Справа № 620/11126/24 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
20 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Василенка Я.М., Штульман І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі -відповідач/ГУ ПФУ в Чернігівській області) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 12 квітня 2024 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки № 838 від 05 липня 1978 року із 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року для перерахунку пенсії.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що пенсійний орган безпідставно відмовив у зарахуванні періоду трудової діяльності з 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року до страхового стажу для призначення (перерахунку) пенсії, незважаючи на наявність відповідного запису в трудовій книжці. Вважає, що такі дії є протиправними, оскільки трудова книжка, відповідно до вимог законодавства, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Відмова відповідача мотивована необхідністю подання уточнюючої довідки з архіву, однак така вимога не ґрунтується на законі, оскільки фактичний стаж роботи підтверджений належним первинним документом, зокрема трудовою книжкою. Посилаючись на пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, та на положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначив про те, що такі не передбачають подання додаткових довідок у випадку наявності оформленої у встановленому порядку трудової книжки.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року відповідно до записів у трудовій книжці № 838 від 05 липня 1978 року.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки № 838 від 05 липня 1978 року із 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року для перерахунку пенсії з 18 березня 2024 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211, 20 грн.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про трудову діяльність у спірний період з 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року, які відповідають вимогам чинного на той час законодавства та є належним доказом наявності страхового стажу. Відповідач протиправно відмовив у врахуванні цього періоду до страхового стажу, посилаючись на відсутність печаток або додаткових підтверджуючих довідок, хоча такі вимоги не передбачені законодавством у разі наявності трудової книжки з відповідними записами. Надання додаткових документів є необхідним лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, чого в цьому випадку не було. Також суд врахував правові позиції Верховного Суду, відповідно до яких недоліки в оформленні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки працівник не несе відповідальності за ведення кадрової документації. Враховуючи, що відповідач не довів правомірності своєї відмови, а подані позивачем документи у сукупності підтверджують стаж роботи у спірний період, суд визнав бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язав його зарахувати відповідний період до страхового стажу позивача для перерахунку пенсії, починаючи з дати звернення - 18 березня 2024 року.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернігівській області просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків без повного та об'єктивного з'ясування всіх фактичних обставин справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а також не врахував, що записи у трудовій книжці ОСОБА_1 про період роботи в колгоспі «Прогрес» з 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року не містять відповідної печатки колгоспу, що, на думку апелянта, ставить під сумнів достовірність цих записів. Апелянт стверджує, що відповідно до Порядку № 637 та статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за відсутності відповідних записів або за наявності неточностей, трудовий стаж може бути підтверджений іншими документами, виданими за місцем роботи, або архівними установами. Оскільки уточнюючі документи позивач не надав, а також будь-які архівні довідки в електронній пенсійній справі відсутні, підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу немає. Крім того, апелянт наголошує, що саме позивач повинен довести факт своєї зайнятості у спірний період, а суд, не дослідивши повноцінно обставини справи, зробив висновок про наявність стажу лише на підставі записів у трудовій книжці без належної перевірки їх достовірності. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду було ухвалене без належного правового обґрунтування, з ігноруванням норм Порядку № 637, Закону № 1058-IV та практики застосування положень про підтвердження страхового стажу.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 з 13 вересня 2023 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області з заявою про перерахунок пенсії, з врахуванням страхового стажу за період з 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року, однак листом від 12 квітня 2024 року ГУ ПФУ в Чернігівській області відмовило у здійсненні такого перерахунку та зарахування спірного страхового стажу з підстав, що не всі записи колгоспника в трудовій книжці завірені печаткою.
Вважаючи протиправним таке рішення щодо не зарахування до страхового стажу спірний період, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З правом громадянина на соціальний захист кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який набув чинності 01 січня 2004 року.
За визначенням статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
В силу статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пункт 20 Порядку № 637 передбачає, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
З наведеної норми вбачається, що додаткові дані для підтвердження трудового стажу вимагаються лише у випадках, коли трудова книжка відсутня або в ній відсутній запис, або записи про періоди роботи є неправильними або неточними.
Таким чином основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Таким чином, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, мають бути внесені службовими (посадовими) особами підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідач, аргументуючи своє рішення щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року, зазначив про те, що не всі записи колгоспника у трудовій книжці завірені печаткою.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу трудову книжку № 838, видану 05 липня 1978 року, яка містить послідовні, логічно узгоджені записи про періоди його роботи, зокрема у колгоспі «Прогрес» Ізюмського району Харківської області з 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року. Зазначені записи зроблені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом № 58 від 29 липня 1993 року.
Суд першої інстанції правильно встановив, що записи є такими, що читаються, чіткими, містять відомості про найменування посади, дати прийняття і звільнення, а сама трудова книжка не має ознак фальсифікації чи пошкодження, виправлень або підчисток.
Наявність або відсутність печатки колгоспу в записах, які не є обов'язковими згідно із загальними положеннями про оформлення записів у трудовій книжці для осіб, що працювали в колгоспах (особливо до 1993 року), не може бути єдиною підставою для неврахування такого періоду до страхового стажу.
Основним критерієм у цій категорії справ є не формальна наявність печатки, а наявність фактичного запису, який засвідчує, що особа виконувала трудові функції на відповідній посаді.
Ключовою правовою позицією у спорах цієї категорії є усталена практика Верховного Суду, згідно з якою сам факт наявності запису в трудовій книжці, зробленого у встановленому порядку, є достатньою підставою для його врахування при призначенні чи перерахунку пенсії, навіть у разі наявності окремих недоліків в оформленні. Верховний Суд послідовно наголошує, що відсутність печатки або інших атрибутів оформлення запису не може нівелювати факт трудового стажу, якщо особа сумлінно виконувала трудові обов'язки, а сама не мала жодного впливу на спосіб ведення чи зберігання кадрової документації. Покладення негативних наслідків на працівника у зв'язку з порушеннями, допущеними роботодавцем при оформленні трудової книжки, є неприпустимим, оскільки працівник позбавлений процесуальних чи фактичних можливостей контролювати ці процеси.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17 та від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню у цій справі.
Таким чином, перекладати на працівника наслідки порушень, допущених суб'єктом владних повноважень, підприємством чи посадовими особами при оформленні трудової книжки, є порушенням конституційного принципу справедливості, гарантованого, зокрема, статей 19 та 46 Конституції України.
Відсутність печатки, як єдиний аргумент відмови, не спростовує факту зайнятості особи на відповідній посаді в зазначений період, що підтверджується самим записом у трудовій книжці. Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, визначальним у подібних спорах є сам факт виконання трудових обов'язків, а не формальна правильність усіх елементів запису.
Більше того, як підтверджується матеріалами справи, ГУ ПФУ в Чернігівській області не надало суду будь-яких доказів того, що запис у трудовій книжці є недостовірним або суперечить даним, які могли бути перевірені за запитами до архівних чи інших установ.
Відповідач не скористався процедурним правом здійснити запит до органів місцевого самоврядування, архівних установ, правонаступників колгоспу, не надав доказів, які б спростовували записи трудової книжки або свідчили про недійсність відповідного запису.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача з 01 серпня 1986 року по 17 грудня 1991 року підлягає зарахуванню до страхового стажу, а відмова відповідача у цьому є протиправною.
З урахуванням того, що позивач звернувся із заявою про зарахування спірного періоду до страхового стажу 18 березня 2024 року, правові наслідки зобов'язання відповідача повинні бути пов'язані саме з цією датою, що правильно відображено у рішенні суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням вимог чинного законодавства, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Василенко Я.М.
Штульман І.В.