П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/843/25
Головуючий в 1 інстанції: Абухін Р.Д. Дата і місце ухвалення: 23.07.2025 р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
при секретарі - Гудзікевич Я.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в якому просить скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3804320 від 06.01.2025 року, винесену рядовим поліції взводу № 2 роти № 4 батальйону № 2 ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн., та закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.01.2025 року поліцейським патрульної поліції Олещуком Ю.А. винесено постанову ЕНА №3804320, згідно якої позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. Із вказаною постановою про накладення адміністративного стягнення не погоджується, вважає постанову незаконною та необґрунтованою, а відтак наявні підстави для її скасування, оскільки будь-якої підготовки до розгляду справи не було, не були вирішені клопотання, не були досліджені докази, не були заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи, не було ознайомлення з правами та не надано можливості скористатися правами відповідно до ст. 268 КУпАП, надати свої пояснення, скористатися правовою допомогою.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 23 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 23.07.2025 р. та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при розгляді справи було досліджено та доведено відеозаписом та показами свідка, але не враховано судом першої інстанції, що фактично адміністративну справу розглянув ОСОБА_3 , а підписав постанову ОСОБА_2 .
Зазначається, що лейтенант поліції Гузовський Дмитро Володимирович, який фактично розглядав адміністративну справу службове посвідчення не пред'явив, зазначений у протоколі рядовий поліції ОСОБА_2 адміністративну справу не розглядав та службове посвідчення не пред'являв.
Щодо суті самого порушення апелянт зазначає, що є лише два випадки, коли поліцейський може перевірити поліс автоцивілки та виписати протокол за його відсутність: при складанні протоколу щодо порушень правил дорожнього руху; при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. Тобто, якщо водій нічого не порушив і на нього не складається протокол, то штрафувати його за відсутність полісу страхування поліцейський не має права.
Таким чином, на думку апелянта, обов'язок водія пред'явити на вимогу поліцейського для перевірки поліс страхування виникає лише у випадках складання відносно даного водія протоколу.
Апелянт звертає увагу, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, які б спростували твердження позивача та підтверджували правомірність винесеної постанови, що є порушенням вимог ст. 251 КУпАП. З наданого відеозапису на вбачається можливим встановити особу ОСОБА_2 та поліцейськими не було дотримано процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Крім іншого, апелянт просить стягнути витрати на правову допомогу.
В свою чергу відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою про накладення адміністративного стягнення ЕНА № 3804320 від 06.01.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Згідно постанови ЕНА № 3804320 від 06.01.2025 встановлено, що 06.01.2925 о 20:54:02 год., на Новомиколаївській дорозі (Старокиївське шосе) 21 кв. водій керував ТЗ без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ або без чинного внутрішнього електронного договору або обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п. 2.1 г ПДР Відсутність у водія поліса обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних ТЗ.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судом першої інстанції під час розгляду справи були допитані в якості свідка ОСОБА_3 , який підтвердив, що ОСОБА_4 , як уповноважений працівник поліції здійснював розгляд справи з дотриманням вимог діючого законодавства.
Крім іншого, судом першої інстанції було досліджено відеозаписи, додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, з яких вбачається, що позивач керував транспортним засобом, на вимогу працівників поліції не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності наземних транспортних засобів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 р. №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з п.1.1. ПДР, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до п.1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало порушення вимог підпункту ґ) пункту 2.1 ПДР України, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 126 КУпАП.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України.
За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Крім того відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу.
Отже, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. На вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов'язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій має спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є імперативною та встановлює відповідальність за відсутність при собі або не пред'явлення для перевірки відповідних документів, а відтак, є самостійним складом адміністративного правопорушення.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 в адміністративній справі №127/19283/17, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за частиною 1 статті 126 КУпАП є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, у разі надання посадовою особою суб'єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст.31 Закону «Про Національну поліцію» №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Враховуючи наведене при притягненні особи до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП слід довести, що особа керувала транспортним засобом та не мала при собі або не пред'явила поліцейському на його вимогу полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").
Колегія суддів звертає увагу на тому, що позивач не пред'явив на місці зупинки транспортного засобу та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення чинний страховий поліс та не спростовує зазначені обставини в апеляційній скарзі.
У даному випадку, при винесенні рішення по справі про адміністративне правопорушення, інспектор оцінив докази, дослідив всі обставини справи та встановив наявність адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем, що підтверджується матеріалами справи.
Факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем, а саме відсутність при ньому чинного полісу страхування у паперовій або електронній формі на не пред'явлення його на вимогу працівника поліції підтверджується: відеозаписом з місця події, зафіксованим на портативний відеореєстратор поліцейського; витягами (скріншотом) з загальнодоступного сайту МТСБУ, з інформацією щодо відсутності станом на 06.01.2025 полісу страхування, у транспортного засобу з номерним знаком НОМЕР_1 , які надані відповідачем до відзиву на позовну заяву.
В свою чергу, позивач лише спростовує законність зупинки його транспортного засобу, а не наявність в нього страхового полісу.
Водночас, доводи позивача щодо відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Матеріали справи свідчать, що позивач згідно приписів ст.106 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, не надав доказів, які би спростували факт вчинення ним адміністративного правопорушення, зокрема полісу, який був чинним на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності
Під час розгляду справи водієві повідомлено про розгляд справи, роз'яснено вимоги статті 63 Конституції України, статті 268 КУпАП, право знайомитися з матеріалами справи, надавати докази, клопотання, пояснення, користуватися юридичною допомогою, порядок оскарження постанови про адміністративне правопорушення, строки та порядок сплати адміністративного штрафу, про що міститься підпис у графі 8 та 9 оскаржуваної постанови (а.с.42).
Доводи апеляційної скарги про те, що лейтенант поліції Гузовський Дмитро Володимирович, який фактично розглядав адміністративну справу службове посвідчення не пред'явив, зазначений у протоколі рядовий поліції Олещук Юрій Анатолійович адміністративну справу не розглядав та службове посвідчення не пред'являв, судом не беруться до уваги, оскільки як вже було вище встановлено згідно оскаржуваної постанови позивачу було роз'яснено вимоги статті 63 Конституції України, статті 268 КУпАП, що підтверджується його підписом. При цьому, зазначення про те, що поліцейський Олещук Ю.А. не виконав свого обов'язку щодо пред'явлення посвідчення та не розглядав справу відносно позивача не підтверджуються з боку позивача жодними доказами. Проте, колегія суддів встановила, що водій ОСОБА_1 на законну вимогу поліцейського пред'явив йому посвідчення водія, що ставить під сумнів доводи апелянта стосовно того, що поліцейський Олещук Ю.А. не розглядав справу відносно нього.
Колегією суддів досліджено наявний в матеріалах справи відеозапис, з якого можна встановити, що під час розгляду справи про притягнення гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на самому початку спілкування з позивачем працівник поліції Олещук Ю.А. повідомив позивачу суть та обставини порушення, надав можливість позивачу скористатися правом на правову допомогу, дослідивши які та врахувавши суть, обставини, характер правопорушення, особу порушника працівник поліції виніс оскаржувану постанову. Копія оскаржуваної постанови була вручена гр. ОСОБА_1 безпосередньо поліцейським Олещук Ю.А. одразу ж після розгляду справи. Крім того, зворотна сторона врученої копії оскаржуваної постанови також містить роз'яснення норм ст. 268, 307,308 КУпАП та ст.63 Конституції України. При цьому, як вже було вище зазначено, позивач не подавав особі, яка розглядала справу про адміністративне правопорушення, жодних заяв, не заявляв жодних клопотань.
Доводи апелянта про наявність недоліків оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, що позивачем було вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху України, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17. від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16, а також від 14 серпня 2018 року у справі № 826/15341/15.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Таким чином, порушення цієї процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість вирішення справи. Принцип «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.
По суті, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий».
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує Європейський суд з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу «правової визначеності» лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки, чого в даному випадку не встановлено.
Отже, доводи апелянта про те, що поліцейський Олещук Ю.А., який склав постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, не довів свою належність до поліції та з порушенням процесуальних прав особи склав оскаржувану постанову, колегія суддів не приймає, оскільки матеріали справи не містять таких доказів та навпаки підтверджують факт того, що ОСОБА_2 є рядовим поліцейським 2 взводу 4 роти 2 батальйону УПП в Одеській області.
Також, колегія суддів зазначає, що доводи позивача щодо не надання можливості скористатися правовою допомогою ґрунтуються на помилковому трактуванні положень ст.268 КУпАП, оскільки позивач безпідставно ототожнює своє право на отримання правової допомоги з обов'язком відповідача забезпечити йому участь/консультацію такого адвоката під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.
При цьому, з наявного в матеріалах справи відеозапису встановлено, що позивач особисто таких клопотань не заявляв.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Однак у цьому випадку апеляційний суд зауважує, що відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а тому подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що поліцейський згідно із законодавством, лише ознайомлює особу з її правами, однак, виключно правопорушник вирішує, чи скористається він своїми правами і в який спосіб.
Вказаними обставинами спростовуються доводи позивача про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
За встановлених у справі обставин та з урахуванням того, що факт порушення позивачем п.2.1.ґ) ПДР підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.126 КУпАП, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, зміст постанови відповідає вимогам ст.ст.283-284 КУпАП, а адміністративне стягнення накладено в межах санкції вказаної статті.
Отже доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення колегія суддів не вбачає.
А відтак, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук