Справа № 758/593/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9141/2025
20 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни, треті особи: комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціалізованого призначення «Спецжитлофонд», ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року та на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року, ухвалених під головуванням судді Ларіонової Н.М.,-
встановив:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
ОСОБА_1 просив: визнати незаконними дії державного реєстратора Коровайко О.С. із внесення запису про право власності № 17259069 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, щодо права власності на житловий будинок, по літері «В» загальною площею 105, 8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , внесеного 01 листопада 2016 року; скасувати запис про право власності № 17259069 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором Коровайко О.С. внесено запис про право власності № 17259069 від 01 листопада 2016 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, згідно з яким право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .
Вказаний будинок належить позивачу, в якому він проживає разом зі своєю сім'єю вже більше 10 років,
ОСОБА_1 вважає, що такі дії державного реєстратора є незаконними та такими, що порушують його права та охоронювані інтереси.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 рокуу задоволенні позовних вимог відмовлено.
В серпні 2024 року представник ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп.
Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 рокувимоги названої заяви задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн 00 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить: рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; додаткове рішення суду скасувати та залишити заяву представника ОСОБА_2 без розгляду.
На адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без їх участі.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до неналежного відповідача.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не обгрунтовано та не доведено заявлені позовні вимоги.
Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим.
Встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 232123738 від 11 листопада 2020 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 .
Право власності зареєтровано01 листопада 2016 року державним реєстратором Коровайко О.В. на підставірішення КП «Спецжитлофонд» № 32202188 від 03 листопада 2016 року.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 лютого 2006 року визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , видане 01 жовтня 2004 року № 1-2708 Четвертою КДНК на ім'я ОСОБА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за заповітом на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 оку ОСОБА_4 .
Згідно заповіту від 07 травня 2004 року ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , все своє майно.
РішеннямПодільського районного суду міста Києва від 17 лютого 2012 року зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні нею права власності на 1/8 частину жилого будинку по АДРЕСА_2 .
РішеннямПодільського районного суду міста Києва від 27 травня 2013 року вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_3 .
Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначав, що він є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він проживає разом зі своєю сім'єю вже більше 10 років, веде господарство, сплачує комунальні та інші експлуатаційні послуги.
ОСОБА_1 вважає, що такі дії державного реєстратора Коровайко О.С. є незаконними та такими, що порушують його права та охоронювані інтереси.
Позивач вказував, що державний реєстратор Коровайко О.С. на момент звернення до суду з позовом не перебуває у трудових відносинах з КП «Спецжитлофонд». Згідно наказу КП «Спецжитлофонд» від 20 лютого 2017 року № 14-к державного реєстратора відділу консультаційно-правової роботи ОСОБА_5 звільнено з займаної посади згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Згідно ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє.
Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 902/672/16 дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано; належним відповідачем у справі, в якій позивачем заявлено вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та вилучення з Реєстру запису про право власності на спірне майно і про поновлення запису про право іпотеки на спірне майно, має бути особа, право якої зареєстровано та оспорюється позивачем, а також особа, якій фактично пред'явлено позовну вимогу про поновлення запису про право іпотеки позивача щодо її майна. Заявлення позовної вимоги до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові з таких підстав.
Так, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Велика Палата Верховного Суду також вирішила, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, то такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки пред'явлення позову до неналежного відповідача державного реєстратора Коровайко О.С. є підставою для відмови у позові.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обгрунтованим.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до обґрунтування заявлених позовних вимог по суті спору, не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно положень Цивільного процесуального кодексуУкраїни за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Відтак, встановлення судом доведеності/недоведеності позовних вимог можливе у разі, коли суд попередньо встановив, що позивач звернувся із позовом до належного відповідача.
Враховуючи, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок щодо пред'явлення позову до неналежного відповідачата безпідставно вирішено питання щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 рокуслід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Так, у серпні 2024 року представник ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року за № 285/5547/21 зазначено: «Обміркувавши викладене, з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що:
у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;
у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.»
Колегією суддів встановлено, що 19 серпня 2024 року від представника ОСОБА_2 надійшла заява про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп.
До заяви долучено копію: договору про надання правової допомоги від 22 вересня 2020 року; акту приймання-передачі послуг від 16 серпня 2024 року; рахунку на оплату № 1 від 16 серпня 2024 року; довідки про оплату від 16 серпня 2024 року; квитанції до прибуткового касового ордера № 09 від 16 серпня 2024 року.
Так, звертаючись до суду із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, представником ОСОБА_2 не зазначено обґрунтувань поважності причин неподання до суду першої інстанції доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у названій справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що заяву представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи, що колегія суддів не погоджується з мотивувальною частиною оскаржуваного судового рішення, відтак, воно підлягає зміні, з викладенням мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.
Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року скасувати.
Заяву про стягнення витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 01 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко