25 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 378/885/20
провадження № 51-979 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
представника потерпілих ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
засудженого ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Змістоскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
2. За вироком Ставищенського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року ОСОБА_9 засуджено за ст. 118 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
3. Вирішено питання щодо процесуальних витрат, цивільних позовів та речових доказів.
4. Київський апеляційний суд ухвалою від 24 грудня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 залишив без змін.
5. Суд визнав ОСОБА_9 винуватим в умисному вбивстві, вчиненому при перевищенні меж необхідної оборони за обставин, детально наведених у вироку.
6. Як установив суд, 09 квітня 2020 року близько 05 год. ОСОБА_9 разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_11 , перебуваючи у нежитловому приміщенні колишньої бойні, розташованої на території ТОВ «Любомир-3» по АДРЕСА_2, почув 3-4 хлопки схожих на постріли пістолета, після чого, включив світло в приміщенні. У цей час ОСОБА_12 почав бити скло у вікнах кімнати, в якій перебував ОСОБА_9 зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_11 ОСОБА_9 , попередивши, що якщо ОСОБА_12 не залишить цю територію, то він буде стріляти, почувши у відповідь погрозу «спалю живцем», пішов в іншу кімнату (душову), де дістав із металевого сейфа належну йому мисливську рушницю моделі «ТОЗ-54» 12 калібру серії НОМЕР_1 , яку спорядив двома патронами центрального бою 12 калібру з дробом № 4/0 (0000). Підійшовши з нею до вхідних дверей, захищаючи свої та свого неповнолітнього сина охоронювані законом права та інтереси, перевищуючи межі необхідної оборони, умисно, з метою захисту, здійснив один постріл, після якого, почувши крик, вийшов із приміщення і побачив ОСОБА_13 , який, як йому здалося, тримав у руці пістолет та кричав «уб'ю», здійснив другий постріл у бік останнього, спричинивши йому численні вогнепальні проникаючі поранення тулуба з ушкодженням внутрішніх органів, від яких настала смерть.
Вимогитаузагальненідоводиособи, якаподалакасаційнускаргу
7. У касаційній скарзі представник потерпілих, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
8. На обґрунтування свого прохання зазначає, що суд апеляційної інстанції:
- залишив поза увагою доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора і представника потерпілих щодо наявності суперечностей у вироку з приводу неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- не перевірив чи дійсно ОСОБА_9 перебував у стані необхідної оборони у момент вчинення кримінального правопорушення;
- не врахував, що знаряддям злочину була рушниця, кількість пострілів, характер і локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень та те, що ОСОБА_9 не намагався надати допомогу потерпілому;
- не звернув уваги на доводи представника потерпілих щодо:
- відсутності обставин, які би могли вказувати, що дії ОСОБА_13 могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди;
- достовірності версії обвинуваченого щодо погрози потерпілого вчинити підпал;
- обставин, із яких вбачається, що визначальним у поведінці ОСОБА_9 було не відвернення нападу на захист, а бажання саме спричинити шкоду потерпілому, що не є необхідною обороною;
- обставин, що підтверджують негативне ставлення обвинуваченого до ОСОБА_13 ;
- наявності суттєвих розбіжностей у показаннях засудженого та свідків - його сина та дружини під час досудового розслідування та судового розгляду, показань дружини засудженого, яка повідомила, що о 05:30 09 квітня 2020 року чоловік сказав їй, що вистрелив саме в ОСОБА_13 , а суд першої інстанції вказав, що стріляв у людину, без зазначення кого саме;
- обстановки за якої було здійснено повторний постріл у ОСОБА_13 , що спричинив його смерть, поведінки ОСОБА_9 після заподіяння поранень потерпілому;
- того факту, що висновки місцевого суду ґрунтуються виключно на показаннях ОСОБА_9 ;
- покладення в основу вироку суду припущень про неможливість уникнення подальшого насильства з боку потерпілого;
- неправильного вирішення цивільного позову.
9. Стверджує, що усупереч статей 2, 7 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний розгляд був формальним, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
10. На адресу Суду від захисника ОСОБА_8 надійшло заперечення на касаційну скаргу представника потерпілих, у якому він просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_9 - без зміни
Позиції учасників судового провадження
11. Представник потерпілих, потерпіла ОСОБА_6 та прокурор підтримали касаційну скаргу, засуджений та його захисник заперечували щодо її задоволення.
Мотиви Суду
12. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційнійскарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
13. Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
14. Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
15. Частиною 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
16. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
17. Оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення є завданням суду першої інстанції (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК).
18. Згідно зі ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
19. За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
20. Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
21.Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Відповідно до частини 3 цієї статті перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
22. Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
23. Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
24. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що органи досудового розслідування пред'явили ОСОБА_9 обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК, тобто за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
25. Допитаний у суді першої інстанції ОСОБА_9 не заперечував того, що внаслідок його дій настала смерть потерпілого ОСОБА_13 , однак не визнавав свою вину у вчиненні злочину. Стверджував, що тієї ночі він перебував зі своїм сином на території ТОВ «Любомир-3», куди можна потрапити через ворота, яких є двоє та які на ніч замикаються. Вночі вони з сином відпочивали та почули, що по території хтось ходить та гавкіт собак, надалі - п'ять хлопків, які були схожі на постріли із пістолета. Він увімкнув світло, сподіваючись, що люди, які проникли на територію, злякаються та втечуть, але навпаки, почали кидати чимось по вікнах, розбиваючи скло. Він попередив, що якщо не залишать територію, то буде стріляти, а у відповідь почув нецензурну лайку, яка закінчувалася словами «спалю живцем». Син злякавшись, почав плакати. Він сприйняв загрозу реально, оскільки у будинку на вікнах були решітки і у випадку підпалу вони із сином не зможуть вийти з приміщення. Не додзвонившись в поліцію, він сказав синові, щоб той продовжував телефонувати до поліції, а сам вийшов в кімнату (душову), де взяв з сейфу власну рушницю, підійшов до дверей, причинив їх і вистрелив вліво, при цьому вважав, що особа знаходиться справа, однак після пострілу почув крик, вийшов на двір і побачив нападника, який кричав, що вб'є. Він був без окулярів, на дворі була напівтемрява і він побачив, що нападник направив руку в його напрямку, в якій, як йому здалося, був предмет, схожий на пістолет. Він, не прицілюючись, вистрелив. Після пострілу він повернувся до будинку, звідки зателефонував до друзів та дружини і попросив викликати поліцію та швидку. Зазначив, що хто є потерпілим дізнався після того, як приїхали працівники поліції.
26. Місцевий суд також допитав низку свідків, зокрема ОСОБА_11 , який був очевидцем подій та фактично надав такі ж показання, які і ОСОБА_9 , за виключенням того, що він не бачив куди саме була просунута рушниця з якої вистрелив батько, також він повідомив, що висловлені потерпілим погрози сприйняв серйозно та злякався; ОСОБА_14 , яка з приводу цих подій повідомила, що вночі їй зателефонував колишній чоловік і попросив викликати поліцію, бо він вистрелив у людину, в кого саме не повідомляв. Пізніше, коли вона вже була на місці події, то по одягу впізнала, що то був ОСОБА_13 , оскільки він в тому ж одязі приходив до неї в магазин; ОСОБА_15 , який вказав, що 09 квітня 2020 року, близько 5 години ранку, до нього зателефонував ОСОБА_9 і повідомив, що він знаходиться на території ТОВ «Любомир», де на нього було здійснено напад і що він не може дозвонитися в поліцію, попросив викликати наряд поліції. Коли ОСОБА_9 вдруге зателефонував йому, то запитав чи викликав він поліцію і попросив викликати швидку медичну допомогу; ОСОБА_16 - власника автомобіля ГАЗ-53, який повідомив, що автомобіль тієї ночі перебував на території ТОВ «Любомир». Близько 9 ранку він приїхав на територію товариства і побачив свій автомобіль, в якому було розбите лобове скло та ліва фара, в кабіні і біля автомобіля лежали розбиті скляні пляшки; ОСОБА_17 - працівника оператора АЗС ТОВ «ГЛУСКО-РІТЕЙЛ», який повідомив, що у квітні 2020 року, точної дати не пам'ятає, в нічний час, перед ранком, на заправку заїхав ОСОБА_13 , з яким він знайомий, купив розпалювач вугілля і ще щось, чого він не пам'ятає, при цьому поводив себе схвильовано; ОСОБА_18 - касира в торговому залі на АЗС ТОВ «ГЛУСКО-РІТЕЙЛ», який повідомив, що точної дати він не пам'ятає, близько 4 год. ранку на АЗС на чорному мерседесі приїхав клієнт, який у магазині вів себе агресивно, оскільки був незадоволений цінами, купив розпалювач вугілля, вино та пепсі-колу, а виїхавши із АЗС, поїхав в напрямку м. Одеси.
27. Також суд дослідив фактичні дані, що містяться в письмових доказах, зміст яких наведений у вироку.
28. Таким чином, об'єктивно з'ясувавши всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, дослідивши, перевіривши та оцінивши відповідно до ст. 94 КПК надані стороною обвинувачення докази, суд дійшов висновку про наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ст. 118 КК. Покарання засудженому ОСОБА_9 суд призначив з огляду на вимоги статей 50, 65 КК.
29. Суд апеляційної інстанції в порядку ч. 3 ст. 404 КПК за клопотання прокурора безпосередньо дослідив ряд письмових доказів, що наявні у матеріалах кримінального провадження та не знайшов підстав для надання їм іншої оцінки, натомість погодився із оцінкою надаю місцевим судом та кваліфікацією дій ОСОБА_9 за ст. 118 КК.
30. Спростовуючи доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої, суд правильно зазначив, що показання обвинуваченого в частині реальності сприйняття погроз щодо підпалу підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими судом першої інстанції, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_11 , даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 від 22 квітня 2020 року. При цьому, суд послався на дані висновку судово-психіатричної експертизи № 52 від 14 серпня 2020 року, відповідно до якого у ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту ознак підвищеного фантазування, навіюваності, та примусу чи інших дій (чинників), які б могли здійснити вплив на зміст наданих показань не спостерігається.
31. Суд також послався на обстановку вчинення злочину та поведінку потерпілого, зазначивши, що подія трапилась на території приватного домоволодіння ОСОБА_9 . ОСОБА_13 проник на приватну, огороджену парканом, територію ТОВ «Любомир-3» 09 квітня 2020 року, близько 04 години 30 хвилин і почав кидати каміння у вікно нежитлового приміщення колишньої бойні, всередині якого перебували ОСОБА_9 із сином. При цьому потерпілий висловлював погрози, що спалить їх живцем. З огляду на час нападу, відсутність на території сторонніх осіб, віддаленість будівлі від інших населених приміщень, з урахуванням тієї обставини, що вказане нежитлове приміщення не мало іншого виходу, крім дверей, оскільки вікна забиті решітками, вказана обстановка могла давати привід ОСОБА_9 боятись за своє життя та життя неповнолітнього сина та сприймати погрози з боку потерпілого як реальні.
32. У частині здійснення телефонних дзвінків з метою виклику медичної допомоги та поліцейських, суд обґрунтовано зазначив, що показання обвинуваченого підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також даними, що містяться у протоколі огляду предмету від 16 квітня 2020 року (із фототаблицею), протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 26 червня 2020 року та описі речей і документів, які були вилучені від 26 червня 2020 року.
33. Таким чином, суд апеляційної на підставі сукупності доказів дійшов висновку, що місцевим судом правильно оцінені дії ОСОБА_9 , як такі, що відповідали вимогам частин 1, 2 ст. 36 КК щодо права особи на необхідну оборону з метою захисту охоронюваних законом своїх прав та інтересів шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди для припинення цього посягання. Разом із тим, урахувавши фактичні обставини справи, знаряддя злочину, характер, локалізацію та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_13 , що знаходяться у прямому причинному зв'язку із настанням його смерті, апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду про перевищення ОСОБА_9 меж необхідної оборони, та кваліфікацією його дій за ст. 118 КК. При цьому, Суд звертає увагу, що за змістом ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
34. З огляду на викладене, посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано знаряддя злочину, кількість пострілів, характер та локалізацію заподіяних ушкоджень, поведінку ОСОБА_9 одразу після вчинення пострілу, його негативне ставлення до потерпілого, бажання спричинити йому шкоду, а також про відсутність обставин, які могли вказувати про те, що дії ОСОБА_13 створювали реальну загрозу заподіяння шкоди, не ґрунтуються на матеріалах провадження та змісті судових рішень.
35. Щодо наявності розбіжностей у показаннях свідків - сина та дружини ОСОБА_9 наданих під час досудового розслідування і в суді, Суд зазначає, що відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Із технічного носія інформації вбачається, що у судових засіданнях 25 вересня та 04 грудня 2020 року суд безпосередньо допитав обвинуваченого та свідків, і саме ці показання були оцінені місцевим судом, з огляду на вимогу процесуального закону.
36. Колегія суддів зауважує, що допит свідків проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК, показання надані ними в суді під присягою, свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Будь-яких даних про звернення із заявами до правоохоронних органів про притягнення свідків до кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань, матеріали провадження не містять. Натомість, суд касаційної інстанції, враховуючи положення ст. 433 КПК, позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання про достовірність їх показань.
37. Посилання в касаційній скарзі на те, що другий постріл було здійснено прицільно, спростовується наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, зокрема, показаннями самого ОСОБА_9 , який і під час слідчого експерименту за його участю і в місцевому суді повідомив, що другий постріл був неприцільним. Надаючи оцінку показанням обвинуваченого у цій частині, місцевий суд взяв до уваги дані висновку судово-медичного експерта (судово-медичної експертної комісії) № 101/К від 09 жовтня 2020 року, відповідно до якого на запитання «Чи відповідають надані показання підозрюваним ОСОБА_9 на слідчому експерименті від 22 квітня 2020 року об'єктивним даним механізму проведення пострілів встановленому в ході проведення цієї експертизи?» експерти вказали, що «… в частині кількості та ймовірної відстані пострілів в цілому відповідають об'єктивним даним механізму проведення пострілів встановленому в ході проведення цієї експертизи…». Будь-яких інших даних на підтвердження доводів касаційної скарги представника потерпілих щодо спрямованості та прицільності пострілу, матеріали кримінального провадження не містять.
38. Не знайшли свого підтвердження і посилання представника потерпілих в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_9 під час здійснення другого пострілу знав про те, що поранив потерпілого. Так, відповідно до показань, наданих обвинуваченим 25 вересня 2020 року в судовому засіданні місцевого суду, він не зрозумів, що потерпілий був поранений внаслідок першого пострілу, оскільки той говорив, погрожував, що вб'є та присів.
39. Апеляційний суд також надав відповідь на доводи представника потерпілої щодо необхідності збільшення розміру моральної шкоди та, з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, а також доведених переживань з боку потерпілих, не знайшов підстав для їх задоволення. Цивільний позов вирішено судом із дотриманням положень КПК.
40. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, представник потерпілих у касаційній скарзі не навів.
41. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування ухвали апеляційного суду, про що йдеться в касаційній скарзі представника потерпілих, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови буде проголошено 01 вересня 2025 року о 12:25 годині.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3