Справа № 308/12549/25
01 вересня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.
за участі:
представника позивача - Кудренко В.О.
відповідача - ОСОБА_1
представника відповідача - Субота М.І.
перекладача - Ромашкін Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( НОМЕР_2 прикордонний загін), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до громадянки російської федерації, ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , що перебуває за адресою: АДРЕСА_1 , про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України,-
Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до відповідача - громадянки російської федерації, ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , що перебуває за адресою: АДРЕСА_1 , про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України
Позов мотивує тим, що громадянка російської федерації ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , була виявлена та затримана о 22 год. 30 хв. 29 серпня 2025 на напрямку 331 прикордонного знаку на відстані 500 метрів до державного кордону України на околиці населеного пункту Палло Ужгородського району Закарпатської області, прикордонним нарядом «Спостереження за транспортним засобом», яка здійснила спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку, в пішому порядку поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон., що підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 29.08.2025 року.
Своїми діями відповідач порушила вимоги статей 9 та 12 Закону України «Про державний кордон України», відповідальність за яке передбачена частиною першою ст. 2041 КУпАП «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України».
Відповідно до вимог ст. 263 КУпАП відповідач була затримана в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з'ясування обставин правопорушення.
Про затримання іноземця встановленим порядком було повідомлено Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України.
Позивач зазначає, що в ході роботи з відповідачем встановлено, що вона на територію України прибула в 2021 році, до подруги на святкування. З метою оформлення дозволу на імміграцію в Україні, продовження строків перебування до компетентних органів не зверталася. Стосовно відповідача 20.10.2022 Хустським відділом ГУДМС прийнято Рішенням про примусове повернення з України.
Термін дії паспортного документу громадянки російської федерації закінчився 02.07.2023.
Вказує, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону №3773-VI гр. рф ОСОБА_5 , на території України перебуває у статусі нелегального мігранта, зокрема нелегальний мігрант -іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Позивач вказує, що між Україною та російською федерацією тимчасово припинені усі дипломатичні відносини.
Враховуючи, що 20.10.2022 року Хустським відділом ГУДМС України стосовно громадянки російської федерації ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято рішення про примусове повернення з України, відповідач 31.08.2025 року була виявлена та затримана за спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску через державний кордон України, підстав для законного перебування в Україні відповідач немає, тому наявні всі підстави для її затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.
З огляду на викладене, з метою реалізації державної політики у сфері міграції НОМЕР_2 прикордонний загін вважає за правильним звернутися до суду з позовом про затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі України.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити з підстав та мотивів викладених у позові. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Зазначив, що у позовній заяві та в деяких документах долучених до позову допущена технічна помилка у написанні року народження відповідачки. Просив суд затримати відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.
Представник позивача заявив клопотання про залучення до розгляду справи перекладача, для забезпечення прав відповідача.
Представник відповідача Субота М.І. в судовому засіданні не заперечив проти задоволення позову.
Відповідач у судовому засіданні не заперечила проти задоволення позову, а також підтримала доводи представника ОСОБА_6 . Вказала, що має бажання повернутись до російської федерації .
Заслухавши вступне слово сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач - громадянка російської федерації, ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 була виявлена та затримана прикордонним нарядом «Спостереження за транспортним засобом» о 22 год. 30 хв. 29 серпня 2025 на напрямку 331 прикордонного знаку на відстані 500 метрів до державного кордону України на околиці населеного пункту Палло Ужгородського району Закарпатської області, яка здійснила спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку, в пішому порядку поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 29.08.2025 року.
Як встановлено судом 31.08.2025 року начальником відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу підполковником юстиції Слободанюк Л. винесено рішення, яким вирішено примусово видворити за межі території України громадянку російської федерації ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію якого вручено відповідачу 31.08.2025 року та з перекладом повідомлено про прийняте рішення, про що свідчить підпис ОСОБА_1 та підпис перекладача.
У відповідачки наявний документ, що посвідчує особу: паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_3 від 02.07.2018 з терміном дії до 02.07.2023 року.
Як встановлено судом листом №02.1/11763-25-Вих від 30.08.2025 начальником НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_7 повідомлено Департамент консульсьої служби Міністерства закордонних справ України про затримання громадянки російської федерації ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ).
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства визначені статтею 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно вимог ч. 1 ст. 289 КАС України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Відповідно до п. 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Згідно п. 5 вказаного Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.
Згідно з ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що аргументом для затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України є наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.
Судом встановлено, що відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту.
Матеріали справи містять документи, які підтверджують громадянство особи ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Верховний Суд у своїй постанові від 31.05.2021 у справі № 473/2320/20, розглядаючи справу зазначив наступне.
«З аналізу положень статті 289КАС України слідує, що визначена цією нормою процедура може бути застосована виключно до іноземців або осіб без громадянства та передбачає затримання таких осіб з примусовим поміщенням в пунктах тимчасового перебування на визначений строк. Застосовуватися такі заходи можуть у виключних випадках, зокрема, у разі вчинення порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців за умови відсутності у іноземців або осіб без громадянства документа,що дає право навиїзд з України. Ця процедура не може бути застосована до громадян України.
При цьому, розглядаючи цю категорію спорів, суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року,статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановленізакономвиключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно можливості обмеження права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
Відтак, за наведеного правового регулювання і доводів касаційної скарги, колегія суддів повинна відповісти на питання: чи можуть застосуватися до відповідача такі базові поняття як "іноземець" чи "особа без громадянства", та, відповідно, чи належить він до суб'єктів, стосовно яких за правилами статті 289КАС України дозволено за певних умов за для досягнення легітимних цілей застосовувати такий захід як затримання особи з поміщенням її до пункту тимчасового перебування іноземців чи осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, тобто обмеження свободи такої особи.
Аналіз наведених норм Закону № 2235-ІІІ та Закону № 3773-VIу їх логічному зв'язку дозволяє дійти висновку про те, що іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особою без громадянства є особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону. Натомість, громадянином України є особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. У такому разі між фізичною особою - громадянином України і Україною виникає відповідний правовий зв'язок, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов'язки, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Згідно ч. 3 ст. 9 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Слід зазначити, що іноземець та особа без громадянства, можуть бути примусово видворені за межі України з підстав та в порядку, визначеному ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 13 Закону України «Про імміграцію».
Згідно ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
За приписами ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Відповідач, підстав для законного перебування на території України, передбачених ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не має, документів, що дають йому право офіційно перебувати в Україні немає ( термін дії паспорта громадянина російської федерації № 65№5963405 від 02.07.2018 сплив 02.07.2023 року) , не виконала рішення Хустського відділу ГУДМС в Закарпатській області про примусове повернення в строк до 08.11.2022 р. , родичів на території України, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження немає, кошти відсутні.
Встановлені обставини відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.
Представлені позивачем докази свідчать про те, що громадянка російської федерації ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , реалізуючи свої права та свободи, могла встановленим порядком повернутись до країни походження, або іммігрувати в іншу європейську країну на постійне місце проживання, або тимчасово прибути для працевлаштування на визначений термін, як це передбачено законодавством України, законодавством інших держав та міжнародними документами, не завдавши шкоди національним інтересам України. Але знаючи про можливість легально виїхати до європейських країн, країни походження, відповідач вибрала більш легкий та незаконний спосіб, знаючи, що для досягнення своєї мети вона неодноразово буде порушувати та ігнорувати законодавство країн на своєму шляху, відповідач умисно пішла на вчинення правопорушення.
Немає жодного доказу, який би свідчив, що відповідач залишила країну свого національного походження у зв'язку з побоюванням стати жертвою переслідувань зі сторони екстриміських збройних формувань та не може користуватися захистом цієї країни і не може повернутися внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, суд враховує також ту обставину, що відповідач мав час та можливість для того, щоб в установленому законом порядку звернутися із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Докази того, що в країні походження відповідач піддавалася переслідуванням за політичні чи релігійні переконання, расові або етнічні ознаки в матеріалах справи відсутні.
Доказів поширення на відповідача дії приписів Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» матеріали справи не містять.
Судом не встановлено заборон, перелічених у ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо примусового повернення чи примусового видворення відповідача з території України в країну його походження або третю країну. Законні підстави для знаходження на території України у відповідача відсутні.
Тобто, з аналізу наведених вище норм вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове видворення.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства врегульовані приписами ст. 289 КАС України.
Статтею 289 КАС України передбачено, що підставами для застосування судом за позовом відповідного компетентного органу такого заходу як затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України може бути наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.
Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач вказував на вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, проте на момент розгляду даної справи відповідні докази про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КУпАП, відсутні, при цьому протокол про адміністративне правопорушення лише фіксує певні обставини та оцінюється в сукупності з іншими доказами під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а належним доказом вини особи у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1ст. 204-1 КУпАП є наявність постанови суду.
Однак, дані обставини не спростовують факту незаконного перебування ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) на території України без відповідних правових підстав.
При прийнятті рішення, судом також також враховується ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
При цьому суд наголошує на тому, що відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №2а-8336/10/1370 та зазначив, що згідно з ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі. Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 11 ст. 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.
Враховуючи, що відповідачка немає законних підстав для перебування на території України, остання була затримана у контрольованому прикордонному районі за спробу незаконного перетину державного кордону, не виконала рішення Хустського відділу ГУДМС в Закарпатській області про примусове повернення в строк до 08.11.2022 р. , а тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач і в подальшому може ухилитись від виконання рішення компетентного органу про його примусове видворення до країни походження або третьої країни, що унеможливлює виконання вищевказаного рішення щодо відповідача по справі, а тому суд обґрунтовано вважає, що є підстави для затримання відповідача з метою забезпечення процедури видворення , а відтак приходить до висновку, що поданий позов підлягає до часткового задоволення і відповідача слід затримати з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на п'ять місяців.
Разом з тим, на думку суду, позивачем не доведено наявність обставин для затримання відповідача на строк шість місяців, який є досить значним та вважає достатнім строк затримання останньої з метою забезпечення примусового видворення за межі території України п'ять місяць.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про затримання відповідача по справі з метою забезпечення примусового видворення за межі території України узгоджуються з положеннями національного законодавства, є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5-10, 14, 72-79, 90, 94, 241-246, 250, 251, 255, 268-272, 289, 293, 295 КАС України, -
Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( НОМЕР_2 прикордонний загін), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до громадянки російської федерації, ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , що перебуває за адресою: АДРЕСА_1 , про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України- задовольнити частково.
Затримати громадянку російської федерації, ОСОБА_8 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою забезпечення видворення за межі території України на строк достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати п'яти місяців, починаючи з часу фактичного затримання .
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ч. 16 ст. 289 КАС України у десятиденний строк із дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Учасники справи:
Позивач - військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - громадянка російської федерації, ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) 14.02.1956, тимчасово перебуває за адресою: АДРЕСА_1 .
Дата складання повного тексту рішення - 01.09.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца