8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" вересня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2396/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства "Добропіллявугілля-видобуток" (пр.Шевченка, буд. 2, м. Добропілля(з), Донецька обл., 85001; код ЄДРПОУ 43895975)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертєхпром" (вул. Індустріальна, буд. 15а, м. Харків, 61106; код ЄДРПОУ 43694187)
про стягнення 51600,00 грн
без виклику учасників справи
Державне підприємство "Добропіллявугілля-видобуток" 14.07.2025 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертєхпром" про стягнення з відповідача на свою користь збитків у розмірі суми ПДВ - 51600 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем, в порушення вимог чинного законодавства, не вчинив дій, спрямованих на здійснення реєстрації податкової накладної протягом встановленого строку, через що позивач позбавлений права на отримання податкового кредиту.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.07.2025 позовну заяву Державного підприємства "Добропіллявугілля - видобуток" прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/2396/25; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Вказаною ухвалою відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Проте, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався, відзив на позовну заяву не надав.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 17.07.2025 двічі була надіслана на адресу відповідача (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), проте обидва рази повернута до господарського суду без вручення адресатові у зв'язку з його відсутністю за вказаною адресою.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем) належить до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Також суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст 6 ГПК України, юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку, що не було зроблено відповідачем.
На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно з ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
15.02.2023 між Державним підприємством "Добропіллявугілля-видобуток" (покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертєхпром" (постачальник, відповідач у справі) було укладено Договір № 241-23 ШУД про закупівлю товару за результатами торгів № UA-2023-01-16-004262-а, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення: ДК 021:2015:43610000-2 - Частини бурильних машин (далі - "продукція"), в асортименті, кількості, в термін, за ціною і за якісними характеристиками, погодженими сторонами в цьому Договорі і Специфікаціях, що є невід'ємними частинами до цього Договору. Покупець зобов'язався прийняти і оплатити продукцію, що поставляється у його власність, відповідно до умов цього Договору.
Як вбачається зі Специфікації до Договору № 241-23 ШУД від 15.02.2023, поставці підлягає продукція загальною вартістю, з ПДВ, - 619 200,00 грн, з яких ПДВ 20% складає 103 200,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 2718 від 03.03.2023, позивачем було оплачено товар на суму 309 600,00 грн, з яких ПДВ 20% складає 51 600,00 грн.
В подальшому відповідачем здійснено поставку продукції, що підтверджується накладними № 1 від 09.04.2023 та № 2 від 08.05.2023.
Як вбачається з видаткових накладних, платіжних інструкцій, виписки з банку, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято продукцію згідно з Договором, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Як вказує позивач, йому стало відомо, що відповідачем подано на реєстрацію відповідні податкові накладні.
Проте, рішенням контролюючого органу реєстрація податкових накладних зупинена у зв'язку з тим, що відповідач "відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку".
Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення то варів/по слуг.
Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України, до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п. 4-5 Порядку прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 520 від 12.12.2019, у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі.
Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання (строк протягом якого повинна бути зареєстрована податкова накладна), відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування (абзац перший пункту 6 Порядку № 520).
При цьому, хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання такого обов'язку фактично завдає позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зокрема, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України є порушення зобов'язання встановлені договором або законом.
При цьому, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
Умовами покладення відповідальності на винну сторону є: наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками.
У даному випадку відповідачем не вчинено належних дій, спрямованих на здійснення реєстрації податкової накладної за результатами надходження коштів в рахунок оплати за Договором № 241-23 ШУД від 15.02.2023 протягом встановленого строку, внаслідок чого позивач позбавлений права на отримання податкового кредиту. Тобто бездіяльність відповідача призвела до завдання позивачу збитків у розмір неотриманого податкового кредиту - 51 600 грн.
З огляду на викладене, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача (відповідач встановленого Податковим кодексом України обов'язку щодо реєстрації податкової накладної не виконав, не вжив заходів щодо скасування зупинки реєстрації податкових накладних) та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками позивача.
Тобто, наявні всі умови складу правопорушення.
Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.
В постанові від 31.01.202 у справі № 904/72/22 Верховний Суд дійшов висновку про наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні і неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливістю зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача.
Подібні ж правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 по справи № 908/1568/18, та в постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21.
У постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21, від 31.01.2023 у справі № 904/72/22, від 19.04.2023у справі № 906/824/21, підставами стягнення збитків є встановлення судами фактів порушення господарського зобов'язання, передбаченого договором (відсутність реєстрації в ЄРПН податкової накладної на суму ПДВ, передбачену договором).
Факт порушення відповідачем строків складення та реєстрації податкової накладної підтверджується матеріалами справи. Відтак, у даному випадку наявні законні підстави для стягнення з відповідача збитків у судовому порядку.
За таких обставин, позовні вимоги Державного підприємства "Добропіллявугілля-видобуток" є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертєхпром" (вул. Індустріальна, буд. 15а, м. Харків, 61106; код ЄДРПОУ 43694187) на користь Державного підприємства "Добропіллявугілля - видобуток" (пр.Шевченка, буд. 2, м. Добропілля(з), Донецька обл., 85001; код ЄДРПОУ 43895975) - суму збитків у розмірі 51 600,00 грн; витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено "02" вересня 2025 р.
Суддя Н.М. Кухар