Справа № 761/4287/25 Головуючий в суді І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 3-зв/824/37/2025 Доповідач в суді II інстанції - ОСОБА_2
19 серпня 2025 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду ОСОБА_2
секретар ОСОБА_3 ,
за участю:
захисника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні самовідвід судді ОСОБА_5 у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 483 КУпАП
28 липня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року, якою ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень на користь держави.
Стягнуто з ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу зазначеної судової справи між суддями Київського апеляційного суду, справу призначено судді-доповідачу ОСОБА_5 , оскільки, відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд постанови судді у справі про адміністративне правопорушення здійснюється суддею апеляційного суду одноособово.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2025 року, проведеного внаслідок подання службової записки, яка зареєстрована як заява про самовідвід судді ОСОБА_5 , визначено суддю доповідача - ОСОБА_2 .
Так, в обґрунтування заяви про самовідвід ОСОБА_5 зазначає, що нею вже було вирішено питання про пропуск строків на апеляційне оскарження у даній справі та враховуючи недопустимість повторної участі судді у справі, відповідно до ст. 15 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 39 від 11.11.2024 зі змінами та Засад використання АСДС Київського апеляційного суду, затверджених рішенням зборів суддів Київського апеляційного суду № 3 від 31.03.2025 року, суддя ОСОБА_5 просить вирішити питання щодо автоматичної зміни складу суду у вказаній справі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_4 , який підтримав заяву про самовідвід судді ОСОБА_5 та зазначив що на його думку постанова про повернення апеляційної скарги, ухвалена нею, є незаконною, що в подальшому слугувало підставою для звернення зі скаргою до ВРП щодо незаконних дій судді ОСОБА_5 .. Дослідивши матеріали справи та доводи наведенні у заяві про самовідвід, прихожу до висновку про необхідність її задоволення, виходячи з наступного.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає процесуальних норм, які регламентують порядок розгляду заяви судді про самовідвід.
Разом з тим, згідно положень ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності (п.53 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява №17283/02); п.19 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява №48068/06), а Конституційний суд України у п.3.4 і 3.6 свого рішення від 11 жовтня 2011 року (справа № 10-рп/2011), та аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним».
Рада суддів України у пункті 4 рішення від 08 червня 2017 року №34 роз'яснила, що у разі необхідності врегулювання суддею конфлікту інтересів при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, з огляду на відсутність норм, що визначають правила відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства, враховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства можливе застосування чинних процесуальних норм за аналогією.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04 листопада 1950 року кожна людина має право при визначенні її громадських прав та обов'язків або будь-якого обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Таким чином кожній людині гарантується справедливий розгляд її справи незалежним і безстороннім судом.
Головна мета самовідводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
ЄСПЛ зазначає, що "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду". Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного".
Із практики Європейського суду з прав людини слідує, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (параграфи 45-50 рішення ЄСПЛ у справі "Morel проти Франції" (Morel v. France); параграф 23 рішення ЄСПЛ у справі "Pescador Valero проти Іспанії" (Pescador Valero v. Spain) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (параграф 40 рішення ЄСПЛ у справі "Luka проти Румунії" (Luka v. Romania), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (параграф 44 рішення ЄСПЛ у справі "Wettstein проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland); параграф 30 рішення ЄСПЛ у справі "Pabla Ky проти Фінляндії" (Pabla Ky v. Finland); параграф 96 рішення ЄСПЛ у справі "Micallef проти Мальти" (Micallef v. Malta).
У рішенні від 09 листопада 2006 року в справі "Білуха проти України" ЄСПЛ з посиланням на його усталену практику підкреслив, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед іншого, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (параграф 49). Стосовно об'єктивного критерію Суд зазначив, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (параграф 52).
У світлі прецедентної практики ЄСПЛ об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу (рішення від 24 травня 1989 року у справі "Гаусшильдта" ("Hauschildt Case"), заява № 11/1987/134/188, § 48).
Також, згідно з об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно виправдані.
Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які можуть викликати сумнів у його неупередженості.
Відповідно до ст. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді.
З огляду на наведені вище обставини, з метою дотримання прав учасників судового провадження, а також для забезпечення повного, всебічного та неупередженого розгляду апеляційного провадження, запобігання виникненню будь-яких сумнівів як щодо безсторонності судді, так і в об'єктивності постановленого таким суддею судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги як в учасників процесу, так і у стороннього спостерігача, доходжу висновку про задоволення заяви, що у подальшому може бути розцінено як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, заявлений самовідвід підлягає задоволенню, а справа переданню до канцелярії суду для здійснення повторного перерозподілу.
Проте, відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ - далі) є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справах «Енгель та інші проти Нідерландів», «Озтюрк проти Німеччини», «Лутц проти Німеччини», тлумачить поняття «кримінальний» автономно, тобто незалежно від національної термінології, включаючи сюди адміністративні, дисциплінарні, митні проступки тощо.
У зв'язку з наведеним вище, у даному конкретному випадку підлягає застосуванню аналогія права стосовно обставин (підстав) для самовідводу судді.
Так, виходячи з приписів ст. 75 КПК України, вважаю, що заявлений самовідвід судді ОСОБА_5 в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення є таким, що заслуговує на увагу, оскільки постановою судді ОСОБА_5 від 20.05.2025 в даній справі було вирішено питання про відмову у поновлені строків на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу повернуто апелянту. Таким чином наведені обставини, можуть викликати у стороннього спостерігача сумніви щодо його об'єктивності та неупередженості.
Керуючись ст. 294 КУпАП, ст.ст. 35, 75, 80, 81, 82 КПК України,
Задовольнити заяву про самовідвід судді Київського апеляційного суду ОСОБА_5 .
Справу передати для проведення повторного авторозподілу.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_2