01 вересня 2025 рокуСправа №160/5760/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.12.2024 №045750030320 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після досягнення нею віку 60 років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 10.12.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу наступні періоди роботи ОСОБА_1 , а саме: з 14.05.1984 по 27.07.1987 в комбінаті харчування Запсибметкомбината; з 03.03.1993 по 05.09.1996 в Акціонерному товаристві закритого типу «ДГС», код ЄДРПОУ 19313776; з 01.10.1996 по 04.01.2001 в Приватному підприємстві «АНСІ», код ЄДРПОУ 19306517.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач 10.12.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. 16.12.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням №045750030320 відмовило у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та повідомило про те, що до загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки, оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення трудової книжки; з 03.03.1993 по 05.09.1996 печатка не відповідає назві підприємства при прийомі; з 01.10.1996 по 04.01.2001 відсутня печатка на звільнення (ці періоди потребують уточнення) та з 14.05.1984 по 27.07.1987 відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за заначений період. На думку позивача, оскільки в неї наявні записи щодо періодів роботи в трудовій книжці, яка є основним документом для підтвердження стажу роботи, а відповідальність за правильність заповнення трудової книжки несе роботодавець, а не працівник, то вона має право на зарахування цих періодів до загального страхового стажу роботи. Позивачка не погодилась з таким рішенням відповідача-1, тому звернулась до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 28 лютого 2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Залучено до участі в адміністративній справі № 160/5960/25 у якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
14 березня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що 10.12.2024 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.12.2024 № 045750030320 відмовлено в призначенні пенси за віком згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року. За результатом розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії встановлено: необхідний вік для призначення пенсі 60 років; вік заявниці 60 років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); необхідний страховий стаж не менше 31 року; страховий стаж заявниці 25 років 0 місяців 24 дні. За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення трудової книжки (з 03.03.1993 по 05.09.1996 -печатка не відповідає назві підприємства при прийомі: з 01.10.1996 по 04.01.2001-відсутня початка на звільнення (ці періоди потребують уточнення), що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110. Також не зараховано періоди роботи в російській федерації з 14.05.1984 по 27.07.1987, оскільки відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період. Відповідно до статті 24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
24 березня 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1 в якій наведені аргументи щодо обґрунтованості позовних вимог, аналогічні, що зазначені у позовній заяві, а також позивач заперечує проти відзиву на позовну заяву та просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
18 квітня 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2 в якій наведені аргументи щодо обґрунтованості позовних вимог, аналогічні, що зазначені у позовній заяві, а також позивач заперечує проти відзиву на позовну заяву та просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
21 квітня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що 10.12.2024 року позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) особи, починаючи з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, мають право на призначення пенсії після досягнення віку 60 роки за наявності страхового стажу не менше 31 року. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 045750030320 від 16.12.2024 року, відмовлено в призначенні пенсії за віком за відсутності страхового стажу передбаченого законом. ГУ ПФУ в Харківській області відмовило позивачу в призначенні пенсії за відсутності необхідного страхового стажу не менше 31 року. Згідно наданих позивачем документів страховий стаж становить 25 років 0 місяців 24 дні. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення трудової книжки (з 03.03.1993 по 05.09.1996 - печатка не відповідає назві підприємства при прийомі; з 01.10.1996 по 04.01.2001 відсутня печатка на звільнення - ці періоди потребують уточнення), що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110. Період роботи в російській федерації з 14.05.1984 року по 27.07.1987 року не зараховано у зв'язку з тим, що відсутні підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період. Також відповідачем-2 на виконання ухвали суду від 28.02.2025 року було подано до суду належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
22 квітня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» представником позивача було подано заперечення на клопотання відповідача-2 про долучення доказів.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.12.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV.
У зв'язку з впровадженням екстериторіальності заяву було направлено для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та розглянуто ним.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750030320 від 16.12.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Рішення мотивоване тим, що необхідний вік становить: 60 років, вік заявника: 60 років; необхідний страховий стаж становить: не менше 31 року, страховий стаж заявника: 25 років 0 місяців 24 дні. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року від 24 до 34 років. Відповідно до Статті 24-1. Закону №1058: періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення трудової книжки (з 03.03.1993 по 05.09.1996 - печатка не відповідає назві підприємства при прийомі; з 01.10.1996 по 04.01.2001 відсутня печатка на звільнення ці періоди потребують уточнення), що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 р. №:58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110. Періоди роботи в російській федерації з 14.05.1984 по 27.07.1987 - відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період. Отже, відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком та не зарахуванням періодів роботи з 14.05.1984 по 27.07.1987, з 03.03.1993 по 05.09.1996, з 01.10.1996 по 04.01.2001 до страхового стажу, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років;
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з приписами статті 62 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Вказана правова позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду у цій категорії справ, зокрема викладена в Постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 307/3091/16-а, від 02.12.2021 у справі № 263/9464/16-а та інших, відповідно до якої - для надання документів на підтвердження наявного трудового стажу законодавцем встановлений алгоритм дій, що йдуть у певній послідовності. Зокрема, основним документом, що підтверджує трудовий стаж, визначено трудову книжку. За її відсутності черговим елементом для підтвердження стажу виступають: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За неможливості підтвердити наявний трудовий стаж будь-якими документами, законодавцем передбачено останній по черговості спосіб, а саме: встановлення трудового стажу на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивач у спірні періоди працювала (записи №№ 1-4, 10-17) (далі мовою оригіналу - рос.):
- 14.05.1984 принята в столовую №12 поваром 5 р. в Комбинат питания ЗЕМК (пр. №81 от 24.05.1984) (запис №1);
- 03.09.1984 переведена заместителем заведующего производством (пр. №130 от 29.08.1984) (запис №2);
- 08.08.1985 переведена технологом (пр. №102 то 19.08.1985) (запис №3);
- 27.07.1987 уволена по ст 31 КзОТ РСФСР (по собственному желанию) (пр. №249 от 27.07.1987) (запис №4);
- 03.03.1993 принята продавцом в магазин Таир в Научно производственную фирму «ДГС» (пр. №14 от 03.03.1993) (запис №10);
- 30.09.1994 переведена менеджером коммерческого отдела (пр. №46 от 30.09.1994) (запис №11);
- 23.04.1995 переведена начальником коммерческого отдела (пр. №23 от 23.04.1995) (запис №12);
- 05.09.1996 уволена по ст 38 КзОТ Украины (по собственному желанию) (пр. №42 от 05.09.1996) (запис №13);
- 01.10.1996 принята на работу продавцом в магазин ЧП «АНСИ» (пр. №60к от 01.10.1996) (запис №14);
- 20.09.1997 переведена на должность кладовщика (пр. №46-к от 27.09.1997) (запис №15);
- 03.05.1999 переведена на должность контролер-ревизор (пр. №36-к от 03.05.1999) (запис №16);
- 04.01.2001 уволена по ст 38 КзОТ Украины (по собственному желанию) (пр. №13-к от 03.01.2001) (запис №17);
Крім того в матеріалах справи наявна довідка №03 від 03.02.2025 року, видана Приватним підприємством «АНСІ» про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працювала з 01.10.1996р. (наказ №60-К від 01.10.1996р.) по 04.01.2001р. (наказ № 13-К від 03.01.2001 р.) на наступних посадах: продавець з 01.10.1996р. (наказ про прийом на роботу № 60-К від 01.10.1996p.); комірник з 20.09.1997р. (наказ на переведення №46-К від 27.09.1997p.); контролер-ревізор з 03.05.1999р. (наказ на переведення №36-К 03.05.1999р.) по 04.01.2001р (наказ на звільнення № 13-К від 03.01.2001р.).
Як встановлено судом, спірним рішенням відповідача-1, до загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової НОМЕР_1 оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення трудової книжки (з 03.03.1993 по 05.09.1996 - печатка не відповідає назві підприємства при прийомі; з 01.10.1996 по 04.01.2001 відсутня печатка на звільнення ці періоди потребують уточнення), що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 р. №:58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110. Періоди роботи в російській федерації з 14.05.1984 по 27.07.1987 - відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період.
Перевіряючи доводи сторін щодо наявності чи відсутності підстав для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи ОСОБА_1 , суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок на момент заповнення трудової книжки позивача (дата заповнення титульної сторінки 29.09.1982), було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, від 20.06.1974 № 162, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР (надалі - Інструкція № 162).
Відповідно до вказаної Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162: трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; в графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: "Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок; після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийняття на роботу (пункт 2.2 Інструкції №162).
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з пунктом 2.10 вищевказаної Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.12 зазначеної вище Інструкції, зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (свідоцтво про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я, по батькові та ін.) з посиланням на номер та дату цих документів. Вказані зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється попереднє прізвище, ім'я, по батькові чи дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства, установи, організації або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок "Про трудові книжки робітників і службовців" від 06.09.1973 №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні положення містяться в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301, згідно якого відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, згідно пункту 2.6 якої визначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Таким чином, Інструкцією від 20.06.1974 № 162 та Інструкцією від 29.07.1993 № 58, які були чинні на час внесення записів в трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , передбачено єдиний порядок внесення записів у трудових книжках, зокрема на титульному аркуші та у відповідних записах, в тому числі про звільнення.
Судом встановлено, що на першій сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 , завірено печаткою Комбінату харчування «Запсибметкомбинат».
Як встановлено судом, записи в трудовій книжці НОМЕР_1 , щодо трудової діяльності позивача, вчинені з дотриманням вимог відповідної інструкції.
Таким чином, з огляду на вказані вище положення Інструкції та Порядку, суд зазначає, що важливим для врахування відповідного періоду роботи особи до її страхового стажу, що дає право на пенсію, є наявність відповідних записів у трудовій книжці щодо такої роботи, а не якість оформлення трудової книжки працівника його роботодавцем.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17.
Водночас, в разі виникнення в пенсійного органу будь-яких сумнівів щодо вчинених записів в трудовій книжці, чинним законодавством передбачено право пенсійного органу витребувати первинні документи щодо таких записів.
Крім того, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Також, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, виявлені відповідачем-1 недоліки у заповненні трудової книжки ОСОБА_1 , при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірних періодів до стажу її роботи.
При цьому суд зазначає, що у трудовій книжці позивача у відомостях про роботу наявні відповідні записи про прийняття її на роботу у вищевказані підприємства та про звільнення з роботи, а також усі записи про звільнення ОСОБА_1 засвідчені підписами та скріплені печатками.
При цьому, відповідачі не ставлять під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про спірні періоди роботи позивача, їх приналежність.
Прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні цього періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення запису у її трудовій книжці відносно спірного періоду роботи, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Також відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або її періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відповідач - 1 протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди її роботи, відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 , зокрема періоди роботи з 03.03.1993 по 05.09.1996, з 01.10.1996 по 04.01.2001.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 14.05.1984 по 27.07.1987 в Комбінаті харчування «Запсибметкомбинат» з підстав відсутності підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку правомірності неврахування відповідачем-1 спірного періоду, суд зазначає, що, як вже було зазначено, згідно зі статтею 62 Закону №1788 та частиною першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить відомості про періоди роботи позивача з 14.05.1984 по 27.07.1987 (записи №№ 1 - 4 трудової книжки серії НОМЕР_1 ).
Відомостей щодо наявності недоліків зазначених записів у трудовій книжці відповідачем-1 в оскаржуваному рішенні не зазначено. При цьому, фактично позивачу відмовлено в зарахуванні зазначеного періоду, оскільки в цей період остання працювала у Російській Федерації (примітка суду - в спірний період СРСР) та в пенсійного фонду відсутні відомості щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат позивачу за зазначений період.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та Російська Федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
На час роботи позивача в Російській Федерації, Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач-1 повинен перевірити зазначений трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації, з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе, в тому числі Україна, яка була чинна на момент отримання позивачем спірного страхового стажу.
Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, доповнено Закон №1058-IV статтею 241 періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу.
За змістом частини 2 статті 24-1 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки позивачем не надавались відомості про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Тому при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно до приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 Російської Федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачами не може бути відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів її роботи у Російській Федерації (на території колишнього РСФСР).
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.12.2024 №045750030320, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю у останньої необхідного страхового стажу роботи на дату звернення, в частині не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи з 14.05.1984 по 27.07.1987, з 03.03.1993 по 05.09.1996, з 01.10.1996 по 04.01.2001, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_1 - є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цих рішень, та передчасною.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що оскільки рішення про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, належним відповідачем в частині зобов'язання зарахування спірного періоду до страхового стажу і повторного розгляду заяви про призначення пенсії, є саме - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Зважаючи на встановлення судом протиправності відмови відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 14.05.1984 по 27.07.1987, з 03.03.1993 по 05.09.1996, з 01.10.1996 по 04.01.2001, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , щодо зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії вищевказані періоди її роботи.
Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах: від 22 вересня 2021 року у справі №810/881/17, від 26.04.2021 у справі №820/3520/16, від 29.01.2021 у справі №646/6177/17, від 05.05.2021 у справі №826/6103/16 зроблено висновок, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникало необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Так, у рішеннях у справах Клас та інші проти Німеччини , Фадєєва проти Росії , Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути її заяву від 10.12.2024 року щодо призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та згідно з вимогами чинного законодавства.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню на користь останньої, шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області коштів у розмірі 484,48 грн. та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області коштів у розмірі 484,48 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: 61022, Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх код ЄДРПОУ 14099344), відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.12.2024 №045750030320 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), періоди роботи: з 14.05.1984 по 27.07.1987 в комбінаті харчування «Запсибметкомбината»; з 03.03.1993 по 05.09.1996 в Акціонерному товаристві закритого типу «ДГС», з 01.10.1996 по 04.01.2001 в Приватному підприємстві «АНСІ».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 10.12.2024 року про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та згідно з вимогами чинного законодавства.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: 61022, Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева