01 вересня 2025 року Справа № 915/344/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬКРАНТРАНС", вул. Дунаєвського, буд. 1, м. Одеса, 65069 (код ЄДРПОУ 41657337)
до відповідача Дочірнього підприємства "Очаківське об'єднання санаторно-курортних закладів" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", вул. Курортна, буд. 29, м. Очаків, Миколаївська область, 57500 (код ЄДРПОУ 02651084)
про стягнення коштів в сумі 378 628, 29 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬКРАНТРАНС" з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Дочірнього підприємства "Очаківське об'єднання санаторно-курортних закладів" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця": 226 000, 00 грн. - заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги; 127 161, 50 грн. - інфляційних нарахувань; 25 466, 79 грн. - три відсотки річних.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме: 25 000, 00 грн. - витрат на правничу допомогу та 4 543, 54 грн. - витрат по сплаті судового збору.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.
Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 10.03.2025, надіслана на адресу відповідача Дочірнього підприємства "Очаківське об'єднання санаторно-курортних закладів" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи; інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон та/або адреса електронної пошти (п. 10, 18 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
В рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)
В рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Судом також враховано, що відповідачем в порушення ст. 6 ГПК України не зареєстровано електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги № 15/02-2021/1 від 15.02.2021, який укладено шляхом обміну електронною поштою підписаними примірниками договору, а саме зобов'язання щодо своєчасного повернення суми отриманої поворотної фінансової допомоги в сумі 226 000, 00 грн. у строк, передбачений умовами п. 2.2, 3.1 договору, внаслідок чого виникла заборгованість у спірній сумі.
За порушення виконання грошового зобов'язання з повернення суми поворотної фінансової допомоги позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 11, 204, 256, 261, 509, 526, 530, 610, 612, 625, 627, 628, 629, 631, 639, 1046, 1049, п. 12 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, ст. 173, 175, 193, п. 7 "Прикінцевих положень " ГК України, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", ст. 19, 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2" №211 від 11.03.2020, Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, судовою практикою та умовами договору.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідачем не подано суду відзиву на позовну заяву в порядку ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
11.02.2021 відповідач звернувся до позивача з листом, який направив електронною поштою та в якому зазначив реквізити для укладення договору, що підтверджується скріном екрану сторінки електронної пошти.
15.02.2021 між ДП «Очаківське об'єднання санаторно-курортних закладів" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (позичальник) та ТОВ «ПІВДЕНЬКРАНТРАНС» (позикодавець) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 15/02-2021/1 від 15.02.2021, відповідно до умов якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику поворотну фінансову допомогу в розмірі 226 000, 00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (п. 1.1 договору).
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Судом встановлено, що договір підписано шляхом обміну електронною поштою підписаними примірниками договору, що підтверджується скріном екрану сторінки електронної пошти, а саме: адреса електронної пошти відповідача - 0933353070@ukr.net та адреса електронної пошти - позивача - pkt_officebuh@ukr.net.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.2 договору поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (відповідно до ст. 14.1.257 ПК України).
Відповідно до п. 2.1 договору поворотна фінансова допомога надається шляхом перерахування в безготівковому порядку суми, визначеної в п. 1.1. цього Договору на рахунок Позичальника, з дня укладення цього Договору.
Відповідно до п. 2.2 договору термін, на який надається поворотна фінансова допомога позичальнику, визначається строком до 01.06.2021 року.
Відповідно до п. 2.3 договору термін, зазначений у п. 2.2. цього Договору, може бути продовжений за згодою сторін на підставі договору про внесення змін та доповнень.
Відповідно до п. 3.1 договору після закінчення терміну, зазначеного в п. 2.2. договору, позичальник зобов'язаний повернути суму отриманої поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до п. 3.2 договору поворотна фінансова допомога повертається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позикодавця в безготівковому порядку.
Відповідно до п. 4.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену договором і діючим в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання, чи неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Судом встановлено, що 26.02.2021 позивачем на виконання умов договору перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 226 000, 00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 1816В від 26.02.2021 із зазначенням в призначенні платежу "Надання поворотної фінансової допомоги згідно дог. про надання поворотної фінансової допомоги № 15/02-2021/1 від 15.02.2021р. Без ПДВ".
Грошові кошти перераховано на банківський рахунок відповідача UA 22 336310 2600800100100865246, який зазначено в договорі та який зазначався відповідачем в листі від 11.02.2021.
Судом також встановлено, що між позивачем та відповідачем тривало листування електронною поштою.
Так, 02.12.2021 відповідачем направлено на електрону пошту позивача гарантійний лист, в якому відповідач гарантував повернення фінансової допомоги в розмірі 226 000, 00 грн. відповідно до договору № 15/02-2021/1 від 15.02.2021 у строк до 31.03.2021.
Крім того, 02.12.2021 відповідачем направлено на електрону пошту позивача лист, в якому відповідач просив переглянути умови п. 2.2 договору № 15/02-2021/1 від 15.02.221 та термін, на який надається поворотна фінансова допомога, визначити строком до 31.03.2021.
На підтвердження факту направлення на електрону пошту позивача вищезазначених листів позивачем додано до матеріалів справи скріни екрану сторінки електронної пошти позивача pkt_officebuh@ukr.net.
Суду не подано доказів повернення відповідачем позивачу наданої поворотної фінансової допомоги в сумі 226 000, 00 грн., що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
4.1. Щодо стягнення суми основного боргу.
В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарського зобов'язання), яке (зобов'язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору перераховано відповідачу грошові кошти в загальній сумі 226 000, 00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією, які (кошти) в силу умов п. 2.2 договору підлягали поверненню позивачу до 01.06.2021. В призначенні платежу позивач зазначив, що фінансова допомога є поворотною та надається згідно договору № 15/02-2021/1 від 15.02.2021.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів повернення грошових коштів в розмірі 226 000, 00 грн., строк оплати яких настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Відповідачем не подано суду жодних заперечень по суті спору. При цьому, судом враховано, що відповідач отримав копію позовної заяви з додатками, що підтверджується інформацією за результатами трекінгу на сайті Укрпошта за номером 6501501080285, тобто обізнаний з фактом звернення позивача до господарського суду із позовом та мав можливість отримати необхідну інформацію як в суді, так і у відкритих джерелах на сайтах "Судова влада", "Єдиний державний реєстр судових рішень".
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором поворотної фінансової допомоги, в сумі 226 000, 00 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
4.2. Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 25 466, 79 грн. - 3 % річних за період з 02.06.2021 по 04.03.2025, а також 127 161, 50 грн. - інфляційних втрат за період з червня 2021 по січень 2025.
Перевіривши нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою бази законодавство "ipLex", судом встановлено, що 3 % річних та інфляційних втрат нараховано позивачем арифметично правильно, період визначено правильно. Відтак, вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню (ст. 625 ЦК України). Детальний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
5.1. Щодо витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 4 543, 54 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
5.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач в прохальній частині позовної заяви також просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн.
Судом встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:
- договором про надання правничої (правової) допомоги № 29 від 24.02.2025;
- додатковою угодою № 1 від 24.02.2025;
- свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ОД № 003654 від 20.02.2019;
- ордером на надання правничої (правової) допомоги серія ВН № 1025875 від 03.03.2025.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України Джига Віталій Іванович обліковується у Раді адвокатів Одеської області.
Так, судом встановлено, що 24.02.2025 між ТОВ «ПІВДЕНЬКРАНТРАНС» (клієнт) та адвокатом Джига В.І. (адвокат) укладено договір № 29 про надання правничої (правової) допомоги від 24.02.2025.
В рамках договору № 29 про надання правничої (правової) допомоги від 24.02.2025 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 24.02.2025.
Умовами додаткової угоди сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди на виконання умов договору про надання правничої допомоги № 29 від 24.02.2025 (далі - договір), «сторони» визначили обсяг правничої допомоги, щодо захисту прав споживачів клієнта, в тому числі але не виключно, шляхом звернення до суду з позовними вимогами про стягнення коштів з ДОЧІРНЬОГО ПІДПРИЄМСТВА «ОЧАКІВСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ САНАТОРНО-КУРОРТНИХ ЗАКЛАДІВ» ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» (код ЄДРПОУ - 02651084) («позов») гонорар (винагороду), фактичні витрати на її надання, терміни і порядок проведення розрахунків.
Відповідно до п. 2.1 додаткової угоди «клієнт» сплачує за правову допомогу, передбачену п.п. 1.2.1-1.2.3, додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги № 29 від 24.02.2025 на користь «адвоката» гонорар, який складає 25 000, 00 грн., без ПДВ не пізніше 10 робочих днів після дати настання обставин, зазначених в п. 2.2 угоди.
Відповідно до п. 2.2 додаткової угоди закінченням надання послуг за угодою є відкриття апеляційного провадження по «господарській справі» або набрання рішення по «господарській справі» законної сили до відкриття апеляційного провадження або залишення «господарської справи» без розгляду Південно-західним апеляційним господарським судом або закриття «господарської справи» у Господарському суді в Миколаївській області.
Відповідно до п. 2.3 додаткової угоди після закінченням надання послуг згідно п. 2.2 угоди «клієнт» зобов'язаний протягом 10 робочих днів підписати акт надання правничої допомоги.
Договір та додаткова угода підписані сторонами та скріплені печатками сторін.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21; від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20; від 19.04.2021 по справі № 21/96(10); від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20.
Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
В постанові КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20 зазначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 4 ст. 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (постанова КАС ВС від 28.12.2020 № 640/18402/19).
За висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).
Положеннями процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; постанова КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20, від 21.12.2021 по справі № 927/1202/20, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за обґрунтованим та належно вмотивованим клопотанням іншої сторони (постанова КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови об'єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19; додаткова постанова КГС ВС від 01.11.2018 у справі № 911/3650/17; постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 904/1798/18).
Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (п. 6.53 постанови КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000, 00 грн.
В позовній заяві позивачем зазначено, що позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 грн. Розмір гонорару між адвокатом та клієнтом погоджено у фіксованому розмірі. Суду подано документи на підтвердження понесених витрат (договір № 29 про надання правничої (правової) допомоги від 24.02.2025 та додаткова угода № 1 від 24.02.2025). В прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 25 000, 00 грн. Як вказано вище, розмір гонорару погоджено між клієнтом (позивачем) та адвокатом у фіксованому розмірі, який (розмір) не змінився і на дату розгляду справи судом.
Відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, як і не подано суду жодних належних та допустимих доказів у справі в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, які б підтверджували неспівмірність вказаних витрат.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи є витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 25 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 25 000, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача Дочірнього підприємства "Очаківське об'єднання санаторно-курортних закладів" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", вул. Курортна, буд. 29, м. Очаків, Миколаївська область, 57500 (код ЄДРПОУ 02651084) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬКРАНТРАНС", вул. Дунаєвського, буд. 1, м. Одеса, 65069 (код ЄДРПОУ 41657337):
- 226 000, 00 грн. (двісті двадцять шість тисяч грн. 00 коп.) - заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги;
- 127 161, 50 грн. (сто двадцять сім тисяч сто шістдесят одна грн. 50 коп.) - інфляційних нарахувань;
- 25 466, 79 грн. (двадцять п'ять тисяч чотириста шістдесят шість грн. 79 коп.) - три відсотки річних;
- 25 000, 00 грн. (двадцять п'ять тисяч грн. 00 коп.) - витрат на професійну (правничу) допомогу адвоката;
- 4 543, 54 грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок три грн. 54 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 01.09.2025
Суддя Е.М. Олейняш