02 вересня 2025 року справа №320/27431/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови поновити з 01.01.2025 ОСОБА_1 виплату пенсії в повному її розміру, призначеному відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити з 01.01.2025 ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24, розмір якої перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, без застосування обмеження максимального розміру пенсії встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2025 рік" та без застосування коефіцієнтів встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24 було здійснено перерахунок його пенсії на підставі довідки Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 29.03.2024 №20-225/201, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії на рівні 95% від суми місячної заробітної плати та без обмеження максимального розміру пенсії.
Однак, починаючи з 01.01.2025 виплата пенсії здійснюється в обмеженому розмірі у зв'язку із застосуванням відповідачем постанови Кабінету Міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1 (далі-Постанова №1), прийнятої на виконання статі 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Позивач не погоджується з такими діями відповідача та стверджує, що його право на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром було визнано судовим рішенням, а постанова №1 суперечить положенням Законам України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі яких йому було призначено пенсію, а тому ця постанова не підлягає застосуванню. При цьому позивач наполягає на тому, що законом про Державний бюджет України не може змінюватися правове регулювання, серед іншого, перерахунку та виплати пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали в електронний кабінет в підсистемі “Електронний суд», про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням “Діловодство спеціалізованого суду».
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві та отримує пенсію за вислугу років.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024 відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення від 29.03.2024 № 20-225/201, виданої Державною службою України з надзвичайних ситуацій;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 95% грошового забезпечення з 01.04.2024, із врахуванням раніше виплачених сум, відповідно до довідки від 29.03.2024 № 20-225/201, виданої Державною службою України з надзвичайних ситуацій, без обмеження пенсії максимальним розміром.
Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві листом від 21.05.2025 №23244-25804/Р-02/8-2600/25 повідомило позивачу, що на виконання вказаного судового рішення було здійснено перерахунок пенсії без обмеження її максимального розміру, однак починаючи з 01.01.2025 до пенсії позивача застосовані положення постанови Кабінету Міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1, в результаті чого розмір пенсії був обмежений.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Статтею 3 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу суду дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Названі конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України та законами України цілей їх утворення, в межах повноважень та у визначений спосіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 52, 55, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Статтею 3 Указу № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), регламентовано, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Аналіз наведеного свідчить, що у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Водночас статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX (далі - Закон № 4059-IX) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання положень статті 46 Закону № 4059-IX Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1, якою установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1 ця постанова набирає чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року.
Отже, починаючи з 01.01.2025 законодавцем передбачено застосування коефіцієнтів до виплати (перерахунку) пенсій, призначених, зокрема, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність
Тобто, положеннями статті 46 Закону №4059-ІХ та Порядку №1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування коефіцієнтів зменшення до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, зокрема, тієї категорії осіб, пенсія яким призначена та виплачується відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 95% грошового забезпечення, визначеного довідкою Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 29.03.2024 №20-225/201.
При цьому, право позивача на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром було визнано вказаним вище рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зважаючи на викладене, суд констатує, що рішенням суду (справа №320/19950/24), яке набрало законної сили, встановлено право позивача на перерахунок та виплату, починаючи з 01 квітня 2024 року, пенсії в розмірі 95% від суми заробітної плати без обмеження максимальним розміром.
При цьому рішенням суду не встановлено кінцевого періоду виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром, а визначений спосіб захисту порушеного права передбачає зобов'язання пенсійного органу виплачувати позивачу відповідні пенсійні виплати.
У той же час предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності/неправомірності застосування, при виплаті пенсії позивачу, яка має обчислюватися та виплачуватися, з урахуванням рішення суду, без обмеження її максимальним розміром, коефіцієнтів, відповідно до сум перевищення його пенсії максимальним розміром, враховуючи положення Закону статті 46 Закону №4059-ІХ та Порядку №1.
При вирішенні даного спору, суд звертає увагу, що в Рішенні Конституційного Суду України від 27.11.2008 №26-рп/2008, розглядаючи порушене питання щодо тлумачення частини 2 статті 95 Конституції України стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби, Конституційний Суд України виходив з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України.
Ці позиції полягають у тому, що: “закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України» (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007); “законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).
Тобто, Конституційний Суд України дійшов до висновку, що законом про Державний бюджет України не може, серед іншого, встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. При цьому Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзац 2 пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008).
Одночасно слід також звернути увагу на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа №1-29/2007), у якому Конституційний Суд України зазначив, що “…неодноразово розглядав за зверненнями суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій) від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Проте, незважаючи на зазначені рішення Конституційного Суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано 1995 році, набула системного характеру.».
Разом з цим у підпункті 2.1 пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 (справа № 3-189/2018(1819/18) Конституційний Суд України вказує наступне:
“Однією із засад українського конституційного ладу є “верховенство права» (правовладдя), що його виражено через формулу: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (частина перша статті 8 Конституції України). “Верховенство права» (правовладдя) як невідокремний елемент системи цінностей, що їх покладено в основу сучасного європейського правопорядку, належить до тріади принципів спільної спадщини європейських народів поряд із такими її складниками, як правдива демократія й людські права. У рамках спільного юридичного простору Європи існує консенсус щодо стрижневих елементів правовладдя, які є не лише формальними, а й субстантивними (матеріальними). Такими стрижневими елементами є: 1) законність - включно з прозорою, підзвітною та демократичною процедурою запровадження приписів права; 2) юридична визначеність; 3) заборона свавільності; 4) доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах - включно із судовим контролем щодо адміністративних актів (дій); 5) дотримання людських прав; 6) недискримінація та рівність перед законом (Доповідь про правовладдя, схвалена Європейською Комісією “За демократію через право» (Венеційська Комісія), CDL-AD(2011)003rev, § 41).
Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex priori) - “закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex) - “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex priori). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.».
Отже, Закон №4059-IX має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, відтак не може змінювати ані порядок, ані спосіб призначення, перерахунку пенсійних виплат.
Резюмуючи викладене, суд вважає, що дії відповідача щодо зменшення з 01.01.2025 виплати позивачу раніше призначеної та перерахованої за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24 пенсії є протиправними.
Як наслідок наявні правові підстави для зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити нарахування та виплату раніше призначеної та перерахованої за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24 пенсії позивачу, починаючи з 01.01.2025 без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо зменшення з 01.01.2025 виплати ОСОБА_1 пенсії, раніше призначеної та перерахованої за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, раніше призначеної та перерахованої за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/19950/24, починаючи з 01.01.2025 без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.