27 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 159/3139/21
провадження № 51-2244км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 березня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22021030000000007, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ковельський міськрайонний суд Волинської області вироком від 30 червня 2023 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці без конфіскації майна.
Також суд вирішив питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; запобіжного заходу; арешту майна; речових доказів; процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК, а саме у розповсюдженні матеріалів із закликами до дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за таких обставин.
24 листопада 2020 року ОСОБА_7 , перебуваючи в м. Ковелі Ковельського району, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, усупереч положенням статей 2, 69, 72, 73, 132 Конституції України, використовуючи акаунт « ОСОБА_7 », за допомогою власного мобільного телефону марки «Samsung А11» (ІМЕІ НОМЕР_1 ), в якому містилися флешкартка «SanDiskUltra» об'ємом 16 Gb та дві сім-картки операторів мобільного зв'язку «Кyivstar» з абонентським номером НОМЕР_2 і « Lifecell » з абонентським номером НОМЕР_3 , з метою доведення до відома необмеженої кількості користувачів мережі «Facebook», які її відвідували (відвідуватимуть) розмістив у створеній інтернет-спільноті «ІНФОРМАЦІЯ_4» текстову публікацію (матеріал) під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка починається словами: «Протоиерей ОСОБА_10 - священнослужитель Русской православной церкви ....», і завершується: « ... Будем ждать от Бога благих перемен, будем уверни. », у тексті якої міститься висловлювання: «Поєтому, чтобьі наступил мир и прекратилось кровопролитие, Донбасс должен стать русским, его нужно присоединить к России. И єто присоединение неизбежно в ближайшем будущем». Ця публікація містить публічні заклики до зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, була доступною для загального ознайомлення всіх користувачів мережі, які відвідували сторінку спільноти, та сповіщення стосовно неї автоматично надійшло всім користувачам мережі «Facebook», що були підписані на публікації цієї спільноти.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 24 березня 2025 року частково задовольнив апеляційну скаргу засудженого, змінив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 і призначив останньому покарання за ч. 1 ст. 110 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді пробаційного нагляду на строк 4 роки 6 місяців із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_7 та юридичної кваліфікації його дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За твердженням прокурора, апеляційний суд, порушивши вимоги п. 2 ч. 1 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не навів належних мотивів щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 місцевим судом покарання, а також не обґрунтував необхідності застосування положень ст. 69 КК.
Також цей суд, як зазначає сторона обвинувачення, не вказав переконливих підстав для висновку про наявність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
На переконання касатора, дані, наведені апеляційним судом (визнання винуватості, щире каяття, наявність на утриманні малолітньої дитини, участь у благодійних зборах та донатах на потреби Збройних Сил України (далі - ЗСУ), хоч і характеризують ОСОБА_7 у загальносоціальному плані, однак жодним чином не свідчать про істотне зниження ступеня тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення саме на час його вчинення.
Прокурор також звертає увагу на те, що факт народження дитини не характеризує ставлення засудженого до вчиненого діяння, не підтверджує щирого каяття, спокути чи інших дій, спрямованих на пом'якшення наслідків злочину, а є лише об'єктивною зміною в особистому житті ОСОБА_7 , яка не має правового значення відповідно до вимог ст. 66 КК.
Крім того, прокурор указує на помилковість висновків апеляційного суду стосовно врахування щирого каяття та визнання винуватості ОСОБА_7 як обставин, що пом'якшують йому покарання.
На думку сторони обвинувачення, апеляційний суд неналежно врахував, що інкриміноване засудженому кримінальне правопорушення є злочином проти основ національної безпеки України, має особливо високу суспільну небезпечність для держави та громадян і спричиняє істотну шкоду у вигляді порушення територіальної цілісності України.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення.
Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 заперечили стосовно задоволення касаційної скарги прокурора та висловили аргументи про безпідставність цієї скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновку суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, інкримінованого йому, установлених місцевим судом обставин, а також правильності кваліфікації дій за ч. 1 ст. 110 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.
За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, та положення закону, якими він керувався. Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування апеляційним судом положень ч. 1 ст. 69 КК,що призвело до призначення ОСОБА_7 м'якого покарання, колегія суддів уважає слушними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Так, згідно з ч. 1 ст. 69 КК (у редакції, чинній на момент скоєння засудженим кримінального правопорушення) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків, визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_7 , урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до нетяжких злочинів; обставини його скоєння (форму винуватості, мотив і мету, спосіб та стадію вчинення), а також наслідки; дані про особу засудженого, котрий раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його вік, матеріальний і сімейний стан, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання та характеристику. Крім того, суд не встановив обставин, що пом'якшують або обтяжують його покарання.
З урахуванням наведених вище відомостей суд дійшов висновку про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці без конфіскації майна.
ОСОБА_7 не погодився з вироком суду і подав апеляційну скаргу. У ній, посилаючись, зокрема, на невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через суворість, просив змінити вирок місцевого суду та на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК та змінив вирок у частині призначеного покарання.
На обґрунтування цього висновку апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, під час призначення засудженому покарання, належним чином не врахував усіх обставин справи, зокрема того, що кримінальне правопорушення належить до категорії нетяжких, ОСОБА_7 раніше не судимий, уперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліках у нарколога чи психіатра не перебуває, має міцні соціальні зв'язки, а саме: постійне місце реєстрації та проживання, де мешкає разом із дружиною і дочкою ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), характеризується виключно позитивно як особа, що неодноразово брала участь у благодійних зборах на допомогу ЗСУ, а також у забезпеченні житлом військовослужбовців на території громади. Крім того, суд апеляційної інстанції установив нові обставини, зокрема позицію засудженого щодо вчиненого, який підтвердив свою винуватість і щиро розкаявся. Ці обставини, а також наявність на вихованні й утриманні засудженого малолітньої дитини, участь у зборах на благодійні допомоги та донати для ЗСУ апеляційний суд визнав такими, що пом'якшують ОСОБА_7 покарання і є підставами для призначення йому за ч. 1 ст. 110 КК більш м'якого виду основного покарання.
Однак колегія суддів уважає зазначені висновки апеляційного суду непереконливими.
За частиною 1 ст. 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м'яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідне кримінальне правопорушення, виключно за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом'якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Сукупність вказаних вище обставин, а також дані про особу, які належним чином характеризують винуватого, є підставою до застосування положень ст. 69 КК. Призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, де зміст поняття «явно несправедливе покарання» охоплює не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, що вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним законом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене для досягнення його цілей, враховуючи обставини, що пом'якшують покарання, та дані про особу винного.
Отже, підставою призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як учинений злочин, так й особу винного і мають ураховуватися в сукупності. Водночас принаймні одна з установлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
У цій справі апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді пробаційного нагляду, послався на наявність обставин, що пом'якшують покарання (визнання винуватості засудженим, його щире каяття, наявність на утриманні малолітньої дитини, участь у благодійних зборах та наданні допомоги ЗСУ), водночас не обґрунтував, яким чином вони істотно знижують ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення.
На переконання колегії суддів, наявність у засудженого на утриманні малолітньої дитини та його участь у благодійних заходах на підтримку ЗСУ не стосуються обставин учинення кримінального правопорушення та жодним чином не перебувають у причинному зв'язку із вчиненим, а, як слушно зазначив прокурор, характеризують засудженого лише в загальносоціальному плані.
Крім того, в оскарженому судовому рішенні належно не обґрунтовано висновку про те, що досягнення мети покарання, визначеної приписами ст. 50 КК, може бути забезпечено саме застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу, зокрема превенції і виправлення.
Виправлення засудженого є таким впливом покарання на його свідомість, за допомогою якого усуваються негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення. Воно виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, у нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженого покарання в його особистості відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним суспільно небезпечної дії.
У контексті наведених положень переконливого обґрунтування застосування ст. 69 КК, в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 цього Кодексу, оскаржене судове рішення не містить.
Беручи до уваги викладене вище, Верховний Суд вважає, що вид і розмір покарання, призначеного ОСОБА_7 апеляційним судом, не знайшли належного обґрунтування з урахуванням вимог статей 50, 65, 69 КК.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки в ній належно не обґрунтовано застосування положень ст. 69 КК, про що слушно зазначає прокурор у касаційній скарзі, тому ця скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене в цій постанові та в разі встановлення тих самих обставин, які установив суд під час призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, це покарання необхідно вважати таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості і є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3