01 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 454/3459/24
провадження № 51-3384ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 на вирок Сокальського районного суду Львівської області
від 01 травня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 червня
2025 року в кримінальному провадженні № 12024141150000565 щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , раніше
не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 червня
2025 року, ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК
до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
Вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 20 червня 2024 року приблизно о 14:05, керуючи технічно справним автомобілем марки «Renault Kangoo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїжджою частиною автодороги Т-1404 сполучення м. Червоноград - м. Белз -
м. Рава-Руська, в межах с. Острів Шептицького району Львівської області
в порушення пунктів 1.2, 1.3, 1.5, 1.10, пп «б» та «д» п. 2.3, п. 12.4, пп «б» 12.9, пп «б» п.14.2 перевищив допустиму максимальну швидкість руху, проявив неуважність та неналежно оцінив дорожню обстановку, проігнорував вимоги дорожньої
розмітки 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху, приступив до виконання маневру обгону попутно їдучих транспортних засобів, серед яких був автомобіль марки «Opel Vectra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з причепом марки «ПГМФ-8302», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який по ходу свого руху з увімкненим покажчиком лівого повороту приступив до виконання маневру повороту ліворуч
на ґрунтову дорогу, під час чого зіткнувся з вказаним автомобілем під керуванням ОСОБА_7 , внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження
за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржені судові рішення в частині призначеного покарання шляхом його пом'якшення, а саме виключити з вироку посилання на застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди, на його думку, не врахували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, дані про його особу, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, щиро розкаявся, добровільно відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, а також те,
що сам потерпілий заявив, що жодних претензій до обвинуваченого не має, просив суворо його не карати, не обирати покарання, пов'язане з реальним позбавлення волі, та не позбавляти права на керування транспортними засобами. Вказує,
що суд не врахував та не надав жодної оцінки доказам сторони захисту
щодо характеризуючих даних на обвинуваченого, зокрема, що ОСОБА_5 є особою молодого віку, студентом Львівського національного університету природокористування та працівником у ФОП ОСОБА_8 , де здійснює свою діяльність на посаді водія автотранспортних засобів, що є єдиним джерелом його доходу. Також, вважає, що суд безпідставно не надав жодної оцінки волонтерській діяльності ОСОБА_5 , який з 2022 року по теперішній час займається активною волонтерською діяльністю, надає систематичну допомогу як Збройним Силам України, так і цивільному населенню, яке постраждало внаслідок бойових дій,
при цьому, використовуючи транспортний засіб як водій, на постійній основі доставляє спорядження, тактичну медицину та ліки, технічні засоби, продукти харчування та засоби гігієни у Харківську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську та Одеську області. Стверджує, що застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у цьому випадку є недоцільним та матиме виключно негативні наслідки як для ОСОБА_5 , так й для його роботодавця та громадської організації, а також є надмірно суворим, не відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, є непропорційним і таким, що не відповідає меті покарання і справедливому балансу інтересів. Також вказує на не врахування судами усталеної практики Верховного Суду щодо можливості не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Доводи захисника щодо можливості незастосування до його підзахисного
додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_5 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, наслідки та обставини вчиненого злочину (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності); дані про особу винного, а саме те, що він раніше не судимий, його вік, матеріальний та сімейний стан, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання та роботи, позитивної характеристики за такими; зміст досудової доповіді, відповідно до якої обвинуваченого може бути виправлено без ізоляції від суспільства; а також обставини, які пом'якшують покарання, якими визнав є щире каяття та відшкодування шкоди, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
З урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності суд дійшов висновку
про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі та звільнення від відбування зазначеного покарання з випробуванням на підставі
ст. 75 КК.
Водночас, суд призначив ОСОБА_5 і додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5
за апеляційною скаргою, у тому числі захисника ОСОБА_4 , доводи якої
є аналогічними доводам його касаційної скарги, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши
в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому суд зауважив, що питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності у кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Як зазначив суд апеляційної інстанції в ухвалі, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, характер допущенних обвинуваченим ОСОБА_5 порушень Правил дорожнього руху та їх наслідки, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду про призначення обвинуваченому за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами відповідає у повній мірі вимогам статей 50,
65 КК.
При цьому колегія суддів врахувала, що згідно даних досудової доповіді органу пробації, хоча і встановлено, що ризики вчинення обвинуваченим повторно кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі окремих осіб, оцінюються як низькі, однак ця доповідь містить дані про те, що згідно інформації з ВП № 2 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області від 08 листопада
2024 року ОСОБА_5 притягувався 15 червня 2024 року до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення водіями т/з встановлених обмежень швидкості руху та порушення інших ПДР.
Також колегія суддів взяла до уваги те, що обвинувачений є особою молодого віку, працездатний, неодружений та не має на утриманні осіб, а тому той факт, що він працює водієм та здійснює волонтерську діяльність не може бути враховано як обставини, які, з огляду на встановлене, дають підстави для не призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК.
Щодо позиції потерпілого у частині недоцільності призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то така, як зауважив суд, судом враховується, однак, з огляду на дискреційні повноваження суду, не є вирішальною, і при призначенні особі покарання суд має брати до уваги передбачені законом обставини та дані
у їх сукупності.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що призначене місцевим судом ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді 3 років позбавлення волі
з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік у повній мірі відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
З вищенаведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,
419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржуваних рішень внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування можливості незастосування до ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
При цьому доводи касаційної скарги захисника, в тому числі і його посилання
на практику Верховного Суду у подібних справах, не спростовують правильності рішення судів попередніх інстанцій з урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності щодо необхідності призначення засудженому ОСОБА_5 додаткового покарання.
Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,
які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, касаційна скарга не містить.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження
за його касаційною скаргою на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 01 травня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду
від 30 червня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3