ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.08.2025Справа № 910/5244/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18, ідентифікаційний код 21560766)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коворкінг 39" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 39; ідентифікаційний код 43853783)
про стягнення 2 699 953,00 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Чорноморець Я.А.
Від відповідача: не з'явися
Акціонерне товариство "Укртелеком" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коворкінг 39" про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 55-КМФ/24 від 04.10.2024 у розмірі 2 699 953,00 грн, з яких: 2 177 120,83 грн основного боргу, 163 648,53 грн інфляційних втрат, 32 399,44 грн трьох відсотків річних та 326 901,41 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/5244/25 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2025.
Разом з тим, прохальна частина позовної містить клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства "Укртелеком" про участь у судовому засіданні 21.05.2025 на 11:00 год. в режимі відеоконференції у справі № 910/5244/25 відмовлено.
06.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення всіх судових засідань, у тому числі, призначеного на 21.05.2025 о 11:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
У засідання суду 21.05.2025 з'явився представник позивача.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 21.05.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 відкладено підготовче засідання на 18.06.2025.
У засіданні суду 18.06.2025 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 18.06.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2025.
20.06.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Коворкінг 39», розміщені на його банківських рахунках, в межах тієї частини позовних вимог, які становлять суму основного боргу за договором оренди № 55-КМФ/24 від 04.10.2024 в розмірі 2 177 120,83 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Укртелеком" про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 відкладено судове засідання на 27.08.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 27.08.2025 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 27.08.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
27.08.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04.10.2024 між Акціонерним товариством "Укртелеком" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коворкінг 39» (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 55-КМФ/24.
Відповідно до п.3.7. договору орендна плата сплачується щомісяця шляхом перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця усієї суми плати за користування майном у наступному порядку: орендна плата (за виключенням плати за надання послуг з утримання орендованого майна) сплачується не пізніше 20 числа розрахункового (поточного) місяця; плата за надання послуг з утримання орендованого майна сплачується до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. 3.8. договору орендна плата сплачується на підставі рахунку-акту, що надсилається орендодавцем орендарю на його e-mail або за допомогою іншого узгодженого сторонами способу обміну документами. У разі не отримання орендарем рахунку-акту від орендодавця орендар зобов'язаний здійснити оплату плати за користування майном не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата. При цьому, розмір плати за надання послуг з утримання орендованого майна визначається у розмірі, що дорівнює попередній оплаті за надання таких послуг (з подальшим корегуванням переплати/недоплати орендодавцем).
Відповідно до п. 5.3.12. договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.
Згідно з п. п. 6.2. договору у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором, орендар, на вимогу орендодавця, сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення зобов'язання.
Відповідно до умов договору та підписаного сторонами акту приймання- передачі майна від 01.03.2024 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Лятошинського композитора,4-Б загальною площею 2 841,0 кв.м.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що в порушення вимог умов договору та Цивільного кодексу України відповідач не виконав обов'язок щодо повної та своєчасної оплати орендної плати.
Зокрема, позивач вказує, що відповідач не в повному обсязі сплатив орендну плату за період з 01.03.2024 по 31.10.2024, внаслідок чого сума основного боргу за цей період становить 2 177 120,83 грн.
Листами 39-ВИХ-К/-82Е100-2025 від 15.01.2025 та № 80С310/СЦ/ВИХ/224 від 07.03.2025 позивач надіслав відповідачу претензії із пропозицією перерахувати на рахунок позивача заборгованість з орендної плати у добровільному порядку. Однак, заборгованість не було сплачено.
У відповідь на претензію № 12 від 07.03.2025 (вих.№ 80С310/СЦ/ВИХ/224), відповідач повідомив, що підтверджує наявність заборгованості та намір її сплатити, але через брак коштів не може її сплатити найближчим часом.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення боргу за договором оренди нерухомого майна, в якій просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 2 177 120,83 грн, 163 648,53 грн інфляційних втрат, 32 399,44 грн трьох відсотків річних та 326 901,41 грн пені.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 3.1. договору за користування орендованим майном орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцю орендну плату, що складається з:
- плати за користування нерухомим майном, визначеної за орендною ставкою у розмірі 76,51 грн за 1 кв.м. за місяць (без урахування ПДВ та коефіцієнта загальних площ), що з урахуванням ПДВ та коефіцієнтом загальних площ становить 315 034,51 грн за 3431,3 кв.м. за місяць;
- плати за надання орендодавцем послуг з утримання орендованою майна, порядок розрахунку та розмір якої зазначено у додатку №2 до договору. При визначенні такої плати підлягає застосуванню коефіцієнт використання загальних площ (якщо такий визначений договором).
Відповідно до п.3.7. договору орендна плата сплачується щомісяця шляхом перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця усієї суми плати за користування майном у наступному порядку: орендна плата (за виключенням плати за надання послуг з утримання орендованого майна) сплачується не пізніше 20 числа розрахункового (поточного) місяця; плата за надання послуг з утримання орендованого майна сплачується до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. 3.8. договору орендна плата сплачується на підставі рахунку-акту, що надсилається орендодавцем орендарю на його e-mail або за допомогою іншого узгодженого сторонами способу обміну документами. У разі не отримання орендарем рахунку-акту від орендодавця орендар зобов'язаний здійснити оплату плати за користування майном не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата. При цьому, розмір плати за надання послуг з утримання орендованого майна визначається у розмірі, що дорівнює попередній оплаті за надання таких послуг (з подальшим корегуванням переплати/недоплати орендодавцем).
Відповідно до п. 5.3.12. договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.
Судом встановлено, що 01.03.2024 між сторонами було підписано акт приймання- передачі майна, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Лятошинського композитора,4-Б загальною площею 2 841,0 кв.м.
Таким чином, суд зазначає, що у позивача виникло право вимоги орендної плати.
Щодо беззаперечності (належності, допустимості) доказів відносно факту користування об'єктом оренди, підтвердження прийняття майна в оренду Верховний Суд висловив правову позицію у п.11 постанови від 20.02.2018 року у справі № 925/1596/16,що при вирішенні питання щодо визначення початку користування орендованим майном (момент виникнення орендних правовідносин та відповідних прав та обов'язків), щодо обрахування початку перебігу строку оренди та щодо підтвердження продовження користування орендованим майном має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документу - акт приймання-передачі, прямо передбачена законодавством (ч. 1 ст.795 ЦК України), що підтверджує прийняття майна в оренду.
Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.04.2018 року у справі № 910/29775/15, 10.04.2018 року у справі №910/5440/17, від 27.08.2019 року у справі № 906/565/18.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 773 ЦК України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Як вбачається із матеріалів справи, доказами користування відповідачем об'єктом оренди (м. Київ, вул. Лятошинського композитора,4-Б загальною площею 2 841,0 кв.м.) є договір оренди нерухомого майна № 04.10.2024 від № 55-КМФ/24, акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.03.2024, копії платіжних інструкцій та акт приймання-передачі (повернення) майна від 31.10.2024.
Водночас, судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі сплатив орендну плату за період з 01.03.2024 по 31.10.2024.
З огляду на те, що відповідачем не було оплачено орендні платежі за період з 01.03.2024 по 31.10.2024, позивач правомірно звернувся з даним позовом до суду в частині стягнення орендної плати.
З огляду на викладене, обґрунтований розмір основного боргу відповідача з орендної плати становить 2 177 120,83грн.
Разом з тим, у відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Як унормовано положеннями ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Згідно з п. п. 6.2. договору у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором, орендар, на вимогу орендодавця, сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення зобов'язання.
Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у вигляді пені за договором у розмірі 326 901,41 грн за період з 29.10.2024 по 18.04.2025.
При перевірці розрахунку пені господарський суд встановив, що позивач при нарахуванні пені помилково здійснив її нарахування з невірним розміром облікової ставки НБУ по заявлених періодах та допустив арифметичні помилки при обрахуванні пені майже за кожним з періодів.
Таким чином, судом перевірено розрахунки пені та встановлено, що останні не є арифметично вірними, оскільки обґрунтований розмір стягнення з відповідача пені становить 266 238,35 грн.
Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача пені у розмірі 266 238,35 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 32 282,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 163 648,53 за період з 29.10.2024 по 18.04.2025.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних, долучений позивачем до матеріалів справи, та встановлено, що останні не є арифметично вірними.
Обґрунтований розмір 3 % річних складає 32 247,90 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що розмір інфляційних втрат є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме у розмірі 163 648,53 грн.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коворкінг 39" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 39; ідентифікаційний код 43853783) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18, ідентифікаційний код 21560766) заборгованість по орендній платі у розмірі 2 177 120 (два мільйони сто сімдесят сім тисяч сто двадцять) грн 83 коп., пеню у розмірі 266 238 (двісті шістдесят шість тисяч двісті тридцять вісім) грн 35 коп., 3% річних у розмірі 32 247 (тридцять дві тисячі двісті сорок сім) 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 163 648 (сто шістдесят три тисячі шістсот сорок вісім) грн 53 коп. та судовий збір в розмірі 28 476 (двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят шість) грн 21 коп.
3. У решті позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.09.2025
Суддя І.О. Андреїшина