Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 вересня 2025 року Справа№200/4334/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2025 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на Краматорському колективному виробничому підприємстві «Побут-радіотехніка» з 12.05.1997 - 30.11.1999, період догляду за дитиною з 01.02.1991 по 01.07.1991 та всі періоди роботи згідно трудової книжки серії № НОМЕР_2 та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 21.01.2025 із врахуванням страхового стажу 14 років 5 місяців 2 дні за періоди роботи згідно трудової книжки серії № НОМЕР_2 ОСОБА_1 ;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач маючи встановлену ІІІ групу інвалідності з 21.01.2025, відповідно до ст.30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», звернувся до ПФУ із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак, рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки відсутній необхідний страховий стаж 14 років. Позивач вважає, що рішення відповідача є протиправними.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання вимог ухвали суду, відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2025 № 05313001399 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії. Відмовляючи в призначенні пенсії по інвалідності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виходило з наступних обставин: Вік позивача 59 років 5 місяців. Необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 14 років. Страховий стаж позивача становить 11 років 05 місяців 13 днів. Згідно ст.32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи від 56 років до досягнення особою 59 років включно, яким установлено 3 гр. інвалідності, мають право на пенсію за наявності страхового стажу - 14 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального стажу роботи зараховано всі періоди згідно наданих документів, дані СПОВ відсутні. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив представник позивача за задоволенні позовних вимог полягав.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1 , 11.10.1965 згідно із витягом експертної команди №164//25/11/В з 21.01.2025 встановлено третю групу інвалідності.
26.03.2025 позивач звернувся до ПФУ із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
03.04.2025 Головним управлінням ПФУ в Харківській області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення № 053130013995, яким відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 14 років. Спірним рішенням встановлено, що страховий стаж позивача складає 11 років 05 місяців 13 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди, дані СПОВ відсутні.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 30 Закону №1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно із частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп:
до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;
від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;
від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;
від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;
від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;
від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;
від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;
від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;
від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;
від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;
від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;
від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;
від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Положеннями статті 34 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.
Отже, обов'язковими умовами для призначення пенсії по інвалідності, відповідно до вказаної вище норми, у випадку встановлення інвалідності ІІІ групи, є вік - від 56 років до 59 включно років та 14 років страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.
Як вбачається з форми РС-право страховий стаж позивача складає 11 років 05 місяців 13 днів.
Зараховано:
- період навчання у вищих/серед НЗ з 01.09.1983 по 21.10.1983, що дорівнює страховому стажу в 1 місяць 21 день;
- строкова військова служба в період з 30.10.1983 по 25.10.1986, що дорівнює страховому стажу в 2 роки 11 місяців 26 днів;
- період навчання у вищих/ серед НЗ - з 25.11.1986 по 30.04.1989, що дорівнює страховому стажу в 2 роки 5 місяців 6 днів.
Також до загального стажу враховано періоди роботи в колгоспі «Більшовик» за такі періоди:
- 16.06.1989 по 31.12.198 , що дорівнює страховому стажу в 5 місяців 11 днів;
- 01.01.1990 по 13.12.1990, що дорівнює страховому стажу в 1 рік 0 місяці 0 днів;
- 01.01.1991 - 13.11.1991, що дорівнює страховому стажу в 5 місяців та 11 днів.
Зараховано період роботи на Малому колективному підприємства «Будсервіс» з 26.10.1992 по 23.10.1996, що дорівнює страховому стажу в 3 роки 11 місяців 28 днів.
Проте при дослідженні трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , вбачається, що відповідачем не було враховано період роботи позивача відповідно до даних, вказаних у трудовій книжці, позивач в період з 12.05.1997 по 30.11.1999 працював на краматорському колективному виробничому підприємстві «побут-радіотехніка», що дорівнює страховому стажу в 2 роки 6 місяців та 19 днів.
Крім того, до матеріалів справи було додано довідку, яку виданою ОСОБА_1 колгоспом «Більшовик», яка свідчить про, що в період з 01.02.1991 по 01.07.1991 позивач знаходився у відпустці по догляду за дитиною (5 місяців та 1 день).
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Також, згідно з частиною 2 статті 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Отже, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю.
Не зарахування вказаних судом спірних періодів до страхового стажу без належного відповідачем обґрунтування свідчить про протиправність оскаржуваного рішення відповідача, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а спірні періоди позивача повністю підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Отже, позивачу було встановлено інвалідність третьої групи у 59 роки та станом на час встановлення інвалідності, його страховий стаж склав 11 років 05 місяців 13 днів - встановлений відповідачем + 2 роки 6 місяців та 19 днів роботи на краматорському колективному виробничому підприємстві «побут-радіотехніка» та відпустка по догляду за дитиною 5 місяців та 1 день, що у сукупності складає 14 років 5 місяців та 2 дні.
Отже, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки матеріалами справи підтверджено, що станом на час встановлення інвалідності останній досяг 59 років та страховий стаж на час встановлення інвалідності ІІІ групи складав 14 років 5 місяців та 2 дні.
На підставі наведених обставин, рішення прийняте відповідачем є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію по інвалідності III групи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 21.01.2025, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Оскільки, позивач первинно звернувся із заявою про призначення пенсії по інвалідності 26.03.2025, тобто не сплив трьох місячний з моменту встановлення інвалідності, відтак, відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня встановлення інвалідності.
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління ПФУ в Харківській області призначити позивачу пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 21.01.2025.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача у сумі 10 000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного Кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Так, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц Верховний Суд вказав, що моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Таким чином, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 у справі № 818/1429/17, від 27.06.2019 у справі № 825/1030/17, від 28.02.2020 у справі № 804/2593/17, від 18.02.2021 у справі № 420/7423/19 та від 25.03.2021 у справі № 520/4577/19, вказував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
У постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 Верховний Суд виснував, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого..
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 520/7071/21, встановив, що позивач не надав доказів того, що негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, тому підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.
Ураховуючи, що позивачем не підтверджено належними та допустимим доказами факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1938,00 грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2025 №053130013995 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 21.01.2025 (з дати встановлення інвалідності), із врахуванням до його страхового стажу періоду роботи на Краматорському колективному виробничому підприємстві «Побут-радіотехніка» з 12.05.1997 по 30.11.1999 та періоду догляду за дитиною з 01.02.1991 по 01.07.1991.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Повне судове рішення складено 02.09.2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Т.В.Загацька