Житомирський апеляційний суд
Справа №274/9916/24 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.
Категорія 11 Доповідач Талько О. Б.
26 серпня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої Талько О.Б.,
суддів Коломієць О.С., Григорусь Н.Й.
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу № 274/9916/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" про усунення перешкод в користуванні власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 лютого 2025 року, постановлену під головуванням судді Хуторної І. Ю..,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача усунути перешкоду у доступі до власності - АЗС, яка знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул. Шелушкова, 116.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 1 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам статті 175 ЦПК України.
Вказані в ухвалі недоліки позивач зобов'язаний був усунути у строк 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.
Зазначену ухвалу позивач отримав 24 січня 2025 року ( а.с.11).
У заяві про усунення недоліків позивач зазначив, що вказав усю необхідну та відому йому інформацію.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 лютого 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку з тим, що зазначені недоліки не було усунуто у встановлений строк.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зокрема, зазначає, що ухвала є безпідставною в зв'язку з надмірним формалізмом, оскільки суд має можливість у відповідністі до ЦПК у підготовчому судовому засіданні отримати від відповідача необхідну інформацію.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення на підставі наступного.
Статтею 175 ЦПК України встановлені вимоги до форми та змісту позовної заяви.
Так, зокрема, частиною другою статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Вимоги щодо змісту позовної заяви встановлені частиною третьою статті 175 ЦПК України, згідно з якою позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
Частиною першою статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 185 ЦПК).
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції в ухвалі від 1 січня 2025 року зазначив, що всупереч пунктам 2,6,8,9 частини третьої статті 175 ЦПК України, позивач не зазначив реєстраційний номер облікової картки платника податків ( за наявності) або ж серію та номер свого паспорта, а також ідентифікаційний код відповідача в ЄДРПОУ та відомості про наявність або відсутність у сторін електронного кабінету. Також позивачем не зазначено про те, які вживалися заходи досудового врегулювання спору; не вказано, у кого знаходиться оригінали письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви; не наведено попередній ( орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У своїй заяві від 6 лютого 2025 року позивач зазначив, що надав усю відому йому інформацію про відповідача, вказавши також й на ту обставину, що інформація стосовно нього ( код платника податків, паспортні дані, електронна пошта, електронний кабінет) є його особистою інформацією, яка надається виключно за його згодою.
Звернув увагу на те, що долучив до матеріалів справи належним чином завірені копії письмових доказів, вказавши на наявність у нього оригіналів цих документів.
Також зазначив, що встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує його право на судовий захист.
Вважає, що зазначення у позові попереднього розрахунку судових витрат є його правом, а не обов'язком.
Проте ухвалою суду від 14 лютого 2025 року позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачу.
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху та в наступному її повернення були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених статтею 185 ЦПК України.
Апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя.
Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perezde Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. The Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; ненаведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з'ясовані судом на наступних стадіях процесу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Belesand Others v. The Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що при поверненні позовної заяви суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист).
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 лютого 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуюча: Судді: