Номер провадження: 11-кп/813/449/25
Справа № 523/19567/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22.11.2023 у кримінальному провадженні №120231624900001177 від 28.08.2023відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, з базовою середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:-вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2014 року, за ч. 3 ст. 185 КК України, зміненого ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2014 року, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, умовно-достроково звільненого 10 лютого 2017 року, невідбутий строк покарання становить 9 місяців 29 днів позбавлення волі;
-вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 квітня 2023 року, за ч. 4 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого від відбування покарання, із застосуванням ст. 75 цього ж Кодексу, з іспитовим строком 3 роки;
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до зазначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 квітня 2023 року та визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років і 10 (десять) днів.
Вироком також вирішено питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат та долі речових доказів.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він будучи судимим за ст. 185 КК України, достовірно знаючи про запроваджений Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України воєнний стан, дія якого була неодноразово продовжена іншими Указами Президента України, затвердженими відповідними їм Законами України, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, та в кожному із наведених випадків з новим умислом на таємне викрадення чужого майна, переконавшись, що за його діями будь-хто не спостерігає, шляхом розбиття скла, з послідуючим проникненням до салонів припаркованих автомобілів, а також відкриття їх моторних та багажних відсіків, викрав наступне чуже майно, яким розпорядився на власний розсуд:
-близько 01 години 00 хвилин 28 серпня 2023 року, біля буд.№8 по вул. Героїв оборони Одеси, в м. Одесі, з автомобіля «Daewoo Lanos», н/з НОМЕР_1 , належні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : відеореєстратор «T6S2 DVD Full HD», вартістю 1077 грн; акумулятор; а також наступне майно, яке не мало матеріальної цінності для потерпілого: сумку синього кольору, вогнегасник, домкрат чорного кольору; металевий балонний ключ; знак аварійної зупинки; 2 пляшки з автомобільним мастилом марки «Castrol»; пляшку з гальмівною речовиною марки «Expert Dot-4» сірого кольору; 2 пляшки очищувача гальм; пляшку з мастилом для частин автомобілю марки «WD-40»; розпилювач світло зеленого кольору «mini 500» марки «Маrоlех»; магнітолу марки «Kenwood»;
- близько 01 години 00 хвилин 30 серпня 2023 року, біля буд.№66/2 по вул. Академіка Заболотного, в м. Одесі, з автомобіля «Daewoo Lanos», н/з НОМЕР_2 , належні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : підсумок чорного кольору, з поміщеним до нього компресором марки «Ураган KA-Y12050», вартістю 900 грн; магнітолу марки «Pioneer», вартістю 4465 грн; валізу з інструментами марки «RockForse», вартістю 4400 грн; а всього майно на загальну суму 9765 грн; акумулятор; а також наступне майно, яке не мало матеріальної цінності для потерпілого: чорний органайзер з інструментами; аптечку, з поміщеними до неї викрутками, канцелярським ножом, свічкою запалювання, штангенциркулем;
- близько 01 години 30 хвилин 30 серпня 2023 року, біля буд.№13 по вул. Володимира Висоцького, в м. Одесі, з автомобіля «Geely», н/з НОМЕР_3 , належні ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 : намет зеленого кольору марки «WOLF LEADER», вартістю 3200 грн; газову горілку марки «Sigma», вартістю 3500 грн; автомагнітолу «Lesko 2DIN», вартістю 800 грн; надувний матрац марки «Intex 64141», вартістю 750 грн; два надувних матраци марки «Intex 64755», вартістю 950 грн кожний; дві телескопічні вудки марки «fishPOLEROD», вартістю 1000 грн кожна, обладнані котушками марки «COBLLA GB640», вартістю 400 грн кожна; телескопічну вудка марки «Double fish», вартістю 700 грн, обладнану котушкою марки «COBLLA GB640», вартістю 300 грн; стіл розкладний, вартістю 700 грн; а всього майно на загальну суму 13700 грн; а також акумулятор.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із вироком районного суду обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вирок підлягає зміні в частині призначення покарання ОСОБА_8 , через його суворість.
Доводи обґрунтовує тим, що він щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину, має на утримані малолітню дитину, відсутні обставини, які обтяжують покарання.
Просить вирок змінити в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 та ухвалити нове рішення із призначенням покарання з застосуванням ст. 75 КК України.
Крім того, не погоджуючись із рішенням першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вирок суворий в частині призначення покарання.
Доводи обґрунтовує тим, що ОСОБА_8 повністю визнав провину та щиро покаявся, має міцні соціальні зв'язки.
Просить вирок змінити та призначити ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , обвинувачений ОСОБА_8 будучи належним чином повідомленими про дату та час судового засідання не з'явились, клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участі не надходили до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора та захисника, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за їх відсутності, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності потерпілих та обвинуваченого.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 заявив клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за епізодом від 28.08.2023, відповідно до вимог п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших Законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-ІХ від 18 липня 2024 року.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисника, який підтримав апеляційні скарги, пояснення прокурора, який частково підтримав задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги. апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У апеляційній скарзі стороною захисту не оспорюються фактичні обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, встановленого судом першої інстанції та доведеність вини у вчинені злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, у зв'язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.
Таким чином, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінальних правопорушень за ч. 4 ст. 185КК України, за встановлених районним судом та викладених у вироку обставин.
Щодо доводів сторони захисту з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Зокрема до обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, районний суд відніс щире каяття.
