Номер провадження 22-ц/821/960/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/1479/24 Категорія: 301030300 Годік Л. С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
27 серпня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 та після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Спадкоємцем за заповітом всього майна після смерті ОСОБА_3 є відповідач ОСОБА_2 . Позивачка у справі є дружиною покійного ОСОБА_3 та за час спільного проживання вони побудували вищевказаний житловий будинок, всі необхідні дозвільні документи, необхідні для будівництва, були отримані на ім'я чоловіка. Після його смерті позивач у визначений законом термін звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Проте, у видачі свідоцтва про власності на частку у спадковому майні їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідних документів, а саме правовстановлюючих документів на житловий будинок та реєстрації права власності.
Відповідно до інформації, наданої Уманським виробничим відділком КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», станом на дату проведення технічної інвентаризації 26.09.2000 року старий житловий будинок був знесений, а на новостворений житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 , право власності не зареєстровано. Оскільки іншим шляхом дане питання вирішити неможливо, позивач звернулася з позовом до суду та просила визнати за нею право на частку об'єкта незавершеного будівництва, який знаходиться по АДРЕСА_1 , як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя з подальшим правом подати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та реєстрації права власності.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд виснував про те, що позивач фактично просила визнати право на частку у спадковому майні, яке залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя. Проте ОСОБА_1 не надала жодного доказу того, що об'єкт незавершеного будівництва, в розумінні ст. 60 СК України, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду суперечить чинному законодавству України та практиці ВСУ в категорії даних справ, просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Зміст апеляційної скарги аналогічний змісту позовної заяви. Наполягає на тому, що житловий будинок був збудований у шлюбі із покійним чоловіком.
Скаржник звертає увагу суду на факт отримання покійним чоловіком дозволу на будівництво у 19.09.1991 році та виділення земельної ділянки під будівництво згідно довідки від 13.11.1991 року. На переконання апелянта, всі дозвільні документи, котрі були необхідні на час будівництва житлового будинку, були наявні і законодавством, котре діяло на час побудови спірного житлового будинку, інших дозволів не було передбачено. Тому вважає рішення суду першої інстанції таким, що суперечить законодавству України та порушує її права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає про законність та обгрунтованість рішення районного суду, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач зазначає про те, що при ухваленні рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 березня 2025 року судом були досліджені та оцінені в сукупності всі надані докази у справі, враховані норми ЦПК України щодо доказування, на підставі яких суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору купівлі-продажу від 28.11.1985 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради народних депутатів № 290 від 19.09.1991 року ОСОБА_3 дозволено побудувати новий житловий будинок замість старого по АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_3 в місячний строк оформити технічну документацію в архітектурно-планувальному бюро та протягом трьох років з дня одержання документів побудувати та здати в експлуатацію будинок. Архітектурно-планувальному бюро відвести земельні ділянки в натурі та видати документи на забудову.
Згідно з висновком Управління містобудування і архітектури Виконавчого комітету Уманської міської ради б/н та без дати, адресованого ОСОБА_3 , управління вважає можливим оформити право власності на земельну ділянку в домоволодінні по АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку.
Відповідно до довідки № 139 від 13.11.1991 року, виданою виконавчим комітетом Уманської міської ради, ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка, яка раніше була закріплена за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку із терміном будівництва 1991 - 1993 роки.
За технічним паспортом на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 встановлено, що всі будівлі та споруди, що розташовані у вказаному домоволодінні були збудовані у 1999 році.
Відповідно до Інформації про зареєстроване право власності, наданої Уманським відділом КП «ЧООБТІ», згідно інвентаризаційної справи № 4465 та станом на дату проведення технічної інвентаризації 26.09.2000 року старий житловий будинок літ. «А» з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Уманською районною державною нотаріальною конторою 27.11.1985 р за реєстровим №1-4800, знесений. На новозбудований житловий будинок літ. «А» з надвірними будівлями та спорудами, побудований згідно рішення виконавчого комітету Уманської міської ради № 290 від 19.09.1991 р, станом на 01.01.2013 р в Уманському відділку КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», право власності не зареєстровано, в експлуатацію не введено.
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 позивачка, яка мала дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 », 03.07.1998 р. зареєструвала шлюб з громадянином ОСОБА_3 , після чого отримала прізвище « ОСОБА_6 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, в тому числі на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , тому позивачка ОСОБА_1 у визначений законом термін звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.
Постановою приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н.М. «Про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину» від 16.11.2023 року, ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , відмовлено у зв'язку із тим, що не подано документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, а саме правовстановлюючих документів на житловий будинок та реєстрації права власності.
Згідно із заявами сусідів позивача - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - ОСОБА_1 проживали із ОСОБА_3 разом з 1993 року по АДРЕСА_1 і за час спільного проживання збудували будинок на новому місці у 1999 році.
Із наведеного вище вбачається, що покійним ОСОБА_3 були отримані дозволи на будівництво нового будинку на виділений для цього земельній ділянці у 1991 році за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з технічним паспортом на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , всі будівлі та споруди, що розташовані за вказаною адресою, були збудовані у 1999 році, тобто після реєстрації шлюбу позивачки з покійним чоловіком. (а.с. 18)
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, зазначив, що позивач фактично просить визнати право на частку у спадковому майні, яке залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом статей 22, 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним на час побудови будинку та споруд (1999 р), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.
Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Враховуючи той факт, що житловий будинок разом із іншими спорудами (гараж, сарай, вбиральня, душ, підвал (шия), огорожа №1, огорожа №2, хвіртка, ворота, водопровід, побудовано в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зазначене майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.
Доказів на спростування презумції спільності права власності подружжя на майно відповідачем не надано. ОСОБА_2 , будучи заінтересованою особою, не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок було побудовано батьком відповідача за його особисті кошти, чи про фактичне припинення шлюбних відносин покійного батька із позивачкою.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано жодного доказу того, що об'єкт незавершеного будівництва у розумінні ст. 60 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, є помилковим.
Відповідно до частини першої статті 105 ЦК УРСР, який був чинним в період будівництва спірного будинку, громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найм тощо).
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879, 881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, при виникненні спору може підлягати поділу між подружжям як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
Практика Верховного суду щодо можливості визнання права власності на об'єкти незавершеного будівництва за одним із подружжя є стабільною. (див. постанова ВС від 07.10.2020 р. у справі № 336/4781/18)
Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі, здійснили будівництво житлового будинку із прибудинковими приміщеннями, право власності на вказаний об'єкт не зареєстрували, тому апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права на частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку з належними до ного господарськими будівлями і спорудами.
Вказане свідчить про те, що районний суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, вважаючи недоведеним позивачем віднесення об'єкта незавершеного будівництва до спільної власності подружжя та неможливості визнання права власності на нього.
Що стосується вимоги позивача про її право подати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та реєстрації права власності то колегія суддів вважає, що таке право у позивача ОСОБА_1 ніхто не обмежував і вона може скористатись ним в любий час.
На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. 376 ЦПК України, у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі, а позовні вимоги - до задоволення, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пов'язані з оплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 211, 20 грн та по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 816, 80 грн, на загальну суму - 3 028 грн.
Керуючись ст. ст. 35, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині - в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 вересня 2025 року.
Судді: