Справа № 487/4828/25
Провадження № 2/487/2637/25
03.09.2025 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого-судді А.А. Лагоди
секретаря К.Е. Мамчур
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Ткачук Ганни Миколаївни до ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку,
14.07.2025 представник ОСОБА_1 адвокат Ткачук Г.М. звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на земельну ділянку №3 Садівничого товариства «Прогресс», яке знаходиться за адресою: Заводський район м. Миколаєва, над прибережною смугою річки Південний Буг на південний захід від південно-західного кордону району Варварівка м. Миколаєва.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 2003 є власницею дачної ділянки № НОМЕР_1 та розміщеного на ній дачного будинку в СТ «Прогрес» в м.Миколаєві. Дане майно позивач набула, звернувшись в 2003 році до правління СТ «Прогрес» з заявою про намір стати членом товариства та отримати ділянку. Після чого директором правління їй було виділено ділянку №3 разом з будинком, що раніше належала ОСОБА_2 , яка на той час переїхала жити до росії. Позивач з 2003 року відкрито, безперервно добросовісно володіла та користувалася даним майном, сплачувала членські/пайові внески, оплачувала електроенергію, ремонтувала, облаштовувала, підтримувала у належному стані. Інших претендентів на володіння даного майна не було і не мається. В 2025 році позивач, вважаючи що земельна ділянка належить їй на праві власності, вирішила приватизувати будинок СВТ, в якому вона проживає, в зв'язку з чим звернулась до правління. На її звернення головою СТ було видано копію державного акту про право власності на земельну ділянку №3 СТ «Прогресс», відповідно до якого первісним власником була ОСОБА_2 , дані якої закреслено та виправлено на ОСОБА_1 . Як виявилось, для того щоб оформити правоустановчі документи та право власності на будинок, потрібно визнати спочатку право власності позивачем на земельну ділянку, яку вона купила в 2003 році і яка визначена для ведення садівництва. Позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє цим нерухомим майном та використовує його для власних потреб 22 роки, що підтверджується довідками від голови правління СТ «Прогрес». Як зазначив позивач дану обставину можуть підтвердити свідки, клопотання про допит яких буде заявлено під час підготовчого засідання. Позивач вважала, що і будинок і земельна ділянка АДРЕСА_1 належать їй на праві власності з 2003 року. Ніколи ні з ким жодного питання щодо права власності або розпорядження будинком або земельною ділянкою на присадибній ділянці АДРЕСА_1 не виникало; вимог щодо права власності ніхто не пред'являв. Позивач вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю та вона має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності за набувальною давністю. Належним відповідачем, з огляду на державний акт на право власності на землю та відсутність інформації про реєстрацію земельної ділянки, позивач в позові просить залучити ОСОБА_2 .
Правовими підставами позовної вимоги представник позивача зазначає ст.ст.328, 344 ЦК України, ст.119 ЗК України, правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), постанові від 15.05.2019 у справі №729/608/17 (провадження №14-648цс18). Також представник позивача в позовній заяві наголошує, що в дотримання вимог ст.119 ЗК України саме після звернення до органу місцевого самоврядування (правління СТ) позивач дізналась, що існує державний акт на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 в СТ «Прогресс» на ім'я ОСОБА_2 і тільки після цього звернулася до суду.
Ухвалою суду від 17.07.2025 позовну заяву залишено без руху.
21.07.2025 адвокат Ткачук Г.М. подала до суду заяву про усунення недоліків з позовною заявою у новій редакції в якій просить визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на земельну ділянку №3 Садівничого товариства «Прогресс», яке знаходиться за адресою: Заводський район м. Миколаєва, над прибережною смугою річки Південний Буг на південний захід від південно-західного кордону району Варварівка м. Миколаєва.
Ухвалою суду від 22.07.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 14.08.2025 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено судовий розгляд по суті.
02.09.2025 до суду від Державного архіву Миколаївської області надійшов лист від 01.09.2025 №С-1140/03-06 до якого долучено копію рішення виконавчого комітету Веснянської сільської Ради народних депутатів від 18.06.1996 №27. Повідомляється, що на зберіганні у держархіві області знаходяться протоколи засідань виконавчого комітету Веснянської сільської Ради народних депутатів (до 28.06.1996 Ради народних депутатів) Миколаївського району Миколаївської області за 1996 з №1 по №10 за січень - грудень, у т.ч. протокол від 13.08.1996 №6 (рішення з №24 по №32) та протокол від 04.09.1996 №7 (рішення з №33 по №37). Книги записів державних актів на право приватної власності на землю на зберігання до держархіву області не надходять. Підтвердити інформацію щодо реєстрації права власності на земельну ділянку №3 СТ «Прогрес» у м. Миколаїв та передачі земельної ділянки №3 для садівництва до СТ «Прогрес» неможливо через відсутність в ухвалі суду необхідних установчих даних (найменування органу влади, яким приймалися вказані рішення та дат їх прийняття).
