Номер провадження: 11-кп/813/978/25
Справа № 502/1429/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції апеляційні скарги прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на вирок Кілійського районного суду Одеської області від 07.10.2024 у кримінальному провадженні №12024162150000183, внесеному до ЄРДР 05.02.2024 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Помазани, Ізмаїльського (колишнього Кілійського) району Одеської області, громадянина України, з початковою середньою освітою, на момент повідомлення про підозру учня 9-го класу опорного закладу освіти класу Шевченківського ЗЗСО №2 Кілійської міської ради, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 08.04.2024 р. Кілійським районним судом Одеської області за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 115 КК України - 8 років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 185 КК України - 6 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 309 КК України - 2 роки обмеження волі.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих призначених основних покарань більш суворим основним покаранням, призначеним за даним вироком, остаточне покарання ОСОБА_8 визначено у виді 8 років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання основного покарання у виді 8 років позбавлення волі, призначеного за даним вироком, з основним покаранням у виді 5 років позбавлення волі, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 08.04.2024 року, остаточне покарання ОСОБА_8 визначено у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою - до набрання вироком законної сили залишено без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк відбування покарання, строк його тримання під вартою з дня затримання - 05.02.2024 по день набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.
Також вироком вирішено долю речових доказів, стягнуто процесуальні витрати.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у тому, що 05.02.2024 приблизно о 00:00 (більш точного часу в ході судового розгляду не встановлено) ОСОБА_8 , перебуваючи поряд з будинком АДРЕСА_3 , в умовах воєнного стану, який введено відповідно до Закону України №2102-IX від 24.02.2022 указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, та в подальшому дію якого було продовжено відповідно до указів Президента України №133/2022 від 14.03.2022 (затверджений Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ), №259/2022 від 18.04.2022 (затверджений Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ), №341/2022 від 17.05.2022 (затверджений Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ), №573/2022 від 12.08.2022 (затверджений Законом України від 15.08.2022 №2500-IX), №757/2022 від 07.11.2022 (затверджений Законом України від 16.11.2022 №2738-IX), №58/2023 від 06.02.2023 (затверджений Законом України від 07.02.2023 №2915-IX), №254/2023 від 01.05.2023 (затверджений Законом України від 02.05.2023 №3057-ІХ), №451/2023 від 26.07.2023 (затверджений Законом України від 27.07.2023 №3275-IX), №734/2023 від 06.11.2023 (затверджений Законом України від 08.11.2023 №3429-IX), шляхом відкриття вхідної хвіртки проник на подвір'я зазначеного будинку, а далі до приміщення вказаного будинку, де, скориставшись тією обставиною, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом пошуку в одній із кімнат виявив та реалізуючи свій злочинний умисел, що виник раптово і був спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, з метою особистого збагачення, діючи умисно, повторно, таємно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, таємно викрав мобільний телефон марки «Redmi A6» в корпусі чорного кольору, вартістю 2099,30 грн та мобільний телефон марки «Prestigio» моделі «Grace R5», вартістю 1819,30 грн, які належали потерпілій ОСОБА_10 , після чого місце вчинення кримінального правопорушення покинув та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій майнову в шкоду на загальну суму 3918,60 грн.
Своїми діями ОСОБА_8 скоїв таємне викрадення чужого майна /крадіжку/, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Крім того, 05.02.2024 приблизно о 00:30 ОСОБА_8 , знаходячись в приміщенні будинку АДРЕСА_3 , де також перебувала ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, маючи умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті іншій людині, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у результаті своїх дій та бажаючи їх настання, взяв зі стола в кімнаті, де знаходилась ОСОБА_11 , кухонний ніж з пластиковим руків'ям біло-синього кольору та умисно, тримаючи ніж в лівій руці, наніс ним ОСОБА_11 не менше чотирьох ударів в область передньої поверхні шиї на рівні лівого краю, а також один удар в область передньої поверхні животу, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді чотирьох колото-різаних ушкоджень на передній поверхні шиї на рівні лівого краю, три з яких являються неглибокими та сліпими, не пошкоджуючи органи шиї, одне з них є колото-різаним ушкодженням, яке глибоко проникає у шию з послідуючим ушкодженням м'яких тканин, лівої частки щитоподібної залози, гілки щитоподібної артерії та ушкодженням нижньої третини стінок лівої загальної сонної артерії, а також одного колото-різаного ушкодження поверхні животу, яке проникає у порожнину очеревини, не ушкоджуючи внутрішні органи порожнини очеревини, які у своїй сукупності є небезпечними для життя тяжкими тілесними ушкодженнями. Внаслідок завданих потерпілій ОСОБА_11 колото-різаних ушкоджень передньої поверхні шиї з пошкодженням кровоносних судин лівої половини шиї настав геморагічний шок через гостру крововтрату, що спричинило смерть потерпілої. Таким чином, умисні дії ОСОБА_8 перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із настанням смерті ОСОБА_11 .
Своїми діями ОСОБА_8 вчинив умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України.
Крім того, 05.02.2024 приблизно о 01:00 (більш точного часу в ході судового розгляду не встановлено) ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_3 , в умовах воєнного стану, який введено відповідно до Закону України №2102-IX від 24.02.2022 указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, та в подальшому дію якого було продовжено відповідно до указів Президента України №133/2022 від 14.03.2022 (затверджений Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ), №259/2022 від 18.04.2022 (затверджений Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ), №341/2022 від 17.05.2022 (затверджений Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ), №573/2022 від 12.08.2022 (затверджений Законом України від 15.08.2022 №2500-IX), №757/2022 від 07.11.2022 (затверджений Законом України від 16.11.2022 №2738-IX), №58/2023 від 06.02.2023 (затверджений Законом України від 07.02.2023 №2915-IX), №254/2023 від 01.05.2023 (затверджений Законом України від 02.05.2023 №3057-ІХ), №451/2023 від 26.07.2023 (затверджений Законом України від 27.07.2023 №3275-IX), №734/2023 від 06.11.2023 (затверджений Законом України від 08.11.2023 №3429-IX), реалізуючи свій злочинний умисел, що виник раптово та був спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, з метою особистого збагачення, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу, скориставшись тією обставиною, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом пошуку в кімнаті будинку виявив та таємно викрав мобільний телефон марки «Sigma», моделі «Comfort 50» чорного кольору, який належав потерпілій ОСОБА_12 , після чого місце вчинення кримінального правопорушення залишив та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на суму 524,30 грн.
Своїми діями ОСОБА_8 скоїв таємне викрадення чужого майна /крадіжку/, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Крім цього, 05.02.2024 приблизно о 02:00 (більш точного часу в ході судового розгляду не встановлено) ОСОБА_8 , знаходячись навпроти будинку АДРЕСА_4 , в умовах воєнного стану, який введено відповідно до Закону України №2102-IX від 24.02.2022 указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, та в подальшому дію якого було продовжено відповідно до указів Президента України №133/2022 від 14.03.2022 (затверджений Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ), №259/2022 від 18.04.2022 (затверджений Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ), №341/2022 від 17.05.2022 (затверджений Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ), №573/2022 від 12.08.2022 (затверджений Законом України від 15.08.2022 №2500-IX), №757/2022 від 07.11.2022 (затверджений Законом України від 16.11.2022 №2738-IX), №58/2023 від 06.02.2023 (затверджений Законом України від 07.02.2023 №2915-IX), №254/2023 від 01.05.2023 (затверджений Законом України від 02.05.2023 №3057-ІХ), №451/2023 від 26.07.2023 (затверджений Законом України від 27.07.2023 №3275-IX), №734/2023 від 06.11.2023 (затверджений Законом України від 08.11.2023 №3429-IX), діючи умисно, повторно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна, шляхом відкриття дверей проник до салону автомобіля марки ВАЗ моделі 2105 номерний знак НОМЕР_1 та розуміючи, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав автомобільний магнітофон з маркуванням «1125 MP3/FM/USB/SD Player», який належить потерпілому ОСОБА_13 , після чого місце вчиненого кримінального правопорушення покинув та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на загальну суму 468,30 грн.
Своїми діями ОСОБА_8 скоїв таємне викрадення чужого майна /крадіжку/, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Крім того, ОСОБА_8 маючи умисел на незаконне придбання наркотичного засобу, діючи всупереч ст.ст. 6, 12 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори» та ст. 12 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», у невстановлені в ході судового розгляду час, місці та спосіб, але не пізніше 05.02.2024 придбав особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого відповідно до Списку №1 Таблиці І Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 року №770 /з наступними змінами та доповненнями/ заборонено - канабіс, загальною масою 8,77 г. Надалі, не маючи на те передбаченого законом дозволу, діючи умисно, зберігав вказаний наркотичний засіб в приміщенні будинку за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , для особистого вживання, без мети збуту, до 05.02.2024, коли в ході проведеного співробітниками відділення поліції №1 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області обшуку, вказаний особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, було виявлено та вилучено.
Своїми діями ОСОБА_8 вчинив незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України.
За сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_8 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вирок підлягає скасуванню як незаконний та необґрунтований виключно за окремим епізодами обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України.
Доводи обґрунтовує тим, що оскільки обвинувачений є неповнолітнім, то суд мав призначити покарання з урахуванням ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК України. Проте, при ухваленні судового рішення про визнання ОСОБА_8 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України суд призначив покарання, яке у відповідності до ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК України не може бути застосовано до неповнолітнього.
Також, при ухваленні вироку невірно застосовано підхід та не надано оцінки обставині часткової легалізації канабісу та виключення його з переліку особливо небезпечних наркотичних засобів, а тому судом застосовано закон, який не підлягає застосуванню та не застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню.
Судом першої інстанції при ухваленні вироку невірно застосовано підхід та не надано оцінки обставині скасування кримінальної протиправності діяння за епізодом від 05.02.2024 щодо таємного викрадення майна ОСОБА_11 та відповідно застосовано закон, який не підлягає застосуванню та не застосовано кримінальний закон, який підлягає застосуванню.
Аналогічні порушення кримінального закону судом першої інстанції допущено при ухваленні вироку за епізодом вчинення 05.02.2024 крадіжки автомобільного магнітофону ОСОБА_13 .
Хоча і частина ознак об'єктивної сторони у виді розмірів збитків і впливають на декриміналізацію діяння, але в той же час дії ОСОБА_8 за вказаним епізодом за іншими ознаками містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.
Крім того, відповідно до обвинувального акту за епізодом від 05.02.2024 щодо викрадення майна ОСОБА_10 кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України викладена як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, в умовах воєнного стану. Проте суд, піддавши сумнівам формулювання обвинувачення, визнав за цим епізодом ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України без зазначення такої кваліфікуючої ознаки як «поєднане з проникненням у житло».
Аналогічні порушення допущено за епізодом крадіжки майна ОСОБА_13 від 05.02.2024 з проникненням до салону автомобіля шляхом відкриття вхідних дверей.
Відповідно до обвинувального акту за епізодом викрадення майна ОСОБА_13 кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України викладена як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, поєднане з проникненням у сховище. Проте суд, піддавши сумнівам формулювання обвинувачення, визнав за цим епізодом ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України без зазначення такої кваліфікуючої ознаки як «поєднане з проникненням у сховище».
Разом з тим, зміна кваліфікації кримінального правопорушення за епізодом, де потерпілим є ОСОБА_13 , на менш тяжке, згідно ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, з одночасним залишенням розміру призначеного покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 6 років позбавлення волі, буде явно несправедливим через суворість.
Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, в якому:
-у мотивувальній частині вироку в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 за епізодом вчинення 05.02.2024 таємного викрадення майна ОСОБА_10 доповнити кваліфікуючу ознаку «поєднане з проникненням у житло», зазначивши, що «своїми діями ОСОБА_8 скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, поєднане з проникненням у житло, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України»;
-в частині формулювання обвинувачення дій ОСОБА_8 за епізодом незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, виключити посилання на «особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено канабіс» та зазначити в мотивувальній частині вироку «наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс»;
-дії ОСОБА_8 за епізодом від 05.02.2024 щодо таємного викрадення майна ОСОБА_13 перекваліфікувати з ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України за кваліфікуючими ознаками «незаконне проникнення до іншого володіння особи»;
-визнати винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК України та призначити покарання:
-за ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень;
-за ч. 1 ст. 309 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік;
-за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців;
-за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих призначених покарань більш суворим призначити за даним вироком остаточне покарання ОСОБА_8 у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання основного покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі, призначеного даним вироком, з основним покаранням у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 08.04.2024, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за епізодом вчинення 05.02.2024 таємного викрадення майна у ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 185 КК України закрити на підставі п.1-2 ч. 2 ст. 284 КК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння.
У іншій частині вирок залишити без змін.
Не оспорюючи щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини ОСОБА_8 , захисник обвинуваченого - ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції невірно призначено покарання.
Доводи обґрунтовує тим, що ОСОБА_8 засуджений за ч. 4 ст. 185 КК України за вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжка), що не перевищують двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян та не є кримінальним правопорушенням.
Також до покарання, визначеного зазначеним вироком приєднано покарання, визначене вироком від 08.04.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України за вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжку), що не перевищують двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Просить вирок суду змінити, а саме закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за епізодом вчинення 05.02.2024 таємного викрадення майна у ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 185 КК України на підставі п.1-2 ч. 2 ст. 284 КК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння.
Визнати винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК України та призначити покарання:
- за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки;
- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років;
- за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих призначених покарань більш суворим призначити за даним вироком остаточне покарання ОСОБА_8 у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою - до набрання вироком законної сили залишити без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання, строк його тримання під вартою з дня затримання - 05.02.2024 по день набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.
В іншій частині залишити вирок без змін.
Потерпілі, законний представник обвинуваченого, представник служби у справах дітей будучи належним чином сповіщеними про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. При цьому клопотань про їх обов'язкову участь у судовому засіданні не заявлялося.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора, обвинуваченого, захисника, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за даної явки, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності потерпілих, законного представника обвинуваченого та служби у справах дітей.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та стосовно апеляційної скарги прокурора поклалися на розсуд суду, прокурора, який підтримав частково апеляційну скаргу сторони обвинувачення, а апеляційну скаргу сторони захисту просив задовольнити частково, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вирок та висновки суду за епізодом обвинувачення та визнання винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України ніким не оскаржуються, тому апеляційним судом не переглядаються в цій частині.
Водночас, вирок щодо ОСОБА_8 підлягає зміні в частині окремих епізодів за вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України, з таких підстав.
За приписами ч. 1 ст. 98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) пробаційний нагляд: 5) позбавлення волі на певний строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітнім. Таким чином, покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд мав призначити з урахуванням ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК України.
Однак, при ухваленні судового рішення про визнання винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України суд призначив покарання у виді 2 років обмеження волі, яке у відповідності до ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК України не може бути застосовано до неповнолітнього.
За таких обставин судом першої інстанції не було застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню ч. 1 ст. 98, ч. 3 ст. 61 КК України та застосовано закон - в частині виду покарання обмеження волі за санкцією ч. 1 ст. 309 КК України, який не підлягає застосуванню.
Крім того, судом залишено поза увагою, що через законодавчі зміни, закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння, втратив чинність.
