02 вересня 2025 рокуСправа №160/6228/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.02.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в період з 29 січня 2020 року по 02 березня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військових званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб , встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачці перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 02 березня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військових званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб , встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у видачі оновленої довідки щодо позивачки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704;
- зобов'язати відповідача видати на ім'я позивачки оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення відповідно до вимог ст.43 і 63 Закону №2262-ХІІ, ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення)) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року ( але не менш5 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року) на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.
Свої позовні вимоги позивачка обгрунтовує тим, що вона проходила службу у відповідача, на цей час її виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Позивачка вважає, що починаючи з 29.01.2020р. відповідач протиправно розраховував її грошове забезпечення, а відповідно, і всі його складові ( грошову допомогу на оздоровлення, вирішення соціально-побутових питань, компенсації щорічної основної та додаткових відпусток, одноразової допомоги при звільненні, премії) із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018р. (1762 грн.), що призвело до порушення її майнових прав, гарантованих їй статтею 9 закону №2011-ХІІ, постановою КМУ від 30.08.2017р. №704, оскільки, починаючи з 29.01.2020р. з урахуванням висновків постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 її посадовий оклад повинен був бути розрахований із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 постанови КМУ №704, а не прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018р., що мало місце при нарахуванні та виплаті їй грошового забезпечення у вказаний період, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України» на 2018р. розмір такого прожиткового мінімуму складав - 1762 грн., на 2020р. - 2102 грн., на 2021р. - 2270 грн., на 2022р. - 2481 грн. Позивачка зазначила, що на звернення її представника, їй було повідомлено, що при нарахуванні позивачці всіх складових грошового забезпечення відповідач використовував розрахункову величину прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018р. у розмірі 1762 грн., що на думку позивачки, є неправомірним та нижчим за прожитковий мінімум відповідного календарного року. Тому, на переконання позивачки, різниця розміру прожиткового мінімуму на зазначені вище періоди впливає на визначення розміру посадового окладу позивачки та з моменту набрання вищенаведеним судовим рішенням законної сили, тобто з 29.01.2020р. по день її звільнення, вона має право на отримання грошового забезпечення (у тому числі всіх його складових наведених вище), обчисленого із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р., на 01.01.2021р., на 01.01.2022р., помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 про що свідчить і правова позиція ВП Верховного Суду, викладена у постанові від 11.12.2019р. у справі №240/4946/18. Позивачка вказала і на те, що оскільки відповідачем проводилось невірне визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання позивачки, то це вплинуло і на обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї. Також, позивачка просила і зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого грошового забезпечення за згаданий вище період із одночасною компенсацією сум податку з фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, оскільки така грошова компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, а відповідно, на думку позивачки, така компенсація має бути проведена відповідачем відповідно до пункту 2 Порядку №44. Щодо позовних вимог з приводу видачі їй довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, то позивачка зазначила, що оскільки відповідачем проведене невірне нарахування та виплата грошового забезпечення, а відповідно, при складанні довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії, відповідачем також була допущена бездіяльність, тому просила і зобов'язати відповідача видати їй та направити до відповідного органу ГУ ПФУ оновлену довідки з відомостями з урахуванням проведеного перерахунку її грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 17.03.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведені ухвала суду разом із адміністративним позовом та доданими до нього документами були отримані відповідачем у його електронному кабінеті у системі «Електронний суд» 18.03.2025р., що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявних у справі.
На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду 21.03.2025р. відповідачем до канцелярії суду подано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позову позивачки відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позовна заява є необгрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав, а саме: по-перше, виплата грошового забезпечення здійснюється на підставі постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, згідно до положень п.7 та 8, видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів, згідно п.46 Порядку №228 розпорядники бюджетних коштів (у даному випадку головним розпорядником є МВС, а ДСНС відповідальним виконавцем бюджетних програм) здійснюють платежі в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, планом асигнувань загального фонду бюджету та бюджетні асигнування щодо розрахунку посадових окладів з прожиткового мінімуму для працездатних осів, установленого законом на 1 січня календарного року, у 2021 році від головного розпорядника бюджетних коштів та відповідального виконавця бюджетних програм не надходили (такі видатки державного бюджету не були передбачені за відповідними бюджетними програмами). Представник відповідача зазначив, що нарахування грошового забезпечення проводилося відповідно до п.4 постанови КМУ №704 з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018р. (1762 грн.) шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт - 8 тарифний розряд (1,75); по-друге, Верховний Суд у справах №200/3757/20-а, №200/3774/20-а, №240/11952/19 сформував правовий висновок, який полягає у тому, що згідно постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений на 1 січня 2018 року; по-третє, Верховний Суд у постанові від 12.03.2018р. зразкової справи №802/2196/17-а сформував висновок згідно з яким застосування статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» виключає можливість включення до показника грошової величини бази обчисленні розміру пенсії у цілях перерахунку раніше запроваджених платежів (виплат), котрі не одержуються діючим військовослужбовцем. Також суд зазначив, що станом на 01.01.2023р. із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, в той час коли при обчисленні розмірів таких посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням для осіб цивільного захисту, які проходять таку службу, використовується показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018р., фактично матиме місце протиправна дискримінація щодо застосування розрахункової величини для обчислення складових грошового забезпечення стосовно діючих службовців; по-четверте, визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту згідно підходу, застосованому Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 02.10.2019р. у справі №804/215/18, а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови КМУ від 21.08.2018р. №103, проте, скасування судом цього пункту не відновлює раніше діючий порядок, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття «відновлення» чинності нормативно-правового акта чи окремих його норм, які у встановленому порядку втратили чинність. Відповідач звернув увагу, що «автоматичне» відновлення» судом положень постанови КМУ №704 не узгоджується з положеннями Указу Президента України від 10.06.1997р. за №503/97, рішеннями Конституційного Суду України в частині тлумачення змісту ст.58 Конституції України, а відтак, на переконання відповідача п.4 постанови КМУ №704 у первинній редакції, не набрав чинності тому у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає. Також відповідач вказав і на те, що відповідне рішення Уряду про зміну посадових окладів відповідної категорії військовослужбовців відсутнє, тому взяття відповідачем бюджетних асигнувань (визначення посадового окладу позивачки із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року) без відповідних бюджетних асигнувань буде вважатись здійсненням видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень та кваліфікуватись як порушення бюджетного законодавства. З приводу позовної вимоги позивачки щодо видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, то представник відповідача вказав, що АРЗ СП Головного управління (відповідач) належить до сфери управління ДСНС, безпосередньо підпорядковується Головному управлінню ДСНС у Дніпропетровській області (п.1.3, п.1.4 Статуту) та відповідно до п.3 постанови КМУ від 13.02.2008р. №45 такі довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені зі служби, якщо інше не передбачено цим Порядком. Щодо складових грошового забезпечення позивачки відображених у грошовому атестаті №05 та Довідки перед звільненням, які знаходяться у пенсійній справі позивачки в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, то їх правильність та згода з такими даними перед звільненням позивачкою підтверджено особистим підписом вищевказаного грошового атестату. За викладених обставин, відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій та неупереджено.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно копій довідок управління персоналом, наявних у справі, у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у черговій відпустці, ухвалою суду від 02.09.2025р. розгляд даної справи було продовжено на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 02.09.2025р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 02.09.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянка України ОСОБА_1 проходила службу на посаді фельдшера-рятувальника рятувального відділення групи рятувальних робіт аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСПС України у Дніпропетровській області про що свідчить зміст копії паспорту позивачки серії НОМЕР_1 , змістом копії Витягу із наказу №62 від 02.03.2022р. та не оспорюється учасниками справи.
Згідно змісту Витягу із наказу № 62 від 02.03.2022р. позивачка була звільнена зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпункту 2 (за віком) та була виключена з кадрів ДСНС 02 березня 2022 року.
04.12.2024р. представником позивача до відповідача було подано заяву про перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, починаючи з 29.01.2020р. по день звільнення грошового забезпечення відповідно до п.4 постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., а також видати їй довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії з урахуванням пункту 4 постанови КМУ №704 в редакції з 29.01.20920р. та подати її до відповідного ГУ ПФУ, що підтверджується змістом копія наведеної заяви, наявної у справі.
На звернення представника позивачки від 04.12.2024р., відповідачем листом №49-001-4839/49-0-03 від 24.12.2024р. було повідомлено позивачку про те, що з 29.01.2020р. при розрахунку її грошового забезпечення по день звільнення відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму чинного пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704; щодо видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії повідомлено, що АРЗ СП Головного управління належить до сфери управління ДСНС та безпосередньо підпорядковується ГУ ДСНС у Дніпропетровській області (п.1.3, п.1.4 Статуту) та відповідно до п.3 постанови КМУ від 13.02.2008р. №45 такі довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені зі служби, якщо інше не передбачено цим Порядком про що свідчить зміст наведеного листа, доданого до позову.
Разом з тим, позивачка у позові зазначила, що її грошове забезпечення (у тому числі, і грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, премії) за період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. було розраховане з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р. (1762 грн.), тоді як, такий розрахунок повинен був бути проведений відповідачем із величини прожиткового мінімуму на відповідний календарний рік, а саме: на 01.01.2020р. (2102 грн.), на 01.01.2021р. (2270 грн.) та на 01.01.2022р. (2481грн.).
З огляду на викладене, позивачка вважає, що вона має право, а саме:
- на нарахування та виплату грошового забезпечення та згаданих вище його складових за вказаний вище період із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним Законом України про Державний бюджет України станом на 01.01.2020р., на 01.01.2021р. та на 01.01.2022р. помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти згідно пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 15.01.2004р. №44;
- на видачу оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення із показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року згідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р.
У зв'язку з наведеним позивачка у позові просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо, а саме:
- не нарахування та не виплати їй в період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним Законом України про Державний бюджет України станом на 01.01.2020р., на 01.01.2021р. та на 01.01.2022р. помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти згідно пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 15.01.2004р. №44;
- відмову у видачі оновленої довідки позивачці про розмір її грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ №704, а також і зобов'язати відповідача вчинити певні дії, зокрема, здійснити перерахунок її грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум; видати позивачці оновлену довідку про розмір її грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача частково, виходячи з наступного.
Правові основи організації та діяльності державних органів цивільного захисту населення України від надзвичайних ситуацій, подій та інших небезпечних подій, її завдання та повноваження визначаються Кодексом цивільного захисту України» від 02.10.2012р. №5403-УІ (надалі - Кодекс ЦЗУ).
За приписами ст.101 Кодексу ЦЗУ визначено, що Служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Час проходження особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" - ст.127 Кодексу ЦЗУ.
У відповідності до вимог ст.115 Кодексу ЦЗУ передбачено, що Держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
А згідно ч.1 та ч.2 ст.125 Кодексу ЦЗУ встановлено, що Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно до пункту 1 Положення про ДСНС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015р. №1052, передбачено, що ДСНС належить до системи Міністерства внутрішніх справ України (МВС) і діяльність ДСНС спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.
Виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захист, а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні здійснюється згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 року №623, зареєстрованою в Мінюсті України 16.08.2018р. № 936/32388, який прийнятий відповідно до постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).
Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.
Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).
Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з яким розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, а також і у більш пізніших постановах від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22 та у п.95 постанови Верховного Суду від 11.01.2024р. у справі №400/3128/23.
При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. - 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. - 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2481 грн.
Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року щороку збільшувався.
При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021, 2022, роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.
А відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що у період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. позивачка мала право на отримання грошового забезпечення та усіх його складових, обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), на 01.01.2021р. (2270 грн.), на 01.01.2022р. (2481 грн.) виходячи з вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно до Законів України «Про Державний бюджет України» на 2020р., 2021р., 2022р.
При цьому, право позивачки на визначення її посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14, а не прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018р., передбачено і пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, яка діяла з 29.01.2020р.
Наведена правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, яка є обов'язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. грошове забезпечення позивачки з усіма його складовими (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) мало б обчислюватися відповідачем із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), станом на 01.01.2021р. (2270 грн.), станом на 01.01.2022р. (2481 грн.).
Так, судом вище було встановлено, що позивачка проходила службу у органах цивільного захисту на посаді фельдшера-рятувальника рятувального відділення групи рятувальних робіт аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, зокрема, у період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. (дата звільнення), що не заперечується учасниками справи.
Разом з тим, доказів застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 2020, 2021, 2022 роки при обчисленні відповідачем у спірний період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. грошового забезпечення позивачки та інших додаткових виплат згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р., матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
Навпаки, у відзиві на позов відповідачем було підтверджено факти нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення, розрахованого у спірний період із показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, тобто, із суми 1762 грн.
Зазначене свідчить про порушення відповідачем у спірний період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. пункту 4 Постанови КМУ №704, який діяв у редакції, чинній з 29.01.2020р. згідно з яким розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачці (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року та шляхом множення їх на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1-14 до постанови КМУ №704, слід визнати протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обгрунтованих підстав, належних, достатніх та допустимих доказів також не було надано, які б свідчили про правомірність вищенаведеної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. грошового забезпечення позивачки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, виходячи із встановлених вище судом обставин даної справи та аналізу чинного наведеного законодавства.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи відповідача з приводу того, що визнання нормативно-правового акту таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту, оскільки такі аргументи не спростовують висновків суду наведених вище та сформованої правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22 та від 11.01.2024р. у справі №400/3128/23.