В судове засідання сторона позивача не з'явилась, до суду надана заява про розгляд справи за відсутності, позовні вимоги підтримано та просив задовольнити. Не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач в призначене судове засідання не з'явилась, про час та дату судового засідання повідомлено належними чином, про причини неявки суду не повідомлено, заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзив до суду не надав.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі у відсутності відповідача, на підставі наявних в ній доказів, оскільки представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.
Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом встановлено, що відповідно до копії державного акту на право приватної власності на землю видану громадянину України від 26.08.1996 ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Веснянської сільської Ради народних депутатів 18.06.1996 № 26 передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,07 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Веснянської сільської ради. Землю передано для садівництва СВТ «Прогрес». Державний акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 905. До вказаного акту додано план зовнішніх меж земельної ділянки № 3 за підписом інженера-землевпорядника ОСОБА_3 з описом меж, зокрема, від А до Б землі СВТ «Прогрес», від Б до В землеволодіння №4, від В до Г землі Веснянської сільської Ради, від Г до А землеволодіння №3.
З наданої копії додатку до рішення № 26 від 18.06.1996 список громадян України, що мають право на одержання у власність земельної ділянки для садівництва за п.16 зазначено ОСОБА_2 , 0,07 га СВТ «Прогрес».
З наданої копії додатку до рішення № 26 від 18.06.1996 список громадян України на одержання актів на приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель не зазначено ОСОБА_2 .
Як вбачається з копії членської книжки садовода від 19.07.2020 виданої СТ «Прогресс» ОСОБА_1 міститься запис, садова ділянка №3 розміром 6,0кв.м., дати, призначення внеску, сума внеску, підпис бухгалтера, починаючи з 19.07.2020.
Квитанції прибуткового касового ордеру СТ «Прогресс», датовані від 03.05.2020, від 15.03.2020, від 27.09.2020, від 18.10.2020, від 28.03.2021, від 13.05.2021, від 16.04.2021, від 23.06.2021, від 14.07.2021, від 13.08.2021, від 14.06.2022, від 21.07.2022, від 19.08.2022, від 13.09.2022, від 14.10.2022, від 14.07.2023, від 15.08.2023, від 27.09.2023, від 14.01.2024, від 21.05.2024, від 31.07.2024, від 30.09.2024, від 30.04.2025, від 15.05.2025, свідчать про прийняття від ОСОБА_1 та ОСОБА_4 членських внесків.
В наданій довідці № 1 від 01.07.2025, за підписом голови правління СТ «Прогресс» Бугайова В.Д., зазначено, що ОСОБА_1 дійсно є членом СТ «Прогресс» з 2003, який знаходиться за адресою Заводський район м. Миколаєва, над прибережною смугою річки Південний Буг на південний захід від південно-західного кордону району Варваровка м. Миколаєва.
В наданій довідці №2 від 01.07.2025, за підписом голови правління СТ «Прогресс» Бугайова В.Д., зазначено, що ОСОБА_1 є членом СТ «Прогресс» з 2003 року, замість ОСОБА_2 , яка володіля земельною ділянкою на підставі акту від 18.06.1996. Ділянка знаходиться за адресою Заводський район м. Миколаєва, над прибережною смугою річки Південний Буг на південний захід від південно-західного кордону району Варваровка м. Миколаєва ділянка №3 площею 0,07 га. Заборгованості по членським не має, пайові внески сплачено.
В наданій довідці №7 від б/д, за підписом голови правління СТ «Прогресс» Бугайова В.Д., зазначено, що ОСОБА_1 дійсно є членом СТ «Прогресс». За садоводом ОСОБА_1 закріплена земельна ділянка, на якій розміщено та їй належить садовий будинок 1990 будівництва за адресою Заводський район м. Миколаїв, над прибережною смугою річки Південний Буг на південний захід від південно-західного кордону АДРЕСА_1 . Заборгованості по членським внескам не має, пайові внески сплачено.
Звертаючись до суду з даним позовом, сторона позивача посилається на те, що позивач ОСОБА_1 з 2003 є власницею дачної ділянки № НОМЕР_1 та розміщеного на ній дачного будинку в СТ «Прогресс» пов'язуючи таке право на дане майно фактом звернення з заявою до правління СТ «Прогресс», та з того часу добросовісно, відкрито та безперервно володіє ним, а тому має право на набуття права власності на земельну ділянку на підставі ч.1 4 ст.344 ЦК України за набувальною давністю.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).
Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), які суд у силу ч. 4 ст.263 ЦПК України враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.
Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)). Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Зазначені висновки узгоджуються з роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Зокрема у п. 5,9 вказаної постанови роз'яснено що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК).
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Крім того, пунктом 11 цієї постанови визначено, що враховуючи положення ст.ст.335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі, а також на безхазяйну річ.
Позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. При цьому, володілець не знав і не міг знати, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, за яких виникло володіння чужою річчю не давали сумніву щодо правомірності набуття права володіння цим майном.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а так само про те, що він володіє чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном як своїм власним.
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном як власним є підставою для відмови у задоволенні позову про набуття права власності за набувальною давністю, у порядку, передбаченому ст. 344 ЦК України.
Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 та Верховного Суду у постанові від 28.04.2022 у справі № 449/570/19.
Проаналізувавши вищенаведені норми чинного законодавства, а також врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду, суд прийшов до висновку, що позивач не довів того факту, що він є добросовісним володільцем, оскільки їй було відомо, що власником земельної ділянки є ОСОБА_2 . Жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 відмовилась від земельної ділянки, або ж розпорядилась іншим чином нею в т.ч. на користь позивача, матеріали справи не містять.
Твердження сторони позивача, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку №3 СТ «Прогресс» в м. Миколаєві ні за ким не зареєстровано, не підтверджується матеріалами справи. В позовній заяві зазначено, що позивач вважає за необхідне залучити ОСОБА_2 у якості відповідача, оскільки відповідачем за вказаним позовом є попередній власник майна або його правонаступник.
До того ж, надані копія додатку до рішення № 26 від 18.06.1996 та державного акту на право приватної власності на землю видану громадянину України від 26.08.1996 свідчать про активну участь ОСОБА_2 в отриманні та оформленні земельної ділянки в СВТ «Прогрес».
За таких обставин, в даному випадку відсутня така ознака набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю позивачем на спірну земельну ділянки у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 344 ЦК України.
Окрім того, згідно з абз.2 ч.1 ст.344 ЦК набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом і має свою специфіку. Таким спеціальним законом є Земельний кодекс України.
Відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.
Передання земельної ділянки на підставі ст. 119 ЗК України здійснюється у порядку передбаченому ст.118 ЗК України.
Конструкція ст.119 ЗК України значно відрізняється від конструкції ст.344 ЦК України та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у ч.1 цієї статті, оскільки, навіть, дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (ст.ст.118,123 ЗК). Ця норма надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передання земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
Аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що змістом ч.1 ст.344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. За правовою позицією Верховного Суду сама по собі наявність визначеного ст.119 ЗК України 15-річного строку набувальної давності не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення у особи права власності або права користування земельною ділянкою. Вона є лише умовою для застосування інших способів встановлення цих прав. Набувальна давність користування земельною ділянкою згідно з вказаною статтею є лише підставою для звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотання щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Добросовісне користування ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки. Громадянин так повинен користуватися земельною ділянкою, щоб не порушувати права та законні інтереси суміжних землекористувачів чи власників земельних ділянок.
Відкрите землекористування передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам.
Наступною ознакою давності користування земельною ділянкою є безперервність користування упродовж 15 років. Безперервність означає, що за цей час особа, яка здійснює експлуатацію земельної ділянки, робила це постійно з року в рік та не залишала її без використання.
Важливою ознакою є строк володіння земельною ділянкою, згідно якого за положеннями статті 119 Земельного кодексу України виникає набувальна давність і повинен становити не менше 15 років. Використання земельної ділянки менше встановленого терміну може бути підставою для спростування юридичного факту давності користування земельною ділянкою для фактичного її користувача.
Відсутність будь-якого із названих елементів, свідчить про відсутність достатніх підстав для реалізації норм інституту набувальної давності.
Наявність всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до уповноваженого органу з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування за набувальною давністю відповідно до ст.119 Земельного кодексу України.
Право на звернення до уповноваженого органу, у віданні якого перебуває земельна ділянка, виникає у громадянина з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Початок цього строку має бути пов'язаний з моментом, коли громадянин приступив до використання земельної ділянки.
У кожному конкретному випадку уповноважений орган повинен враховувати всі фактичні обставини, тобто, набувальна давність не є безумовною підставою виникнення права власності на землю.
Порядок передачі земельної ділянки у власність або користування громадян на підставі набувальної давності встановлений ст.ст.118, 124 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За змістом наведених норм, позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами, відповідачем у справах позовного провадження є особа - учасник цивільних правовідносин, яка порушує, не визнає або оспорює відповідні права позивача.
Фактично з наведених вище обставин справи вбачається, що звернення до суду ОСОБА_1 обумовлене бажанням у такий спосіб оформити право власності на земельну ділянку №3 СТ «Прогресс», площею 0,07 га по, яке знаходиться за адресою: Заводський район м. Миколаєва, над прибережною смугою річки Південний Буг на південний захід від південно-західного кордону району Варварівка м. Миколаєва, що суперечить засадам цивільного судочинства, яке покликане розв'язувати (вирішувати) спір.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Аналізуючи в сукупності досліджені докази, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання права на отримання у власність земельної ділянки за набувальною давністю на земельну ділянку не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, щодо порушення її прав відповідачем, спір є передчасним оскільки жодного рішення на звернення позивача з заявою про передачу відповідної земельної ділянки у власність за набувальною давністю не прийнято, підстави для застосування судом ст.344 ЦК України щодо земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності відсутні.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 258-259, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.116,118,119, 121, 124 Земельного кодексу України, суд,
Позов представника ОСОБА_1 адвоката Ткачук Ганни Миколаївни до ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Суддя А.А. Лагода