Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
02 вересня 2025 р. справа № 520/18416/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до виплати грошової допомоги,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №204950023439 від 17 червня 2025 року «Про відмову в перерахунку пенсії», яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п. 71 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у вигляді 10 пенсій, відповідно до п. 71 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення безпідставно не одержав виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення пенсії, попри перевищення показника стажу роботи на посадах, робота в яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п. «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» цензу у 30 років.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що для зарахування періодів роботи заявника з 01.03.1998р. по теперішній час у ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої національної академії медичних наук» на посаді лікаря-анестезіолога, з 01.09.1987р. по 31.07.1990р. у Харківському НДІ терапії на посаді медичної сестри, лікаря інтернатури, з 03.08.1990р. по 10.01.1994р. на посаді лікаря у Харківському пансіонаті ветеранів праці до роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення» необхідно надати уточнюючу довідку про віднесення даних закладів до клінічних медичних закладів і про періоди перебування/неперебування у відпустках без збереження заробітної плати. Період роботи із 11.01.1994р. по 16.12.1997р. у Центральній клінічній лікарні №5 м. Харкова на посаді лікаря, завідувача лабораторії можливо зарахувати до спеціального стажу за умови надання довідки про періоди перебування/неперебування заявника у відпустках без збереження заробітної плати. Отже, за правовою позицією сторони відповідача довідка від 09.06.2025р. № 450 не підтверджує період роботи позивача на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 страховий стаж заявника складається із періодів трудової діяльності, зокрема: 1) з 01.09.1987р. по 31.07.1990р. у Харківському НДІ терапії на посаді медичної сестри, лікаря інтернатури; 2) з 03.08.1990р. по 10.01.1994р. на посаді лікаря у Харківському пансіонаті ветеранів праці; 3) з 11.01.1994р. по 16.12.1997р. у Центральній клінічній лікарні № 5 м. Харкова на посаді лікаря, завідувача лабораторії; 4) з 01.03.1998р. по теперішній час у ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої національної академії медичних наук» на посаді лікаря-анестезіолога.
Рішенням Шевченківського об'єднаного управління ПФУ м. Харкова №204950023439 від 05.09.2024р. про призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначено пенсію за віком у загальному розмірі - 9.643,61 грн. Пенсію було обчислено виходячи із страхового стажу 42 роки 6 місяців та 14 днів.
Позивач не погодився з обчисленням пенсії не у подвійному розмірі за період роботи у відділенні реанімації та інтенсивної терапії в ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» з 01.03.1998 року по 05.09.2024 року, тому звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №520/35841/24 було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №204950023439 від 22 жовтня 2024 року «Про відмову в перерахунку пенсії». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , щодо зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі період роботи у відділенні реанімації та інтенсивної терапії в ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» з 01.03.1998 року по 05.09.2024 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Дане рішення суду від 27.02.2025 у справі №520/35841/24 обґрунтовано тим, що статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Отже, під час розгляду справи №520/35841/24 судом було встановлено та не заперечувалося відповідачами, що протягом спірного періоду позивач працював у закладі охорони здоров'я.
Згідно з листом ГУ ПФУ в Харківській області від 11.06.2025р. №15697-15002/Н-03/8-2000/25 на виконання рішення суду від 27.02.2025 у справі №520/35841/24 було проведено перерахунок пенсії заявника за віком з 01.10.2024р. із зарахуванням до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи з 01.03.1998р. по 05.09.2024р. Після перерахунку пенсії страховий стаж складає 69р. 03м. 20 дн. Розмір пенсії складав - 16.283,57 грн.
Згідно з довідкою Державної установи "Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої Національної академії медичних наук України" від 17.09.2024р. №860 заявник був прийнятий в Інститут терапії АМН України на посаду лікаря-анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії на 0,5 ставки з 01.03.1998р. (наказ №19 від 02.03.1998р.), переведен на 1,0 ставку лікаря-анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії з 01.07.2000р. (наказ №74 від 09.06.2000р.), де працює по теперішній час.
Згідно з довідкою Державної установи "Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої Національної академії медичних наук України" від 09.06.2025 №450 заявник був прийнятий в Інститут терапії АМН України на посаду лікаря-анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії на 0,5 ставки з 01.03.1998р. (наказ №19 від 02.03.1998р.), переведен на 1,0 ставку лікаря-анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії з 01.07.2000р. (наказ №74 від 09.06.2000р.). Переведен на посаду лікаря-анестезіолога ендоскопічного кабінету консультативної поліклініки з 01.01.2025 ( наказ № 187-к від 20.12.2024р.). Працює лікарем-анестезіологом відділення реанімації та інтенсивної терапії на 0,25 ставки по теперішній час. За весь період роботи у відділенні реанімації у відпустці без збереження заробітної плати не перебував. Згідно Закону України «Про внесення зміни до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»» від 10.07.2003 року № 1110-ІV робітникам реанімаційних відділень закладів охорони здоров'я зараховується стаж у подвійному розмірі.
Отже, указані довідки підтверджують обставини роботи заявника на посадах, де набувається право на призначення пенсії у порядку п. "е" ст.55 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
09.06.2025р. заявником було подано звернення про виплату одноразової грошової допомоги у порядку п.71 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Дане звернення було розглянуто і вирішено по суті за правилом екстериторіальності - ГУ ПФУ в Запорізькій області та рішенням від 17.06.2025р. №204950023439 заявнику було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у порядку п.71 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення» 35 років, підтвердженого документами.
Зазначено, що для зарахування періодів роботи заявника з 01.03.1998р. по теперішній час у ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої національної академії медичних наук» на посаді лікаря-анестезіолога, з 01.09.1987р. по 31.07.1990р. у Харківському НДІ терапії на посаді медичної сестри, лікаря інтернатури, з 03.08.1990р. по 10.01.1994р. на посаді лікаря у Харківському пансіонаті ветеранів праці до роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення» необхідно надати уточнюючу довідку про віднесення даних закладів до клінічних медичних закладів і про періоди перебування/неперебування у відпустках без збереження заробітної штати. Період роботи із 11.01.1994р. по 16.12.1997р. у Центральній клінічній лікарні № 5 м. Харкова на посаді лікаря, завідувача лабораторії можливо зарахувати до спеціального стажу за умови надання довідки про періоди перебування/неперебування заявника у відпустках без збереження заробітної плати.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення пенсії, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Отже, оскільки і Закон України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно з п.71 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Як то указано у п. "е" ст.55 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Суд відмічає, що умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги визначені відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону № 1058-ІV, а механізм цієї виплати передбачений нормами Поряду обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191; далі за текстом - Порядок № 1191).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е і ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Згідно з Переліком №909 до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальних органах Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичних центрах.
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт 4 Порядку № 1191).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (пункт 6 Порядку № 1191).
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Таким чином, норму пункту 7-1 розділу Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а.
У постанові від 22.02.2024 у справі №260/323/20, правовідносини у якій є подібними, Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічних правових висновків дотримався Верховний Суд і у постанові від 21.02.2024 у справі № 580/2737/23.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Така ж норма міститься в пункту 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637).
Пункт 1 Порядку № 637 аналогічно приписам ст.62 Закону №1788-ХІІ визначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, - є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3, п.20 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Виходячи з викладеного суд підсумовує, що згідно з приведеними вище правовими нормами - основним документом на підтвердження пільгового стажу роботи є трудова книжка, і лише за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, зокрема: архівними та уточнюючими довідками, виписками із наказів, особовими рахунками і відомостями на видачу заробітної плати, посвідченнями, характеристиками, письмовими трудовими договорами і угодами з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Крім того, суд зазначає, що певні недоліки у оформленні уточнюючих довідок чи неможливість їх отримання особою не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача за наявності відповідних записів у трудовій книжці.
Як встановлено судом з матеріалів справи, рішенням Шевченківського об'єднаного управління ПФУ м. Харкова №204950023439 від 05.09.2024 року заявнику призначено пенсію за віком виходячи із страхового стажу 42 роки 6 місяців та 14 днів.
Позивач не погодився з обчисленням пенсії не у подвійному розмірі за період роботи у відділенні реанімації та інтенсивної терапії в ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМИ України» з 01.03.1998 року по 05.09.2024 року, тому звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №520/35841/24 було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №204950023439 від 22 жовтня 2024 року «Про відмову в перерахунку пенсії». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , щодо зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі період роботи у відділенні реанімації та інтенсивної терапії в ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» з 01.03.1998 року по 05.09.2024 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Згідно з листом ГУ ПФУ в Харківській області від 11.06.2025р. №15697-15002/Н-03/8-2000/25 на виконання рішення суду від 27.02.2025 у справі №520/35841/24 було проведено перерахунок пенсії заявника за віком з 01.10.2024р. із зарахуванням до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи з 01.03.1998р. по 05.09.2024р. Після перерахунку пенсії страховий стаж складає 69р. 03м. 20 дн. Розмір пенсії складав - 16.283,57 грн.
З огляду на наведене, суд кваліфікує у якості спростованих доводи відповідача стосовно відсутності у заявника необхідного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення» 35 років, підтвердженого документами.
Згідно пункту 7-1 розділу XV Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
З огляду на викладене, у позивача наявний стаж більше 35 років в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону №1788-XII.
Наведене свідчить про дотримання позивачем усіх необхідних умов, передбачених пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону № 1058-IV, для виплати йому грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Суд вважає, що оскаржуване рішення суб»єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід»ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.
З цих підстав оскаржене рішення суб»єкта владних повноважень належить скасувати, а суб»єкта владних повноважень належить обтяжити обов»язком повторного розгляду по суті питання призначення заявнику грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення пенсії у порядку п.71 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.
Стосовно клопотання відповідача про залучення до участі у справі ГУ ПФУ в Харківській області суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу призначення одноразової грошової допомоги за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ в Запорізькій області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п. 71 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".
Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).
Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об'єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб'єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу призначення одноразової грошової допомоги (що поглинає як етап обчислення тривалості страхового стажу, так і етап обчислення грошової суми) віднесене до обсягу компетенції саме відповідача - ГУ ПФУ в Запорізькій області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності" , а майбутнє виконання рішення про призначення одноразової грошової допомоги (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування одноразової грошової допомоги за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати одноразової грошової допомоги) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто - ГУ ПФУ в Харківській області.
Отже, у межах даного спору клопотання відповідача про залучення у якості співвідповідача - ГУ ПФУ в Харківській області не може бути задоволене, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на призначення грошової допомоги на підставі звернення від 09.06.2025р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про залучення відповідача - залишити без задоволення.
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.06.2025р. №204950023439.
Зобов»язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно вирішити по суті питання призначення ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення пенсії у порядку п.71 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків рішення суду по справі №520/18416/25.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ідентифікаційний код - 20490012; місцезнаходження - просп. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69005) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко