02 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/1561/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2025
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2025
у справі № 904/1561/25
за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця"
до приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"
про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми боргу,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", відповідач) про стягнення інфляційних втрат у сумі 4 089,51 грн та 3% річних у сумі 1 949,00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2025 у справі № 904/1561/25 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 172,77 грн, інфляційні втрати у сумі 549,87 грн та судовий збір у розмірі 289,89 грн; в іншій частині позову відмовлено.
АТ "Українська залізниця" 21.08.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2025 у справі № 904/1561/25, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Перевіривши матеріали касаційної скарги АТ "Українська залізниця" у справі № 904/1561/25, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Позов подано у 2025 році. Предметом позову у справі № 904/1561/25 є стягнення у сумі 6 038,51 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що АТ "Українська залізниця" посилається на обставини справи та на випадок передбачений підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; також скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; разом з тим посилається на низку аналогічних справ розглянутих господарським судом Дніпропетровської області та залишених без змін постановами апеляційного господарського суду, після перегляду рішень у апеляційному порядку.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; при цьому, не вказує жодної справи, яка б містила у собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій) та приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій).
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При цьому визначення підстави касаційного оскарження судових рішень передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) є підставою касаційного оскарження судових рішень, тоді як можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить від зазначення виключних випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та їх належних обґрунтувань.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", цю категорію справ.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2025 у справі № 904/1561/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2025 у справі № 904/1561/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов