Справа №: 486/1622/25 Провадження № 2/486/1199/2025
про відмову у відкритті провадження у справі
29 серпня 2025 року м. Південноукраїнськ
Суддя Південноукраїнського міського суду Миколаївської області Волощук О.О., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, встановлення факту самостійного виховання дитини,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, встановлення факту самостійного виховання дитини.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить:
- визначити місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її батьком позивачем ОСОБА_1 , за його місцем проживання та залишити дитину на його утриманні, самостійному вихованні;
- встановити той факт, що позивач ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В позові зазначає, що після розлучення з відповідачкою у 2020 році, їх спільна дочка залишилася проживати за усною домовленістю сторін, з батьком. Відповідач участі у вихованні та утриманні дитини участі не приймає, тривалий час хворіє на психічний розлад. Зазначає. що визначення місця проживання та факту одноособового виховання та утримання неповнолітньої доньки має юридичне значення та впливає на його права та інтереси його малолітньої дочки. Встановлення даного факту необхідно заявнику для облаштування життя та розвитку дитини в безпечних умовах, оскільки через військову агресію російської федерації на території України введено воєнний стан, проходять бойові дії, та з метою подальшого захисту його прав та представлення законних інтересів дочки за умови проживання її матері в іншій країні. Без згоди матері дитини заявник не може належним чином дбати про фізичний розвиток дочки, стан здоров'я, зокрема відправити на оздоровлення або лікування в іншу країну. Також, в умовах війни, безліч питань виникають під час освітнього процесу, оформлення відповідних документів, заяв, що вимагаються закладами освіти, дитячими оздоровчими чи розважальними центрами.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Наведений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Отже, спираючись на наведений правовий висновок суду касаційної інстанції, який у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковим для врахування при розгляді даної цивільної справи, суд дійшов висновку, що позивачем у цивільній справі заявлено позовну вимогу про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, яка не може бути належним та ефективним способом захисту, оскільки не може утворювати собою самостійний предмет доказування у справі, а навпаки може бути лише складовою іншого предмета доказування, певною фактичною обставиною, одним із обґрунтувань позовних вимог у спорі між сторонами щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Крім того, у постанові від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.
Так, документами (доказами), що підтверджують самостійне виховання батьком дитини можуть бути: довідки, листи, акти, інша інформація установ та організацій, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, рішення суду про визнання матері дитини безвісно відсутньою, рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком, нотаріально посвідчений договір між батьками, яким визначене місце проживання дитини з батьком, тощо.
Також, чинним законодавством передбачена можливість звернення до державних органів та інших закладів чи установ від імені та в інтересах дитини одним із батьків, зокрема з тим, з ким вона проживає, при цьому додатково рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини не вимагається.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини наявністю рішення суду про встановлення факту, який просить заявник.
Крім цього, слід зазначити, що норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. У разі відмови заявнику в прийнятті певних документів, якими він підтверджує наявність відповідних обставин чи в прийнятті певного рішення, заявник має право оскаржити такі дії чи рішення до суду. А суд може за наявності достатніх правових підстав, визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Тобто, вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями тощо, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Крім того, згідно зі ст. 12 ч. 1 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з дитиною. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
З урахуванням вищевикладеного, позовна вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дитини разом з позивачем.
Стаття 160 СК України передбачає право батьків на визначення місця проживання дитини. При цьому частиною третьою цієї статті Кодексу визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Вказана норма також узгоджується з положеннями ст. 29 ЦК України, зокрема, з її другою частиною, відповідно до якої фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання.
При цьому, ч. 1 ст. 161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Статтею 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Таким чином, нормами ст. 161 СК України передбачено вирішення спору між батьками в судовому порядку лише щодо місця проживання малолітньої дитини, тобто яка, відповідно до ч. 2 ст. 6 СК України, не досягла чотирнадцяти років.
Зі змісту позову та долучених до нього матеріалів вбачається, що позивач ставить питання про визначення місця проживання дитини дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій на момент звернення до суду (27.08.2025) з даним позовом, виповнилось повних 14 років.
Отже, в судовому порядку за позовом одного із батьків не підлягає вирішенню питання про визначення місця її проживання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищенаведене у відкритті провадження, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 186 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, встановлення факту самостійного виховання дитини.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня складення ухвали.
Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею.
Суддя О.О. Волощук