Відповідно до висновків Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладених у постанові від 07.10.2024 справи №278/1566/21, із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Закону №3886-ІХ кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК України може настати, лише якщо розмір викраденого перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
Об'єднана палата зазначила в даній постанові, що для діянь, які на час їх вчинення, становили кримінальне правопорушення за статтями 185, 190 або 191 КК, але в яких вартість предмета кримінального правопорушення не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, обговорювана зміна «скасовує кримінальну протиправність діяння» у значенні ст. 5 КК України».
Об'єднана палати виходила з того, що Законом №3886-IX внесені зміни у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. За ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Такий же принцип неявно гарантований і ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип втілюється в правилі про те, що, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого.
Статті 185, 190, 191 фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Таким чином, кількісна зміна розміру дрібного викрадення з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян безпосередньо вплинула на суть таких кримінально караних діянь, як крадіжка, шахрайство, привласнення та розтрата, адже в тексті кримінального закону цей розмір прямо не визначено і він указаний законодавцем у ст. 51 КУпАП».
Так, відповідно до Податкового кодексу України та Закону №3886-ІХ вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України у 2024 році становить 3028 грн.
Вбачається, що ОСОБА_8 засуджений за ч. 4 ст. 185 КК України за вчинення 05.02.2024 таємного викрадення мобільного телефону марки «Sigma» вартістю 524,30 гривень, належного ОСОБА_11 вартість викраденого за даним епізодом на час вчинення крадіжки не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, до цього діяння за вказаним епізодом має застосовуватися ст. 5 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
У зв'язку з набранням чинності нової редакції ст. 51 КУпАП кримінальне провадження за вказаним епізодом, передбаченим ч. 4 ст. 185 КК України, підлягає закриттю у зв'язку з декриміналізацією діяння, що пов'язане з протиправним таємним викраденням чужого майна в розмірі, не більшому ніж 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, вчинене за вказаним епізодом підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП.
Натомість судом першої інстанції при ухваленні вироку невірно застосовано підхід та не надано оцінки обставині скасування кримінальної протиправності діяння за епізодом від 05.02.2024 щодо таємного викрадення майна ОСОБА_11 та відповідно застосовано закон, який не підлягає застосуванню та не застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню.
Аналогічні порушення кримінального закону судом першої інстанції допущено при ухваленні вироку за епізодом вчинення 05.02.2024 крадіжки автомобільного магнітофону ОСОБА_13 вартістю 468 гривень 30 копійок.
Не зважаючи на те, що частина ознак об'єктивної сторони у виді розмірів збитків і впливають на декриміналізацією діяння, але в той же час дії ОСОБА_8 за вказаним епізодом за іншими ознаками містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 05.02.2024, приблизно о 02:00 годині, перебуваючи напроти будинку №47 по вул. Шевченка в с. Трудове, Ізмаїльського району, Одеської області, умисно, шляхом відкриття дверей, незаконно проник до автомобілю марки ВАЗ моделі 2105 номерний знак НОМЕР_1 , яке с володінням ОСОБА_13 .
Фактично вказані діяння ОСОБА_8 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК України за кваліфікуючими ознаками: незаконне проникнення до іншого володіння особи.
Частиною 3 ст. 337 КПК України встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК України).
З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК України дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч. 4 ст. 185 КК України, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище засудженого.
Об'єктивна сторона ст. 162 КК України полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні до приміщення.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КПК України під іншим володінням особи розуміють, окрім іншого, і транспортний засіб.
Суд першої інстанцій, встановив, що ОСОБА_8 усвідомлював, що автомобіль, до якого він протиправно проник, перебуває у володінні іншої особи, йому не належить, також йому права на проникнення ні власником, ні іншим законним користувачем автомобілю не надавалося.
У зв'язку з вищевикладеним, дії ОСОБА_8 за епізодом від 05.02.2024 щодо викрадення автомобільного магнітофону, поєднаного з проникненням до салону автомобіля потерпілого ОСОБА_13 підлягають перекваліфікації з ч. 4 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК України та призначення йому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 162 КК України.
Натомість судом першої інстанції при ухваленні вироку не надано оцінки обставині скасування кримінальної протиправності діяння за епізодом від 05.02.2024 щодо викрадення майна ОСОБА_13 та відповідно застосовано закон, який не підлягає застосуванню та не застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню.
Частиною 1 статті 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Отже, відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначається в тому числі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Однак, зазначені вимоги кримінально процесуального закону України судом першої інстанції при розгляді обвинувального акту в частині епізодів викрадення майна ОСОБА_10 від 05.02.2024 та викрадення майна ОСОБА_13 від 05.02.2024 дотримані не були.
Так, в обвинувальному акті в формулюванні обвинувачення за епізодом щодо викрадення майна ОСОБА_13 кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України викладена як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, поєднане з проникненням у сховище.
Разом з тим, суд не піддавши сумнівам формулювання обвинувачення, визнав за цим епізодом ОСОБА_8 винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України без зазначення такої кваліфікуючої ознаки як «поєднане з проникненням у сховище».
При цьому, в абзаці 7 мотивувальної частини вироку, суд при викладені встановлених обставин, визнаних судом доведеним, за епізодом викрадення майна ОСОБА_13 зазначив вказану обставину у виді способу вчинення кримінального правопорушення «шляхом відкриття дверей проник до салону автомобіля».
Разом з тим, при зазначені в абзаці 8 мотивувальної частини вироку в кваліфікуючих ознаках кримінального правопорушення за даним епізодом суд не зазначив кваліфікуючу ознаку «поєднане з проникненням у сховище», та не обґрунтував у мотивувальній частини підстав не зазначення цієї кваліфікуючої ознаки.
З матеріалів провадження вбачається, що прокурор не змінював обсяг та зміст обвинувачення, вказаного в обвинувальному акті, в тому числі в частині виключення вказаної кваліфікуючої ознаки.
Не зазначення чи виключення судом кваліфікуючої ознаки «поєднане з проникненням у сховище» прямо впливає на подальшу можливість перекваліфікації кримінального правопорушення з ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України, про що зазначено було вище.
Аналогічні порушення допущено за епізодом від 05.02.2024 щодо викрадення майна ОСОБА_10 .
Відповідно до обвинувального акту за епізодом від 05.02.2024 щодо викрадення майна ОСОБА_10 кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України викладена як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.
Разом з тим, суд не піддавши сумнівам формулювання обвинувачення, визнав за цим епізодом ОСОБА_8 винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України без зазначення такої кваліфікуючої ознаки як «поєднане з проникненням у житло».
В абзаці 1 мотивувальної частини вироку, суд при викладені встановлених обставин, визнаних судом доведеним, за епізодом викрадення майна ОСОБА_10 зазначив вказану обставину у виді способу вчинення кримінального правопорушення «шляхом відкриття вхідної хвіртки проник на подвір'я зазначеного будинку, а далі до приміщення вказаного будинку».
Натомість при зазначені в абзацу 2 мотивувальної частини вироку, в кваліфікуючих ознаках кримінального правопорушення за даним епізодом суд не зазначив кваліфікуючу ознаку - «поєднане з проникненням у житло», та не обґрунтував у мотивувальній частини підстав не зазначення цієї кваліфікуючої ознаки.
З матеріалів провадження вбачається, що прокурор не змінював обсяг та зміст обвинувачення, вказаного в обвинувальному акті, в тому числі в частині виключення вказаної кваліфікуючої ознаки.
Відповідне рішення про виключення із обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК України кваліфікуючої ознаки у виді крадіжки, поєднаної з проникненням у житло та сховище, судом не приймалось, та у вироку від 07.10.2024 відповідне рішення не мотивоване.
Також, Законом України від 21.12.2023 №7457 віднесено канабіс до наркотичних засобів, обіг яких обмежений, введено в дію положення, що регулюють його обіг у в медичній, промисловій та науковій діяльності.
Внесено зміни до Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 №60/95-ВР.
В той же час, у абзаці 9 мотивувальної частини вироку зазначено, що ОСОБА_8 придбав та в подальшому зберігав «особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс».
3 врахуванням викладеного, при ухваленні вироку невірно застосовано підхід та не надано оцінки обставині часткової легалізації канабісу та виключення його з переліку особливо небезпечних наркотичних засобів, а тому судом застосовано закон, який не підлягає застосуванню та не застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню.
У вироку суду від 07.10.2024 суд призначив покарання у виді 6 років позбавлення волі за ч. 4 ст. 185 КК України одночасно за всіма трьома епізодами тотожних злочинів щодо викрадення майна у ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та у ОСОБА_13 (дата скоєння по всім епізодам - 05.02.2024), кваліфікованих за ч. 4 ст. 185 КК України.
Останній епізод щодо викрадення майна у ОСОБА_13 підлягає перекваліфікації на менш тяжке кримінальне правопорушення (з ч. 4 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК України), що істотно зменшує обсяг обвинувачення. Тому сукупно ступінь тяжкості кримінального правопорушення за епізодом викрадення майна у ОСОБА_10 є меншою ніж сукупність за трьома епізодами викрадення майна у ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , за якою судом надано оцінку тяжкості тотожних правопорушень та призначено покарання у вироку за частиною 4 статті 185 КК України.
Крім того, підлягає закриттю кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України за епізодом вчинення 05.02.2024 щодо крадіжки майна у ОСОБА_11 на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння і ця обставина також істотно зменшує обсяг обвинувачення.
Тому зміна кваліфікації кримінального правопорушення за епізодом, де потерпілим є ОСОБА_13 , на менш тяжке, згідно ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, з одночасним залишенням розміру призначеного покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 6 років позбавлення волі, буде явно несправедливим через суворість.
Тому вирок від 07.10.2024 в частині розміру покарання за ч. 4 ст. 185 КК України підлягає зміні з 6 років позбавлення волі на 5 років та 6 місяців позбавлення волі, яке, з урахуванням повторності скоєння кримінальних правопорушень по 2 епізодам відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , та з урахуванням розміру призначеного покарання у виді позбавлення волі за раніше ухваленим вироком Кілійського районного суду Одеської області від 08.04.2024 відносно ОСОБА_8 , буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку є: 1) неповнота судового розгляду; 2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; 3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на встановлені порушення, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а вирок суду зміні.
Керуючись статтями 370, 374, 404, 409, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 07.10.2024 у кримінальному провадженні №12024162150000183, внесеному до ЄРДР 05.02.2024 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України - змінити.
Доповнити мотивувальну частину вироку в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 за епізодом вчинення 05.02.2024 таємного викрадення майна ОСОБА_10 кваліфікуючою ознакою «поєднане з проникненням у житло», зазначивши, що «своїми діями ОСОБА_8 скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, поєднане з проникненням у житло, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України».
В частині формулювання обвинувачення дій ОСОБА_8 за епізодом незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, та зазначити в мотивувальній частині вироку «наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс».
Дії ОСОБА_8 за епізодом від 05.02.2024 щодо таємного викрадення майна ОСОБА_13 перекваліфікувати з ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України за кваліфікуючими ознаками «незаконне проникнення до іншого володіння особи».
Визнати винним ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК України та призначити покарання:
- за ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень;
- за ч. 1 ст. 309 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік;
- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців;
- за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих призначених покарань більш суворим призначити за даним вироком покарання ОСОБА_8 у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання основного покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі, призначеного даним вироком, з основним покаранням у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 08.04.2024, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за епізодом вчинення 05.02.2024 таємного викрадення майна у ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 185 КК України закрити на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою яка утримується під вартою з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4