ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5767/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Богацької Н.С., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури - Кобзар А.І., на підставі посвідчення
від позивача Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, м. Київ - не з'явився
від позивача Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон - Афанасьєв О.В., на підставі посвідчення
від відповідача Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, м. Київ - Новіков М.М., на підставі самопредставництва
від відповідача Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області, с. Милове - не з'явився
від відповідача Милівської сільської ради Херсонська область, с. Милове- не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури, м. Херсон
на рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 року, суддя першої інстанції Волков Р.В., повний текст складено та підписано 16.05.2025 року
у справі № 916/5767/24
за позовом: Бериславської окружної прокуратури, м. Миколаїв в інтересах держави в особі:
1) Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, м. Київ
2) Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон
до відповідачів:
1) Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, м. Київ
2) Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області, с. Милове
3) Милівської сільської ради Херсонська область, с. Милове Бериславський район Херсонська область
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
30.12.2024 Бериславська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (позивач-1), Херсонської обласної державної адміністрації (позивач-2) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (відповідач-1), Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області (відповідач-2), Милівської сільської ради (відповідач-3), в якому просить суд усунути перешкоди власнику державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 шляхом:
- визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», у частині передачі у комунальну власність Милівській сільській раді Милівської територіальної громади Бериславського району (раніше Бериславського району, Нововоронцовського району та Великоолександрівського району) Херсонської області земельної ділянки площею 78,5849 га кадастровим номером 6520684200:04:001:0363;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 за територіальною громадою в особі Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2261664665206) з одночасним припиненням речових прав Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області (код ЄДРПОУ 04401291) на земельну ділянку площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 площею 78,5849 га.
В обґрунтування позову прокурор посилається на встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді з метою усунення порушень земельного законодавства та законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища щодо земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення на території Бериславського району Херсонської області.
Зокрема, з метою збереження генетичного, видового, ландшафтного та екосистемного різноманіття степів прибережжя Дніпра, інших природних комплексів і об'єктів, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, Указом Президента України від 11.04.2019 № 140/2019 «Про створення Національного природного парку «Кам'янська Січ» на території Бериславського району Херсонської області створено Національний природний парк «Кам'янська Січ» (далі парк), до території якого погоджено в установленому порядку включення 12261,14 га земель державної власності.
Головним Управлінням Держгеокадастру у Херсонській області 30.11.2020 на підставі наказу № 19 передано Милівській сільській раді Милівської територіальної громади Бериславського району (раніше Бериславського району, Нововоронцовського та Великоолександрівського районів) Херсонської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3943,5241 га.
01.12.2020 між Управлінням та Милівською сільською радою підписано Акт приймання-передачі, відповідно до якого (пункт 1 Акту) Управління передає із державної власності, а сільська рада приймає у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком. Згідно із цим додатком у комунальну власність разом з іншими передано земельну ділянку площею 78.5849 га, яка має кадастровий номер 6520684200:04:001:0363.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2020 за номером 39966524 на підставі рішення державного реєстратора Милівської сільської ради від 29.12.2020 (індексний номер: 55983824) зареєстровано право комунальної власності Милівської сільської ради на вказану земельну ділянку.
Водночас, за твердженнями прокурора, земельна ділянка площею 78.5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 відноситься до земель природно-заповідного фонду.
Отже, всупереч вимогам ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області видано наказ від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та передано Милівській сільській раді земельну ділянку площею 78.5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363, яка знаходиться в межах території природно-заповідного фонду.
Окрім наведеного, прокурором у позовній заяві обґрунтовано підстави для представництва ним у даній справі інтересів держави.
Ухвалою господарського суду від 03.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5767/24, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 року у справі №916/5767/24 у задоволенні позову Бериславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Херсонської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області, Милівської сільської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовної заяви прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, суд дійшов висновків, що прокурором не надано належних та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували, що спірна ділянка розташована в межах Національного природного парку «Кам'янська Січ». Усі подані докази суд визнав непридатними для встановлення правового статусу ділянки, як частини природно-заповідного фонду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури, м. Херсон з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 у справі №916/5767/24 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі. Вирішити питання про розподіл судового збору у цій справі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність належності земельної ділянки площею 78,5849 га (кадастровий номер 6520684200:04:001:0363) до меж території Національного природного парку «Кам'янська Січ».
Такий підхід суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду, зокрема, правовому висновку, сформульованому в постанові від 02.04.2024 у справі №904/917/23, де зазначено: «Незавершення всіх процедур щодо встановлення меж спірного об'єкта природно-заповідного фонду не впливає на режим охорони». Іншими словами, правовий режим земель природно - заповітного фонду не є похідним від винесення меж в натуру чи державної реєстрації, а діє «ex lege» - з моменту прийняття рішення про створення об'єкта природно-заповідного фонду та погодження територій, що включаються до його складу. Відсутність винесення меж в натурі не впливає на правовий статус такої ділянки, як частини природно - заповітного фонду. Таким чином, у справах про захист земель природно-заповідного фонду слід застосовувати презумпцію природоохоронного статусу території, закріплену у правовій позиції Верховного Суду. Відповідно до цієї презумпції, землі, погоджені до включення до складу НПП відповідно до Указу Президента та проекту створення, вважаються такими, що перебувають під охороною, незалежно від завершеності процедур винесення меж у натурі. Цей підхід є проявом принципу верховенства права та екологічної обачності.
На підтвердження цього, як стверджує апелянт, останнім надано належні документи, а саме - Указ Президента України №140/2019 від 11.04.2019, картографічні матеріали до проекту створення парку, викопіювання з кадастрових систем, листи адміністрації парку, Херсонської обласної військової адміністрації та Міндовкілля, які в сукупності підтверджують належність ділянки до території, погодженої до включення до складу парку.
Скаржник зауважує, що наявність у державному кадастрі відомостей про те, що ця земельна ділянка є ділянкою з сільськогосподарським призначенням, не анулює спеціального правового режиму ділянки, якщо вона погоджена до включення в НПП і не виключена в законному порядку.
Надані прокурором докази (відомості публічної кадастрової карти та інших відкритих даних, картографічні матеріали проекту створення НПП, листи Міндовкілля тощо) у сукупності цілком підтверджують місцезнаходження ділянки в межах НПП «Кам'янська Січ» та неправомірність зміни її цільового використання.
Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 05.03.2025 у справі №179/36/22, в якій зазначено, що правовий режим земель природно-заповідного фонду визначається їх фактичним розташуванням у межах відповідних об'єктів ПЗФ, незалежно від записів у кадастрі чи цільового призначення.
Як стверджує апелянт, у наведеній постанові Верховного Суду ключовим є те, що суд визнав правовий режим земельної ділянки похідним від її фактичного географічного положення в межах об'єкта ПЗФ, зокрема - ландшафтного заказника. Навіть попри наявність у Державному земельному кадастрі запису про сільськогосподарське цільове призначення, суд касаційної інстанції дійшов правового висновку про наявність вищого охоронного статусу, який підтверджує, що навіть за наявності в кадастрі відомостей про сільськогосподарське призначення, якщо земельна ділянка розташована в межах об'єкта природно-заповідного фонду, вона підпадає під особливий правовий режим охорони та не може використовуватись у спосіб, що суперечить цьому режиму.
Таким чином, на думку скаржника, у справах щодо захисту земель ПЗФ слід керуватись фактичним розташуванням ділянки в межах об'єкта природно-заповідного фонду, а не лише формальними записами в кадастрі.
Отже, прокурор вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області в особі його посадових осіб неправомірно видало наказ №19 від 30.11.2020, яким передало спірну ділянку з державної власності до комунальної власності Милівської територіальної громади, оскільки Верховний Суд наголошує, що такі землі не переходять у комунальну власність територіальних громад, а залишаються у державній власності. Зокрема, у цій справі реєстрація за громадою права власності на ділянку в межах НПП «Кам'янська Січ» є неправомірною та не створює легітимного права, яке заслуговує на судовий захист.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не розглянув ключове питання юрисдикції і правового режиму території природно - заповідного фонду, як імперативної заборони для передачі її у комунальну власність, порушивши тим самим ст. 84 Земельного кодексу України та ст. 20 Земельного кодексу України, які вимагають спеціальної процедури для зміни цільового призначення земель.
Також, на думку апелянта, неможливість проведення експертизи з об'єктивних обставин не звільняє суд від обов'язку дати оцінку іншим допустимим доказам та дотримуватись принципу справедливого суду, а відсутність експертизи не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, якщо інші надані докази є належними, допустимими та достатніми для встановлення обставин справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури, м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 року у справі №916/5767/24, справу призначено до судового розгляду.
11.08.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 у справі №916/5767/24 в повному обсязі.
Зокрема, у відзиві відповідач наголошує, що у позовній заяві прокурором не зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах в особі визначених ним державних органів.
При відсутності спору розгляд справи в Господарському суді ініційовано виключно Херсонською обласною прокуратурою на підставі інформації, отриманої нею з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, листування з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, Херсонською обласною державною адміністрацією (Херсонською обласною військовою адміністрацією), Національним природним парком «Кам'янська Січ» та відомостей з сайту - https://kadastr.live (є не офіційним сайтом, в даний час доступ до сайту заблоковано).
Також, відповідач зазначає, що Національний природний парк «Кам'янська Січ» у листі від 31.10.2024 №01-51/10 не зазначав про порушення його прав чи створення будь-яких перешкод у користуванні землями природно-заповідного фонду при реєстрації в Державному
земельному кадастрі земельної ділянки площею 78.5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363.
Відповідач звертає увагу, що у цій справі частина позовних вимог адресована прокурором до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про скасування наказу від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 площею 78,5849 га.
На думку відповідача, позовна вимога про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області не є ефективним способом захисту права чи інтересу позивача, про що свідчить усталена судова практика, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07 березня 2023 року у справі № 911/632/19.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020
№19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано спірну земельну ділянку в комунальну власність, вказаний наказ реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації, відповідач також з посиланням на судову практику, зазначає, шо і вона не є належним способом захисту порушеного права у разі його наявності, оскільки, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №915/86/23 суд касаційної інстанції виснував, що абзацом 6 п.114 Порядку передбачено набуття відомостей про скасування держаної реєстрації земельної ділянки архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи, тому обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення таких позовних вимог не призведе до поновлення порушених прав позивача без його звернення до суду з іншим позовом. Належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування землі із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі, якщо буде доведено, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Отже, володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані (постанови від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (п.48), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п.146). Тому вимога про скасування державної реєстрації права не відповідає належному способу захисту. Подібний висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 (п.6.44).
Також, Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області зазначає, що зазначеним прокурором Указом Президента України доручено Кабінету Міністрів України, предбачено крім іншого, розробити протягом 2019-2020 років і затвердити в установленому порядку Проект організації території Національного природного парку «Кам'янська Січ», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів. Нормами Закону України «Про землеустрій» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 передбачено, що до Державного земельного кадастру України вносяться, зокрема, відомості щодо проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Але до цього часу до Державного земельного кадастру не внесені відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, включених до території НПП «Кам'янська Січ» на підставі проекту його створення, причому прокурором до суду не надано цього проекту.
Відповідач стверджує, що документи, які прокурор називає «викопіювання з Національної кадастрової системи про земельні ділянки НПП «Кам'янська січ» на спірну земельну ділянку створено з інтернет- сторінки сайту - https://kadastr.live, при цьому, в ньому не позначено ані меж земель, які надані НПП «Кам'янська Січ», ані знаходження спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 площею 78,5849 га у межах земель НПП «Кам'янська Січ» згідно додатку 1, чи додатку 2 до вищезазначеного Указу Президента України.
Вказаний інтернет-ресурс використовується довідково та не має жодного відношення
до Державного земельного кадастру України.
Інформація з шару Публічної кадастрової карти «Природно-заповідний фонд», що відображає межі природно-заповідного фонду України, не містить офіційних відомостей Державного земельного кадастру та носить лише інформативний характер.
Отже, посилання прокурора на копії документів, створених з інтернет сторінки сайту - https://kadastr.live не узгоджується з приписами чинного законодавства та вони є неналежними, недопустимими доказами у цій справі.
Крім того, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру, оскаржуваним наказом в межах своїх повноважень відповідач, як розпорядник земель сільськогосподарського призначення державної власності, після проведеної інвентарізації цих земель, в тому числі і спірної земельної ділянки, не за рахунок земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, розпорядився саме землею сільськогосподарського призначення.
До того ж, звертає увагу суду, що позивачі в своїх листах стверджують про те, що ймовірно лише частина спірної земельної ділянки знаходиться в межах НПП, однак прокурор не визначив взагалі, яка площа перетину їх з територією парку. У випадку накладення частини земельної ділянки належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19 та Верховного Суду від 15.04.2025 у справі №916/1395/22).
Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзиви на апеляційну скаргу, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судовому засіданні прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокуратури з мотивів, що викладені письмово у відзиві, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до їх електронних кабінетів ухвали про відкриття апеляційного провадження, а також рекомендованим повідомленням про вручення ухвали. Про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, учасники справи скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення прокурора та присутніх представників учасників справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 року у справі №916/5767/24 не потребує скасування, з огляду на наступне.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Указом Президента України від 11.04.2019 № 140/2019 «Про створення Національного природного парку "Кам'янська Січ"» на території Бериславського району Херсонської області створено Національний природний парк "Кам'янська Січ" (далі парк), до території якого в установленому законом порядку погоджено включення 12261,14 га земель державної власності, а саме: 6013,241 га земель державної власності, що надаються національному природному парку в постійне користування, у тому числі з вилученням у землекористувачів, згідно з додатком 1, та 6247,899 га земель державної власності, що включаються до його території без вилучення у землекористувачів, згідно з додатком 2 (т. 1, а.с. 36-37).
Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 28.08.2020 №70 затверджено Положення про парк (далі Положення; т. 1, а.с. 58-66).
Відповідно до пп. 1.2, 1.6, 1.7, 1.8, 1.9 розділу 1 Положення парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно - освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Загальна площа парку становить 12261,14 га земель державної власності, а саме: 6013,241 га земель державної власності, що надаються парку в постійне користування, у тому числі з вилученням у землекористувачів, та 6247,899 га земель державної власності, що включаються до його території без вилучення у землекористувачів.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються парку у порядку, встановленому законодавством.
Право парку на постійне користування земельними ділянками оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні парку, встановлюються в натурі (на місцевості) та закріплюються межовими знаками в порядку, визначеному законодавством. Відомості про межі, цільове призначення, оцінку, угіддя земельних ділянок, що перебувають у користуванні парку та про обмеження в їх використанні вносяться до Державного земельного кадастру у встановленому законодавством порядку та обов'язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.
До встановлення меж парку в натурі його межі визначаються відповідно до проекту створення парку.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Милівській сільській раді Милівської територіальної громади Бериславського району (раніше Бериславського району, Нововоронцовського та Великоолександрівського районів) Херсонської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3943,5241 га згідно з переліком, у якому зазначені кадастрові номери земельних ділянок, їх місце розташування, площа, цільове призначення, що додається (т. 1, а.с. 38-47).
Пунктом 2 наказу від 30.11.2020 № 19 визначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
01.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області та Милівська сільська рада підписали Акт приймання-передачі, відповідно до п. 1 якого Управління передає із державної власності, а сільська рада приймає у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком (т. 1, а.с. 48-57).
Згідно із вказаним додатком у комунальну власність разом з іншими передано земельну ділянку площею 78.5849 га, яка має кадастровий номер 6520684200:04:001:0363.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2020 зареєстровано право комунальної власності Милівської сільської ради на спірну земельну ділянку (т. 1, а.с. 68).
Листом від 31.10.2024 № 5867-24 Міндовкілля повідомило прокурора на його запит, що не погоджувало зміну меж, категорії та скасування статусу території парку (т. 1, а.с. 73).
Листами від 29.10.2024 № 01-12/208 та від 31.10.2024 № 01-51/10 парк повідомив прокурора, що до встановлення меж його території та винесення їх в натуру, робота над якими не завершена, адміністрація установи відповідно до чинного природоохоронного законодавства у своїй роботі керується матеріалами Указу Президента України від 11.04.2019 № 140 та матеріалами проекту створення парку, відповідно до яких земельна ділянка площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 ймовірно входить в орієнтовні межі парку. У цьому ж листі парк повідомив, що до завершення процедури розробки землевпорядної документації, встановлення меж території парку та винесення їх в натуру, неможливо достовірно повідомити, до якого переліку земель державної власності, надання яких у постійне користування парку погоджено, відноситься земельна ділянка площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363. За наявним картографічним матеріалом, вказана ділянка ймовірно входить до земель державної власності, надання яких у постійне користування погоджено парку (т. 1, а.с. 76, 85).
Листом від 02.12.2024 № 01-01-66-12882/0/24/23 Херсонська обласна військова адміністрація повідомила прокурора, що за результатами розгляду викопіювання з Державної кадастрової карти України можна стверджувати про належність, зокрема, земельної ділянки площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 до складу території парку. Згідно з картографічним матеріалом орієнтовних меж та попереднього функціонального зонування парку, можна припустити, що земельна ділянка з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 розташована у заповідній та господарській його зонах (т. 1, а.с. 80).
Листом від 04.12.2024 № 01-16/947 Милівська сільська військова адміністрація повідомила прокурора, що нею набуто право комунальної власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку, а стосовно входження земельної ділянки до меж території парку інформація у сільради відсутня (т. 1, а.с. 88).
Листом від 03.12.2024 № 0-21-0.3-3672/2-24 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повідомило прокурора, що згідно з даними Державного земельного кадастру відомості щодо обмеження використання земель парку не внесено, отже інформація стосовно перебування в його межах земельної ділянки з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 може бути підтверджена або спростована після внесення відомостей про межі вказаного об'єкту природно-заповідного фонду до Державного земельного кадастру (т. 1, а.с. 92-93).
Інших доказів щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав про усунення перешкоди власнику - державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 шляхом визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», у частині передачі у комунальну власність Милівській сільській раді Милівської територіальної громади Бериславського району (раніше Бериславського району, Нововоронцовського району та Великоолександрівського району) Херсонської області земельної ділянки площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 за територіальною громадою в особі Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2261664665206) з одночасним припиненням речових прав Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області (код ЄДРПОУ 04401291) на земельну ділянку площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 площею 78,5849 га.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Як зазначає прокурор, суспільна важливість питання захисту інтересів держави зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони і збереження територій природно-заповідного фонду регіону як національного багатства. Наголошує, що держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов'язана забезпечити належну охорону землям природно-заповідного фонду, у тому числі і спірної земельної ділянки, яка ймовірно входить у межі Національного природного парку «Кам'янська Січ». Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання при розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду та повернення її у розпорядження уповноваженого органу Херсонської обласної державної адміністрації.
Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, визначивши, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Посилаючись на ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, прокурор доводить, що саме Херсонська обласна державна адміністрація є розпорядником земель природно-заповідного фонду.
Бериславською окружною прокуратурою Херсонської області листом від 25.11.2024 №50-4382вих-24 повідомлено Херсонську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення законодавства при розпорядженні спірною земельною ділянкою природно-заповідного фонду та запитано інформацію, необхідну для встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді, (т. 1, а.с. 74-75).
У відповідь на запит прокуратури Херсонська обласна військова адміністрація листом від 02.12.2024 № 01-01-66-12882/0/24/23 повідомила щодо можливості стверджувати про належність спірної земельної ділянки до складу території парку, (т. 1, а.с. 80).
Прокурор зауважує, що з аналізу листа облдержадміністрації не вбачається, що уповноваженим органом самостійно вживалися заходи, спрямовані на усунення наведених прокурором порушень. Вказане розцінюється прокурором як бездіяльність уповноваженого органу, що є беззаперечною підставою для звернення прокурора з позовом на захист інтересів держави.
Також, з посиланням на Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 614, прокурор вказує, що Міністерство є центральним органом виконавчої влади та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах повноважень, передбачених законом, біологічної і генетичної безпеки.
Враховуючи, що Міндовкілля є уповноваженим центральним органом виконавчої влади у даних правовідносинах, останньому прокуратура направила запит від 24.10.2024 №50-3897вих-24, з метою встановлення вжитих заходів задля повернення в державну власність спірної земельної ділянки, (т. 1, а.с. 70-72).
Листом від 31.10.2024 № 5867-24 (т. 1, а.с. 73) Міндовкілля повідомило прокуратуру, що не погоджувало зміну меж, категорії та скасування статусу території парку, а також про те, що проекти рішень та матеріали щодо вилучення, зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, передачі її у комунальну власність до Міндовкілля не надходили. При цьому зазначило, що у разі відкриття провадження у відповідній судовій справі, Міндовкілля буде надано обґрунтовану позицію відповідно до норм процесуального законодавства, (т. 1, а.с. 73).
Прокурор зазначив, що з відповіді Міндовкілля не вбачається про вжиття ним відповідних заходів щодо повернення у державну власність спірної земельної ділянки.
З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, судова колегія погоджується з прокурором щодо наявності підстав для захисту інтересів держави в судовому порядку, враховуючи, що уповноважені органи, незважаючи на поінформованість про виявлені прокурором порушення, належним чином захист інтересів держави не здійснюють.
Таким чином, прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно вирішення спору по суті необхідно зазначити таке.
Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» завданням законодавства України про природно- заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно- заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ст. 1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об'єкти - природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища
Статтею 7 ст. 1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст. 43 Земельного кодексу України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу, цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно- заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду набувають такого статусу внаслідок прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про оголошення створення території об'єкта природно-заповідного фонду.
Відповідно до ст. 44 Земельного кодексу України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки- пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Згідно із ч. 1 ст. 19 та ч. 3 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Згідно зі ст. 20, 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
Зменшення заповідної зони не допускається, на межах заповідної зони встановлюються спеціальні знаки, а дороги, що ведуть у заповідну зону, перекриваються шлагбаумами.
Згідно із ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Згідно ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частина 4 статті 122 Земельного кодексу України визначала, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Положеннями статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому згідно з ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як зазначає прокурор, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, будучи в силу норм ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності та прийнявши спірний наказ від 30.11.2020 № 19, розпорядилось спірною земельною ділянкою саме як ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності та передало її Милівській сільській раді у комунальну власність.
Скаржник стверджує, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах парку та, відповідно, сформована за рахунок земель природно-заповідного фонду.
Як свідчать матеріали справи, згідно відомостей Державного земельного кадастру, технічна інвентаризація із землеустрою щодо інвентаризації земель (щодо спірної земельної ділянки) була виготовлена 14.08.2019, державну реєстрацію земельної ділянки проведено 11.12.2019, в той час як Указом Президента України від 11.04.2019 № 140/2019 на території Бериславського району Херсонської області створено Національний природний парк "Кам'янська Січ", до території якого в установленому законом порядку погоджено включення 12261,14 га земель державної власності, а саме: 6013,241 га земель державної власності, що надаються національному природному парку в постійне користування, у тому числі з вилученням у землекористувачів, згідно з додатком 1, та 6247,899 га земель державної власності, що включаються до його території без вилучення у землекористувачів, згідно з додатком 2.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що наразі відсутня землевпорядна документація щодо встановлення меж парку та винесення їх в натуру, що підтверджено самим парком в листуванні з прокуратурою. Також відсутній в матеріалах справи і сам проект створення парку з картографічною документацією.
Так, листами від 29.10.2024 № 01-12/208 та від 31.10.2024 № 01-51/10 парк повідомив, що до встановлення меж його території та винесення їх в натуру, робота над якими не завершена, адміністрація установи відповідно до чинного природоохоронного законодавства у своїй роботі керується матеріалами Указу Президента України від 11.04.2019 № 140 та матеріалами проєкту створення парку, відповідно до яких земельна ділянка площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 ймовірно входить в орієнтовні межі парку. У цьому ж листі парк повідомив, що до завершення процедури розробки землевпорядної документації, встановлення меж території парку та винесення їх в натуру, неможливо достовірно повідомити до якого переліку земель державної власності, надання яких у постійне користування парку погоджено, відноситься земельна ділянка площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363. За наявним картографічним матеріалом, вказана ділянка ймовірно входить до земель державної власності, надання яких у постійне користування погоджено парку.
Херсонська обласна військова адміністрація, у свою чергу, в листі від 02.12.2024 №01-01-66-12882/0/24/23 повідомила, що за результатами розгляду викопіювання з Державної кадастрової карти України можна стверджувати про належність, зокрема, земельної ділянки площею 78,5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 до складу території парку. Згідно з картографічним матеріалом орієнтовних меж та попереднього функціонального зонування парку, можна припустити, що земельна ділянка з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 розташована у заповідній та господарській його зонах (т. 1, а.с. 80).
Отже, судова колегія зауважує, що ні Херсонська обласна військова адміністрація, ні сам парк не можуть достеменно встановити, чи розташована спірна земельна ділянка на території НПП «Кам'янська Січ», а лише припускають її розташування в межах парку, причому зазначають про частину її накладення без зазначення будь-яких ознак цього (географічних координат, точок, меж тощо).
Водночас, за ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Вказані норми Закону України «Про природно-заповідний фонд України» знайшли своє відображення в Положенні про Національний природний парк «Кам'янська Січ», затвердженому наказом Міндовкілля від 28.08.2020 № 70.
Так, згідно з п. 9 цього Положення межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні парку, встановлюються в натурі (на місцевості) та закріплюються межовими знаками в порядку, визначеному законодавством. Відомості про межі, цільове призначення, оцінку, угіддя земельних ділянок, що перебувають у користуванні парку та про обмеження в їх використанні вносяться до Державного земельного кадастру у встановленому законодавством порядку та обов'язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій. До встановлення меж парку в натурі його межі визначаються відповідно до проекту створення парку.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що факт розміщення земельної ділянки площею 78.5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 в межах парку прокурор доводить відомостями із Національної кадастрової системи (https://nks.dzk.gov.ua), відомостями відкритих даних земельного кадастру України (https://kadastr.live), картографічним матеріалом до проекту створення національного природного парку «Кам'янська Січ», розміщеним на офіційному вебсайті парку (https://www.npp-sich.org.ua/pro-nas/) у розділі «Орієнтовні межі Парку» (https://www.google.eom/maps/d/viewer7mid).
Відповідні викопіювання наявні у матеріалах справи (т. 1, а.с. 77, 78, 81, 94, 95).
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника, що вказаними доказами ним у повній мірі підтверджено факт формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 78.5849 га з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 саме за рахунок земель природно-заповідного фонду, на яких розташований парк, з огляду на таке.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається на учасників справи. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні у матеріалах справи графічні матеріали, які надав прокурор, зауважує, що ці докази не є належними та допустимими, якими встановлено факт того, що спірна земельна ділянка дійсно входить повністю або частково до території парку.
Відповідно до частини десятої статті 47 Закону України «Про землеустрій» відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів вносяться до Державного земельного кадастру.
У підпунктах 2 та 4-2 пункту 102 Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, зазначено, що до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, зазначені у пункті 23 цього Порядку, на підставі, зокрема: - проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режим; - проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Як вже зазначалося вище за текстом постанови і самим прокурором у позові, що до встановлення меж національного природного парку «Кам'янська Січ» у натурі його межі визначаються відповідно до проекту створення парку.
Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно абзацу шістнадцятого пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (набув чинності з 27.05.2021) до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Тобто, дійсно не є в даному випадку обов'язковим встановлення межі в натурі, як визначено судовою практикою, але в обов'язковому порядку потрібна наявність офіційних картографічних матеріалів, зокрема, проекту створення парку або з додатками висновку експерта.
Зважаючи на вищевказані норми, до Державного земельного кадастру не внесені відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, включених до території Національного природного парку «Кам'янська Січ», на підставі проекту створення Національного природного парку «Кам'янська Січ».
Судова колегія звертає увагу на те, що проект створення Національного природного парку «Кам'янська Січ» прокурором не додано до матеріалів справи ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
Тому правильним є висновок суду першої інстанції, що викопіювання, яке міститься у справі (орієнтовні межі та попереднє функціональне зонування НПП «Кам'янська Січ», т.1 а.с 81), не свідчить про те, що спірна земельна ділянка, як зазначає скаржник, сформована за рахунок земель природно-заповідного фонду, так як воно не встановлює факт повного або часткового накладання спірної земельної ділянки на землі парку, та прокурором не доведено, чи входить вказане викопіювання до проекту створення парку, оскільки останній у матеріалах справи відсутній. До того ж, це викопіювання створено з інтернет- сторінки сайту - https://kadastr.live, при цьому, в ньому не позначено ані меж земель, які надані НПП «Кам'янська Січ», ані знаходження спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6520684200:04:001:0363 площею 78,5849 га у межах земель НПП «Кам'янська Січ» згідно додатку 1, чи додатку 2 до вищезазначеного Указу Президента України. Вказаний інтернет-ресурс використовується довідково та не має жодного відношення до Державного земельного кадастру України (на теперішній час є заблокованим). Інформація з шару Публічної кадастрової карти «Природно-заповідний фонд», що відображає межі природно-заповідного фонду України, не містить офіційних відомостей Державного земельного кадастру та носить лише інформативний характер.
Крім іншого, судова колегія звертає увагу на той факт, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, прокурор у судовому засіданні 07.05.2025, зазначив, що він бачив проект створення парку, який розроблявся науковою установою і ще не розроблений, що в свою чергу підтверджує факт його відсутності на момент розгляду даної справи.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що апелянтом не доведено належними та допустимими доказами у справі місце розташування спірної земельної ділянки (повністю або частково) на території парку, в тому числі, не ініційовано в судовому порядку проведення судового експертного дослідження спірного питання, а отже, відсутні підстави вважати, що відповідач-1 шляхом видачі наказу від 30.11.2020 № 19 передав земельну ділянку саме природно-заповідного фонду державної форми власності, на якій розташовано Національний природний парк «Кам'янська Січ», у комунальну власність Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи прокурора в цій частині не спростовують правомірного висновку господарського суду про недоведеність позовних вимог.
Крім того, судова колегія звертає увагу, що у цій справі прокурор пред'явив позов з вимогою, зокрема, про визнання недійсним та скасування наказу відповідача-1 в частині передачі з державної в комунальну власність ради спірної земельної ділянки, а тому щодо цієї позовної вимоги суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити таке.
Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
При цьому варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19.
У справі № 446/478/19 розглядалися вимоги Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") до Кам'янка-Бузької міської ради та фізичної особи про визнання недійсним рішення Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011, виданого фізичній особі, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця", частково накладається на земельну ділянку, надану у власність фізичній особі.
У пунктах 78- 81 вказаної постанови від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що: "усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143). Оскаржуване рішення Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.»
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19 зазначила, що: "у справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким фізичній особі передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування, як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ "Укрзалізниця" має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ "Укрзалізниця", а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним".
Крім того, у постанові від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин справи №446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ "Укрзалізниця" та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності фізичної особи".
Спір у цій справі стосується земельної ділянки, яка на думку прокурора, частково відноситься до земель природно-заповітного фонду, належним способом захисту права позивача у даному випадку може бути тільки віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, власником якої є держава, причому факт такого накладення повинно бути доведеним належними та допустимими доказами, зокрема, висновком експертизи у разі відсутності встановлення меж в натурі.
При цьому, вимоги про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області від 30.11.2020 №19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», у частині передачі у комунальну власність Милівській сільській раді Милівського територіальної громади Бериславського району Херсонської області спірної земельної ділянки, є неефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не поновить порушене право та законний інтерес позивача, а навпаки призведе до втручання у права відповідачів в частині земельної ділянки, щодо якої не має спору.
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (пункт 148).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07 березня 2023 року у справі № 911/632/19 дійшов наступного висновку: « 5.10. Проте колегія суддів наголошує на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначила, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність наказів ГУ Держгеокадастру без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення, за умови їх невідповідності закону, не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зауважила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212- 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.38)).
При цьому у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 92), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (пункт 44)), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.37)).
Отже, єдиною належною вимогою, спрямованою на захист прав держави, є вимога про витребування спірних земельних ділянок від територіальної громади. Однак цієї вимоги прокурор не заявляв.
Проте скаржник не звернув увагу на те, що застосований спосіб захисту права чи інтересу повинен бути ефективним - таким, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17).
Водночас у пункті 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Matthews v. the United Kingdom") від 18.02.1999, заява №24833/94, йдеться про те, що право на доступ до суду має бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним або ілюзорним".
Згідно з абзацом 6 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголосив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що може бути ефективно реалізоване (пункт 31 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).
Отже, звернення до суду з позовною вимогою, задоволення якої не здатне поновити права позивача, не буде практичним та ефективним, а суди, розглядаючи таку вимогу, фактично здійснюватимуть "розгляд заради розгляду".
Таким чином, розгляд по суті позову, який пред'явлений з обранням неефективного способу захисту, може не узгоджуватися з вимогами реального поновлення порушених прав, реалізації (виконання) судового рішення. Це також створює невиправдане навантаження на судові органи, які вимушені розглядати справи, що завчасно позбавлені юридичної перспективи. Вочевидь, вказане не відповідає принципу процесуальної економії, породжує питання ефективності використання ресурсів правосуддя та часового параметру ефективності судового захисту.
На відміну від розгляду спору по суті, який має супроводжуватися встановленням обставин справи і вирішенням питань про факти, для розгляду позову із завідомо неналежним способом захисту немає значення, існують чи ні ті обставини, про які стверджує позивач. Завдання ефективного судочинства і принцип процесуальної економії зобов'язують суд зробити цей висновок якнайшвидше.
У статті 16 Цивільного кодексу України наведений невичерпний перелік способів захисту особою своїх цивільних прав та інтересів, а також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, але тільки у визначених законом випадках. Таким чином, законодавець допускає обрання судом такого способу захисту, який передбачений, зокрема, законом та є ефективним, виходячи із предмета спору.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги прокурора про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 №19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», у частині передачі у комунальну власність Милівській сільській раді Милівського територіальної громади Бериславського району Херсонської області спірної земельної ділянки не призведе до поновлення порушених прав держави на спірну земельну ділянку. Щодо вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на оскаржувану земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації оскаржуваної земельної ділянки судова колегія, враховуючи зазначене вище, ще раз зауважує, що прокурором в даному випадку не доведено факт перебування частини спірної земельної ділянки в межах парку, тому висновок суду про відмову у задоволенні позову є вірним.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам та доводам прокурора у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані останнім на підтвердження обставин щодо визнання недійсним та скасування наказу не є ефективним способом захисту , а вимоги про скасування реєстраційних дій є таким, що не відповідають таким стандартам.
Посилання скаржника по постанову Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №904/917/23 судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки на відміну від цієї справи, у справі, на яку посилається скаржник судами були встановлені інші обставини справи, які підтверджені належними та допустимими доказами, в залежності від яких і було постановлено відповідне судове рішення, зокрема, був наявний проект з додатками.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури, м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 року у справі №916/5767/24 не потребують задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 року у справі №916/5767/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури, м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 року у справі №916/5767/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 року у справі №916/5767/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 02.09.2025 року.
Повний текст постанови складено 03.09.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Суддя Н.С. Богацька
Н.М. Принцевська