Окрім того, дослідивши висновки Верховного Суду, викладені у справах №200/3757/20-а, №200/3774/20-а, №460/7602/20, №807/1332/17, №804/215/18 та інших, на які посилається відповідач у своєму відзиві, суд зазначає, що дані висновки не можуть застосовуватися судом у цій справі, оскільки вони сформовані не у подібних правовідносинах.
Також, відповідні висновки Верховного Суду, які наведені відповідачем, були прийняті Верховним Судом раніше та не підлягають застосуванню, з урахуванням того, що вже наявна правова позиція Верховного Суду, яка є сформованою у часі пізніше, а тому має пріоритет над попередніми (від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22 та від 11.01.2024р. у справі №400/3128/23).
З огляду на наведене, всі інші аргументи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин, пов'язаних з визначенням грошового забезпечення для перерахунку особам, звільненим зі служби, норми п.4 Постанови КМУ №704 в попередній редакції з 29.01.2020р. є неспроможними, спростовуються вищенаведеними доводами, судовою практикою Верховного Суду, тому і не заслуговують на увагу.
Також, судом критично оцінюються доводи відповідача стосовно посилання його на зміни до п.4 постанови КМУ №704, які були внесені постановою від 12.05.2023р. КМУ №481, де чітко зазначено, що розміри посадових окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. без прив'язки до прожиткового мінімуму, оскільки такі зміни були внесені 12.05.2023р., а відповідно, не можуть розповсюджувати свою дію на спірні правовідносини, які виникли раніше, а саме: в період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р., так як не мають зворотної дії в часі з урахуванням приписів ст.58 Конституції України, тому згадані доводи є неспроможними.
Тому, у даних правовідносинах правомірність зазначеної вище бездіяльності відповідача у встановленому законодавством порядку останнім жодними належними доказами не доведена.
Інші доводи та міркування відповідача, висловлені ним у відзиві на позов, не заслуговують на увагу суду, оскільки не спростовують наведених вище висновків суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) у період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до вимог пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не проведення нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) у період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. включно, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до вимог пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., відповідач порушив права та інтереси позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачці перерахунок грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) за період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. включно виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивачки виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачці перерахунок грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) за період з 29.01.2020р. по 02.03.2022р. включно виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки у наведеній частині.
В той же час, позовні вимоги позивачки в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 від 15.01.2004р. та спонукання відповідача при нарахуванні та виплаті їй грошового забезпечення із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. одночасно провести таку компенсацію, задоволенню не підлягають, з огляду на те, що ці позовні вимоги позивачки є передчасними, оскільки відповідний перерахунок і виплати грошового забезпечення у згаданому розмірі позивачці відповідачем ще не проведені, а відтак, приписи пункту 2 Порядку №44 від 15.01.2004р. з боку відповідача стосовно прав та інтересів позивача у цій частині позову ще не порушені, тому не підлягають судовому захисту в силу ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивачки в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у видачі оновленої довідки позивачці про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ №704 та зобов'язання відповідача видати таку довідку та подати її до відповідного ГУ ПФУ України, з огляду на наступне.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008р. №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992р. №393» (далі - Постанова КМУ № 45) довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
Як встановлено судом зі змісту Витягу із наказу Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області від 02.03.2022р. № 62 позивачку було звільнено зі служби цивільного захисту Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, що підтверджується копією цього Витягу із наказу, наявного у справі.
А отже, із аналізу встановлених вище обставин та приписів чинного законодавства слідує, що довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби.
Враховуючи наведене та те, що позивачку було звільнено зі служби цивільного захисту саме з Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, тому суд приходить до висновку, що саме цей орган уповноважений на видачу оновлених довідок про розміри грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, в силу п.3 Постанови КМУ №45.
А відтак, слід зробити висновок, що Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області - відповідач у даній справі, не наділений повноваженнями видачі вказаних вище довідок, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині позивачці слід відмовити.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав і для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачкою не надано з урахуванням того, що вона звільнена від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення), видача оновленої довідки згідно п.1, п. 13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до вимог пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., за період з 29.01.2020 року по 02.03.2022р. включно.
Зобов'язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (52070, Дніпропетровська область, Новоолександрівська сільська рада, Комплекс будівель і споруд №42-М, буд. 42 М, ЄДРПОУ 35165938) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 ) грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до вимог пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., за період з 29.01.2020 року по 02.03.2022р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва