номер провадження справи 9/66/25
27.08.2025 Справа № 908/1017/25
м.Запоріжжя
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА»
до відповідача-1: Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації,
відповідача-2: Публічного акціонерного товариства «ГАЗПРОМ»,
відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ КАПІТАЛ»,
відповідача-4: Міжнародної Компанії товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД»
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1. Фізична особа-підприємець Довженко Віктор Миколайович,
2. Фізична особа-підприємець Іванісова Олена Миколаївна,
3. Фізична особа-підприємець Мунтян Марина Валентинівна,
4. Фізична особа-підприємець Мішуков Юрій Анатолійович
5. Приватне підприємство «Мале виробничо-комерційне підприємство «ДЕЯ»
про стягнення 263 885,45 доларів США
Суддя Боєва О.С.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
За участю представників:
від позивача: Присяжнюк Л.П. (в режимі відеоконференції);
від відповідачів-1, 2, 3, 4: не з'явились;
від третіх осіб-1, 2, 3, 4, 5: не з'явились
До Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА» про стягнення солідарно до відповідачів: 1.Російської Федерації через уповноважений орган - Генеральну прокуратуру Російської Федерації, 2. Публічного акціонерного товариства «ГАЗПРОМ», 3.Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ КАПІТАЛ», 4.Міжнародної Компанії товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» на користь позивача збитків у розмірі 263885,45 доларів США.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 16.04.2025 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1017/25 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою суду від 22.04.2025 вищевказану позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
30.04.2025 до суду від позивача на виконання ухвали від 22.04.2025 надійшла заява про усунення недоліків з викладеними у ній поясненнями та доданими до заяви документами, в т.ч. позовною заявою в уточненій редакції.
Ухвалою суду від 06.05.2025, після усунення позивачем недоліків, позовну заяву в уточненій редакції прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1017/25, присвоєний номер провадження 9/66/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ФОП Довженко Віктора Миколайовича, ФОП Іванісову Олену Миколаївну, ФОП Мунтян Марину Валентинівну, ФОП Мішукова Юрія Анатолійовича та Приватне підприємство «Мале виробничо-комерційне підприємство «ДЕЯ»; призначено підготовче засідання на 03.06.2025. Ухвалою суду від 03.06.2025 підготовче засідання відкладено на 24.06.2025. Ухвалою суду від 24.06.2025 продовжено строк підготовчого провадження № 908/1017/25 на тридцять днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.07.2025. У судовому засіданні 31.07.2025 оголошувалась перерва до 19.08.2025, потім - до 27.08.2025, про що постановлено відповідні ухвали.
У судовому засіданні 27.08.2025 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві в уточненій редакції та з урахуванням пояснень, наведених у заяві на усунення недоліків позовної заяви. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено зокрема про наступне. У зв'язку з повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року Російської Федерації в Україну та тимчасовою окупацією з 04.03.2022 міста Енергодар ТОВ «ОМЕГА» втратило доступ до приміщень оренди, не може використовувати їх за призначенням, а відтак і реалізовувати вкладені інвестиції. Так, з метою облаштування та відкриття супермаркету «Varus» ТОВ «ОМЕГА» взяло у користування (суборенду) нежитлові приміщення у торгівельному центрі, що розташований за адресою: Запорізька область, м.Енергодар, вул. Молодіжна, 6, про що укладені нотаріально посвідчені договори суборенди нежитлових приміщень, на виконання умов яких ТОВ «ОМЕГА» понесло витрати по сплаті гарантійних платежів на загальну суму 7719942,34 грн. Таким чином сума спричинених ТОВ «ОМЕГА» збитків в результаті неможливості використання нерухомого майна складає 7719942,34 грн, що еквівалентно 263885,45 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 04.03.2022 - на момент окупації міста Енергодар. Просив позов задовольнити та стягнути на користь ТОВ «ОМЕГА» солідарно з держави Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ КАПІТАЛ» та Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» суму завданих збитків у розмірі 263885,45 доларів США.
Відповідачі (їх представники) в судові засідання не з'являлись, про причини неявки суду не повідомляли; своїм правом на подання відзиву (-ів) відповідачі не скористались, відзив (-ви) на позов суду не подали; про розгляд справи повідомлені належним чином.
Так, відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено: у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022, яким передбачено: - зупинення дії у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м.Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР; - вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР , та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 12 січня 2023 року
№ 2855-IX, який набрав чинності 05.02.2023, Верховна Рада України, керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», постановила вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.
Згідно з повідомленням, розміщеним 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.
За наведених обставин, відповідачів про відкриття провадження у даній справі, а також дату, час і місце судових засідань було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення текстів відповідних ухвал.
Зі змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Треті особи у справі - ФОП Довженко В.М., ФОП Іванісова О.М., ФОП Мунтян М.В., ФОП Мішуков Ю.А. та ПП «Мале виробничо-комерційне підприємство «ДЕЯ» в судові засідання не з'являлись, про причини неявки суду не повідомляли; письмові пояснення не подали.
Про дату та час та місце розгляду справи треті особи повідомлені належним чином, виходячи з наступного.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк.с. 79-83), місцезнаходженням вищезазначених фізичних осіб-підприємців та юридичної особи - ПП «Мале виробничо-комерційне підприємство «ДЕЯ» є місто Енергодар Запорізької області, яке відноситься до територій України тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Судом встановлено, що у Приватного підприємства «Мале виробничо-комерційне підприємство «ДЕЯ», яке відповідно до абз. 1 частини 6 ст. 6 ГПК України зобов'язане зареєструвати електронний кабінет, а також у вищезазначених фізичних осіб-підприємців, зареєстровані електронні кабінети відсутні.
На підставі викладеного, треті особи про відкриття провадження у даній справі та її розгляд (дати, час і місце судових засідань) на підставі положень статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» були повідомлені через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України, шляхом розміщення судом текстів відповідних ухвал у даній справі на сайті. З опублікуванням таких оголошень треті особи вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутністю відповідачів та третіх осіб, за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА» (код ЄДРПОУ 30982361; позивач у даній справі) є юридичною особою, яка створена та зареєстрована відповідно до законодавства України; дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі - 12.06.2000, дата запису - 27.01.2005, номер запису - 12241200000007063. Місцезнаходження юридичної особи: Україна, 49041, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд.15 (т.1, арк.с. 18, 78).
Видами економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА», згідно з відомостями Єдиного державного реєстру є, в тому числі, але не виключно: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями, жирами та інші.
Відповідно до п. 2.2. Статуту ТОВ «ОМЕГА», затвердженого рішенням єдиного власника Товариства від 17.12.2021 (копія витягу зі Статуту - арк.с.19-23), предметом діяльності Товариства, зокрема, є: роздрібна торгівля продовольчими товарами; торгово-закупівельна діяльність (в т.ч. оптова і роздрібна торгівля, створення мережі власних магазинів); оптова та роздрібна торгівля товарами спортивного призначення; оптова та роздрібна торгівля напівфабрикатами з чорних і кольорових металів, не віднесеними до інших підкласів.
Як зазначив позивач у позовній заяві, ТОВ «ОМЕГА» здійснює свою господарську діяльністю під комерційним найменуванням «Varus» через свою мережу супермаркетів у містах України. З метою облаштування та відкриття супермаркету «Varus» ТОВ «ОМЕГА» взяло у користування (суборенду) нежитлові приміщення у торгівельному центрі, що розташований за адресою: Запорізька область, м. Енергодар, вул. Молодіжна, 6, про що уклало відповідні договори суборенди.
Так, позивачем надано в матеріали справи (додано до позову) копії наступних Договорів суборенди з додатками до них (арк.с. 25-68):
1. Договір суборенди нежитлового приміщення № 28/01-2022-Д від 28.01.2022, укладений між Фізичною особо-підприємцем Довженко Віктором Миколайовичем (Орендар), ТОВ «ОМЕГА» (Суборендар), ПП «Мале виробничо-комерційне підприємство «Дея» (Власник) (далі - «Договір суборенди-1»), за умовами якого об'єктом суборенди є частина нежитлового приміщення у Торгівельному центрі, що розташований за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Енергодар, вул. Молодіжна, буд. №6, площею 500 кв.м (п. 1.1 Договору). Договір посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Осипенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за №12;
2. Договір суборенди нежитлового приміщення № 28/01-2022-І від 28.01.2022, укладений між Фізичною особо-підприємцем Іванісовою Оленою Миколаївною (Орендар), ТОВ «ОМЕГА» (Ссуборендар), ПП «Мале виробничо-комерційне підприємство «Дея» (Власник) (далі - «Договір суборенди-2»), за умовами якого об'єктом суборенди є частина нежитлового приміщення у Торгівельному центрі, що розташований за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Енергодар, вул. Молодіжна, буд. №6, площею 600 кв.м (п. 1.1 Договору). Договір посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Осипенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за №15;
3. Договір суборенди нежитлового приміщення № 28/01-2022-М від 28.01.2022, укладений між Фізичною особо-підприємцем Мунтян Мариною Валентинівною (Орендар), ТОВ «ОМЕГА» (Суборендар), ПП «Мале виробничо-комерційне підприємство «Дея» (Власник) (далі - «Договір суборенди-3»), за умовами якого об'єктом суборенди є частина нежитлового приміщення у Торгівельному центрі, що розташований за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Енергодар, вул. Молодіжна, буд. № 6, площею 250 кв.м (п.1.1 Договору). Договір посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Осипенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 13;
4. Договір суборенди нежитлового приміщення № 28/01-2022-Ю від 28.01.2022, укладений між Фізичною особо-підприємцем Мішуковим Юрієм Анатолійовичем (Орендар), ТОВ «ОМЕГА» (Суборендар), ПП «Мале виробничо-комерційне підприємство «Дея» (Власник) (далі - «Договір суборенди-4») за умовами якого об'єктом суборенди є частина нежитлового приміщення у Торгівельному центрі, що розташований за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Енергодар, вул. Молодіжна, буд. № 6, площею 600 кв.м (п.1.1 Договору). Договір посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Осипенко Л.А, зареєстрований в реєстрі за №14.
Як слідує зі змісту пунктів 4.4 вказаних Договорів суборенди -1, -2, -3, -4, сторони домовились, що протягом п'яти банківських днів, після підписання договору, Суборендар сплачує Орендарю передплату за користування Об'єктом суборенди за перші десять місяців та два останніх місяці у розмірі, визначеному в кожному з цих Договорів, а саме: за «Договором суборенди-1» - у розмірі 1979472,42 грн, за «Договором суборенди -2» - у розмірі 2375366,86 грн, за «Договором суборенди-3» - у розмірі 989736,20 грн, за «Договором суборенди-4» - у розмірі 2375366,86 грн.
В пунктах 2.3, 3.2, 3.3, 3.4 вищезазначених Договорів суборенди -1, -2, -3, -4, які є ідентичними за своїм змістом, зокрема, визначено, що Об'єкт суборенди повинен бути переданий в користування Орендарем та прийнятий Суборендарем на протязі п'яти робочих днів з моменту отримання Орендарем передплати від Суборендаря за перші десять місяців та два останніх місяців користування Об'єктом суборенди. Орендар передає, а Суборендар приймає Об'єкт суборенди для приведення адаптації Об'єкту суборенди до використання з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Об'єкта суборенди. Строк виконання Суборендарем адаптації Об'єкту суборенди - 90 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Об'єкта суборенди у суборендне користування (Додаток № 3). Суборендна плата протягом строку, погодженого сторонами для проведення Суборендарем адаптації Об'єкту суборенди, не нараховується.
Відповідно до пунктів 3.1 Договорів суборенди -1, -2, -3, -4, адаптація об'єкту суборенди це демонтажні, електромонтажні, сантехнічні, оздоблювальні роботи, роботи по встановленню витяжних та кондиційних систем, охоронних сигналізацій, зокрема, але не виключно, які проводяться Суборендарем за погодженням із Орендарем на Об'єкті суборенди для його облаштування згідно з потребами Суборендаря і повного пристосування до подальшого використання за цільовим призначенням.
Суборендні та експлуатаційні платежі починають нараховуватися з 91 календарного дня від дня підписання Акту приймання-передачі Об'єкту суборенду у суборендне користування (пункти 4.9 Договорів суборенди -1, -2, -3, -4).
В пунктах 7.1 Договорів суборенди -1, -2, -3, -4 визначено, що Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 29 січня 2029 року включно. Термін суборенди обчислюється з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі Об'єкту суборенди у суборендне користування Суборендарю.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищевказаних Договорів суборенди -1, -2, -3, -4 ТОВ «ОМЕГА» сплатило на користь Орендарів гарантійні платежі в загальному розмірі 7 719 942,34 грн, а саме:
- на користь ФОП Довженка В.М. за платіжним дорученням № 160857653 від 08.02.2022 перераховано гарантійний платіж згідно Договору № 28/01-2022-Д від 28.01.2022 в сумі 1979472,42 грн (арк.с. 69);
- на користь ФОП Іванісової О.М. за платіжним дорученням № 8768296 від 08.02.2022 перераховано гарантійний платіж згідно Договору № 28/01-2022-І від 28.01.2022 в сумі 2375366,86 грн (арк.с. 70);
- на користь ФОП Мунтян М.В. за платіжним дорученням №160857652 від 08.02.2022 перераховано суму 689736,20 грн, за платіжним дорученням № 835522 від 15.02.2022 перераховано суму 300000,00 грн, всього перераховано гарантійний платіж згідно Договору №28/01-2022-М від 28.01.2022 в загальній сумі 989736,20 грн (арк.с. 71,72).
- на користь ФОП Мішукова Ю.А. за платіжним дорученням № 160857654 від 08.02.2022 перераховано гарантійний платіж згідно Договору № 28/01-2022-Ю від 28.01.2022 в сумі 2375366,86 грн (арк.с. 73).
Об'єкти суборенди за кожним з Договорів суборенди -1, -2, -3, -4 були передані відповідним Орендарем у користування Суборендарю (ТОВ «ОМЕГА») за Актами приймання-передачі від 28.01.2022 (Додатки № 3 до Договорів суборенди).
Після цього, як зазначив позивач, ТОВ «ОМЕГА» розпочало опоряджувальні роботи на Об'єктах оренди з метою подальшого відкриття супермаркету.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і триває до теперішнього часу. Так, Указом Президента України від 14 липня 2025 року №478/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2022 року було затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого, в тому числі, включено Енергодарську міську територіальну громаду Василівського району Запорізької області.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону ).
Відповідно до підпункту 7 частини 1 статті 1-1 вказаного Закону, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
З положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» слідує, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зокрема, установлено, що: перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
У переліку визначаються дата початку бойових дій та дата завершення бойових дій, дата виникнення можливості бойових дій та дата припинення можливості бойових дій, дата початку тимчасової окупації та дата звершення тимчасової окупації.
Території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, на виконання вищезазначеної Постанови кабінету Міністрів України, був затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік №309).
Відповідно до Переліку № 309, Енергодарська міська територіальна громада Василівського району Запорізької області (код UA23040110000019947) увійшла до переліку територій України тимчасово окупованих Російською Федерацією, дата початку тимчасової окупації - 04 березня 2022 року.
Перелік, затверджений Наказом № 309, втратив чинність 20.03.2025 на підставі Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786. І згідно вказаного Переліку, затвердженого Наказом №376, вищезазначені дані щодо віднесення Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією території України залишились незмінними.
Як зазначив позивач, внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, з моменту початку тимчасової окупації міста Енергодару Запорізької області, ТОВ «ОМЕГА» втратило доступ до нежитлових приміщень - об'єктів суборенди, не може використовувати їх за призначенням та, відповідно, реалізовувати вкладені інвестиції (сплачені гарантійні платежі за Договорами суборенди на загальну суму 7719942,34 грн). Фактично інвестиції втрачено. І, відповідно, за розрахунком позивача, збитки, які йому спричинені складають 7719942,34 грн, що еквівалентно 263885,45 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 04.03.2022 (29,2549 грн за 1 долар США) - на момент окупації міста Енергодар Запорізької області, та які заявлені позивачем до стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 4 ГПК України встановлено право юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Кодексу, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnited Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.ч. 1, 2 ст. 11 ГПК України).
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З положень ст.ст. 7, 365, 366 ГПК України слідує, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» зокрема визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України (п. 3 частини 1).
Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Статтею 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 встановлено, що держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
У рішенні від 23.03.2010 у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v Lithuania.) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, наголосивши на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19 та від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, зокрема, вказано, що РФ діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
З положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) слідує: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 та 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає складові елементи: шкоду, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв'язок та вину особи, яка заподіяла шкоду. Для виникнення деліктних зобов'язань необхідний безпосередній причинний зв'язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат.
Отже з наведеного слідує, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому, цивільне законодавство виходить з презумпції вини порушника (боржника), який, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків.
Статтею 1192 ЦК України передбачено: якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 визнано акт агресії Російської Федерації проти України порушенням статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу припинити збройну агресію проти України; негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно-визнаних кордонів.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже протиправність діяння держави Російська Федерація, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом.
У частині 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Згідно зі ст. 1, ст. 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України та вказаної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, який був чинним станом на час укладення договорів суборенди, підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Визначення поняття господарської діяльності також наведено у п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України.
Так, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становить зокрема право власності. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 759, ч. 3 ст. 774 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Отже наймач, виконуючи свої зобов'язання за договором найму (піднайму) щодо оплати грошових коштів за користування майном, правомірно очікує на можливість безперешкодно використовувати відповідне майно протягом визначеного строку оренди.
Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З положень частини першої статті 177, частини першої статті 190 ЦК України слідує, що майном, як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Об'єктами цивільних прав є у тому числі гроші.
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі Договорів суборенди від 28.01.2022, укладених позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА» з третіми особами у справі - ФОП Довженко В.М., ФОП Іванісовою О.М., ФОП Мунтян М.В., ФОП Мішуковим Ю.А. (з кожним з них окремо), позивач набув право на строкове володіння та користування за плату нежитловими приміщеннями, розташованими у Торгівельному центрі за адресою: місто Енергодар, вул. Молодіжна, 6.
Однак внаслідок повномасштабного вторгнення 24.02.2022 збройних формувань Російської Федерації в Україну та тимчасової окупації з 04.03.2022 Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області, позивач фактично втратив доступ до нерухомого майна - суборендованих нежитлових приміщень.
Як зазначалось вище, на підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків позивачем надано в матеріали справи копії платіжних інструкцій, згідно з якими 08 та 15 лютого 2022 року ним було перераховано гарантійні платежі (передплату) за користування суборендованими нежитловими приміщеннями в загальному розмірі 7719942,34 грн.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що внаслідок протиправних дій Російської Федерації, а саме - військової агресії останньої проти України та тимчасової окупації Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області, Товариству з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА» завдано збитки, оскільки позивач втратив доступ до нежитлових приміщень - об'єктів суборенди, не може використовувати їх за призначенням та, відповідно, реалізовувати вкладені інвестиції.
Отже матеріалами справи підтверджується причинно-наслідковий зв'язок між діями Російської Федерації та завданими позивачу збитками.
Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то цивільне законодавство виходить з презумпції вини порушника (боржника), який, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків.
Надаючи оцінку розміру збитків, суд дійшов висновку про їх доведення в сумі 7719942,34 грн, що є еквівалентом 263885,45 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 04.03.2022 року (29,2549 грн за 1 долар США) - на момент окупації міста Енергодар Запорізької області Російською Федерацією.
Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
На підставі викладеного, вимоги позивача про стягнення з держави Російська Федерація збитків у розмірі 263885,45 доларів США, який документально підтверджено, є законними та обґрунтованими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).
Позивач визначив відповідачем, зокрема, Державу Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, посилаючись на положення Федерального Закону «Про прокуратуру Російської Федерації».
Суд враховує, що відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2023 у справі № 910/5699/23 також наведений висновок про те, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава, бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Отже, оскільки держава може виступати у правовідносини лише через свої компетентні органи, необхідним є чітко визначити який саме державний орган цієї країни уповноважений виконувати представницьку функцію в іноземних судах.
Таким чином Генеральна прокуратура Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації, в т.ч. в межах цього спору.
Водночас зазначення Генеральної прокуратури Російської Федерації чи будь-якого іншого державного органу Російської Федерації не впливає на правильність визначення відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається країна-агресор - Російська Федерація.
Отже позовні вимоги до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, яка є компетентним органом державної влади Російської Федерації та виконує від її імені відповідні функції, в тому числі з представництва інтересів РФ в судах, є обґрунтованими.
У пункті 101 постанови Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20, на яку також посилається позивач, зокрема, вказано, що водночас органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.
Так, на обґрунтування заявлення позовних вимог в тому числі до Публічного акціонерного товариства «ГАЗПРОМ» (відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ КАПІТАЛ» (відповідач-3) та Міжнародної Компанії товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» (відповідач-4) про стягнення з них солідарно з державою Російська Федерація заподіяних позивачеві збитків, останній, зокрема, зазначив, що на його переконання вказані відповідачі мають бути визнані відповідальними за заподіяну шкоду, оскільки вони є alter ego заподіювача шкоди - Російської Федерації. Позивач вказав, що правовий статус цих відповідачів за національним (російським) законодавством - Група «Газпром», до складу якої входять з окремою метою «Газпром», «Газпром капітал» та «Газпром Інтернешнл», створена державою як корпоративна група, яка контролюється державою, наділена очевидними суспільними функціями, діє під особливим правовим режимом, відмінним від законодавства загального застосування, контрольний пакет акцій групи перебуває у постійній власності держави.
Вимоги позивача до вищезазначених відповідачів суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego («другим я») такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави). Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними/самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави (висновки викладені у постановіВерховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20, пункт. 111).
Проте позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст.76,77 ГПК України на підтвердження наявності вказаних вище критеріїв, в т.ч., але не виключно, що зазначені юридичні особи фактично виконують функції державного органу Російської Федерації та, відповідно, що на майно цих юридичних осіб може бути звернене стягнення за боргами зазначеної цієї держави. Наведені у позовній заяві доводи, з посиланням, зокрема, на законодавчі акти РФ, щодо наявності (за твердженням позивача) відповідних критеріїв, за якими кожен з відповідачів -2, -3, -4 повністю підпадає під поняття alter ego Російської Федерації, ґрунтується лише на власних міркуваннях позивача, без надання відповідних доказів. Отже наявність підстав для солідарної відповідальності зазначених відповідачів за збитки завдані ТОВ «ОМЕГА» Російською Федерацією позивачем не доведена.
Суд також наголошує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20, на яку посилається позивач, стосуються саме Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», однак про ПАТ «ГАЗПРОМ», ТОВ «ГАЗПРОМ КАПІТАЛ» та Міжнародна Компанія товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД», які визначені позивачем відповідачами у даній справі №908/1017/25, у вказаній постанові не йшлося.
На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог до держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення на користь позивача збитків в розмірі 263885,45 доларів США.
У задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ КАПІТАЛ» та Міжнародної Компанії товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» судом відмовляється з підстав, наведених вище.
Отже позов задовольняється судом частково.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
З наведеного слідує, що за подання позовної заяви у даній справі позивач звільнений від сплати судового збору.
Згідно з ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, оскільки позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору (подання позову) звільнений, тому у відповідності до положень ч. 2 ст. 129 ГПК України з відповідача - держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 115799,14 грн, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА», код ЄДРПОУ 30982361 (49041, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 15) збитки у розмірі 263885,45 доларів США (двісті шістдесят три тисячі вісімсот вісімдесят п'ять доларів США 45 центів).
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а) в дохід Державного бюджету України суму 115799 (сто п'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) грн 14 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 03.09.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва