Номер провадження: 11-кп/813/722/25
Справа № 947/3336/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 та прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_9 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 25.12.2023 у кримінальних провадженнях №12022162480001471 від 29.11.2022, №12023163480000034 від 21.01.2023 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Первомайськ Миколаївської області, громадянина України, українця, не працюючого, не одруженого, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- вироком Приморського районного суду м. Одеси від 30.03.2005, за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК Україна, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільненого від відбування покарання, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 1 рік;
- вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 18.10.2016 року, за ч. 1 ст. 309 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 3 роки;
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили - залишено без змін.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати з моменту його фактичного затримання, тобто з 27.01.2023 року з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Вироком також вирішено питаннящодо долі речових доказів та цивільного позову.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 29.11.2022 року близько 14 години 20 хвилин, знаходячись на вул. Академіка Корольова, побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_10 , в цей час у нього виник злочинний умисел на таємне заволодіння майном останнього, а саме мобільним телефоном марки «Real Me», який знаходився в кишені куртки потерпілого ОСОБА_10 .
Реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 в цей же день близько 14 години 30 хвилин, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, в умовах дії воєнного стану введеного у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 22 квітня 2022 року №2212-ІХ, внесеними Указом від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №537/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500- ІХ), перебуваючи біля будинку №34, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, підійшов ззаду до потерпілого ОСОБА_10 та витягнув з кишені останнього, тим самим таємно заволодів його мобільним телефоном марки «Real Me», модель - RMX 3231, в корпусі темно-синього кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , вартістю 3799 гривень, з сім-картою: оператора мобільного зв'язку: «Київстар» з абонентським номером НОМЕР_3 - вартістю 25 гривень, на рахунку якої грошові кошти були відсутні, після чого з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 3 824,00 гривень.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано судом за ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
Крім того, ОСОБА_8 в умовах дії воєнного стану, введеного у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 22 квітня 2022 року №2212-ІХ, внесеними Указом від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 15 листопада 2022 року № 2738-ІХ, вчинив умисний корисливий злочин за наступних обставин.
Так, 16.01.2023 року близько 16 години 50 хвилин ОСОБА_8 знаходився у приміщенні магазину «ТРАШ», розташованому за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 22/24, де у нього виник злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна - віскі «WhiteHorse», що належить ТОВ «ТРАШ».
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні вказаного магазину, діючи умисно, з корисливих мотивів, будучи впевненим, що за його діями ніхто не спостерігає та не зможе завадити реалізації його злочинного умислу, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, шляхом вільного доступу, таємно викрав з полиці магазину товар, що належить ТОВ «ТРАШ», а саме пляшку віскі «White Horse», об'ємом 0,7 літрів, вартістю 490,83 гривень, яку сховав під свій верхній одяг.
Далі, ОСОБА_8 , маючи намір довести свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна до кінця, продовжуючи тримати викрадену пляшку віскі «White Horse», об'ємом 0,7 літрів, вартістю 490,83 гривень під своїм верхнім одягом, не маючи наміру розраховуватися за викрадене майно, прослідував через непрацюючу касу з відсутнім на ній касиром у напрямку турнікету, який непомітно перетнув та не розрахувавшись за товар, покинув приміщення магазину.
В подальшому, ОСОБА_8 розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином, своїми протиправними діями ОСОБА_8 завдав майнову шкоду ТОВ «ТРАШ» ЄДРПОУ 40720198 в особі ОСОБА_11 на суму 490,83 гривень.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано судом за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із вироком районного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вирок підлягає зміні в частині призначення покарання ОСОБА_8 , через його суворість, не оспорюючи фактичні обставини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого встановлених судом першої інстанції.
Доводи обґрунтовує тим, що ОСОБА_8 активно сприяв слідству у розкритті злочинів, надавав правдиві покази, приймав участь у проведенні слідчого експерименту.
Скоєнні кримінальні правопорушення не завдали крупної майнової шкоди та скоєнні у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем обвинуваченого.
Просить вирок скасувати в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 та призначити покарання за скоєні ним кримінальні правопорушенні, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, застосувати ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробовуванням, визначивши іспитовий строк.
Крім того, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції прокурор Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що досліджений в судовому засіданні протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_10 підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами. Електронним рапортом про повідомлення оператору «102» про вчинення кримінального правопорушення, а саме відкритого викрадення майна ОСОБА_10 .
Протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.11.2022 у якому ОСОБА_10 вказав, що саме шляхом ривку було вчинено заволодіння його телефоном.
Протоколом огляду місця події від 29.11.2022, до проведення якого було залучено ОСОБА_10 , та в якому він вказавши на місце вчинення кримінального правопорушення, надав пояснення щодо відкритого заволодіння його майном.
Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким дії ОСОБА_8 за епізодом вчинення кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_10 визнати винним за ч. 4 ст. 186 КК України - відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Визнати виним за фактом таємного заволодіння майном ТОВ «ТРА» за ч. 4 ст. 185 КК України - таємному викрадені чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану. Відповідно до вимог ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років.
Просить повторно дослідити обставини встановлені під час кримінального провадження, а саме: електронний рапорт №94528595 про повідомлення щодо вчинення стосовно ОСОБА_10 грабежу від 29.11.2022, протокол огляду місця події від 29.11.2022 з додатками, протокол проведення слідчого експерименту від 19.12.2022 за участю потерпілого ОСОБА_10 .
В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор ОСОБА_6 відмовився від клопотання про повторне дослідження доказів та просив залишити його без розгляду.
Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 заявив клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за епізодом від 16.01.2023, відповідно до вимог п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших Законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-ІХ від 18 липня 2024 року.
Потерпілі ОСОБА_10 , представник ТОВ «Траш» будучи належним чином повідомленими про дату та час судового засідання не з'явились, клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участі не надходили до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за їх відсутності, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності потерпілих.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, пояснення прокурора, який частково підтримав задоволення апеляційної скарги захисника та підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 роз'яснено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, надавши відповідну правову оцінку заявленим в апеляційних скаргах доводах і наявним в матеріалах провадження доказам, апеляційний суд доходить наступних висновків.
На думку апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України поза розумним сумнівом та засудження останнього за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України за вказаних в оскаржуваному вироку обставин підтверджується дослідженими у суді першої інстанції доказами, які у своїй сукупності є достатніми, допустимими, узгодженими між собою, зібрані у встановленому порядку і досліджені судом першої інстанції з дотриманням принципів повноти, всебічності та об'єктивності судового розгляду, яким надана належна правова оцінка.
Як вбачається з матеріалів провадження під час судового розгляду судом першої інстанції допитаний обвинувачений ОСОБА_8 вину у таємному викраденні майна потерпілого ОСОБА_10 визнав у повному обсязі та пояснив, що ідучи 29.11.2022 року по вулиці Академіка Корольова - перехрестя вулиці Левітана він побачив чоловіка, одягнутого в темні штани, куртку та шапку, який виходив з магазину. У цього чоловіка в кармані куртки був телефон, і з метою викрасти телефон він підійшов до чоловіка, забрав телефон з кишені куртки, обійшов його та почав рухатись в напрямку свого місця мешкання по АДРЕСА_3 . Пізніше, за документами свого знайомого він здав телефон до ломбарду та отримав за нього кошти. Чоловіка він бачив вперше в житті, до цього знайомі вони не були. На думку ОСОБА_8 , чоловік не помітив його та його дії, так як було багато людей на вулиці, він зробив це акуратно та обійшов його, а чоловік у свою чергу не робив ніяких зауважень та не кричав.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що у 2022 році (точну пору року, число та місяць він не пам'ятає), йому зателефонував його батько ОСОБА_13 та розповів, що телефонує йому з телефону сусідки, так як його телефон, який був подарунком, щойно вкрали. Батько, розповідаючи йому обставини події зазначив, що він вийшов з магазину, дістав телефон з кишені, щоб зателефонувати сину, а в цей момент невідомий йому чоловік викрав у нього з рук мобільний телефон, тому він просив сина повідомити про це органи поліції. Як розповідав йому батько, обличчя він не запам'ятав та інші обставини вони не виясняли. Його батько ОСОБА_10 мешкає на даний момент за межами України, проживаючи у знайомих в Іспанії.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що 29.11.2022 року ОСОБА_8 звернувся до нього з проханням про допомогу, яка полягала в тому, що необхідно було здати якісь речі до ломбарду за його ( ОСОБА_14 ) документами, тому що у ОСОБА_8 вони були відсутні. Вони разом пішли до ломбарду, що знаходився по вул. Академіка Глушка, 13 та здали телефон за його документами. Йому не було відомо який саме це був телефон, марка та звідки він з'явився у ОСОБА_8 . Останній забрав собі усю суму грошових коштів, яку вони разом отримали у ломбарді, а йому залишив 200 гривень як подяку за допомогу.
Вина обвинуваченого ОСОБА_8 у таємному викраденні чужого майна ОСОБА_10 (крадіжки), вчиненого в умовах воєнного стану, підтверджується показаннями обвинуваченого та свідків, допитаних в судовому засіданні, дослідженими судом першої інстанції доказами:
- протоколом огляду предмета від 22.12.2022 року, згідно з яким слідчий провів огляд вилучених відеозаписів з камер відеоспостереження та фото фіксації з камер відеоспостереження та фото фіксації з будинку АДРЕСА_4 . Так, відеозаписами зафіксовано як у приміщенні ломбарду «Перший», який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Глушко, 13, 29.11.2022 року о 15:56:07 заходить ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зі своїм знайомим ОСОБА_8 , які принесли до вказаного ломбарду мобільний телефон марки «Real Ме», модель - RMX 3231, в корпусі темно-синього кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 . В подальшому ОСОБА_14 , та ОСОБА_8 отримали грошові кошти за вказаний мобільний телефон та вийшли з ломбарду.
- протоколом проведення слідчого експерименту від 03.01.2023 року за участю ОСОБА_8 , яким підтверджено обставини, встановлені при допиті обвинуваченого в судовому засіданні.
Суд першої інстанції перевірив доводи сторони обвинувачення про наявність у діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, перевірив доводи обвинуваченого та захисника про те, що він таємно викрав належне потерпілому майно, перевіривши висунуте обвинувачення за ч. 4 ст. 186 КК України, дослідивши надані докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, безпосередньо дослідивши та оцінивши кожен доказ окремо, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що зібрані докази за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України є належними, допустимими, достовірними, але у своїй сукупності є не достатніми для підтвердження факту вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Згідно ч. 1 ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп'яніння).
Так, районний суд був позбавлений можливості допитати потерпілого ОСОБА_10 безпосередньо в судовому засіданні, так як останній, через триваючу широкомасштабну збройну агресію РФ проти України, перебуває за межами України та, відповідно до письмової заяви сина потерпілого, позбавлений можливості прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні такого правопорушення.
Враховуючи зміст вищенаведених норм кримінального процесуального закону, районний суд вірно зазначив, що протокол прийняття заяви від ОСОБА_10 про вчинене кримінальне правопорушення від 29.11.2022 року містить інформацію про факт вчинення кримінального правопорушення, на підставі чого були внесені відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Зазначений протокол не є доказом у кримінальному провадженні у розумінні ст. 84 КПК України.
Як доказ вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України стороною обвинувачення надано протокол слідчого експерименту від 19.12.2022 року за участю потерпілого ОСОБА_10 .
Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 40 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання від особи відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч.2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом.
Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК, у системному зв'язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.
При проведенні слідчого експерименту участь особи не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення особою відомостей про кримінальне правопорушення з метою їх процесуального закріплення, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
З дослідженого судом першої інстанції протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_10 від 19.12.2022 року та відтвореного у судовому засіданні відеозапису було встановлено, що зазначений протокол відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК, тому районний суд правильно визнав зазначений протокол слідчого експерименту належним, допустимим доказом, але не достатнім для підтвердження вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки обставини події, зафіксовані зазначеним протоколом та відеозаписом до нього, суперечать фактичним обставинам вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення відносно потерпілого ОСОБА_10 , встановленим в ході судового розгляду в результаті дослідження в судовому засіданні інших доказів, як документальних так і отриманих на показаннях учасників провадження, які суд безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Так, відомості, викладені в протоколі слідчого експерименту від 19.12.2022 року за участю потерпілого ОСОБА_10 спростовуються показами обвинуваченого ОСОБА_8 даними під час судового розгляду та відомостями, викладеними в протоколі слідчого експерименту від 03.01.2023 року за участю ОСОБА_8 , які не спростовані іншими доказами в судовому засіданні.
Також, даючи оцінку протоколу огляду місця події від 22.11.2022 року, районний суд слушно зазначив, що відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.
Разом з тим, фактично під час проведення огляду місця події було проведено також і допит потерпілого ОСОБА_10 , а тому, такий огляд, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Крім того, покази свідка ОСОБА_12 слід розцінювати критично, так як останній не був свідком подій, а обставини, які повідомив свідок стали йому відомі від батька, який є потерпілим у кримінальному провадженні.
Тому, виходячи зі встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин скоєних ОСОБА_8 протиправних дій по відношенню до потерпілого ОСОБА_10 , районний суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_8 з ч. 4 ст. 186 КК України на ч. 4 ст. 185 КК України.
Оцінюючи вищезазначені докази, апеляційний суд приходить висновку про те, що всі досліджені у суді першої інстанції докази є належними, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив зібрані органами досудового розслідування докази, дав їм належну правову оцінку, на підставі чого прийшов до обґрунтованих висновків по суті обвинувачення, з якими погоджується й апеляційний суд, у зв'язку з чим вважає доводи апеляційної скарги прокурора про винуватість ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України є безпідставними та недоведеними.
Щодо доводів сторони захисту з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність обставин, які пом'якшують покарання та обтяжуючих покарання обставин.
Зокрема до обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, районний суд відніс щире каяття.
Відповідно ст. 67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 суд першої інстанції визнав вчинення кримінального правопорушення відносно особи похилого віку.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин, а також особу обвинуваченого, який не працевлаштований, за місцем мешкання характеризується посередньо, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, наявність пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, вважав за необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, призначити йому покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України у виді реального позбавлення волі.
На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити зазначене покарання, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також сталу практику Верховного Суду, згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Отже, колегія суддів вважає, що міра покарання обвинуваченому обрана, відповідно до ст. 65 КК України правильно, тому підстав для його пом'якшення, не знаходить.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_8 , вчинив злочини у період війни, яка триває в Україні, у зв'язку з нападом РФ, Законом України затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».
Вчиняючи крадіжку в умовах воєнного стану, коли зусилля всієї країни спрямовані на подолання агресора, люди згуртувались, використовуючи, в тому числі, власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу та виживання, ОСОБА_8 знехтував всіма моральними та загальнолюдськими цінностями і в надскладний для держави час, здійснив посягання на майно співгромадян, тому ці обставини впливають на ступінь тяжкості вчиненого.
Апеляційний суд вважає, що вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень ст. 69 КК України.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом'якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.
Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно оцінено неможливість застосування у даному випадку положень ст. 69 КК України, оскільки правові підстави для її застосування відсутні.
Окрім цього, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість застосування положень ст. 75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 .
Зокрема, приписами ст. 75 КК України регламентовано звільнення від відбування покарання з випробуванням.
А саме, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Посилання захисника на доцільність застосування ст. 75 КК України не відповідає змісту ч. 1 ст. 75 КК України, оскільки така, за наявності відповідних підстав, може застосовуватись лише у випадках призначення покарання у виді позбавлення волі на строк лише не більше п'яти років.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином колегія суддів не виявила допущених істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону під час розгляду справи та постановлення вироку суду, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.
Враховуючи наведене апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуютьсяна матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому покарання відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даними про його особу.
Щодо заявленого захисником клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за епізодом від 28.08.2023 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частина 1 статті 5 Кримінального Кодексу України регламентує, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Такий же принцип гарантований ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип втілюється в правилі про те, що, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого.
За приписами ч. 6 ст. 3 КК України зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
09 серпня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року №3886-IX (далі - Закон №3886-IX).
Законом №3886-IX внесені зміни у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якими підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином статті 185, 190, 191 КК України фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Отже, із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом №3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК України може настати, лише якщо розмір викраденого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа №278/1566/21, провадження №51-2555кмо24), суд касаційної інстанції зробив правовий висновок, відповідно до якого Закон №3886-IX, яким внесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом №3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого майна розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом №3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
До початку судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 подав клопотання, в якому просив закрити кримінальнепровадження у зв'язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
В обґрунтування вимог клопотання обвинувачений посилається на положення ст. 58 Конституції України, оскільки 09 серпня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших Законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-ІХ від 18 липня 2024 року, яким внесені зміни до ст. 51 КУпАП, відповідальність за якою настає, якщо вартість майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо вартість майна перевищує розмір, встановлений ст. 51 КУпАП.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винним за вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану за епізодом від 16.01.2023.
Згідно вироку місцевого суду, протиправними діями ОСОБА_8 заподіяна матеріальна шкода потерпілій стороні ТОВ «ТРАШ» - у розмірі 490,83 гривень.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону №3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України у 2023 році - 2294 гривні.
За таких обставин у даному кримінальному провадженні вартість викраденого обвинуваченою майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 2294 грн. - станом на 2023 рік, а отже до цього діяння мають застосуватись положення ст. 5 КК і на теперішній час інкриміноване обвинуваченому діяння не підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 479-2 КПК суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 2 ст. 479-2 КПК за відсутності згоди підозрюваного на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що підозрюваним вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 479-2 КПК якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 - 1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.
Враховуючи той факт, що в даному кримінальному провадженні обвинуваченим ОСОБА_8 надана згода на закриття кримінального провадження у зв'язку з тим, що втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, апеляційний суд керується положеннями п. 4-1 ч. 1 ст. 284, ч. 3 ст. 479-2 КПК.
Згідно із абз.5 ч. 7 ст. 284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
На підставі викладеного, враховуючи надання обвинуваченим згоди на закриття провадження, керуючись положеннями п. 4-1 ч. 1 ст. 284, ч. 3 ст. 479-2, ст. 417 КПК, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги захисника та прокурора слід частково задовольнити, а вирок суду - змінити з наведених вище підстав.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд має право змінити вирок або ухвалу.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 408 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 та прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 25.12.2023 у кримінальних провадженнях №12022162480001471 від 29.11.2022, № 12023163480000034 від 21.01.2023, яким ОСОБА_8 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України - змінити.
Закрити кримінальне провадження №12023163480000034 від 21.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою яка утримується під вартою з моменту отримання копії ухвали
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4