Провадження № 22-ц/803/9205/25 Справа № 216/2485/25 Суддя у 1-й інстанції - СТАРТАНОВИЧ Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
02 вересня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 216/2485/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна, в особі Міністерства юстиції України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року, яка постановлена суддею Стартановичем Д.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 липня 2025 року, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, з позовом про визнання незаконною бездіяльності та стягнення шкоди.
Позивач просив суд: визнати незаконною бездіяльність держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, щодо не виконання протягом 4 років i 8 місяців рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Poгy Дніпропетровської області від 09.04.2021 року в справі № 216/4601/20, яке набрало законної сили 11.05.2021 року; стягнути з держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, на користь позивача моральну (немайнову) шкоду в poзмipi 600 євро за надто тривале невиконання рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Pory Дніпропетровської області від 09.04.2021 року від справі №216/4601/20, яке набрало законної сили 11.05.2021 року; стягнути з держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, на користь позивача грошові кошти в сумі 7 790 500,00 грн. в рахунок виконання рішення Центрально-Міського районного суду мicтa Кривого Poгy Дніпропетровської області від 09.04.2021 року в справі № 216/4601/20, яке набрало законної сили 11.05.2021 року.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, про визнання незаконною бездіяльності та стягнення шкоди - закрито.
Роз'яснено позивачу, що він має право звернутися зі зазначеною позовною заявою в порядку адміністративної юрисдикції.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було з?ясовано правову природу правовідносин, що виникли між сторонами. Спір виник саме з приватноправових відносин, а висновки суду щодо віднесення цього спору до адміністративної юрисдикції є неправомірними.
Зазначає, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки, згідно ст. 170 ЦК України, через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами, як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті. З такою правовою позицією погоджується і Верховний Суд у своїй постанові від 10.11.2021 року по справі № 346/5428/17 зазначив про те, зокрема, що «За положеннями ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. При цьому держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.» Більш того, у подібній ситуації в іншій цивільній справі № 216/3891/22 Дніпровський апеляційний суд у своїй постанові від 29.03.2023 року зазначив про те, що залучення до участі в цивільній справі державу Україна, в особі Міністерства юстиції України, не суперечить приписам ст. 49 ЦПК України.
Позивач просить суд постановити окрему ухвалу у відношенні судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року ОСОБА_2 з тих підстав, що останнім порушено право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, встановленого статтями 8, 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 4 ЦПК України під час розгляду його позовної заяви до держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, про відшкодування шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник Міністерства юстиції Українизазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм процесуального права, а тому ухвалу суду та слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Міністерства юстиції України - Стельмаха І.В., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, з позовом про визнання незаконної бездіяльність та стягнення шкоди, суд керувався п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України та виходив з того, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, колегія суддів виходить з такого.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначив, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
В свою чергу ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
Предметом позову у даній справі є визнання незаконною бездіяльності держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, щодо не виконання протягом 4 років i 8 місяців рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Poгy Дніпропетровської області від 09.04.2021 року в справі № 216/4601/20, яке набрало законної сили 11.05.2021 року, та стягнення з держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, на користь позивача моральної (немайнової) шкоди та грошових коштів у рахунок виконання цього судового рішення.
Отже, позивачем ОСОБА_1 заявлено вимоги щодо захисту його майнового інтересу, й такий спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Посилання суду на ту обставину, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, є помилковим, адже, згідно частини 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Позивачем ОСОБА_1 не заявлено позовних вимог щодо вирішення публічно-правового спору до відповідача Держави Україна, в особі Міністерства юстиції України.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру, а тому, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у цій справі, залишив поза увагою те, що при визначенні юрисдикції справи суди мають виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Тому висновок суду про те, що спірні правовідносини є публічно-правовими є помилковим та не відповідає положенням, як статті 19 ЦПК України, так і статті 19 КАС України, з огляду на зміст правовідносин.
Щодо клопотання позивача ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у відношенні судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року ОСОБА_2 з тих підстав, що останнім порушено право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, встановленого статтями 8, 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 4 ЦПК України під час розгляду його позовної заяви до держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, про відшкодування шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Згідно з ч. 10 ст. 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2018 у справі №761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком.
Колегія суддів вважає, що правові підстави для постановлення окремої ухвали у даній справі відсутні, оскільки ОСОБА_1 не наведено обставин, які можуть бути підставою для постановлення окремої ухвали.
Наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали.
За таких обставин, відповідно до ч.1 ст. 379 ЦПК України є підстави для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Питання щодо розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не вирішується, оскільки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, це питання суд вирішує під час ухвалення рішення, а тому питання про розподіл судових витрат, понесених учасниками справи у зв?язку з переглядом ухвали суду в апеляційній інстанції, буде вирішено судом першої інстанції під час ухвалення рішення по суті.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року скасувати та направити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, про визнання незаконної бездіяльність та стягнення шкодидо Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 02 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: