про залишення позовної заяви без розгляду
02 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/7037/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Капинос О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов"язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні відпусток за 2016-2023 роки.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача надіслав до суду заяву про залишення позову без розгляду у зв"язку з пропуском строку звернення. Зазначає, що про порушення своїх прав позивач дізнався 13.04.2023, отримавши копію наказу про звільнення та повідомлення про нараховані суми при звільненні, що підтверджується рохпискою.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач надав суду заяву про поновлення строку звернення з позовом, в якій зазначає, що про порушення своїх прав та кількість днів невикористаних відпусток за весь період служби в поліції дізнався з листа відповідача від 25.02.2025 та довідки, яка додавалася до листа, оскільки у повідомленні відсутня будь яка інформація про кількість невикористаних відпусток за минулі роки.
Вирішуючи питання наявності підстав для залишення позову без розгляду, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
До 19 липня 2022 року строк звернення з позовом регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Отже, початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Окрім того суд враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з даним позовом, у спорах, пов'язаних з виплатою всіх сум, що належать працівникові при звільненні та інші виплати, пов'язані з проходженням публічної служби, встановлюється тримісячний строк.
Отже з 01 липня 2023 року строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці. Сплинув 30 вересня 2023 року.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
Так, наказом ДВБ НПУ від 31.03.2023 № 133 о/с відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції з 31.03.2023.
Разом з тим, позов подано до суду 13.03.2025, тобто з пропуском тримісячного строку.
Позивач у заяві зазначає, що строк звернення з позовом рахується саме з дня отримання ним листа відповідача від 25.02.2025, в якому міститься інформація про кількість невикористаних днів відпусток, оскільки у повідомленні від 13.04.2023 така інформація відсутня.
Суд такі доводи відхиляє, оскільки , як вже зазначалося, чинна редакція статті 233 КЗпППУ ( у редакції з 19.07.2022 на момент звільнення) передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно з повідомленням про нараховані суми при звільненні ОСОБА_1 нараховано компенсацію за відпустку в сумі 4538,10 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні 54457,52 грн., загальною сумою 62509,01 грн., з яким останній ознайомлений під особистий запис та підпис 13.04.2023 .
Крім цього, 13.04.2023 позивач ознайомився та отримав примірник наказу Департаменту від 31.03.2023 № 133 о/с про звільнення зі служби в поліції, що підтверджується розпискою з особистим підписом позивача.
Отже, у спірних правовідносинах, позивач ознайомився із сумами, які йому нараховані і виплачені 13.04.2023, що підтверджується його особистим підписом у повідомленні про нараховані суми при звільненні від 13.04.2023. Вказані обставини позивачем не заперечуються і у заяві про поновлення строку звернення з позовом.
Також, у врученому, згідно розписки від 13.04.2023, позивачу наказі Департаменту від 31.03.2023 № 133 о/с про звільнення вказано про необхідність виплати йому компенсації за невикористані 10 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2023 рік.
Таким чином, суд зазначає, що отримавши вказані документи позивачу достеменно було відомо про те, що грошова компенсація йому виплачена лише за невикористану щорічну чергову відпустку за 2023 рік.
За результатами ознайомлення з повідомленням про нараховані суми при звільненні та отримання копії наказу, позивач мав можливість звернутися до відповідача з відповідною заявою про надання інформації щодо кількості періодів невикористаної відпустки та невиплаченого розміру компенсації . Проте таких дій позивач не вчинив.
Таким чином, посилання у заяві на той факт, що лише після отримання відповіді на заяву позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів суд оцінює критично, оскільки позивач був обізнаний про розмір та складові виплачених сум , проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції саме 13.04.2023.
Отримання листа у відповідь на запит не може свідчити про момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, а свідчить лише про час, з якого особа почала вчиняти дії щодо захисту своїх прав та інтересів.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.
Тому, з огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду позивач пропустив та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск, заяву про поновлення з обґрунтуванням та наданням доказів не надав.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Однак, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду, не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Також позивач не зазначає, що саме перешкоджало йому звернутися до відповідача за інформацією про кількість днів невикористаної відпустки одразу після звільнення зі служби.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.04.2025 у справі № 990/20/25.
Окрім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).
При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі №520/6827/22.
Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк, відтак, суд визнає неповажними причини пропуску строку звернення з позовом, викладені позивачем у заяві.
Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи те, що позивачем пропущено строк звернення з позовом та не наведено вагомих підстав для його поновлення, суд залишає позов без розгляду.
Керуючись статтями 123, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.В. Капинос
02.09.25