Справа № 462/5204/25
02 вересня 2025 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 12773,38 грн майнової шкоди в порядку регресу та 3028,00 грн судового збору. Свої вимоги мотивує тим, що між ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» (надалі ТДВ «Страхова компанія «Гардіан») було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-206923913 від 22.11.2021 року на транспортний засіб «Shkoda Fabia», номерний знак НОМЕР_1 . 29.12.2021 року о 14 год. 00 хв. у м. Львові по вул. Федьковича, 34б, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Shkoda Fabia», номерний знак НОМЕР_1 , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, під час вибору безпечної швидкості руху не врахував стан проїзної частини та стан транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Volkswagen Golf» номерний знак НОМЕР_2 , в результаті чого автомобілі отримали пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.п. 1.5, 2.3б, 12.1 ПДР України. Постановою Залізничного районного суду м. Львовавід 22.02.2022 року у справі № 462/65/22 відповідача визнано винним у вчиненні ДТП та адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП. За умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-206923913 від 22.11.2021 року ТДВ «Страхова компанія «Гардіан»на підставі страхового акту №G-17557-1 від 16.06.2022 року, заяви потерпілого та зібраних документів здійснило виплату страхового відшкодування власнику автомобіля «Volkswagen Golf» номерний знак НОМЕР_2 у розмірі 12773,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3404 від 17.06.2022 року.Оскільки відповідач порушив вимоги ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди за його участю, у страховика відповідно до ст. 1191 ЦК України виникло право зворотної вимоги (регресу) до нього про стягнення виплаченого відшкодування, а томупросить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14.07.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач відзив на позовну заяву у визначений судом п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження, не подав, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не подано.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 29.12.2021 о 14 год. 00 хв. у м. Львові по вул. Федьковича, 34б, керуючи автомобілем «Shkoda Fabia» номерний знак НОМЕР_1 , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, під час вибору безпечної швидкості руху не врахував стан проїзної частини та стан транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Volkswagen Golf» номерний знак НОМЕР_2 , в результаті чого автомобілі отримали пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.п. 1.5, 2.3б, 12.1 ПДР України та залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої він причетний, не повідомивши про це орган чи підрозділ поліції, чим порушив п. 2.10а, д ПДР України. За наведеного постановою Залізничного районного суду м. Львовавід 22.02.2022 року у справі № 462/65/22 відповідача визнано винним у вчиненні ДТП та адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП /а. с. 12/.
Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно із ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до приписів ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Згідно із пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № № 1961-ІV від 01.07.2004 р. (надалі - Закон № 1961-ІУ), що був чинним на час настання ДТП, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № № 1961-ІV передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № № 1961-ІV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до п. 38.1.1 «в» ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).
З матеріалів справи вбачається, що на момент даної дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Shkoda Fabia», номерний знак НОМЕР_3 , МЕ була застрахована ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-206923913 від 22.11.2021 року /а.с.29/.
Відповідно до страхового акту №G-17557-1 від 16.06.2022 року ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» визнало ДТП, яка мала місце 29.12.2021 року о 14 год. 00 хв. у м. Львові по вул. Федьковича, 34б, між автомобілями «Shkoda Fabia», номерний знак НОМЕР_1 , та «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_2 , страховим випадком та на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 30.03.2022 року прийняло рішення про страхову виплату потерпілій особі - власнику автомобіля «Volkswagen Golf» номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 (а.с.15) у розмірі 12773,38 грн /а.с. 16/.
Із розрахунку суми страхового відшкодування вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Golf» номерний знак НОМЕР_2 з урахуванням зносу без ПДВ складає 12773,38 грн /а.с. 18/.
З платіжного доручення № 3404 від 17.06.2022 року вбачається, що ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» провело виплату страхового відшкодування потерпілому ОСОБА_3 у розмірі 12773,38 грн. /а.с. 17/.
Таким чином, оскільки ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» відшкодувало потерпілому шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої ОСОБА_1 , який самовільно залишив місце ДТП, то на підставі ст. 1191 ЦК України та п. 38.1.1 «в» ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV воно набуло право на стягнення з відповідача шкоди в порядку регресу в розмірі 12773,38 грн.
Згідно із вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також суд зазначає, що згідно із п. 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивач довів ті обставини на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти в розмірі 12773,38 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подані позову сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 241030 від 02.07.2025 /а.с. 4/, а тому його слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом ч. 5, 6 ст.137 ЦПК України в разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З договору про надання правничої (правової) допомоги від 07.11.2023 року, укладеного між ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» та адвокатом Каплею А.С., вбачається, що ними узгоджено розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього Договору правничу (правову) допомогу що становить 2000 грн (а.с. 8-9).
Також адвокатом надано копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 6115/10 від 07.07.2017 року та копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1939023 від 07.11.2023 року(а.с. 5,6) ;
З акту виконаних робіт від 13.01.2025 року (а.с. 10) вбачається, що адвокатом здійснено написання та подання позовної заяви до ОСОБА_1 .
З платіжної інструкції на переказ готівки № 228041 від 20.01.2025 року про оплату за надану правову (правничу) допомогу вбачається, що ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» сплачено кошти в тому числі за надання професійної правничої допомоги у вказаній справі (а.с. 11).
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Враховуючи зазначене, результат розгляду справи в суді (задоволення позову), оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також врахувавши поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у визначеному ним розмірі - у сумі 2000 грн 00 коп., що у даній справі відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суддя-
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 12773 (дванадцять тисяч сімсот сімдесят три) грн 38 коп. та 5028 грн 00 коп. судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Гардіан», ЄДРПОУ 35417298, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 96.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1
Суддя Іванюк І.Д.