння податку на доходи фізичних осіб регламентує розділ ІV Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку.
В силу положень пп. пп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидентів є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Згідно з абз.1-2 п. 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 164.1.2 п. 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового періоду.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, серед іншого, включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), що передбачено пп. 164.2.1 пп. 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 167.1 статті 167 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. п. 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету регламентує стаття 168 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно з п. 168.3 статті 168 Податкового кодексу України розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).
Відповідно до п. 168.4 статті 168 Податкового кодексу України податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до відповідних бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України.
Згідно з п. 168.5 статті 165 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44).
Відповідно до п. 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошова компенсація).
Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до п. 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Згідно з п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до п.5 Порядку №44 установлено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Податкового кодексу України та Порядку № 44 зумовлює висновок, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів; виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку на доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 26 березня 2020 року у справі № 813/189/18, компенсація податку на доходи фізичних осіб належить до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту військовослужбовців.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати по день фактичної виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
На реалізацію положень Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 подібні за змістом положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050 та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Таким чином, відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві грошове забезпечення в повному обсязі, повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою сум компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації та є протиправною бездіяльність.
При цьому суд зауважує, що позивач може не звертатись із відповідною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, оскільки звернення із такою заявою не є обов"язковим, з огляду на те, що відповідач повинен нарахувати таку компенсацію одночасно з нарахуванням недоплаченого грошового забезпечення на виконання судового рішення.
За позицією Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Враховуючи наведене, з огляду на наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 01.03.2018 по 03.12.2019.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Зважаючи на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати.
Згідно з частиною першоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Розподіл судового збору у відповідності до вимогстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: паспорт: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року індексацію грошового забезпечення відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення весь час затримки виплати - за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
02.09.25