ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.09.2025Справа № 910/5997/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.КОМОДІТІЗ»
до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»
про стягнення 55666,69 грн
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.КОМОДІТІЗ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 55666,69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано простроченням відповідачем виконання зобов'язання за договором про постачання електричної енергії споживачу від 19.12.2022, що встановлено рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/3957/23, від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24, від 13.11.2024 у справі № 910/9846/24 та від 18.04.2025 у справі № 910/1772/25, які набрали законної сили. На підставі вказаного позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 44835,86 грн, які нараховано на суму основної заборгованості 1480618,62 грн, за період з лютого 2025 по квітень 2025 року, а також 3% річних у розмірі 10830,83, які нараховано на суму основної заборгованості 1480618,62 грн за період з 01.02.2025 по 30.04.2025.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши на наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), пославшись на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Також, відповідач вказав на наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» (позивач, постачальник) та Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (відповідач, споживач) шляхом підписання останнім заяви-приєднання був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції № ЮК/22/12/14С, що почала діяти з 21.12.2022.
Відповідно до п.1.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/3957/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 № ЮК/22/12/14С задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» основний борг у розмірі 761938,49 грн, 3% річних у розмірі 1302,60 грн, пеню у розмірі 21710,03 грн, а також 11860,56 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 № ЮК/22/12/14С задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» 718680,13 грн основної заборгованості, 27181,02 грн інфляційних втрат, 21048,29 грн 3% процентів річних, 148380,81 грн пені та 11019,67 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі № 910/9846/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення коштів за неналежне виконання договору постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 № ЮК/22/12/14С задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» інфляційні втрати у загальній сумі 88091,14 грн (нарахованих по червень 2024 року), 1% річних у сумі 13681,42 грн (нарахованих по 31.07.2024) та витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2025 у справі № 910/1772/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Комодітіз» інфляційні втрати у розмірі 128720,84 грн (нараховані на суму боргу в розмірі 1480618,62 грн за період липень 2024 року - січень 2025 року) та 3% річних в розмірі 22340,95 грн (нараховані на суму боргу в розмірі 1480618,62 грн за період з 01.08.2024 по 31.01.2025)
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу загальної вартості спожитої у січні-березні 2023 року в сумі 1480618,62 грн підтверджується рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 910/3957/23 та № 910/2717/24 та не підлягає повторному доказуванню.
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив їх правильність та відповідність нормам чинного законодавства.
Судом враховано, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив щодо здійснених позивачем розрахунків сум 3% річних та інфляційних втрат, контр-розрахунок суду не надав.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 44835,86 грн та 3% річних у розмірі 10830,83 грн.
Посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. судом відхиляються, оскільки форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
При цьому, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 на який посилається відповідач, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Належних та допустимих доказів наявності форс-мажорних обставин матеріали справи не містять, зокрема, відповідачем не надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за спірними правовідносинами сторін.
Твердження відповідача щодо наявності підстав для зменшення, судом відхиляються, з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Нарахування на суму боргу відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою (штрафом, пенею) чи штрафними санкціями, а тому у суду відсутні підстави для застосування положень ч.3 ст. 551 ЦК України.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.КОМОДІТІЗ» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 3-А; ідентифікаційний код 42601505) інфляційні втрати у розмірі 44835 (сорок чотири тисячі вісімсот тридцять п'ять) грн 86 коп., 3% річних у розмірі 10830 (десять тисяч вісімсот тридцять) грн 83 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 02.09.2025.
Суддя Я.В. Маринченко