Згідно з ст. 67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_8 районним судом не встановлено
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин, а також те, що у обвинуваченого ОСОБА_8 наявна судимості за вчинення злочинів аналогічної спрямованості, що свідчить про те, що він на шлях виправлення не став, належних висновків для своєї поведінки не зробив та вкотре вчинив корисливий злочин, спрямований на заволодіння чужим майном, його вік, стан здоров'я, відношення обвинуваченого до вчиненого, отримані в судовому засіданні в районному суді показання обвинуваченого про його фактичне утримання малолітньої дитини старшої сестри, втрату неофіційної роботи в якості токаря, а також не перебування на обліку в спеціалізованих медичних установах, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність перевиховання та виправлення обвинуваченого тільки в умовах ізоляції від суспільства, у зв'язку з чим призначив йому покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України у виді реального позбавлення волі.
На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити зазначене покарання, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також сталу практику Верховного Суду, згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Також апеляційний суд не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на утримання ОСОБА_8 малолітньої дитини його сестри, оскільки будь-яких даних про перебування її на утриманні у обвинуваченого та обґрунтованих даних, що вона потребує утримання матеріали справи не містять та стороною захисту не надані.
Отже, колегія суддів вважає, що міра покарання обвинуваченому обрана, відповідно до ст. 65 КК України правильно, тому підстав для його пом'якшення, не знаходить.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_8 , вчинив злочини у період війни, яка триває в Україні, у зв'язку з нападом РФ, Законом України затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».
Вчиняючи крадіжку в умовах воєнного стану, коли зусилля всієї країни спрямовані на подолання агресора, люди згуртувались, використовуючи, в тому числі, власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу та виживання, ОСОБА_8 знехтував всіма моральними та загальнолюдськими цінностями і в надскладний для держави час, здійснив посягання на майно співгромадян, тому ці обставини впливають на ступінь тяжкості вчиненого.
Апеляційний суд вважає, що вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень ст. 69 КК України.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом'якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.
Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно оцінено неможливість застосування у даному випадку положень ст. 69 КК України, оскільки правові підстави для її застосування відсутні.
Окрім цього, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість застосування положень ст. 75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 .
Зокрема, приписами ст. 75 КК України регламентовано звільнення від відбування покарання з випробуванням.
А саме, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Посилання захисника на доцільність застосування ст. 75 КК України не відповідає змісту ч. 1 ст. 75 КК України, оскільки така, за наявності відповідних підстав, може застосовуватись лише у випадках призначення покарання у виді позбавлення волі на строк лише не більше п'яти років.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином з урахуванням того, що остаточне покарання обвинуваченому призначене на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, яке становить 5 років 10 днів, і, яке апеляційний суд за викладених вище обставин вважає не суворим, то з урахуванням положень визначених ст. 75 КК України, інститут умовного звільнення від відбування покарання в даному випадку не є можливим.
Щодо заявленого захисником клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за епізодом від 28.08.2023 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частина 1 статті 5 КК України регламентує, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Такий же принцип гарантований ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип втілюється в правилі про те, що, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого.
За приписами ч. 6 ст. 3 КК України зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
09 серпня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року №3886-IX (далі - Закон №3886-IX).
Законом №3886-IX внесені зміни у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якими підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином ст.ст. 185, 190, 191 КК України фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Отже, із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом №3886-IX кримінальна відповідальність за ст.ст. 185, 190, 191 КК України може настати, лише якщо розмір викраденого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа №278/1566/21, провадження №51-2555кмо24), суд касаційної інстанції зробив правовий висновок, відповідно до якого Закон №3886-IX, яким внесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст.5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом №3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого майна розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом №3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні крадіжки, у тому числі, яка мала місце 28.08.2023 року.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону №3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, у 2023 році становила - 2481 гривні.
Згідно вироку місцевого суду, протиправними діями ОСОБА_8 заподіяна матеріальна шкода потерпілому ОСОБА_11 - у розмірі 700 гривень.
За таких обставин у даному кримінальному провадженні вартість викраденого обвинуваченим майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 2481 грн. - станом на 2023 рік, а отже до цього діяння мають застосуватись положення ст. 5 КК і на теперішній час інкриміновані обвинуваченому дії не підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Однак, оскільки відповідно до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, протиправне діяння, за яке засуджений обвинувачений, було вчинено з проникненням у сховище, дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК України.
Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа №278/1566/21, провадження №51-2555кмо24).
Частиною 3 статті 337 КПК встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК).
Тобто, протиправні дії, передбачені ч. 1 ст. 162 КК, на відміну від дії, кваліфікованих за ч. 4 ст. 185 КК, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище обвинуваченого.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 162 КК, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судом першої інстанції, не вдаючись до оцінки/переоцінки доказів, оскільки сторони провадження вказані обставини не оскаржують, зокрема обвинувачений визнав свою вину, на виправданні не наполягає.
Об'єктивна сторона ст. 162 КК полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні у сховище, як це встановлено місцевим судом у цьому провадженні.
Колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_8 не міг не усвідомлювати, що скоює крадіжку шляхом проникнення у володінні іншої особи.
На підставі викладеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 337 КПК, апеляційний суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_8 за епізодом від 28.08.2023 з ч. 4 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК України та призначити йому покарання в межах санкції вказаної норми кримінального закону.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника слід частково задовольнити, а вирок суду - змінити з наведених вище підстав.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд має право змінити вирок або ухвалу.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 408 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 про декриміналізацію - задовольнити частково.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22.11.2023 у кримінальному провадженні №120231624900001177 від 28.08.2023,яким ОСОБА_8 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України - змінити.
Вважати засудженим ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_8 за епізодом від 28.08.2023 з ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту ОСОБА_8 частину покарання за вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 03.04.2023 та остаточно визначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 років 10 днів позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4